Історики, які зазвичай рідко погоджуються один з одним, винятково одностайні в цьому конкретному випадку – серед понад двохсот офіційних закордонних візитів королеви Єлизавети II за всі 70 років правління найважливішим був її візит у 1986 р. до Китаю. Саме його варто пригадати.
«Понад 390 років тому моя попередниця, королева Єлизавета I, написала імператору Ван Лі листа, з надією про розвиток торговельних відносин між Англією та Китаєм. На жаль, з посланцем сталося щось погане і цей лист сюди так і не потрапив», – з таких слів почала свою промову Єлизавета II на вітальному банкеті, який влаштував на її честь президент Китаю Лі Сяньнянь у Великій народній залі, тобто будівлі китайського парламенту на площі Тяньаньмень у Пекіні, увечері 13 жовтня 1986 р.
У цю мить у господарів піднялися брови від здивування. Комуністичний Китай з особливою настороженістю реагує на будь-які згадки про відносини між Британською і Китайською імперією. Але королева, чия діамантова тіара кидала сліпучі промені на всю залу, лише посміхнулася і продовжила: «На щастя, з того часу поштові послуги значно покращилися. Отже, ваше запрошення приїхати сюди успішно потрапило до нас і ми з великою радістю змогли його прийняти». Ху. Браво.
Пам'ять про ганебну Компанію
Не випадково Єлизавета II була першим в історії британським монархом, який прибув до Піднебесної. До цього британсько-китайські відносини, м’яко кажучи, були або поганими, або дуже поганими. Королева точно знала, що, згадуючи про «лист», вона ризиковано порушує надзвичайно делікатну та принизливу для китайців історію про спроби Англії під приводом «вільної торгівлі» підкорити Китай.
Коротко кажучи, за часів Єлизавети І (1533-1603) Китайська імперія Мін з точки зору цивілізаційного та економіки розвитку була найбагатшою, найсучаснішою та найрозвиненішою країною світу. Англія ж тільки робила перші кроки як супердержава, намагаючись піратськими методами пограбувати багатства, які привозили кораблі до панівних у той час Іспанії, Португалії та Нідерландів. На жаль, саме за правління Єлизавети І, а точніше в 1600 році, була заснована ганебна Англійська (згодом Британська) Ост-Індська компанія, внаслідок якої вдалося жорстоко колонізувати Індію, частину Південно-Східної Азії та, зрештою, китайську частину Гонконгу, на землях яких ця корпорація мала широкі політичні та адміністративні повноваження, які виходили далеко за рамки традиційної торгівлі. Вона також могла утримувати там власну армію, укладати політичні угоди та союзи і навіть оголошувати війни, також їй дозволено було мати власну валюту та збирати податки.
Піднявшись завдяки Ост-Індській компанії, в 1793 р., коли Китаєм правила маньчжурська династія Цін, англійці з'явилися на китайському імператорському дворі в Пекіні. Британський посланник Джордж Макартні висунув Китаю доволі нахабні вимоги: відкрити порти для британських торгових суден, зняти обмеження на зовнішню торгівлю, надати британцям територіальну базу (тобто острів Гонконг) та навіть легалізувати в Китаї англійські релігійні обряди.
Підписуйтесь на наш фейсбук
Звичайно, всі ці вимоги були відхилені імператором Хунлі. Саме його письмова відповідь королю Георгу III, у якій він заявив, що Китай «має вдосталь усього і не відчуває потреби імпортувати товари, вироблені іноземними варварами», протягом наступних століть віроломно зображувався британцями як символ китайської пихи, шовінізму, ксенофобії, расизму і т.д.