Історія

Торги за Гонконг, або як королева задобрила китайців

Атмосфера була милою, а головне, без неприємних інцидентів. На скромні прохання британської сторони плювальницю відсунули якомога далі від ніг Єлизавети II й Ден ані разу нею не скористався, він також утримувався від куріння протягом всієї зустрічі та лише в кінці, за згодою королеви, скурив тільки одну сигарету.

Історики, які зазвичай рідко погоджуються один з одним, винятково одностайні в цьому конкретному випадку – серед понад двохсот офіційних закордонних візитів королеви Єлизавети II за всі 70 років правління найважливішим був її візит у 1986 р. до Китаю. Саме його варто пригадати.

«Понад 390 років тому моя попередниця, королева Єлизавета I, написала імператору Ван Лі листа, з надією про розвиток торговельних відносин між Англією та Китаєм. На жаль, з посланцем сталося щось погане і цей лист сюди так і не потрапив», – з таких слів почала свою промову Єлизавета II на вітальному банкеті, який влаштував на її честь президент Китаю Лі Сяньнянь у Великій народній залі, тобто будівлі китайського парламенту на площі Тяньаньмень у Пекіні, увечері 13 жовтня 1986 р.

У цю мить у господарів піднялися брови від здивування. Комуністичний Китай з особливою настороженістю реагує на будь-які згадки про відносини між Британською і Китайською імперією. Але королева, чия діамантова тіара кидала сліпучі промені на всю залу, лише посміхнулася і продовжила: «На щастя, з того часу поштові послуги значно покращилися. Отже, ваше запрошення приїхати сюди успішно потрапило до нас і ми з великою радістю змогли його прийняти». Ху. Браво.

Пам'ять про ганебну Компанію

Не випадково Єлизавета II була першим в історії британським монархом, який прибув до Піднебесної. До цього британсько-китайські відносини, м’яко кажучи, були або поганими, або дуже поганими. Королева точно знала, що, згадуючи про «лист», вона ризиковано порушує надзвичайно делікатну та принизливу для китайців історію про спроби Англії під приводом «вільної торгівлі» підкорити Китай.

Коротко кажучи, за часів Єлизавети І (1533-1603) Китайська імперія Мін з точки зору цивілізаційного та економіки розвитку була найбагатшою, найсучаснішою та найрозвиненішою країною світу. Англія ж тільки робила перші кроки як супердержава, намагаючись піратськими методами пограбувати багатства, які привозили кораблі до панівних у той час Іспанії, Португалії та Нідерландів. На жаль, саме за правління Єлизавети І, а точніше в 1600 році, була заснована ганебна Англійська (згодом Британська) Ост-Індська компанія, внаслідок якої вдалося жорстоко колонізувати Індію, частину Південно-Східної Азії та, зрештою, китайську частину Гонконгу, на землях яких ця корпорація мала широкі політичні та адміністративні повноваження, які виходили далеко за рамки традиційної торгівлі. Вона також могла утримувати там власну армію, укладати політичні угоди та союзи і навіть оголошувати війни, також їй дозволено було мати власну валюту та збирати податки.

Піднявшись завдяки Ост-Індській компанії, в 1793 р., коли Китаєм правила маньчжурська династія Цін, англійці з'явилися на китайському імператорському дворі в Пекіні. Британський посланник Джордж Макартні висунув Китаю доволі нахабні вимоги: відкрити порти для британських торгових суден, зняти обмеження на зовнішню торгівлю, надати британцям територіальну базу (тобто острів Гонконг) та навіть легалізувати в Китаї англійські релігійні обряди.

   Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Звичайно, всі ці вимоги були відхилені імператором Хунлі. Саме його письмова відповідь королю Георгу III, у якій він заявив, що Китай «має вдосталь усього і не відчуває потреби імпортувати товари, вироблені іноземними варварами», протягом наступних століть віроломно зображувався британцями як символ китайської пихи, шовінізму, ксенофобії, расизму і т.д.
Китайсько-британські переговори в липні 1840 року, за день до того, як англійці вперше завоювали острів Чусан під час Першої опіумної війни (1839-1842). Фото: Pictures From History/Universal Images Group via Getty Images
Тим часом саме жадібні до наживи англійці, які заробили цілі статки на торгівлі чаєм, порцеляною та шовком, зіпсували усталену модель відносин між Заходом і Китаєм, яка базувалася на т.зв. акомодації. На початку XVII століття цю модель розвинули єзуїти, які прибули до Китаю як перші представники Заходу, на чолі з Матео Річчі. Ці освічені місіонери швидко зрозуміли, що мають справу не з якимись дикунами, серед яких можна поширювати християнську віру, роздаючи дзеркальця та кольорові прикраси, а з високорозвиненою, усталеною цивілізацією, яка в багатьох відношеннях може навіть бути зразком для наслідування для Заходу. Таким чином, єзуїти опирали свою діяльність в Піднебесній, яка пізніше вилилася в перші комерційні та політичні контакти Заходу з Китаєм, на акомодації, тобто адаптації та повазі до реалій, традицій і культури Китайської імперії. Цю єзуїтську модель, яку також застосовували португальці, що прибули до Китаю раніше за англійців, було відкинуто Британською імперією, починаючи з місії Макартні.

Опіумні війни

Безсумнівним є факт, що наприкінці XVIII ст. саме Велика Британія стала найпотужнішою державою у світі, а погано керована маньчжурами, пронизана корупцією та патологічно самоізольована Китайська імперія була на межі краху. Таким чином, під приводом Британської Ост-Індської компанії англійці почали ставитися до Китаю як до варварської колонії.

Замість того, щоб платити Китаю за чай і порцеляну сріблом, як це було передбачено офіційними договорами, Компанія, заробляючи на цій торгівлі величезні статки, контрабандою привозила сюди в значній кількості опіум, спеціально вироблений для цієї мети в колоніальній Індії, хоча в самій Англії опіум був суворо заборонений. Коли Китай спробував покласти цьому край, Британська Ост-Індська компанія спровокувала т.зв. опіумні війни.

Навіть у самому Лондоні частина британських політиків вважали такі дії щодо Китаю обурливими. «Китайці мають повне право вигнати нас зі своїх територій за нашу впертість у торгівлі цим ганебним та огидним опіумом. Я ніколи не чув про таку невиправдану і цинічну війну, яка провадить лише до вічної ганьби нашої країни», – заявляв у Палаті громад у 1857 р. Вільям Гладстон, пізніше прем’єр-міністр Великої Британії.

За битвою тигрів краще спостерігати із пагорба: Китай перед обличчям війни Росії з Україною

Чи Москва і Пекін утворять союз, метою якого буде знищення Заходу?

побачити більше
Але жага колоніалізму взяла гору. Китаю були нав’язані принизливі угоди, які передбачали виплату Англійцям компенсації за знищений опіум, відкриття британським кораблям портів у Шанхаї, Тяньцзіні, Кантоні та кількох інших містах, надання британцям екстериторіальних анклавів у цих містах і «відмову» від Гонконгу. Зрештою, у жовтні 1860 р., англійці разом із французами вдерлися в Пекін, де пограбували, а потім спалили найкрасивіший у світі імператорський палац і паркову резиденцію Юаньмін'юань (Старий Літній палац), назва якого перекладається як «Сад досконалої ясності». А у своєму анклаві в Шанхаї на вході до парку вони навіть вивісили табличку з написом «собакам і китайцям вхід заборонено».

Донині в багатьох британських музеях, у тому числі в лондонському Музеї Вікторії та Альберта, можна побачити чудові витвори мистецтва, викрадені з Юанмін’юаня, а в Гонконзі височіють хмарочоси, збудовані корпораціями, які найбільше заробили від торгівлі опіумом – Джардін Метісон та банк HSBC (Hong Kong and Shanhgai Banking Corporation), наразі найбільший у світі фінансовий холдинг.

На щастя, сьогодні у Великій Британії цей період ганебного приниження та експлуатації Китаю, який колись називали «нарізанням китайського кавуна», одностайно вважають найтемнішим в історії Британської імперії.

Відплата за чолобитну

Тож коли на банкеті в Пекіні Єлизавета II вміло задобрила китайців «великою радістю» від запрошення до Китаю, здавалося, що старі рани загоїлися. А втім, китайцям теж не бракувало «почуття гумору», і тепер вони вирішили невинно помститися за сумнозвісний інцидент із «чолобитною» [кит. звучить коутоу – прим. перекл.].

Під час місії Макартні китайський двір вимагав, щоб перед імператором той виконав звичний акт колінопреклоніння, відомий як «чолобитна». Британець відмовився, і в кінцевому результаті посланник просто став перед імператором на одне коліно, як і перед британським монархом. Хоча Макартні також виявив бажання поцілувати руку китайського імператора, як заведено при дворі в Лондоні, однак китайці відмовили, вважаючи цю пропозицію огидною з суто гігієнічної точки зору.

Інцидент з чолобитною увійшов в історію, звісно, в британській інтерпретації – як спроба принизити Британію та змусити її схилитися перед китайською владою.

Тож тепер з'явилася нагода змусити королеву відчути себе китайкою, і для цього використано палички. Як відомо, королева дуже ретельно готувалася до свого візиту в Китай і, як відомо, місяцями вправлялася в користуванні паличками. Про всяк випадок. На офіційних бенкетах у королеви в Лондоні завжди був дуже жорсткий протокол, а сама монархиня також мала суворі вимоги до їжі – наприклад, було суворо заборонено подавати їй страви з часником або хліб зі скоринкою, а чай мав запарюватися тільки на англійській мінеральній воді «Holywell Marveln», яку Єлизавета II завжди брала з собою в закордонні візити.

Але під час поїздок через локальні традиції іноді протокол доводилося порушувати. Так, під час візиту до центральноамериканського Белізу (раніше Британського Гондурасу) у 1985 р. її пригостили місцевим делікатесом – тушкованим щуром пака, якого королева, яка ніколи не цуралася дичини, люб’язно спробувала, запевнивши господарів, що це «смачно» і «смакує як кролик». З того часу в Белізі дане блюдо називають «Королівський щур» (Royal Rat).
Знаменита вечеря: китайська обслуга пропонує королеві палички. Фото: Anwar Hussein/Getty Images
У Пекіні натомість їй запропонували найбільші, т.зв. райські делікатеси палацової китайської кухні: суп з акулячого плавника, відварені «ластівчині гнізда» (страва з виділень слинних залоз цих птахів) і запечена качка по-пекінськи. Потім настав час тушкованих трепангів, також відомих як морські огірки або голотурії. Якщо акулячі плавники та ластівчині гнізда необхідно було їсти ложкою, а качку по-пекінськи – виделкою, то використання європейських столових приладів для споживання трепангів було б явним святотатством. Тому королеві запропонували палички, які в червоному упакуванні її негайно принесла офіціантка.

У Єлизавети ІІ не було вибору – наступного дня світ облетіли фотографії явно наляканої та збентеженої королеви, яка підозріло дивиться то на тарілку з десятисантиметровим трепангом, то на палички, поставлені їй майже під ніс. Зрештою, вона відірвала шматок трепанга, вперше в житті публічно скориставшись китайськими паличками, чого власне хотіли господарі. Звичайно, королева люб'язно запевнила їх, що страва «смачна», але після повернення до Лондона у приватній розмові вона зізналася, що желеподібний морський огірок не має жодного смаку.

А оскільки ми вже на куховарстві, то, мабуть, варто завершити цю тему анекдотом, який доводить, що Єлизаветі ІІ теж траплялося підходити до їжі з дрібкою солі. Одного разу, коли в салаті, який їй подали в Букінгемському палаці, вона знайшла мертвого слимака, то це не виникло жодних суперечок. От «тільки» шеф-кухар одразу ж отримав від королеви записку із запитанням – «це їстівне?».

Територія під кладовище та тир

Китайці дуже ретельно готувалися до приїзду британської королеви. Декілька місяців армія робітників капітально відновлювала відому своєю позолотою та гарними стінописами віллу №18 – де-факто найвеличніший із палаців урядової резиденції для зустрічі іноземних гостей «Дяоюйтай» у Пекіні.

В «Дяоюйтай», який колись був імператорським садом із казковими ставками, містками та пагорбами, колись жила Цзян Цін – дружина «Великого керманича» Китаю Мао Цзедуна. До сьогоднішнього дня тут зупинялося понад дві тисячі офіційних осіб: президентів, прем'єр-міністрів і коронованих осіб з усього світу, а в розкішній віллі №18 гостювали, серед інших Президент Річард Ніксон і північнокорейський «Великий Вождь» Кім Ір Сен. Резиденція «Дяоюйтай» також славиться найвишуканішою кухнею, конкуруючи лише з тією, що в будівлі Великої народної зали, де традиційно відбуваються державні бенкети на кілька тисяч осіб.

Королева прибула в «Дяоюйтай» увечері 12 вересня 1986 р. після перельоту з Лондона в Пекін рейсом «British Airways». Її шестиденний візит до Китаю офіційно розпочався наступного дня з церемонії привітання перед будівлею парламенту на площі Тяньаньмень. Пізніше вона відвідала Заборонене місто, тобто комплекс імператорських палаців у центрі Пекіна, а ввечері, як відомо, насолодилася трепангом. Але найважливіше було ще попереду.

Формально перший візит британського монарха до Китаю мав символізувати початок нової, цього разу дружньої ери у двосторонніх відносинах. Насправді це мало покласти кінець імперським діям Великої Британії щодо Китаю та її огидній колоніальній практиці, уособленням чого вважався Гонконг.

Чи буде створено китайсько-російський альянс, який матиме на меті знищення Заходу?

Лондонград під наглядом. Мілош Форман назвав це «надією європейського та світового кінематографа». Повага до Сталіна. В Африці без змін. Спортсмен на 80% легший. Бувши одним з самих високооплачуваних письменників свого часу, він був колекціонером килимів, антикваріату, картин.

побачити більше
Нагадаємо – в результаті договорів, нав'язаних Китаю, у 1842 р. Великобританія отримала у володіння острів Гонконг і невеликий шматочок континентальної частини (півострів Коулун) «на завжди». Тоді нахабні англійці в 1898 р. «випросили» у китайського імператора «територію під кладовище та тир», тобто т.зв. Нові Території. При цьому територія була передана Великобританії в оренду на сто років, до 1998 р. Однак, якщо острів Гонконг займає площу 78,5 квадратних кілометрів, то «територія під кладовище та тир» обіймала величезну площу в 953 квадратних кілометри, включаючи 235 островів. З цього власне почалися переговори англійців з китайцями, які, природно, вважали нав'язані їм договори несправедливими та терпляче чекали закінчення терміну оренди Нових територій.

Після проголошення комуністичного Китаю в 1949 р. британський Гонконг став об'єктом постійних пропагандистських атак, а під час «Культурної революції» (1966-1976) маоїсти-хунвейбіни [войовничі групи та загони, які складалися зі студентської та шкільної молоді, за допомогою яких Мао Цзедуну вдалося провести «Культурну революцію» – прим. перекл.] часто влаштовували тут терористичні атаки. У самому ж Пекіні в 1967 р. хунвейбіни пограбували та підпалили британське посольство, що можна вважати безпрецедентним фактом, оскільки під час «культурної революції» цього не сталося ані з посольство найбільш ненависної в Китаї (через війну) Японії, ані з однаково ненависним тоді (за ідеологічний розкол у комуністичному таборі) посольством Радянського Союзу.

Але була й інша сторона монети – для тодішнього цілковито ізольованого Китаю Гонконг був єдиним вікном у світ, потужним джерелом іноземного капіталу, іноземних товарів і технологій, а з початку 1980-х – найбільшим інвестором і прикладом для квазікапіталістичних «особливих економічних зон».

Китайський лідер Ден Сяопін (1904-1997), який порвав з казармовим комунізмом Мао та започаткував політику сміливих економічних реформ, а також повторного відкриття Китаю світові, винайшов для Гонконгу і Макао, який з 1887 р. перебував в руках португальців, формулу «одна країна, дві системи». Він допускав існування в Китаї територій з капіталістичною системою, зберігаючи власну політичну, правову чи фінансову систему, але без автономії у військовій сфері чи зовнішній політиці. Саме таку формулу запропонували англійцям.

Ден спльовував при «Залізній леді»

24 вересня 1982 р. прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер прибула до Пекіна для зустрічі з Деном Сяопіном. У тій же будівлі китайського парламенту відбулися переговори, які обернулися катастрофою. Тетчер прийшла з позицією, що Велика Британія не віддасть острів Гонконг або частину Коулуна, бо потрібно «дотримуватися договорів», а про подальшу оренду Нових Територій «можна поговорити».

Розлючений Ден негайно провів її до виходу, заявивши, що якщо Великобританія не прийме формулу «одна країна — дві системи» протягом двох років, Китай поверне Гонконг методами, які вважатиме за потрібне, а в гіршому випадку дозволить Сполученому Королівству зберегти острів Гонконг, але тоді після закінчення терміну оренди вона змушена буде віддати Нові Території. І до побачення.
1984 рік. Зустріч прем'єр-міністра Маргарет Тетчер з Ден Сяопіном цього разу пройшла успішно, хоча біля ніг китайського лідера знову поставили плювальницю. Фото: Getty Images
Тетчер, яка не любила китайців і називала Китай «неприємною країною, якою правлять неприємні люди», мало не охопив апоплексичний удар. Крім того, вона сильно застудилася, а затятий курець Ден протягом усієї зустрічі пускав їй дим в обличчя. А щоб було ще цікавіше, він систематично спльовував в плювальницю у формі горщика, поставлену біля ніг місис Тетчер, що, зокрема, у запиленому з монгольських пустель Пекіні не вважається за нетактовність, проте справило шокуюче враження на Тетчер.

Після переговорів мав відбутися коктейльний прийом організований британською прем'єр-міністр на честь китайських господарів, на який Ден демонстративно не прийшов. Зла, принижена і знесилена лихоманкою, «Залізна леді» вибігла від люті з будівлі парламенту, з якої гігантські сходи ведуть прямісінько на площу Тяньаньмень. Тут до неї підбіг кореспондент BBC і раптово підніс мікрофон до її обличчя. Місис Тетчер втратила рівновагу, впала на коліна і, ймовірно, покотилася б зі сходів, якби не охорона, яка підхопила її. Усі світові ЗМІ миттєво облетіли фотографії британської прем'єрки, яка «б’є поклони» перед мавзолеєм Мао Цзедуна, що стоїть у центрі площі Тяньаньмень.

Тепер королева Єлизавета II мусила якимось чином викреслити образ цього провального візиту з суспільної пам'яті.

Британці швидко зрозуміли, що відокремлювати стіною позбавлених Нових Територій Гонконгу від Китаю, як у Берліні, було б марно, а Ден міг просто закрити водогін чи відключити електроенергію, адже все це надходить до Гонконгу з материка. Тож їм не лишалось нічого іншого як погодитися на формулу «одна країна – дві системи», і 19 грудня 1984 р., цього разу в присутності усміхненого Дена, у Пекіні було підписано декларацію про повернення 1 липня 1997 р. Китаю всього Гонконгу зі збереження ним автономного статусу «спеціального адміністративного регіону» на наступні п'ятдесят років. Не вистачало лише символічної «печатки» королеви та 14 вересня 1986 р. «що було написано пером, того не виволочеш волом».

Закопування томагавка війни

Єлизаветі II навіть не довелося сильно старатися, адже ввічливий Ден Сяопін сам прийшов до резиденції «Дяоюйтай».

Байден на роздоріжжі. Сьогодні демократи представляють еліту, а республіканці – «робітничий клас»

Владні кола пріоритетними вважають питання раси, гендеру та сексуальних меншин.

побачити більше
Формально Ден тоді не був лідером Китаю, повноваження президента у той час виконував Лі Сяньнянь, лідером партії був Ху Яобан, а прем'єр-міністром – Чжао Цзиян. Офіційно Ден виконував тільки дорадчі функції та був «лише» головою Центральної військової комісії. Але саме він вважався фактичним правителем Китаю, лідером номер один і вирішальним голосом у всіх найважливіших справах. Тобто єдиний рівний британській королеві.

82-річний Ден прийняв її в резиденції «Дяоюйтаї» в саду з особливо підходящою назвою «Спільне щастя». Усміхаючись, він зустрів королеву словами: «Дякую, що ви захотіли відвідати такого старого чоловіка, старого товариша». Королеві, одягненій в одяг пурпурового кольору (а цей колір у християнській традиції символізує, зрештою, покаяння), Ден потім розповів, що в молодості, під час навчання в Парижі в 1920-х роках, одного дня він піднявся на Ейфелеву вежу з надією, що звідти він побачить шматок Англії. «На жаль, було хмарно, і я нічого не побачив», – безрадно зізнався він. «Боюся, – тактовно відповіла королева, – що навіть у ясний день ви все одно б її не побачили».

Тож атмосфера була милою, правителі обох імперій жартували один з одним і, головне, не було жодних неприємних інцидентів. На скромні прохання британської сторони плювальницю відсунули якомога далі від ніг Єлизавети II та Ден ані разу нею не скористався, він також утримувався від куріння протягом всієї зустрічі й лише в кінці, за згодою королеви, скурив тільки одну сигарету.

Той факт, що Ден Сяопін сам приїхав зустрітися з королеву в «Дяоюйтай», є безпрецедентним. Для китайських лідерів заведено приймати іноземних осіб або у Великій народній залі або в будинку уряду Чжуннаньхай, що прилягає до Забороненого міста, де колись жив Мао Цзедун. З боку Дена це, безсумнівно, був жест, який мав символізувати «закопування томагавка війни» між двома країнами і, певним чином, каяття за приниження прем'єр-міністра Тетчер.

Але варто згадати, що під час єдиної офіційної закордонної поїздки, яку здійснив Ден у своєму житті, до США в січні 1979 р., також сталася безпрецедентна подія. Бо правитель Китаю (щоправда, формально тоді лише віцепрем’єр-міністр), перед тим, як поїхати до Білого дому на зустріч з президентом Джиммі Картером, приватно відвідав Збігнєва Бжезінського, щоб дружньо поспілкуватися та повечеряти. Навряд чи хтось пам’ятає, що саме президент Картер (а не Річард Ніксон) за участі свого радника Бжезинського привів США до остаточного встановлення дипломатичних відносин з Китаєм 01.01.1979 р., що, до речі, Бжезінський вважав найбільшим досягненням у своїй політичній кар'єрі. З цієї причини китайці вважали Бжезинського великим другом, і саме такої думки про нього був Ден.
Так що все було гарно, окрім кепського трепанга. Королева з принцом Філіпом прогулялися вздовж Великої стіни, що на весь світ транслювало телебачення BBC. Потім вона поїхала в Сіань, щоб побачити знамениту Теракотову армію на могилі першого імператора Китаю Цінь Ши Хуан-ді. Вона також відвідала місто Куньмін, що у віддаленій південній провінції Юньнань, де проживає 25 національних меншин і звідки походить чай. Нарешті вона дісталася Шанхаю, де на королівській яхті «Britannia», пришвартованій у гирлі річки Янцзи, влаштувала прощальний прийом президенту Лі Сяньняню та його свиті. Серед гостей на прийомі також був малознаний в ті часи Цзян Цземінь, тодішній мер Шанхаю. Згодом саме Цзян став лідером Китаю та головою комуністичної партії після Дена, і саме він офіційно перейняв у британців Гонконг у 1997 р., а також став першим китайським лідером, який відвідав Великобританію з офіційним візитом на запрошення королеви в жовтні 1999 р. З Шанхаю королева відпливла до Гонконгу.

Китайська осічка принца

На жаль, атмосфера на прощальному бенкеті, який мав завершити історичний візит Єлизавети II до Китаю, була, попри всі штучны посмішки, жахливою. Виявилося, що під час перебування в Сіані чоловік королеви принц Філіп мав коротку бесіду з групою шотландських студентів, які також оглядали «Теракотову армію». А ті, як студенти, одразу переповіли британським журналістам весь зміст цієї розмови.

І виявилося, що принц Філіп не тільки вважав Пекін «моторошним» містом, а й змушений був попередити студентів, що «якщо вони залишатимуться в Китаї ще довше, то повернуться додому з розкосими очима». Звичайно, китайські ЗМІ, які підлягали жорсткій цензурі, про цей інцидент ані пари з вуст, але британська преса розійшлася на цю тему.

70 років на троні. Королева з народом, народ з королевою

Чи була Єлизавета II безпорадним свідком розпаду імперії, чи радше намагалася врятувати те, що ще можна було врятувати?

побачити більше
Тож у той самий час, коли королева виголошувала тост на борту «Britanniа», дякуючи китайцям за їхню гостинність, британська преса в Лондоні назвала принца Філіпа «ідіотом» та зображувала його карикатури з косими очима на цілі шпальти. Британська дипломатія була в розпачі – витівка принца майже повністю затьмарила успіх візиту і скомпрометувала королівський двір. Що ще гірше, принц не вважав себе винним, і все, що йому прийшло до голови, то це звинуватити шотландських студентів у «розголошенні» його приватної думки.

Однак факт залишається фактом, принц завжди робив усілякі осічки чи то за кордоном, чи то на власному дворі. «Якщо щось не пердить і не їсть солому, це її точно не зацікавить», – казав він якось про свою дочку, принцесу Анну, яка славилася своєю любов’ю до коней. «Вас тут ще не з’їли?» – запитав він британських студентів під час офіційного візиту в Папуа-Нову Гвінею. «Я бачу, ви збираєтеся йти спати», – такими словами Філіп прокоментував традиційний багатобарвний одяг президента Нігерії. «Не хочу підхопити якусь паскудну хворобу», – сказав він, коли йому запропонували погладити коалу в Австралії. «Я не здивований, що ви глухі, тому що з цими барабанами можна дійсно оглухнути», – випалив він на Карибах групі глухих дітей, які брали участь у церемонії, включно з демонстрацією гри на традиційних барабанах. «Вони, мабуть, ненормальні», – сказав принц Філіп під час візиту на Соломонових Островах, дізнавшись, що там один із найвищих темпів зростання населення у світі.

Проте, принц Філіп просто був таким. Наприкінці прощального прийому, коли він допоміг королеві стати для пам’ятного фото, за що журналісти йому голосно подякували, він скромно відповів: «Зрештою час від часу я теж можу зробити щось правильно». Таким чином, принц покаявся в скоєному і так закінчився цей візит, який вважається одним з найважливіших і, мабуть, найцікавіших за всю історію правління Єлизавети II.

–Кшиштоф Даревич

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклав Юрій Ткачук
Основна світлина: Візит королеви Єлизавети II до Китаю. Зустріч з Ден Сяопіном. Безпрецедентним фактом вважається те, що саме китайський лідер приїхав до королеви. Фото: Tim Graham Picture Library/Getty Images
побачити більше
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Поморський злочин
З вересня по грудень 1939 року було вбито 30 тисяч людей у 400 населених пунктах Помор’я. 
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Втеча зі Шталагу – різдвяна історія 1944
Ув’язнені жінки шукали прихистку в німецькій церкві... Але це була помилка.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Нова Москва в Сомалі
Російська преса називала його новим Колумбом.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Анонімний рапорт Пілєцького
Друг, з яким вони втекли з концтабору «Аушвіц», загинув 5 серпня. Перед смертю встиг сказати: за Польщу.
Історія випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Чистки серед журналістів мали на меті відновити монополію на...
До роботи допускалися лише «довірені», а понад сто працівників було інтерновано.