І так інституція, яка фінансується з місцевого бюджету, тобто податків, що стягуються з мешканців столиці, буде залучена в гостру світоглядну війну. Могло б здаватися, що радикалізм Стжемпки розділяє меншість варшав’ян. А якщо так, то більшість з них становлять городяни, котрі живлять байдужим ставленням, або навіть відразою різні психічні, суспільні, культурні, побутові аномалії. З тією різницею, що справа набагато складніша.
Мистецьку богему і філістерство завжди об’єднували складні стосунки. На цю тему писав американський соціолог Даніел Белл у книжці «Культурні протиріччя капіталізму» у 1976 році. Вона, між іншим, стосується двоколійного розвитку капіталістичних суспільств ХІХ століття.
Вже саме визначення капіталізму закладає, що в ньому домінує фігура, яку називають
homo oeconomicus. Це хтось, хто займається вільним оборотом грошей і товарів. Він керується етосом, котрий становить: раціоналізм, скрупульозність, ощадність, дисципліна.
Підписуйтесь на наш фейсбук
Проте ХІХ–вічна культуру сформували тенденції, котрі є запереченням цього етосу. Їх вираженням був крайній анархізуючий індивідуалізм. Голос отримала інша фігура – артист, що прославляє свою яскраву уяву і піддає сумніву суспільні конвенції. Хтось такий закидає городянам, що той не має польоту і вузькі горизонти мислення. Вказує на слабкості матеріально-прагматичного світогляду.
Белл замислювався над питанням суспільного схвалення авангардних трендів у мистецтві. Довго ця апробація не була значимою. Коли в 30-х роках ХХ століття французький поет сюрреаліст Андре Бретон закинув ідею, щоб вежі Собору Паризької Богоматері замінити двома гігантськими бутлями, з котрих одна була б наповнена кров’ю, а друга – спермою, то повсюдно це сприймалося з обуренням і вважалося ординарним жартом божевільного.
Через три декади наступив однак важливий перелом. Митець з богеми заволодів душею городянина.
З книги Белла насувається висновок, що у високо розвинутих споживацьких суспільствах з половини ХХ століття вже були інші культурні обумовленості, на відміну від тих, котрі характеризували капіталістичні суспільства ХІХ століття. Нова лівиця – це така, котра переймається статусом різноманітних ексцентричних звичаєвих меншин, а не ситуацією звичайних людей, що живуть у бідності – почала ефективний марш через інституції, в тому числі через ті, які є опорами капіталізму. І це принесло результати.
Сьогодні артист із богеми має впливових меценатів. Їх вербують не тільки серед політиків, але і олігархів. Створення скандалів - хоч би і висміювання того, що становить для католиків
sacrum – приносить вимірні прибутки. А захоплення художньою трансгресією буває проявом сучасної дульщизни. Критерії кон’юнктурності і конформізму так само - як і мода – змінні.
Повертаючись до Моніки Стжемпки, слід зізнатися, що в минулому режисерка протестувала не тільки Католицький костел, національну традицію і консервативні цінності. Вона також осуджувала визиск, що був наслідком патологій, які від 1989 року супроводжували виковування підвалин польського капіталізму. Тут йдеться про театральні заходи, що були реалізовані разом із драматургом Павлом Демірскім.
Цей дует у своїх спектаклях оголював темну сторону польської економічної трансформації. Показував людей, котрих польський неолібералізм викинув на другий план.