Януш Ревінський, що здобув популярність зігравши роль «Сяри» у «Кілері», Лєшек Ліхота з «Ватаги», Пьотр Пренґовскі з «Ранчо», Руді Шуберт із «Співаючих фортеп’ян» або Міхал Жебровський, легендарний «Відьмак» – це лише кілька прикладів польських знаменитостей, які змінили своє життя, покинули багатолюдну столицю та переїхали на край світу, щоб насолоджуватися чарами польського села.

За ними пішли інші. Тільки минулого року аж 50 тисяч поляків вирішили залишити міста й оселитися в селі. Це історичний результат, адже востаннє така масштабна міграція з міста до села була у 2008 році, тобто ще до фінансової кризи.

Більше того, підрахунки Кристини Шафранець з Інституту розвитку села та сільського господарства показують, що кожен третій сільський мешканець, який закінчив університет, до села повертається. А залишають його в основному люди з низьким рівнем культурного та економічного капіталу. Блаженний спокій не цінують також наймолодші громадяни. Опитування серед випускників середніх шкіл у сільській місцевості показали, що лише 12% жінок, хочуть там залишатися.

Підписуйтесь на наш фейсбук За словами експертів, про свій закуток у Бещадах чи на Сувальщині мріють переважно «міщани» великого міста. Це підтверджує аналіз Центру вивчення громадської думки: заможніші та освіченіші люди частіше переїжджають до села, як-от Евеліна Зих-Милек, власниця фонду, яка переїхала з Варшави до чарівного будинку недалеко східного кордону, бо хотіла кращих умов для виховання дитини.

Що ж трапилося, що глушина, яка ще недавно у великих агломераціях асоціювалася з радгоспами та відсталістю, раптом стала привабливою, навіть модною?

Знаменитості в еко варіанті

«Багато в чому завдячуємо у цьому людям шоу-бізнесу, які, незважаючи на те, що вже багато років поспіль переїжджають з агломерації на ферми, ніколи раніше цим особливо не хвалилися, – каже Марцін Леошко, президент однієї з регіональних туристичних організацій і член Спілки підприємців і роботодавців, який сам переїхав із 300-тисячного Білостока до Ліповця поблизу Августова. – Червона доріжка не дуже гармоніювала з вирощуванням тритикале чи тваринництвом. Однак за кілька років тенденція змінилася, і знаменитості навіть намагаються перевершити один одного в тому, хто більш еко-сільський».

Вихід з міста розпочав легенда польського кабаре Януш Ревінський. Сьогодні у нього 12 га в Дзєльниках біля Мінська-Мазовецького. Тепер він більше виконує роль фермера, а не короля життя з «Тигрів Європи». Розводить коней, овець, кіз, курей. Ціни на вугілля його не хвилюють, адже дрова на зиму заготовлює сам. Має свій ставок, пасовища та луки.

Хоча не кінця це був вибір у стилі «кинути все і поїхати у Бещади». Актор зізнався, що в якийсь момент кар’єри йому перестали надходити пропозиції ролей. У цьому теж було трохи його провини. Він сам залишив телешоу. Відхилив пропозицію зіграти роль Фердинанда Кепського, що, як виявилося пізніше, дало фінансову стабільність на 20 років.

Войцех Фортуна, олімпійський чемпіон зі стрибків на лижах у Саппоро 1972 року, оселився в Горчиці, містечку з 195 мешканцями на Сувальщині.

До цього він багато років працював у Чикаго чорноробом і водієм. Тепер, живучи на краю світу, він реалізується як популяризатор здорового способу життя та аніматор лижних гонок. У Воєводському центрі спорту та відпочинку «Шелмент» навіть організував виставку «Від Марусажа до Малиша та Ковальчика». Він часто громадсько активний і, як сам зізнається, після багатьох років поневірянь по світу та розгульного способу життя він знайшов душевний спокій у крихітній Горчиці, у триповерховому будинку, поруч з другою дружиною.

Але Фортуна був феноменом навіть у світі шоу-бізнесу. У 1980-х він двічі потрапляв до в’язниці через скандали. Після звільнення їздив торгувати до Австрії та колишньої Югославії. Незаконно торгував валютою. Після однієї з п’янок його навіть запідозрили у вбивстві напарника по чарці. У 1997 році його подруга подала заяву про побиття, а сам він втратив будинок у Закопаному. На кінець його засудили за знущання над жінкою та погрози її партнеру.

Тож Гірчиця – це напевно його катарсис.

Є знаменитості, для яких переїзд у село стає чудовою бізнес-моделлю. Варшавські актори Лєшек Ліхота та Ілона Вронська відкрили «Forrest Glamp», ексклюзивний кемпінг із краєвидом – річка, граби, липи та черемха на межі Низьких Бескидів і Бещад.

Вони поєднали приємне з корисним. Вони самі відірвалися від міської суєти, при цьому непогано на цьому заробляючи. Бо одна ніч у їхньому наметі коштує навіть 580 злотих. Майже стільки ж, скільки у варшавському 5-зірковому «Marriott».

Не аж так «по-багатому» із цінами у письменника і сатирика Руді Шуберта: у його фільварку Отноґа (кашубське село Битовського повіту на Помор’ї) день зі сніданком коштує 125 злотих з особи. Шуберт має там 20 га землі і, окрім агротуризму, займається виробництвом меду та м’ясопродуктів.

«Цей вид бізнесу не для всіх, – попереджає Леошко. – Широке розуміння готельної індустрії в сільській місцевості – це діяльність, до якої повинна бути пристрасть. Там неможливо побудувати об’єкт, найняти менеджера і чекати прибутків. Якщо ти сам там не перебуваєш, не вкладаєш душу і не відчуваєш це цілим собою, то шансів на успіх немає», – вважає він.

Подалі від щурячих перегонів

Однією з найважливіших причин змінити своє життя є зачаття нового. Евеліна Зих-Милек керує фондом. Як вона зізнається, у неї є квартира у Варшаві, і поки була лише з партнером, у вирі «варшавки» та постійного поспіху почувалася чудово. Але коли на світ з’явилася донечка, все те, що досі було величезною перевагою столиці, перетворилося на проблему. Тому вони разом вирішили переїхати на Підкарпаття, заради дитини.

«Я хочу виховувати Єву цілком свідомо і не втрачати жодної миті її життя, – каже в інтерв’ю Тижневику TVP Зих-Милек. – Що ж з того, що у вас чудова квартира в закритому кварталі, коли дитина спотикається об собачий послід, а єдині тварини, яких вона може зустріти, – це голуби, які виїдають залишки фастфуду зі сміттєвих баків.

Переконує, що дитині потрібна природа, вона хоче пізнавати реальний світ, а не бетон. Пояснює, що кожен листочок, кожна нова квітка, кожна білка для її доньки на вагу золота. – «Тут нас будить півень або цвіркун, Єва чує, як курка кудкудить, бачить, як корову доять, як росте малина. У місті дитина може навчитися цього лише через книжки. Тут на її чуття діють справжні подразники», – додає пані Евеліна.

Ще однією причиною зміни середовища були люди. – «З роками я звикла до конкуренції, щурячих перегонів і соціального тиску, – пояснює пані Евеліна. – Але якщо ж у вас є власна донька, то не хочеться, щоб вона змалку вчилася цьому. У місті вже на дитячому майданчику порівнюють, у кого який велосипед, заздрять за кращий одяг, крутіші іграшки. Люди практично не розмовляють один з одним, уникають контактів, дивляться на вас як вовки. Тут, де ми зараз живемо, люди самі запрошують нас на пиріг, питають, що чути, і пропонують допомогу. Начебто тільки 300 км, а світ зовсім інший».

Простір також важливий. З кількох десятків квадратних метрів у Варшаві для дитини залишалося небагато. Тепер набагато більше, а якщо докласти луки та ліси, то за день не всюди весело встигнеш.

Партнер Евеліни Даріуш роками керував власними компаніями. У сільській місцевості він знайшов себе як дизайнер садів, інтер’єрів і як художник. Стверджує, що лише тепер відчуває, що справді живе.

Наодинці зі старим будинком

Аліція Мацеєвська завжди мріяла про власний будинок у Бещадах. Вона працювала у Варшаві графічним дизайнером, її напарник був аналітиком у банку. Він теж хотів переїхати з центру Варшави в тихий район. Коли випала нагода, вони разом переїхали недалеко східного кордону. На той час зміна місця проживання не передбачала зміни професії. Вони обидва могли працювати віддалено.

З часом кохання згасло. – «Ідилічне життя в сільській місцевості змінилося, коли ми розлучилися, – пояснює Мацеєвська. – Я залишилася сам на сам зі старим величезним будинком. На мої жіночі плечі лягла вся робота, яку він виконував – чистка снігу, рубання дров, ремонт будинку. Для людини, яка абсолютно не має технічного хисту, це неймовірна проблема. Справа, яка у нього займала хвильку, у мене забирає півдня».

Але і в цьому випадку на допомогу прийшли сусіди. Їх цікавить, що у неї чути, чи справляється вона з домашніми справами і навіть чи почувається безпечно, живучи в селі, біля лісу на пагорбі. – «Коли я затримаюся в магазині, мене розпитують, наприклад, про гостей, які були в мене минулого тижня. Тут усі про всіх все знають. Тільки я ні про кого нічого не знаю», – сміється дизайнерка.

Багато людей, які все життя прожили в багатоквартирному будинку, можуть навіть не підозрювати, скільки клопоту може завдати омріяний фільварок на лоні природи. Підвищений інтерес до села помітило навіть Міністерство розвитку і технологій, опублікувавши на своєму сайті спеціальну базу знань для любителів сільського життя. Вони застерігають не лише від труднощів ремонту, а й передусім від зміни вартості життя. «Ціна за квадратний метр квартири у великому місті вища, але квартира на околиці, в середньому місті, або в сільській місцевості може спричинити додаткові витрати, наприклад, на комунальні послуги», – зауважують чиновники.

І перераховують серед іншого вищі витрати на опалення, витрати на утилізацію муніципальних відходів, доїзд на роботу та до школи, водовідведення, постачання води, податок на нерухомість, витрати на ремонт або відсутність відповідного обладнання.

Випускники середніх шкіл хочуть у місто

Стара приказка каже, що добре там, де нас нема. І те, що для одних є мрією, для інших – прокляттям.

Лише 12 відсотків минулорічних випускників середніх шкіл, які живуть у селі, хотіли б там залишитися. Серед хлопців цей показник трохи вищий, але все ж коливається в районі 30%.

«Не дивно, молоді хочуть вирватися до великого міста, розважитися, бути анонімними, пізнавати життя. Друга мотивація – гроші. Якщо вони бачать, що в їхньому районі немає перспектив, а єдина надія – працювати в гміні на мінімальну загальнодержавну зарплату, то зрозуміло, що вони хочуть вирватися в столицю», – пояснює Леошко.

І додає: – «Адже на відлюддя переїжджають люди, як правило, забезпечені, які можуть дозволити собі бути рантьє. Або ж можуть дозволити собі працювати віддалено».

– Кароль Кароль Васілєвські
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори