Випас також позитивно впливає на біорізноманіття. Подорожуючи, тварини розносять насіння різних рослин, удобрюють ґрунт природним шляхом (в Іспанії кожна вівця переносить до 5 тис. різних насінин на день і удобрює ґрунт 3 кілограмами добрива), а також запобігають пожежам, які дедалі більше спустошують не лише Іспанію, а й багато інших європейських країн. «Стадо із тисячі овець і кіз за день з’їдає близько п’яти тонн трави та бур’янів. Завдяки цьому ми абсолютно безкоштовно позбавляємося трав, які після висихання стають легкозаймистими. Вівці та кози – як «пожежники», переходячи з долин у гори, вони створюють природні протипожежні смуги», – пояснює Хесус Ґарсон .

У 1993 році він вирішив податися з 2,6-тисячним стадом мериносових овець в дорогу через Іспанію – з Естремадури до Заморри. Це був перший подібний сезонний перегін худоби після півстолітньої перерви і викликав неабияке зацікавлення. Подію висвітлювали численні ЗМІ. Телебачення транслювало подорож пастухів.

У результаті асоціація Trashumancia y Naturaleza зібрала власне стадо. На придбання перших овець було оголошено всезагальний збір коштів. Сьогодні іспанськими пасовищами пересувається приблизно 1,5 тис. тварин – мериносових овець та кіз породи ретінта. Організація проводить навчальні заняття, бере участь у місцевих фестивалях, популяризуючи традиційне скотарство, реалізує міжнародні проєкти.

«Чи думав я, що стану пастухом? Для мене це не була якась віддалена перспектива. У дитинстві я жив із сім’єю в Естремадурі. Роки після громадянської війни в Іспанії були важкими. Економічна криза, поганий стан доріг, що не дозволяв перевозити товари. Маленьке село, де ми жили, мало бути самодостатнім. Моя сім’я мала кількох кіз, щоб забезпечити себе молоком. Мені подобалося їх випасати», – каже Ґарсон, коли вибоїстою дорогою ми доїжджаємо до віддаленої ферми, де живуть вівці та кози асоціації Trashumancia y Naturaleza.

Їжі ніколи не вистачає

Перше, що впадає в очі, це стадо не овець чи кіз, а собак. Великі вівчарки з масивними лапами, дрібніші, дуже швидкі та спритні песики, а ще – цуценята, яким в голові переважно веселощі. Приходять, лащаться, просять, щоб їх погладили. «Вони так поводяться, тому що ми приїхали разом. Але якби хтось чужий захотів підійти ближче, вони не були б такими привітними», – попереджає Хесус Ґарсон.

В огородженому загоні повно маленьких козенят та їхніх мам. Одні смокчуть молоко, інші гасають, як божевільні, навсібіч, підходять до огорожі, з цікавістю висуваючи вуха і поки що коротенькі ріжки крізь отвори в сітці. Мало хто дозволяє себе погладити. Решта у відповідь на простягнуту руку тікають до своїх матерів, але через деякий час повертаються до паркану.

Хав'єр, естремадурець, який доглядає за стадом, походжає серед тварин, вигукуючи щось – так він керує ранковим ритуалом. Він дав козам імена. Старожилка з вицвілою шерстю і сильно закрученими рогами - Вієха (тобто Стара). Є також Тонтона (у вільному перекладі – Дурненька, бо у неї талант потрапляти в халепи), а ще – Колорес, Чурра, Мучі. Хав'єр без проблем впізнає кіз. «Як у мене це виходить? Я завжди вирощував кіз. Для мене вони не є однаковими, вони відрізняються», – пояснює він.

Коли молодняк наївся, пастухи збирають стадо у похід на весь день. Більшість тварин проводять ночі під відкритим небом. Про їхню безпеку дбають собаки, а територія огороджена електропастухом. Коли вранці пастухи відкривають огорожу, овець і кіз не потрібно довго вмовляти вийти. Вони кидаються на пошуки свіжої трави і соковитого листя, здіймаючи густу куряву.

Озброївшись пастушою палицею, я йду за ними, принаймні так мені здається. Давід, пастух родом із Гондурасу з майже дворічним досвідом у цій професії, розвіює мої ілюзії. Він звертає увагу, що замість того, аби слідувати за тваринами, я підганяю їх. «Треба зупинятися, інакше вони йтимуть вперед, а суть у тому, щоб вони наїлись. Тут потрібне терпіння», – пояснює він і додає, що хоча вівці та кози весь час їдять, вони ніколи не наїдаються.

Життя в селі йому не чуже, він уже мав справу з тваринами, але зізнається, що його перші дні на посаді пастуха не були легкими. «Я почав восени. Саме вродили жолуді, і тварини божеволіли від них. Вони гасали від одного дуба до іншого, щоб з’їсти їх якомога більше. Я бігав за ними, а важив на кілька кілограмів більше, ніж зараз. Було дуже важко, хотілося все кинути. Я просто вирішив допрацювати до кінця місяця», – розповідає він. Зрештою сезон жолудів минув, а Давід залишився на роботі. Він щодня взуває міцне похідне взуття, бейсболку, що захищає від сонця, та рюкзак, наповнений провіантом і водою на весь робочий день, і вирушає в дорогу з тваринами. Рохеліо, другий пастух, також родом із Гондурасу, зазначає, що хоча вівчарство – це прекрасна робота, близька до природи, вона не всім підходить. «Якщо в когось навіть собаки вдома не було, то навряд чи тут він знайде себе. Також потрібно пам’ятати, що ми кожного дня на свіжому повітрі. І тоді, коли гарна погода, і тоді, коли йде дощ чи пече сонце», – підкреслює він.

Королівські дороги для худоби

Ще немає 10 ранку, а температура вже коливається близько 30 градусів. Ми починаємо день з проходження території, вкритої травою, польовими квітами та рідкорослими деревами, які привертають велику увагу тварин завдяки тіні, яку вони кидають. Нарешті виходимо на широку польову дорогу, позначену «дорожнім» вказівником із зображенням корови, що задерла хвіст. «Дорога для живого інвентарю» – інформує напис під знаком.

«Іспанія – єдина країна у світі, де існує мережа державних доріг, призначених для худоби. У нас є дев'ять основних маршрутів, або ж Cañadas Reales (королівських шляхів) з численними розгалуженнями. Каньядас Реалес – це дороги шириною 75 метрів. Загалом ми маємо аж 125 тис. км маршрутів для худоби. Разом вони займають 1 відсоток площі країни», - пояснює Конча Сальґеро.

Завдяки цій мережі шляхів влітку пастухи можуть пересуватися зі своїми стадами з півдня на північ, а восени повертатися на південні пасовища. Їм не потрібно хвилюватися про корм для худоби, тому що під час подорожі дорогами Каньядас-Реалес тварини можуть досхочу і безкоштовно скубти траву, що росте уздовж маршруту. «Мережа була заснована в ХІІІ столітті на підставі королівського едикту. Ми завдячуємо цим королю Альфонсо X Мудрому, який таким чином взяв пастухів під свою королівську опіку. У ті часи дохід від скотарства був дуже важливим для бюджету королівства. Мериносова шерсть – це нафта тієї епохи, що пояснює таку турботу про пастухів», – розповідає Конча Сальґеро.

У 1995 році Кортеси (парламент Іспанії) прийняли Закон про шляхи для худоби, підтвердивши таким чином едикт Альфонсо X Мудрого. «Це сталося майже через два роки після нашого першого по тривалій перерві перегону худоби з Естремадури до Заморри», – підкреслює Хесус Ґарсон. І додає: «Каньядас-Реалес – це дивовижна спадщина наших предків. Дороги для худоби є державними, їх не можна забудовувати, забирати під сільськогосподарські насадження чи продавати. Асоціація Trashumancia y Naturaleza працює над відновленням старих пастуших маршрутів, заохочує місцеві органи влади підтримувати їх у належному стані. Станом на сьогодні 20 відсотків з них настільки занедбані, що ними важко користуватися.

Ідучи стежкою зі стадом, ми доходимо до струмка. Ось тут і починаються проблеми. Звірі товпляться, неохоче ідуть вперед, бо хоч стоїть спека, вони зовсім не мають бажання мокнути. Трьом пастухам доводиться неабияк попітніти, щоб перекрити шлях худобі та мотивувати її переправитися на інший берег.

Якщо овець і кіз нарешті вдається змусити пройти по воді, що сягає максимум 40-50 см, то з козенятами все набагато складніше. Кілька малюків вилізли на пагорб. Вони блеють, кличучи своїх матерів, але навіть не думають перейти струмок. «Нічого не поробиш. Заберемо їх на зворотному шляху. Вони нікуди не підуть, будуть чекати нас тут», – знизує плечима вже задиханий Рохеліо, поправляючи свій легкий бежевий капелюх, що захищає його від сонця.

Кролик перехитрить собаку

Переводячи тварин через струмок, можна побачити, наскільки важливою в роботі пастуха є взаємодія з собаками. Більші за розміром пси пересуваються по периметру стада, захищають його від зовнішньої загрози. Якщо на шляху худоби випадково опиниться велосипедист, вони можуть добряче його налякати. Дрібніші, спритні собаки забезпечують порядок усередині стада. Достатньо лише жесту, двох слів пастуха, сказаних впівголоса, щоб вони побігли дисциплінувати тварин, які відхилилися від загального курсу. «Кусаються?» – питаю я Давіда. «Якби я наказав їм вкусити, то так. Але такої потреби немає. Одна лише присутність собак змушує овець і кіз повернутися до правильного маршруту», – пояснює він.

Але бувають ситуації, коли собаки повністю ігнорують умовляння пастухів. Як тільки вони занюхають кролика чи кабана, ніхто не зможе їх зупинити. Вони кидаються у дику погоню. Однак зазвичай вони перебувають у програшній позиції. Тим більше, кролики можуть успішно їх перехитрити, сховавшись, наприклад, у купі гілок. До того ж на них чигають не лише собаки. Коли ми йдемо зі стадом, над нами кружляють хижі птахи. Вони добре знають, що коли стадо проходить полем, воно лякає кроликів і дрібних гризунів, які, виходячи на відкриту місцевість, можуть стати їхньою здобиччю.

Минувши струмок, йдемо прямою дорогою до експериментального пасовища. Експериментального, тому що вчені Мадридського автономного університету в рамках програми Євросоюзу LIFE Cañadas проводять там багаторічні дослідження. Вони вивчають відмінності між територіями, де пасеться худоба, і територіями, де не ступали копита рогатих тварин.

«Ми проводимо такі дослідження в багатьох місцях, це довгостроковий проект. Ми порівнюємо, зокрема, як випас впливає на кількість видів рослин, накопичення рослинної біомаси та родючість ґрунту, – пояснює керівник проєкту доктор Франциско Мартін Аскарате, біолог з Автономного університету Мадрида. – Остаточних результатів поки що немає. Проте на разі ми помітили, що у місцях випасу зросло біорізноманіття. Збільшилася кількість видів рослин, а земля стала родючішою. Випас також впливає на збільшення популяції диких запилювачів, які є важливими для сільськогосподарських культур. Екстенсивне скотарство відіграє непересічну роль для навколишнього середовища. У минулому цю роль виконували дикі тварини. Сьогодні їх стало менше, тому на заміну їм мають прийти тварини, що випасаються традиційним способом», – каже доктор Мартін Аскарате.

Активісти борються з худобою

Проте велика рогата худоба, як і свині, є об’єктом критики. Іспанська філія Greenpeace на своєму веб-сайті запитує у заголовку: «Чи знали ви, що тваринництво генерує стільки ж парникових газів, скільки автомобілі, потяги, кораблі та літаки разом узяті?» І пояснює, що за 14,5% викидів парникових газів у світі відповідають безпосередньо сільськогосподарські тварини. Організація заохочує виключати м'ясо з раціону. На її веб-сайті можна завантажити тижневе меню: запропоновані у ньому страви складаються, зокрема, з авокадо, сої, бобових.

У свою чергу європейський Greenpeace у 2020 році оприлюднив дані, згідно з якими відсоток парникових газів, вироблених сільськогосподарськими тваринами на старому континенті, був ще вищим – 17%. Потім долучилася організація Climate Healers (Оздоровлювачі клімату). У своєму звіті за 2021 рік вона стверджує, що тваринництво відповідає за 87% викидів парникових газів, а щорічні викиди метану від тваринництва мають більший вплив на глобальне потепління, ніж річне спалювання всіх видів викопного палива разом узятих.

На міжнародній арені боротьбою з метаном тваринного походження займається євродепутат від Польщі Сильвія Спурек. Особливо активною вона є в соціальних мережах. «У нас є заборона на рекламу та популяризацію сигарет – час заборонити рекламу м’яса, молока, молочних продуктів», – запропонувала вона у твіттері на початку 2021 року. Майже рік тому вона заявила, що праві програють боротьбу за котлети і бульйон: «Вчора Європарламент проголосував за можливість підвищення ПДВ на нездорові продукти та продукти, які залишають великий слід у довкіллі. Ми відсилаємо м'ясо і молоко в минуле!»

Вона також була в захваті, коли влада Нової Зеландії представила план оподаткування метану, який виділяється худобою. З цього приводу вона поділилася у своїх соцмережах статтею, ілюстрацією до якої були вівці на зеленому лузі. Вона відмовилася випити склянку кефіру, яку запропонували її представники союзу молокозаводів, оскільки для зменшення рівня метану вона п’є рослинне молоко.

Найважливіше – баланс

«Всі говорять про те, скільки метану виробляє велика рогата худоба, але ніхто не враховує, скільки метану виділяється із зігнилої трави та бур’янів, яких корова не з’їсть, – каже доктор Мартін Аскарате. – Проблема не в худобі, а в тому, як її вирощують. При інтенсивному розведенні повністю втрачається екологічна роль тварин, які випасаються на відкритій території та переміщаються з вівчарями».

Подібні аргументи наводить Конча Сальґеро. «Інтенсивне та екстенсивне тваринництво – це дві абсолютно різні речі. Від інтенсивного, промислового розведення тварин виграє тільки його власник. Програють усі інші: тварини, люди, довкілля. Тварин, які утримуються в приміщеннях, годують кормами на основі сої. Наприклад, з Бразилії, де під сільськогосподарські угіддя вирубують ліси, а жителів переселяють. Крім цього тваринам дають ліки, антибіотики. Це не здорова їжа. На такій фермі утворюються шкідливі стічні води та тверді відходи. При екстенсивному тваринництві ці проблеми взагалі не виникають. Крім того, стада, які мігрують між пасовищами, приносять багато користі. Це слід враховувати, перш ніж використовувати метановий аргумент без прив’язки до інших фактів», – каже він.

І додає, що найважливіше – це баланс. «Проблемою для екології є масовий попит на конкретний продукт. Насправді можна знищити землю, будучи веганом, і ми навіть йдемо до цього. В Андалусії, наприклад, органічне вирощування мигдалю спричинило спустошення, повну посуху на місці, яке раніше було природним пасовищем. Це не має нічого спільного з екологією».

Але чи нагодуємо ми планету, відмовившись від промислового тваринництва, якщо, за оцінками Population Reference Bureau до 2050 року, нас у світі буде 10 мільярдів? Конча Сальґеро вважає, що це можливо. «70-80 відсотків їжі у світі виробляється дрібними виробниками. Проблема в тому, що промислові господарства роблять все можливе, щоб витіснити індивідуальних фермерів з ринку», – вважає він. Сальґеро також наголошує, що купуючи, наприклад, знаменитий хамон іберіко з м’яса тварин, вирощених екстенсивним способом, ми заплатимо більше, ніж за продукт промислового виробництва, але це буде справедлива ціна. Це також змусить нас задуматися про кількість їжі, яка нам потрібна, мотивуватиме нас не марнувати її.

Дані проєкту ЄС під назвою FUSION, опубліковані в 2021 році, показують, що середньостатистичний європеєць викидає у смітник 173 кг їжі щороку.

Пастух на вагу золота

Хесус Ґарсон переконаний, що з часом світ повернеться до екстенсивного сільського господарства. «Це займе деякий час, але зрештою ми усвідомимо проблему. Адже був момент, коли вважалося, що немовлят найкраще годувати спеціальними сухими молочними сумішами. Зрештою ми зрозуміли, що немає нічого кращого за материнське молоко, у цьому вже ніхто не сумнівається, – порівнює він. – Наша асоціація не припиняє переконувати, наскільки важливим для людей і клімату є інвестування у скотарство, створення у такий спосіб робочих місць у селах. Ми проводимо міжнародні проєкти, підтримуємо пастухів в інших країнах, наприклад в Ефіопії», – каже він.

Хоча офіційних даних немає, за оцінками пастуших організацій в Іспанії стадами, які сезонно мігрують маршрутами для худоби, займаються дві тисячі сімей. Їх стада нараховують близько 650 тисяч тварин. Лише в автономному співтоваристві Кастилія і Леон власниками традиційних стад, які переганяються на сезонній основі, є 500 сімей, які разом володіють 30 тисячами голів худоби (овець, кіз, корів або коней). В Арагоні влітку тварин переганяють на пасовища в районі Піренеїв. Цим займається близько 750 сімей, які володіють 250 тисяч овець.