Похорон королеви Єлизавети II стане найбільшою подією такого роду в історії – вважають британські ЗМІ і не помиляються. Похоронні церемонії відбудуться в понеділок, 19 вересня, в Лондоні та сусідньому Віндзорі, де монархиня своє останнє місце спочинку знайде у каплиці замку разом зі своїми батьками та чоловіком, принцом Філіпом, який помер минулого року. Завдяки телетрансляціям прощання з королевою зможуть оглядати глядачі з усього світу. Ймовірно, будуть їх сотні мільйонів.

Пригадується похорон 17-річної давнини, коли світ прощався зі своїм духовним батьком Папою Іваном Павлом ІІ. Той похорон також зібрав мільйони глядачів перед телевізорами, а на площі св. Петра – лідерів з усього світу, не тільки християнського. Велику Британію тоді представляв спадкоємець престолу принц Чарльз – нині король Чарльз III.

На похорон Єлизавети також прибудуть глави держав, керівники міжнародних організацій, королівські сім’ї – у більшості випадків близькі і далекі її родичі.

Підписуйтесь на наш фейсбук Горе і скорбота простих людей мають інший вимір. Британці прощаються зі своєю королевою, близькою і коханою людиною. Так само мешканці країн Співдружності, особливо тих, що залишаються в колі англосаксонської культури – Канади, Австралії, Нової Зеландії. Новий уряд Австралії з прореспубліканським прем’єр-міністром навіть запропонував припинити плани створення республіки.

Вийняткова монархія

Королеві, з дня її смерті, ЗМІ приділяють увагу, якої точно не приділили б нікому іншому. У незліченних статтях, програмах, передачах і фільмах згадують життя Єлизавети II, виділяючи яскраві моменти і тушуючи тіні. Звертають увагу на її найкращі риси, особливо на розуміння корони як служіння вітчизні – і це не ввічливі зауваження, продиктовані принципом de mortuis nihil nisi bene (про мертвих тільки добре). Детально описується остання подорож монархині від шотландського замку Балморал, де вона померла, через Единбург до Лондона та Вестмінстерського палацу, будівлі парламенту, де труну було виставлено на загальний огляд і де піддані можуть віддати шану королеві. Те, що це відбувається у Великій Британії, зрозуміло. Але чому в інших місцях?

Тим часом у всьому світі інтерес до похорон королеви колосальний. Це показує, наскільки британська монархія є унікальною на фоні інших, у Європі та за її межами, навіть якщо вона зазнала подібних метаморфоз. Британський монарх, як і інші королі, «царює, але не панує», але, на відміну від інших, він на першому плані. Звичайно не політичному.

Діти королівської сім’ї сьогодні навчаються в звичайних школах, ексклюзивних і досить недешевих, але все ж доступних для багатьох підданих. Вони не навчаються вдома, як колись Єлизавета ІІ та її молодша сестра Маргарита. Друзі молодих Віндзорів не обов’язково походять з аристократичних кіл, є серед них артисти і знаменитості, що походять із сімей з нижчих верств соціальної драбини. Мають професії, часто в бізнесі. Служать в армії, не обов’язково у високих чинах, вистачить згадати службу принца Гаррі в британських військах в Афганістані або принца Ендрю у війні за Фолклендські острови. Купують у звичайних магазинах. І одружуються зазвичай, що правда, з титулованими або, принаймні, багатими людьми, але рідко з членами королівських сімей.

Точно так само відбувається і в інших королівських родинах – в Іспанії, Нідерландах, скандинавських країнах і навіть Японії. Всі вони ближчі до простих людей.

Відомими були ескапади покійного короля Норвегії Олафа V, який їхав на громадському транспорті, щоб кататися на лижах в околицях Осло. Принцеса Вікторія, спадкоємиця шведського престолу, вийшла заміж за свого фітнес-тренера, про що колись і подумати не можна було. Прикладів демократизації в особистому вимірі дійсно багато.

Чим же відрізняється британська монархія? Чому кожна подія в сім’ї Віндзорів – весілля, подорожі, скандали отримує відлуння по всьому світу, а інші королівські сім’ї змушені задовольнятися поверхневими описами?

Можна стверджувати, що це тому, що британська монархія продовжує відігравати унікальну роль – вона водночас є наріжним каменем Сполученого Королівства та держав Співдружності, символом єдності та зв’язку з минулим. Але як символ, принаймні на Заході, були представлені всі монархії (не стосується це, звичайно, близькосхідних чи екзотичних монархій, таких як Брунейський султанат). Вони залишилися, тому що з’єднують націю, як наприклад, у Швеції, у мультикультурному вимірі. Де громадяни хотіли порвати з минулим, королям подякували – в Італії чи Греції.

Королівські скандалісти

Порівняно з британськими, інші королівські двори не дуже цікавлять, і цьому є багато прикладів.

Я була у Бангкоку, коли померла принцеса Вадхана, старша сестра короля Пуміпона. У тронній залі королівського палацу, де було виставлено її тіло, зібралися натовпи людей, і навіть необізнаний іноземець відчував настрій скорботи та жалоби. Іноземна преса відзначила смерть Вадхани, але скоріше через обов’язок, оскільки тайський двір дуже далекий від Європи.

Більше уваги приділено Хірохіто, імператору Японії, відомому у світі особливо завдяки війні та післявоєнній відмові від божественного статусу.

Шах Ірану Реза Пехлеві не залишився непоміченим, але це, зокрема, тому, що лише за рік до смерті він був скинутий Ісламською революцією та помер у вигнанні. Він був добре відомий на Заході, також і з приватного боку, тому що преса інтенсивно описувала його подружні проблеми.

Зауважимо також, що, крім виняткових випадків, як-от нинішній, більшою популярністю користуються королівські весілля. Це вдячна тема, тому що є що описати і показати. А ще краще, коли на королівському весіллі доходить до скандалу.

Один із наймасштабніших стався двадцять років тому в Норвегії, коли принц Хокон, син короля Гаральда та спадкоємець престолу, одружився з Метте-Маріт Т’єссем Хойбі, дівчиною з народу та матір’ю позашлюбної дитини. А ще гірше, що батько дитини сидів у в’язниці за торгівлю наркотиками. Для громадськості це вже було занадто, і не дивно, що монархія тоді похитнулася.

Скандалів ніколи мало не буває. Ось іспанський король Хуан Карлос (тепер у відставці, після зречення) хвалився полюванням на слона. Показав фотографію. Світ обурений. У бельгійського короля Альберта II (також у відставці) є позашлюбна дочка, існування якої виявилося через багато років, дякуючи тестуванням ДНК. Анрі де Монпеза, чоловік датської королеви Маргарити (нині покійний), залишає двір на кілька років, протестуючи таким чином проти свого статусу – адже він міг бути принцом-консортом, другою особою в державі, але не третьою після старшого сина, а саме такий мав статус.

Королівські пригоди – з Європи чи далекого світу, шокуючі чи зовсім звичайні, завжди цікавлять публіку, але переважно у своїй країні. Інтерес у світі швидко згасає. А британські скандали живуть вічно. ЗМІ добре знають, що вони завжди знайдуть читача.

Матеріалу у них теж вдосталь, адже потомство королеви Єлизавети інтенсивно над цим працювало. Розлучення, нові стосунки, любовні зв’язки, зізнання для преси... Цю ганебну практику започаткувала, що легко забувається, ні хто інший, як Діана, кохана британцями дружина принца Чарльза. Саме вона в інтерв’ю Ендрю Мортону, який написав її скандальну біографію «Діана: її справжня історія», поскаржилася на образи, яких зазнала від Чарльза і його сім’ї. Зізнання виявилися надзвичайно вигідними, адже громадськість твердо встала на її бік, навіть не помічаючи неадекватності поведінки герцогині.

Цю не дуже відповідну для королів практику розвинула Меган Маркл, дружина принца Гаррі та учасниця чи, можливо, ініціаторка (що не до кінця відомо, хоча не можна цього виключити) відомого інтерв’ю для Опри Вінфрі.

Золота жила для шоу-бізнесу

Усе це значною мірою пояснює, чому інтерес до сім’ї Віндзорів живий і незмінний. Проте є фундаментальний факт, який слід пам’ятати: жодна з європейських правлячих родин не має так глибокого коріння у минулому. Старі династії без престолу, такі як італійська Савойська, не будемо тут згадувати.

11 століття, битва при Гастінгсі, Вільгельм Завойовник – історія не потребує коментарів. Але це не все. Жодна інша королівська родина не правила імперією. Жодна інша не має правителів, які так сильно вплинули на долю Європи та світу, згадаймо лишень Річарда Левове Серце, Генріха VIII та Єлизавету I. Додаймо королеву Вікторію, яка, що правда, вже не правила сама, але виросла до рангу символу епохи.

Ще два чинники допомагають британській монархії бути володаркою масової уяви: масова культура та мова. Обидва підтримують одне одного, тому що масова культура не могла б функціонувати в глобальному масштабі без англійської мови, завдяки якій сьогодні ми досягаємо кожного (або майже кожного) адресата.

І є чим досягати, тому що багатство назв фільмів про Тюдорів, Стюартів чи Віндзорів нескінченне. Згадаймо фільми та серіали, зняті навколо подій у дворі. «Королева», «Як стати королем», «Вікторія» – сюжети розгортаються в сучасності або і не надто далеко від неї. «Єлизавета», «Родина Тюдорів», «Вовчий зал», «Шість дружин Генріха VIII» або «Біла королева» розповідають про події кількасотлітньої давності. Завдяки таким постановкам, привабливим і водночас достовірним, навіть у глядача, не дуже обізнаного з історією, може виникнути спокуса перерахувати шість дружин Генріха VIII або згадати страждання, з якими боровся Георг VI, батько Єлизавети II.

І це лише дуже скромна вибірка. Британська королівська сім’я – це золота жила для сюжетів, і жодна інша сім’я не зрівняється з нею в цій галузі. Не дивно, що інші, наприклад Савойська династія, натякають на необхідності створення фільму, який у привабливій формі представив би їхню історію широкій аудиторії. Але чи зможе хтось сьогодні успішно проникнути на територію, зайняту Стюартами чи Віндзорами?

Лише турецьким османам вдалося це зробити – toutes proportions gardées (усі пропорції зберігаються), мабуть тому, що привабливість фільмів про їхню історію посилюється поєднанням екзотичних турецьких та європейських тем.

Британські фільми та серіали не тільки несуть знання в доступній формі про долю королівської родини та історію Великої Британії, але це, здається ж, добре? Вони йдуть далі: вони формують образ двору та його членів, іноді в такому напрямку, який не обов’язково може отримати схвалення самих зображених. Чи це так, невідомо, бо самі вони про це не говорять, ставлячись до цього по-королівськи, згідно зі святим принципом «Never complain, never explain» (Ніколи не скаржся, ніколи не пояснюй).

Перлиною в короні серіалів є, звісно, «Корона». Приклад цього серіалу чудово демонструє цей механізм формування думки. Епізоди, що розповідають про одруження Чарльза і Діани, нагадали британцям про страждання їх улюблениці і погіршив рейтинги Чарльза.

З іншого боку, у світі серіал викликав сплеск інтересу до королівської родини, ймовірно, ще й тому, що її члени представлені як звичайні люди, що живуть у незвичайному світі. З такими героями можна ідентифікувати себе, незважаючи на всі соціальні відмінності.

Магніт для світу

Британські глядачі, на світі, мабуть, менше, добре знають, хто з членів сім’ї живе скромно, виконує свої зобов’язання і нічого для себе не вимагає. Наприклад, дочка Єлизавети, принцеса Анна, яка не бажала, щоб її діти носили титули.

У розряд безпосередніх людей, без претензій і пихи, входить і дружина Чарльза, нині вже короля Чарльза III, Камілла, яку роки потому англійці почали цінувати.

Королівська родина, незважаючи на зусилля республіканських рухів, незмінно є унікальним магнітом для світу. За попередніми підрахунками економічної секції BBC, приблизно 10 відсотків іноземних туристів приїжджають до Великої Британії для того, щоб відчути магію місця, де живуть Віндзори, побачити їхні палаци, а може навіть і їх самих. Інші європейські монархії у цьому програють.

– Тереза Стилінська
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори