Публіцистика

ООН: mission impossible

Я не знаю, на що ще розраховують держави і нації, об’єднані під назвою Організація Об’єднаних Націй, якщо вони нічого не зробили у справі нападу Росії на Україну - а війна ось-ось почне друге півріччя. До якого рівня ООН є фікційною організацією, організацією більше поділених націй, ніж об’єднаних?І що власне спричинило те, що стала на шлях брехні?

Це питання не нові, хоча військові злочини Росії в Україні зробили ці питання майже очевидними. Але я задавала їх ще в 1995 році в статті з нагоди 50-річчя Організації Об’єднаних Націй, хоча тоді ще шукала на них конструктивних відповідей і не робила кардинальних висновків (Тижневик «Solidarność», № 454/1995). Це був час Балканської війни та Чеченської війни – про першу навіть згадав Папа Іван Павло ІІ на Генеральній Асамблеї ООН з нагоди того ювілею, його промова увійшла в міжнародні тексти політики та культури – і сьогодні ми знаємо, що Організація Об’єднаних Націй не зробила багато, щоб уникнути кризи чи війни та їхні наслідки. Зараз є так само, або – у певному сенсі – ще гірше.

Росія напала на Україну 24 лютого, а вже 3 березня архієпископ Габріеле Качча, постійний спостерігач Святого Престолу при ООН, звернувся на форум до Генеральної Асамблеї з проханням припинити вогонь і повернутися до дипломатії. Тоді він нагадав, що ця організація була створена саме для того, щоб захистити майбутні покоління від воєнної чуми. Він підкреслив, що усі держави зобов’язані намагатися вирішувати суперечки шляхом переговорів, посередництва чи інших мирних засобів, навіть після вибуху війни. Він процитував заклик Папи Римського до припинення вогню та відмови від війни як інструменту агресії проти свободи інших націй і як засобу вирішення міжнародних суперечок (цитую за KAI).

Я уявляю саркастичну посмішку Сергія Лаврова, який знав, що це лише слова, які потрібно сказати елегантно й дипломатично, і що з цих слів не повинно нічого виникати, абсолютно нічого. А як могло бути інакше, адже в 1945 році саме його велика держава загарантувала собі своєрідну недоторканність через постійний баланс сил у нещасній і непорушній Раді Безпеки. Цей момент чітко описав Пьотр Заремба у фрагменті своєї останньої книги «Переможна демократія. Америка Рузвельта і Трумена у Другій світовій війні. Політична історія Сполучених Штатів з 1900 року”, нещодавно опублікована в Тижневик TVP.

Повторю, що коли ми сьогодні ставимо собі питання про значення Організації Об’єднаних Націй, варто відкрити останній том Пьотра Заремби та прочитати про початок цієї організації, яка вже тоді – як побачимо – була приречена на маніпуляції та безпорадність. Заремба пише, що тодішній заступник держсекретаря Джозеф Грю, колишній посол в Японії, відкрито пояснив, що вето зробило організацію беззахисною перед однією ворожою державою: радянською Росією. «На практиці основна мета такої організації буде скасована. І її здатність запобігти майбутній війні буде лише ілюзією». Наскільки пророчими були ці слова, бачимо багато років.

Це не передісторія

Рада безпеки, нагадаємо, складається з п’яти постійних членів: Росії - колись СРСР, США, Китаю, Франції та Великої Британії, і десяти членів, які обираються на дворічний термін. Весь СРСР роками дбав про сприятливий баланс сил між цією десяткою, а тепер і Росія, ймовірно, прагне цього. Росіяни, точніше радянські чиновники, бойкотували генерального секретаря Трюгве Ліе після корейської кризи в 1953 році (його секретаріат збунтували проти нього) і перешкодили реалізації позитивних рішень в Африці іншого секретаря Дага Хаммаршельда, котрий у 1961 році загинув в авіакатастрофі під час польоту на переговори в справі Конго. «Це передісторія», — міг би сказати молодий дипломат, тільки це неправда, нічого не змінилося.

Підписуйтесь на наш фейсбук
Це також було видно під час Балканської війни чи Чеченської війни! І стільки інших, що не згадаю про Афганістан, до якого вторгся Радянський Союз, чи взаємна боротьба між народами Африки, якими маніпулювали спеціалісти з Кремля, про Ірак – тоді лише Іван Павло ІІ протестував і прямо благав, виславши своїх дипломатів, а ООН підтримувала цю акцію. І зараз, протягом останніх шести місяців російського вторгнення в Україну, видно слабкість Ради Безпеки – і всієї структури – аж надто виразно. Далі так більше бути не може. Реформа Ради Безпеки розглядається з 1993 року і досі нічого не вдалося змінити.
Протест на площі Друзів Сопота проти російської агресії проти України. Фото Łukasz Dejnarowicz / Форум
Яке, власне, значення мав візит генсека ООН Антоніу Гутерріша до Києва? Як це перекладається на практичні дії? Так, щойно відплинув перший корабель з Одеси з транспортом українського зерна, але поки що все. А як дивитися на такі новини: прес-секретар Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) заявляє, що «через війну в Україні кількість людей, змушених покинути країну в пошуках порятунку, розкрилася у всій своїй драматургії». Згідно з оцінками ЮНІСЕФ у звіті, опублікованому до Дня захисту дітей, щодня гинуть двоє неповнолітніх дітей, а четверо отримує поранення; діапазон конфлікту спричиняє те, організація описує його як широкомасштабну катастрофу небачену з часів Другої світової війни (цитую KAI). Підрахунки кількості загиблих дітей, перевірені Верховним комісаром ООН з прав людини (UNHCHR), в основному стосуються смертей, спричинених нападами із застосуванням вибухової зброї в залюднених місцях. За їх даними, станом на 29 травня загинули 262 дитини, 415 отримали поранення. Справжня цифра може бути значно більшою. Візьмемо інший приклад. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова закликала Комісію ООН з розслідування порушень прав людини під час вторгнення Росії в Україну врахувати такі факти: 16 пам’яток національного значення було знесено або пошкоджено, 72 – місцевого значення та 6 нещодавно розкритих. Російські окупанти знищили або завдали серйозної шкоди 92 культовим спорудам, у тому числі 35 пам’яток історії, архітектури та містобудування, 29 місць пам’яті історичних особистостей і подій на рубежі ХІХ-ХХ ст., 19 споруд та музейних комплексів і заповідників, 33 культурних пам’ятників, будівлі, театри та інші цінні історичні споруди. А що на це ЮНЕСКО, спеціалізована організація ООН, роботою якої є, наприклад, конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту? Обуриться і буде протестувати?

Дорога деморалізація

Можна було б довго перераховувати такі ситуації, але вони показують також іншу перспективу: а саме кількість інституцій ООН, за кожною з них криються десятки службовців, офіси по всьому світу, поїздки та зустрічі, що коштують, коштують, коштують. Ще тоді, у 1995 році, Бутрос Галі сказав, що якщо країни-члени не будуть платити внески, ООН просто перестане існувати, тож що там зараз робиться, бо держави надалі не платять і заборгованість ООН росте. І деморалізація на світовому рівні також – оскільки ми всі бачимо, що Організація Об’єднаних Націй нічого не може. Навіщо її утримувати?

Польща-Україна: про яку інтеграцію ми говоримо?

У нас є спільний інтерес: щоб нас сприймали в Європі та світі як вісімдесятимільйонний суб’єкт.

побачити більше
Я відшукала свою статтю, коли кілька тижнів тому Ірена Ласота у своїй колонці (Плюс Мінус від 22.04.2022) задавала питання про подальший сенс утримування ООН. І вона подумала, що може бути набагато дешевше — і ефективніше — ad hoc скликати зустрічі, наради та спеціальні переговори. Наймати чиновників для їх організації, замість того, щоб утримувати армію міжнародних бюрократів і перекладачів паперів? Можливо, мені в голову прийшла далека аналогія, але приклад переконливий. Знаю молодих людей, котрі добре заробляють, що перестали купувати абонемент у приватних клініках, тому що підрахували, що при простій хворобі чи навіть складнішій ситуації зі здоров’ям їм буде дешевше відвідати цю клініку один раз і, можливо, заплатити за лікування або додаткові обстеження одночасно, ніж оплачувати дорогий абонемент протягом дванадцяти місяців на рік. Так само і в ООН: навіщо платити роками за цю армію чиновників і дорогі будинки?

Коли в 1995 році я вперше написала про серйозні сумніви щодо ООН, прочитала «Історію світу» Пола Джонсона, яка відкрила нам, недовченим у брехливій системі, очі на багато справ. Джонсон вважав, що на початку 1950-х років американці все ще контролювали ООН, але з самого початку справа була набагато драматичнішою. У Польщі є особливі підстави так вважати.

Я вже тоді писала, що коли в червні 1945 року Польща була відсутня на установчій конференції Організації Об’єднаних Націй у Дамбартон-Окс під Сан-Франциско, лише Артур Рубінштейн нагадав про її участь і заграв Мазурка Домбровського на гала-концерті. А Польщі там не було, тому що Кремль фактично попіклувався про те, щоб союзники скасували свою підтримку законного – все ще в еміграції– уряду Республіки Польща і щоб Люблінський уряд не брав участі в конференції в Думбартон-Оуксі, оскільки ті самі західні держави ще не визнали його. Шедевр маніпуляції!

Водночас неозброєним оком видно, що звинувачувати агентуру Кремля немає сенсу, адже вона діяла не на порожньому місці, а серед представників інших країн. І ці підстрахувалися, як могли: тут ми матимемо почуття спільного вирішення, а тут - не розкриємо рота. А як зараз? Я не чула, щоб теперішні члени Ради Безпеки вимагали, наприклад, виключення Росії зі свого складу чи будь-якої іншої країни-члена ООН. Але нагороди, звичайно, присуджуються на різних високих рівнях.

Єдина (без)надія

Протягом багатьох років своєї юності я була переконана – як і більшість людей мого покоління, народжених у перше і навіть друге десятиліття після війни – що така міжнародна організація є необхідністю, є єдиною гарантією співпраці між націями, навіть єдиною надією. Я охоче вивчала іноземні мови і з великою радістю брала участь у різних міжнародних молодіжних контактах. Було навіть Студентське товариство друзів ООН (профільтроване московськими впливами, а ми цього не усвідомлювали?). Я мала до них велику довіру, яка не завжди була розумною, враховуючи, що у нас все було ліцензовано.
На засіданні Ради Безпеки ООН у справі ситуації в Україні генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш закликав у Нью-Йорку припинити бойові дії на чотири дні під час Великого Тижня, щоб дозволити відкрити гуманітарні коридори для мирних жителів, які бажають виїхати з України. 19 квітня 2022 р. Фото Майкл М. Сантьяго / Getty Images
У популярному в 1960-х роках молодіжному щомісячнику «Радар» можна було знайти адреси різних молодих людей з усього світу, надіслати їм листівку і – якщо відповідь прийшла, а відповідь скоріше за все приходила – почати листування. Таке листування у мене було не тільки з дівчиною з Москви (було обов'язково, це робив весь клас), а й з хлопцем з Гани та дівчиною з Нової Зеландії. Світ мене завжди цікавив, і я не хотіла сприймати зауваження мого передвоєнного батька, що справді все не так, як нам здається.

Коли в молодості отримала від Едмунда Дж. Османчика пропозицію щодо наукової та редакційної співпраці над його величезною та унікальною Енциклопедією ООН, я була у захваті: світ якимось чином був у моїх руках, у фішках і гаслах, я пізнавала його з нового боку - і хоч мене трохи давило те, що в Енциклопедії ООН не було статті «Катинь», я потішала себе тим, що в англійській версії точно буде. Я погоджувалася на подвійне життя Енциклопедії ООН (хоча мене ніхто не питав моєї згоди, я могла не прийняти цю пропозицію), тому що ООН теж вела подвійне життя, що я щораз більше усвідомлювала. Але я, мабуть, думала, що він робить те, що може, у таких важких і складних обставинах світу.

Тоді я не знала, що в основі засновницького міфу Організації Об’єднаних Націй лежить брехня та маніпуляція з одного боку, і наївність та потреба в надії - з другого. Найслабші країни найбільше потребували організації, але найсильніші знали, для чого. Роки показали, що ООН ніколи не була організацією об’єднаних націй, оскільки вона була організацією держав.

Іван Павло ІІ говорив про це прямо, вимагаючи поваги до прав націй, а також до прав людини. У 1995 році в тій самій ООН він сказав: «Основою всіх інших прав нації є, безперечно, її право на існування: тому ніхто — ні держава, ні інша нація чи міжнародна організація — не має права стверджувати, що дана нація не заслуговує на існування». У цій його промові були чіткі вказівки: «Організація Об’єднаних Націй повинна підніматися вище над моделлю бездушної інституції адміністративного типу і стати моральним центром, у якому всі нації світу почуватимуться як вдома, розвиваючи загальне усвідомлення того, що вони є - так би мовити - однією «родиною націй»». Але чи є ще шанс на це? А може, його не було з самого початку? Тому що надії на те, що Організація Об’єднаних Націй буде ефективнішою за довоєнну Лігу Націй, ймовірно, зникли набагато раніше, ніж хтось собі уявляє.

– Барбара Сулек-Ковальська

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

– Переклад Олеся Ґераль
Основна світлина: Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш і президент України Володимир Зеленський під час спільної прес-конференції в Києві, 28 квітня 2022 року. Фото Володимир Тарасов / Укрінформ / Future Publishing через Getty Images
побачити більше
Публіцистика Попередній випуск
Чи справді Польща відмовилася від післявоєнних компенсацій?
Невідомо звідки у 2004 році чиновники Влодзімєжа Цімошевича «знайшли» дивний протокол дивного засідання уряду у 1953 році.
Публіцистика Попередній випуск
Після-відпочинкова помста винного експерта
У мене напохваті завжди знайдеться кілька найменувань надзвичайно паршивого «винця» до 30 злотих і...
Публіцистика випуск 16.09.2022 – 23.09.2022
Марксист позбувається мотлоху лібералізму
У колі часопису «Критика Політична» з’являлися твердження про те, що Польща потребує перевиховання.
Публіцистика випуск 16.09.2022 – 23.09.2022
Що Папа Римський Франциск не сказав у Казахстані
Папа досі ще розраховує на підтримку російського православ’я.
Публіцистика випуск 9.09.2022 – 16.09.2022
Польський єпископ присоромив німецьких ієрархів
Архієп. Ґондецький нагадує, що справедливості ще не було досягнуто.