У січні 2006 року американський актор Ніколас Кейдж відвідав Зґожелець. Актор відомий зі своєї участі у культових стрічках з 1980-х і 1990-х років, такий як «Птаха» Алана Паркера чи «Дикі серцем» Девіда Лінча. Що ж такого притягнуло зірку Голлівуд у прикордонне польське містечко на Нисою-Лужицькою?

Виявляється, що Кейдж захоплюється постаттю і творчістю Якоба Беме. Цей німецький релігійний мислитель, що жив на рубежі XVI і XVII століть (а саме в 1575-1624 роках), проживав у місті Зґожелець (на той час належало до Королівства Чехії під владою Габсбургів). Під час візиту до Польщі Кейдж відвідав його дім у Пшедмещче Нискє. Він також побував біля могили Беме, яка знаходиться на німецькому боці Ниси-Лужицької – на кладовищі в Ґерліц.

Ким була та людина, котра зачарувала американця? Беме не мав освіти. Він не займався філософією, як свого часу Рене Декарт і Томас Гоббс. Він не мав такого соціального статусу, як вони. Він був... скромним шевцем, який мав своєрідне бачення на присутність Бога у світі (навіть у посудині з олова) і виливав той свій духовний досвід на папір.

Про містика із Зґожельця написав у своїй книзі «Філософія Якоба Беме» Олександр Койре. Це грубе видавництво французького історика філософії ХХ століття (іммігранта з Росії єврейського походження) вийшло польською мовою.

Слід визнати, що назва відлякує. Можна зробити висновок, що маємо справу з нудною науковою працею, орієнтованою на вузьке коло читачів. Проте це не так. Койре захоплений простим митцем з Лужиць, який виявився законодавцем моди європейської культури.

Але перед тим, як це сталося візіонер із Зґожельця змушений був пройти через важкі випробування. І про ці перипетії можемо довідатися у книзі Койре.

Беме був лютеранином, який своїми листами наразив себе перед місцевим лютеранським духовенством. У Польщі була поширена думка, що католицький костел був винуватцем релігійних переслідувань у давній Європі. А тим часом у XVII столітті протестанти різних конфесій були далекі від віротерпимості (ще раніше навіть у теократичній Женеві Жана Кальвіна вже горіли стоси). І Беме в цьому болісно переконався.

Хоча його прізвище може асоціюватися з бароко, то проте на нього впливали тенденції, які були модними в епоху Відродження. Беме цікавився алхімією. І це було однією з причин, котра притягнула підозри на його особу з боку пасторів, котрі вважали, що він став єретиком, який потаємно домовляється з чарівниками.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Головним обвинувачувачем шевця був Грегоріус Ріхтер. Він виконував функцію пароха примарія (першого пароха) у Зґожельці. Він розраховував на те, що вдасться вигнати Беме з міста (остаточно так цього і не сталося). А слова не вибирав. Ось доказ: «Мордо ти огидний, блюзнірський! Нехай усі, хто читав твої листи, йде геть разом з тобою! Йди геть і більше не повертайся! Здихай!».

Містик чинив опір нападкам священнослужителя, хотів також його дискредитувати («Примаріус критикує мої книги, він має на це право, але спочатку повинен їх прочитати, а цього він не вчинив»). Але передусім декларував, що не зрікся лютеранської віри («костелів я не обходжу, я до них ходжу, ані таїнств не зневажаю, я тільки їх приймаю, я тільки храм Господа нашого Ісуса Христа сповідую в нас»).

Незважаючи на те, що коли Беме жив, були намагання зробити так, щоб він замовкнув. Але його спадщина збереглася. Як читаємо в книзі Койре, її можна відкрити, наприклад, у німецькій ідеалістичній філософії на межі XVIII і XIX століть. У цьому контексті на особливу ​​увагу заслуговує концепція єдності протилежностей, сформульована Георгом Вільгельмом Фрідріхом Гегелем.

Але мислителів і письменників, котрі надихалися творами шевця із Зґожельця, було набагато більше. Вони хотіли - як висловлюється Койре, - «вигнати Aufklärung (Просвітництво) і повернути людині те місце у Всесвіті, звідки її вигнали Галілей та [Ісаак] Ньютон». Серед них був і Адам Міцкевич. Койре не згадує про польського поета-пророка. Натомість це робить книжковий перекладач – дослідник літератури доби романтизму Кшиштоф Рутковскі. У блискуче написаній післямові він стверджує, що Міцкевич «підшитий» Беме (Гегель зрештою також).

Польськи поет-пророк так хвалить шевця з Лужиць: «великим і чистим вогнем палаюча душа, що малює своє бачення вогнистими словами. Це є також божий пророк і такий ясновидець для людей теперішнього християнства, яким був пророк Ісая для Хебреїв».

Міцкевич перебільшував. Але власне ця його похвала ілюструє сприймання спадщини Беме у європейській культурі.

Новітнє відчарування світу «мудреця скла і ока» виявилося неефективним. Перед лицем різноманітних парадоксів, таємниць, загадок, жага духовності – навіть якщо вона задовольняється в неортодоксальних формах чи навіть несвідомо – залишається невід’ємним елементом людської природи. Можливо, про це також свідчить візит Ніколаса Кейджа у Згожельці.

– Філіп Мемхес

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклад Олеся Ґераль

Александр Койре «Філософія Якоба Беме», Фонд графа Августа Чешковського, Варшава 2021