Публіцистика

Союз скандалістки з філістером

Сьогодні артист із богеми має впливових меценатів. Їх вербують не тільки серед політиків, але і олігархів. Створення скандалів - хоч би і висміювання того, що становить для католиків sacrum – приносить вимірні прибутки. А захоплення художньою трансгресією буває проявом сучасної дульщизни.

У Драматичному Театрі в Варшаві нове керівництво. Директоркою цієї установи стала режисерка Моніка Стжемпка. Процес вступлення її на цю посаду був чимсь більшим, ніж звичайна бюрократична процедура. 31 серпня 2022 року на столичній Площі Дефіляд був організований хепенінг під назвою «Шабаш доброго початку».

Кульмінаційним моментом цієї події було внесення до фойє Драматичного Театру «Вологої пані» - скульптури авторства Івони Демко, що представляє Золоту Піхву. Акція мала характер богохульної пародії католицької процесії.

Безсумнівно мистецькі плани Стжемпки дуже насичені лівої, а навіть лівацькою ідеологією. Нова директорка виклала ці плани у програмній концепції, опублікованій на інтернет-сторінці варшавської міської адміністрації. Там, між іншим, можемо прочитати: «Драматичний Театр, котрий я утворю, буде інституцією відкритою, усуспільненою, демократичною та екологічною. Його програма, створена у співпраці із багатьма інституціями і середовищами, використає і зміцнить енергію суспільної зміни, котру творять протести жінок, кліматичні рухи, люди, котрі борються за права меншин, права людини і демократію»

Вплинув на Гегеля та Міцкевича

Новітнє відчарування світу «мудреця скла і ока» виявилося неефективним.

побачити більше
І так інституція, яка фінансується з місцевого бюджету, тобто податків, що стягуються з мешканців столиці, буде залучена в гостру світоглядну війну. Могло б здаватися, що радикалізм Стжемпки розділяє меншість варшав’ян. А якщо так, то більшість з них становлять городяни, котрі живлять байдужим ставленням, або навіть відразою різні психічні, суспільні, культурні, побутові аномалії. З тією різницею, що справа набагато складніша.

Мистецьку богему і філістерство завжди об’єднували складні стосунки. На цю тему писав американський соціолог Даніел Белл у книжці «Культурні протиріччя капіталізму» у 1976 році. Вона, між іншим, стосується двоколійного розвитку капіталістичних суспільств ХІХ століття.

Вже саме визначення капіталізму закладає, що в ньому домінує фігура, яку називають homo oeconomicus. Це хтось, хто займається вільним оборотом грошей і товарів. Він керується етосом, котрий становить: раціоналізм, скрупульозність, ощадність, дисципліна.

   Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Проте ХІХ–вічна культуру сформували тенденції, котрі є запереченням цього етосу. Їх вираженням був крайній анархізуючий індивідуалізм. Голос отримала інша фігура – артист, що прославляє свою яскраву уяву і піддає сумніву суспільні конвенції. Хтось такий закидає городянам, що той не має польоту і вузькі горизонти мислення. Вказує на слабкості матеріально-прагматичного світогляду.

Белл замислювався над питанням суспільного схвалення авангардних трендів у мистецтві. Довго ця апробація не була значимою. Коли в 30-х роках ХХ століття французький поет сюрреаліст Андре Бретон закинув ідею, щоб вежі Собору Паризької Богоматері замінити двома гігантськими бутлями, з котрих одна була б наповнена кров’ю, а друга – спермою, то повсюдно це сприймалося з обуренням і вважалося ординарним жартом божевільного.

Через три декади наступив однак важливий перелом. Митець з богеми заволодів душею городянина.

З книги Белла насувається висновок, що у високо розвинутих споживацьких суспільствах з половини ХХ століття вже були інші культурні обумовленості, на відміну від тих, котрі характеризували капіталістичні суспільства ХІХ століття. Нова лівиця – це така, котра переймається статусом різноманітних ексцентричних звичаєвих меншин, а не ситуацією звичайних людей, що живуть у бідності – почала ефективний марш через інституції, в тому числі через ті, які є опорами капіталізму. І це принесло результати.

Сьогодні артист із богеми має впливових меценатів. Їх вербують не тільки серед політиків, але і олігархів. Створення скандалів - хоч би і висміювання того, що становить для католиків sacrum – приносить вимірні прибутки. А захоплення художньою трансгресією буває проявом сучасної дульщизни. Критерії кон’юнктурності і конформізму так само - як і мода – змінні.

Повертаючись до Моніки Стжемпки, слід зізнатися, що в минулому режисерка протестувала не тільки Католицький костел, національну традицію і консервативні цінності. Вона також осуджувала визиск, що був наслідком патологій, які від 1989 року супроводжували виковування підвалин польського капіталізму. Тут йдеться про театральні заходи, що були реалізовані разом із драматургом Павлом Демірскім.

Цей дует у своїх спектаклях оголював темну сторону польської економічної трансформації. Показував людей, котрих польський неолібералізм викинув на другий план.
Польський Театр, Моніка Стжемпка – театральний режисер і Павел Демірскі – драматург і риболов як лауреати «Паспорти Політики» у 2011 р. Фото Bartek Sadowski / Forum
Тепер про це треба обов’язково нагадувати. Тому, що зараз Стжемпка знаходиться на утриманні політичної групи, котра має на своєму сумлінні механізм дикої реприватизації у Варшаві. А режисерка напевно знає проблему. З іншого боку у спектаклі «Клятва. Серії з часів безнадії» з 2014 року – також спільному проекті Стжемпки і Демірського – з’явився мотив брутального повернення кам’яниць їх давними власниками, котрі є істотами вампірами.

Отже, можна здогадуватися, чи новій директорці Драматичного Театру стосунки із столичними органами самоврядування не затьмарять багатовимірну реальність. Якщо ж артистці ближчі до серця проблеми груп, котрим докучив польський неолібералізм, то вона не може затриматися на новолівих фанаберіях, що були подані під час «Шабашу доброго початку», тільки повинна похилитися також над недолею жертв варшавської дикої реприватизації.

Інша справа, що Стжемпка таких людей може трактувати як «осіб із консервативним світоглядом». Тому що для них реальний клопіт – це перипетії мешканців, котрі минають, а не вмирання екстравагантної варшавки на плюшевому хресті. А це в свою чергу свідчить про їх відставання від «поступу», що вже непростимо, особливо якщо це звичайні польські католики.

– Філіп Мемхес

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклала Олеся Ґераль
Основна світлина: Скульптура Івони Демко «Золота Піхва» у Драматичному Театрі, вересень 2022. Фото Włodzimierz Wasyluk / Forum
побачити більше
Публіцистика випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Нами правлять ідіоти
Вони впевнені, що вони герої правильного роману і діють у правильному сюжеті та роблять все правильно та якнайкраще.
Публіцистика випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
„Папі” нових правих виповнюється 80 років
Його не обмежують світоглядні „бульбашки”.
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Зимова гібридна війна. Мігранти на російсько-фінському кордоні
Велосипедний наступ Кремля
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Що може таксі без водія таксі
Автономні автомобілі спаралізували місто. 
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Йдеться про різноманіття чи про занепад моралі і лібертинізм?
Складається враження, що напад на архієпископа Ґондецького – це якась масштабна акція.