Актриса померла 60 років тому. Багато глядачів не могли повірити, що людей із таких далеких світів може щось пов'язувати. Тим часом шлюб Артура Міллера й Мерилін Монро став реальністю.

Доктор Матеуш Вернер, філософ культури, кінокритик і культуролог із Університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві, підкреслює, що пара відіграла історичну роль в американській культурі 50-х і 60-х років ХХ ст.: Мерилін Монро була взірцем жіночності, котрий здійснив революцію в тогочасних канонах жіночої вроди. Схоже було й із Бріжит Бардо (у французькій Новій хвилі). Роже Вадим, режисер «І Бог створив жінку», показав наготу та красу Бардо, яка не була пронизана жодною ідеологією. Вона просто була собою. Це також стосувалося й Мерилін Монро», – каже доктор Вернер.

 – Якщо розглядати кіно як аналог міфів сучасного світу, то такою афродітою кіно, його десятою музою є саме Мерилін Монро, – говорить доктор габілітований Пьотр Клетовський, фільмознавець із Ягеллонського університету.

Цікавою постаттю також був її чоловік. Артур Міллер у п'єсі «Смерть комівояжера», – продовжує доктор Матеуш Вернер, – показав, що американська мрія про добробут, емансипацію, доступ до благ цивілізації й культури, пов'язані з економічним розвитком Сполучених Штатів Америки після Другої світової війни, – це ідеалізований міф. У цьому сенсі Міллера можна порівняти з такими авторами, як Теннессі Вільямс, Джек Керуак або Аллен Гінзберг. Додамо, що він посилався у своїй творчості на соціологів Франкфуртської школи – Теодора Адорно й Герберта Маркузе.

Дружина чекала на нього

Вони познайомилися на початку 1951 року. Монро, яка вже мала один шлюб раніше, була на порозі великої кар'єри. ЇЇ вважали талановитою акторкою, вона зіграла невелику, проте дуже успішну роль в «Асфальтових джунглях» Джона Х'юстона.

Тоді Міллер приїхав до Голлівуду разом з Еліа Казаном, аби представити кінокомпанії Columbia Pictures свій сценарій до фільму «Крюк», який Казан повинен був зняти. Він мав 35 років, і в його доробку були драми, які принесли йому популярність. Перш за все «Всі мої сини» й уже згадана «Смерть комівояжера». Саме за цю другу драму 1949 року він став лауреатом Пулітцерівської премії. «В окулярах на носі, високий і худий, боязкий, ніби не впевнений у власних силах, не надто природній у своїй поведінці, він був типовим інтелектуалом», – так писав про нього Дональд Спото, біограф Мерилін Монро.

У Голлівуді він мав намір залишитися на тиждень, щоб, залагодивши всі справи по роботі, повернутися до Нью-Йорка, де на нього чекали дружина – любов із часів коледжу – Мері Грейс Слеттері та двоє їхніх дітей.

Міллер і Казан зупинилися в маєтку продюсера (а раніше кіноагента) Чарльза Фельдмана. Передавши сценарій Гаррі Кону, співзасновнику та генеральному директорові Columbia Pictures, та очікуючи на його рішення, найближчими днями вони вели бурхливе світське життя, відвідуючи численні вечірки та зустрічі. Еліа Казан узяв друга також до кінокомпанії XX-th Century Fox. Там, на зйомках фільму «Молодше себе й не відчуєш» режисера Хермона Джонса, у якому Мерилін Монро зіграла епізодичну роль, Казан представив її драматургові. За лаштунками в цей самий час ММ та режисера фільму «Трамвай «Бажання» пов'язував палкий роман.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Наступного дня Монро супроводжувала Казана й Міллера під час зустрічі з Гаррі Коном. Однак шеф Columbia Picture заявив, що йому необхідно проконсультуватися щодо сценарію з ФБР. Він також передав його Рою Брюеру, керівнику Міжнародного союзу працівників сцени (IATSE) й антикомуністичному діячеві, який дружив із Джо Райаном, главою Міжнародного союзу докерів. «Крюк» повинен був стати фільмом про конфлікт між нью-йоркськими докерами та недобросовісними профспілками, що експлуатували їх. Кон побоювався, що прем'єра фільму може порушити роботу американських портів. А це під час Корейської війни й доставки на фронт солдатів і військової техніки морем спричинило б серйозні наслідки.

Тому перебування Міллера в Голлівуді продовжилося, що не особливо його турбувало. Він проводив час разом із Казаном і Монро, через яку все більше втрачав розум. Вони всі відвідали також книгарню, де Міллер радив майбутній дружині вірші Фроста, Уітмена й Каммінгса. І ходили на вечірки. Про одну з них (у Чарльза Фельдмана), на якій актриса вкрала у всіх присутніх шоу, драматург в автобіографії «Повороти часу» писав так: «У цій кімнаті, повній актрис і дружин впливових чоловіків, жінок, заможно одягнених, кожна з яких підкреслено демонструвала манери великої леді, Мерилін Монро здавалася кимось зухвало недоречним, екзотичним птахом у вольєрі, хоча б уже тому, що її сукня була непристойно обтягуюча, яка не шепоче, а кричить, що її тіло найкраще».

Артур закохався в Мерилін, а вона відповіла взаємністю. «Цього року вони жодного разу не були в ліжку, але вона збуджено говорила мені, що це такий чоловік, якого вона могла б любити до кінця життя», – зазначала Наташа Лайтесс, яка викладала для ММ драматичне мистецтво.

Після довгого очікування Гаррі Кон повідомив Казану й Міллеру, що ФБР перевірило сценарій «Крюка» й визнало фільм небезпечним. Продюсер заявив, що може прийняти його за умови внесення змін. Насамперед нечесні профспілки й гангстери, що за ними стояли, мали бути представлені як комуністи. Міллер не дав на це згоди й забрав сценарій, чим справив враження на Мерилін.

Рекомендував їй драми Міллера

Міллер, хоча й не міг припинити думати про неї, повернувся до Нью-Йорка, до дружини й дітей. Мерилін час від часу посилала йому кокетливі листи. «Більшість людей можуть захоплюватися своїми батьками, але в мене ніколи не було тата. Мені потрібно мати когось, ким я могла б захоплюватися», – писала в одному з них. Письменник намагався триматися на відстані, щоб не допустити розпаду сім'ї. Але через роки він зізнався: «Були вечори мук, коли я був близький до того, щоб повернути машиною на захід й натиснути педаль газу в підлогу».

Мерилін почала брати уроки драматичного мистецтва в Міхаіла Чехова, актора, племінника відомого російського письменника. Учитель намагався дбати не тільки про розвиток майстерності Мерилін, а й про її інтелектуальний розвиток. Одним із рекомендованих Чеховим авторів для читання був ... Артур Міллер.

Невдовзі кар'єра Мерилін почала процвітати. Вона знялася у фільмі «Сутичка вночі» режисера Фріца Ланга (разом із Барбарою Стенвік). Незабаром вона отримала головні ролі в таких фільмах, як «Ніагара», «Джентельмени віддають перевагу білявкам», «Як вийти заміж за мільйонера» та «Сверблячка сьомого року». Вона стала однією з найяскравіших зірок Голлівуду.

Тим часом 1952 року вона познайомилася з колишнім бейсболістом Джо Ді Маджо. Після двох років стосунків вона стала його дружиною. Цей шлюб протривав лише кілька місяців.
br> У той час Міллер написав драму «Салемські відьми», яка мала великий успіх. Критики проаналізували, що його «полювання на відьом» – метафора часів маккартизму. Потім літератор працював над іншою драмою – «Видом із мосту». Але все ж спогад про ММ не давав йому спокою. Як виявилося, незабаром їхні шляхи знову мали перетнутися.

Шукала батька

На межі 1954 та 1955 років Мерилін, втягнута в контрактні суперечки з 20th Century Fox, вирішила переїхати до Нью-Йорка. Там вона познайомилася з Лі Страсбергом, директором Actors Studio, у якого вона почала брати уроки акторської майстерності. Вона бувала на Бродвеї, у музеях, книжкових магазинах, ресторанах, на прем’єрах фільмів і (як могло бути інакше?!) на вечірках теж. На одному з них, у Нормана Ростена – поета й драматурга, знайомого Артура Міллера з часів коледжу, вона зустріла свого майбутнього чоловіка.

Цього разу Міллер не встояв перед спокусою. Відтоді вони почали регулярно зустрічатися на 27-му поверсі в номері розкішного готелю Waldorf-Astoria, де жила ММ. Там бував і її колишній чоловік Джо Ді Маджіо. Щоправда, обидва коханці не знали про перебування там один одного.

Міллер повністю втратив голову від зірки кінематографу. Він покинув дім, вирішивши розлучитися з дружиною. На шість тижнів він поселився поза протореними шляхами біля озера у Пірамід-Лейк у Неваді. Річ у тім, що за місцевим законодавством розлучитися там було легше, ніж у Нью-Йорку. Його сусідом був письменник Сол Беллоу (лауреат Нобелівської премії 1976 року), який приїхав до Невади з тієї ж причини.

Монро повернулася до Голлівуду для того, щоб знятися у фільмі Джошуа Логана «Автобусна зупинка». Перебуваючи у Фініксі, у штаті Арізона, де знімали кінострічку, вона одного вечора зателефонувала до Міллера й тремтячим голосом, не стримуючи емоцій, жалібно почала розповідати про режисера Джошуа Логана, співпраця з яким тоді не складалася. «Це був перший раз, коли вона так відкрито виказала свій жах, так відчайдушно шукала в мені підтримки. До цього часу вона це приховувала, а тепер я раптом побачив, що вона залежна від мене, тому що я все, що в неї є», – описав цю розмову Міллер, який усе серйозніше замислювався про шлюб з ММ.

– Мерилін шукала когось, хто був здатен замінити їй батька, якого в неї ніколи не було. Хтось, хто був би для неї авторитетом і змусив би її почуватися в безпеці з ним, – вважає доктор Матеуш Вернер

Просив повернути йому паспорт

Пара перебувала під пильним наглядом ФБР. Міллера підозрювали у зв'язках з комуністами та в антиамериканських настроях.

– Дійсно, хоч і дві його п’єси було поставлено в Радянському Союзі, а сам драматург їздив до СРСР, написавши про це навіть репортаж під назвою «У Росії» (1969), але жодним комуністом він не був. Він був лівим інтелектуалом, який просто критикував міф про капіталізм та постійне збагачення, - стверджує доктор габілітований Павел Стангрет, літературознавець і театрознавець з Університету ім. Кардиналоа Стефана Вишинського у Варшаві.

У червні 1956 року його викликали до Вашингтона, де він виступив перед комісією Конгресу із розслідування антиамериканської діяльності, яка очолювалася тоді сенатором Джозефом Маккарті. На відміну від Елі Казана, Артур Міллер не хотів давати розгорнутих свідчень. «Я розповім вам все про себе, але моя совість не дозволить мені назвати когось іншого». На закінчення [Міллер] заявив, що, на його думку, було б катастрофою та нещастям, «якби червоні захопили країну», і що він давно відмовився від будь-яких контактів із комуністами та перестав вірити в їхні принципи», – писав Дональд Спото у своїй біографії Мерилін Монро.

Найбільш емоційним було прохання письменника повернути паспорт, яке він обґрунтовував тим, що незабаром має намір супроводжувати жінку, яка «потім стане моєю дружиною», у подорож до Англії. Вийшовши із зали засідань, він сказав збудженим журналістам, що одружиться з Мерилін Монро до 13 липня 1956 року. Цього дня ММ мала поїхати до Лондона на зйомки фільму «Принц і танцівниця».

«Неймовірно милим з його боку було ознайомити мене зі своїми планами», – прокоментувала вона заяву Міллера, яку почула по телевізору.br>br> До Англії

Увечері 29 червня Артур Міллер і Мерилін Монро одружилися (за єврейським обрядом – заради чоловіка актриса прийняла іудаїзм). Сценарист Джордж Аксельрод, бажаючи привітати молодят, пожартував: «Я сподіваюся, що у ваших дітей буде краса Артура і розум Мерилін». Наречений не був у захваті від цього жарту.

Шлюб драматурга з голлівудською зіркою був однією з найяскравіших романтичних історій у Сполучених Штатах 1950-х рр. – Вони обоє відповідали потребам американської аудиторії. Мерилін Монро як новий тип жінки: ідеальна, сексуальна, заможна блондинка. Артур Міллер, навпаки, як чудовий драматург, новий представник середнього класу, який у своїх творах розповідає про простих людей, їхні проблеми та тугу. «З одного боку, він критикував американський міф, а з іншого – наголошував, що кожна драма згодом також приносить утіху», – каже доктор Павел Стангрет.

Після весілля Міллер продав свій маєток в Роксбері і вирушив з новою дружиною до Англії. Утім незабаром виявилося, що поїздка в Європу підірвала основи щойно укладеного шлюбу.

Майстерність Мерилін

У Лондоні в аеропорту пару зустрічав режисер фільму «Принц і танцівниця» Лоуренс Олів'є, який також мав зніматися в цьому фільмі разом із Мерилін. Однак після багатообіцяючого початку стосунки між Монро та Олів’є не склалися. На знімальному майданчику панувала напружена атмосфера, часто виникали різні конфлікти та непорозуміння.

Хитка, емоційно нестійка Мерилін сприйняла це погано. Вона неодноразово публічно висловлювала своє незадоволення, заодно заливаючи сала за шкуру режисерові. Доктор Матеуш Вернер розповідає, що Лоуренс Олів'є сказав якось про Мерилін Монро, що вона не актриса, а модель, яку вибрали на роль актриси. Коли від неї очікували лише попозувати перед камерою, це було ідеально. Але коли перед нею ставили більш складне завдання, пов'язане з акторською майстерністю, у її голові виникав блок. Співпрацювати з нею було важко. «Вона часто запізнювалася на знімальний майданчик, мала напади істерики, забувала текст…» – перераховує кінокритик.

За словами габілітованого доктора Пьотра Клетовського, MM, однак, мала, добрі акторські здібності. – Вона була справді чудовою актрисою, що й довела у своєму останньому фільмі «Неприкаяні» Джона Г’юстона [сценарій для стрічки написав Артур Міллер – ред.]. Вона також зіграла добе, в т.ч. у фільмі «У джазі тільки дівчата». Також вона спробувала зіграти роль Грушеньки в екранізації «Братів Карамазових». Власне, Достоєвський писав, що навіть коли Грушенька поворухнула ніжкою, то не було б чоловіка, який не звернув би не неї уваги. Так було і з Мерилін, – каже кінознавець. І додає: - Їй приписали образ тупої сексуальної блондинки. А в неї була чудова акторська майстерність. Насправді вона була начитаною та розумною. Збереглася фотографія, на якій вона читає Достоєвського. Це не була якась награна поза. З іншого боку, режисери побачили в ній лише чуттєвість і тілесні принади.

Вважав за янгола

Поведінка ММ на зйомках «Принца і танцівниці» сильно турбувала її чоловіка. Ситуація погіршилася, коли актриса заглянула до залишеного на столі блокнота Артура. «Вона прочитала, що її чоловік сумнівається в їхньому шлюбі, що він вважає її непостійною, сумною людиною, схожою на жінку-дитину, якій він симпатизує, але в той же час він боїться, що постійні бажання дружини показати свої почуття загрожуватимуть його творчій роботі», – повідомив Дональд Спото.

Він також написав, що Мерилін сказала Страсбергам (творцям Actors Studio, акторської школи в Нью-Йорку - Монро забрала Пола Страсберга до Лондона): «Було там щось про те, що я його дуже розчарувала, що вважав мене за янгола, але зараз розуміє, що він помилявся. Хоча його перша дружина й кинула його, я зробила йому гірше . Олів’є починає думати про мене як про нестерпну дівку, а Артур розуміє, що більше не може відповідати на це своїм запереченням».

Це був початок кінця стосунків Мерилін з Артуром. Їм так і не вдалося відновити стосунки, які були між ними до поїздки в Англію.

Ситуацію не покращив і той факт, що драматург мав холодні стосунки з найближчими соратниками дружини Лі та Полом Страсбергами, а також із Мілтоном Х. Гріном – фешн-фотографом, який у приватному житті був близьким другом ММ. Вони заснували Marilyn Monroe Production (MMP). Міллер вважав, що Грін хотів використати Мерилін для своїх конкретних цілей. У всякому разі, саме він забезпечував актрису всілякими барбітуратами, до яких вона потім пристрастилася. Грін також міг запідозрити Міллера в злих намірах. Невдовзі після весілля драматург зізнався бізнес-партнеру своєї дружини про свої фінансові проблеми (за словами Дональда Спото, Міллер платив 16 000 доларів на рік на утримання дитини, а 40% його доходу передавалося колишній дружині), а тому просив його про фінансову допомогу з боку Marilyn Monroe Production.

Стосунки драматурга з голлівудською зіркою почали гаснути. Тим часом попри все вони намагалися завести дітей, але у ММ сталося два викидні.

У порятунку шлюбу не допоміг гнітючий емоційний стан актриси, яка боролася з розладами, включно з важкою депресією, що була викликана травматичним дитинством. Відсутність батька, легковажність матері, яка покинула її, виховання в прийомних сім'ях та дитячому будинку, а також сексуальні домагання наклали відбиток на зірку Голлівуду.

– У Мерилін була своя темна сторона. Важкий досвід минулого запустили в ній механізм, через який вона не могла жити без сексу. Вона постійно змінювала чоловіків. Її сексуальні потреби були нестримними, - каже доктор габілітований Пьотр Клетовський.

Артур Міллер також не був святим. На зйомках останнього фільму ММ «Неприкаянні» він закрутив роман із фотографинею Інге Морат, своєю майбутньою дружиною.

Мерилін, яку режисер Джон Г’юстон зібрав у команді разом із Кларком Ґейблом (для якого це також виявився останній фільм) і Монтгомері Кліфтом, мала образу на Артура за те, що героїня була втіленням справжнього ММ і що сценарій відображав віхи її життєвого досвіду.

Роман із президентом

Крім того, Дональд Спото зазначив, що «Мерилін була готова вийти заміж за чоловіка, який відповідав її мріям про самовдосконалення. Але його схильність читати лекції та зображати себе символом мудрості лише поглиблював її комплекс неповноцінності». Біограф ММ додавав, що для тих, хто їх знав, «стало зрозуміло, що хоча Артур Міллер, безперечно, спочатку її любив, він швидко впав у небезпечні тенета пригніченого презирства (хоча й вираженого у найделікатніший спосіб), що випливало з його віри у свою моральну та інтелектуальну перевагу».

Дороги Мерилін Монро й Артура Міллера розійшлися остаточно 11 листопада 1961 року, коли пара розлучилася. Невдовзі Міллер знову одружився зі згаданою вище Інге Морат, від якої в нього було двоє дітей. З іншого боку, Мерилін потрапила у вир наступних романів, найвідомішим із яких, безумовно, були стосунки з президентом Джоном Ф. Кеннеді. Вона також почала роботу над фільмом «Something's Got to Give» (з англ. Щось має трапитися – О.У.)режисера Георга Цикора, який їй не вдалося закінчити. Вона померла 4 серпня 1962 року від передозування барбітуратами.

Доктор Павел Стангрет нагадує, що Артур Міллер не з'явився на похоронах своєї колишньої дружини: - Прийшли інші колишні чоловіки Мерилін, був весь Голлівуд, тільки не він. Через багато років ми читаємо в його нотатках, що він не брав участі в церемонії, тому що всі прийшли туди рекламувати себе. Він звинуватив цих людей у ​​тому, що вони зробили з його колишньої дружини продукт, який вони використали у всіх сенсах цього слова, що вони фактично її вбили. Проте Міллер також належав до цього середовища, він був частиною цієї індустрії…

–Лукаш Любанські

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Оксана Усатенко