Політика Олександра Лукашенка та його соратників щодо Польщі стає дедалі абсурднішою. Державні ЗМІ представляють нашу країну як ворога, який готується напасти на Білорусь. Зрештою, Польща завжди була ворогом – цим пояснюється варварське нищення могил солдатів Армії Крайової, яку називають «нацистським» угрупованням або таким, що «співпрацювало з нацистами». Водночас польські громадяни отримали право безвізового в’їзду, а білоруська пропаганда стверджує, що наша країна настільки бідна, що поляки масово перетинають кордон із Білоруссю, щоб купити сіль чи гречку.

Якби ми спробували проаналізувати ці дії, то виявилося б, що вони нікуди не ведуть. Протести білорусів після сфальсифікованих президентських виборів були придушені силою, заарештовано десятки тисяч людей. Але після цього не сталося нічого такого, що могло б переконати мешканців Мінська, Гродно чи Бреста на користь Лукашенка – і якщо хтось думає, що до них доходить антипольська пропаганда, то він явно помиляється. Звичайно, як і в будь-якій країні, якою керує диктатор, є певна група, яка його підтримує. Це люди, що так чи інакше пов’язані з владою. Звісно, вони будуть писати безглузді й абсолютно антиісторичні статті чи вигукувати антипольські гасла під час організованих владою демонстрацій. Але ситуація в масштабах всієї країни не зміниться.

Підписуйтесь на наш фейсбук Тому висновок один: Олександр Лукашенко вимагає від своїх соратників чогось неможливого, а вони намагаються йому це дати. Він хоче повернути підтримку хоча б частково, вказуючи на нібито небезпечного ворога – Польщу. Але ми таким ворогом для білорусів не є і не будемо. Тож режим робить хаотичні та безглузді кроки на догоду диктатору. Якщо неможливо переконати всіх, то нехай переконаним буде хоча б Олександр Лукашенко.

Напад на польські могили

Знищення цвинтарів солдатів Армії Крайової – це щось абсолютно нечуване у світі. Їх можна порівняти хіба що з плюндруванням радянською владою цвинтаря Львівських орлят у 1971 році. Нагадаємо, тоді могили польських солдатів знесли за допомогою танків і будівельної техніки.

У Білорусі все почалося з Мікулішок на Гродненщині. Поле із похованнями солдатів ІІІ та VI бригад Армії Крайової Вільнюського округу, які загинули в 1944 році, зрівняли з землею. Потім дійшла черга до Качиць, де поховані колишні вояки, що полягли в сутичці з армією НКВД у 1945 році. Проте на цьому не закінчилося – акція із нищення могил набула дуже широкого розмаху. А у самій лише Гродненській області знаходиться понад пів тисячі поховань партизанів Армії Крайової.

Йдеться передусім про могили бійців Армії Крайової, які загинули на самому кінці війни. На території Віленської і Гродненської областей діяли численні підрозділи Армії Крайової. На початку липня 1944 року Армія Крайова почала операцію, метою якої було захопити Вільнюс до вступу військ Червоної армії. Початково, в рамках ширшого плану «Буря», передбачалося, що німці покинуть місто у поспіху, тож його захоплення буде відносно легким. Однак у травні - червні 1944 року було прийнято рішення провести операцію «Гостра брама», тобто оволодіти Вільнюсом боєм, силами Віленського та Новогрудського округу АК. Загалом у боях брали участь 18 тисяч людей, але не підготовлених до наступальних дій у місті.

Головний удар планувався зі сходу і південного сходу. Тим часом 23 червня почалася дуже успішна радянська операція «Багратіон», в результаті якої німці почали стрімко відступати. 2 липня Армія Крайова розпочала – за наказом із Лондона – операцію «Буря», а 7 липня комендант Вільнюського округу Армії Крайової підполковник Александер Кшижановський на псевдо Вовк наказав розпочати операцію «Гостра брама». Водночас до Вільнюса підійшли радянські війська. До 13 липня підрозділи Армії Крайової та Червоної Армії спільними зусиллями захопили місто, а на замковій вежі було вивішено біло-червоний прапор.

Однак ця співпраця закінчилася досить швидко. Під час переговорів підполковника Кшижановського заарештували, як і інших офіцерів, а потім відбулися сутички. Радянська влада затримала близько 5 тис. солдатів Армії Крайової, частина з яких приєдналася до «народного» Польського Війська, а інші потрапили до табору в Калузі. Частина партизанів прорвалася на Гродненщину і воювала з радянською владою, насамперед з підрозділами НКВС. І саме їхні могили зараз знищують.

„Нацистська Армія Крайова”

Знищення могил бійців АК є частиною наративу білоруської влади. 9 квітня 2021 року було порушено кримінальну справу проти колишніх солдатів Армії Крайової – деякі з них досі живуть у Білорусі – за звинуваченням у «геноциді білоруського народу». Анджея Почобута, журналіста та активіста Союзу поляків Білорусі, який перебуває під вартою з березня 2021 року, влада звинувачує у «реабілітації нацизму». Ця «реабілітація» полягала у тому, що він дбав про пам’ять воїнів Армії Крайової. Багато про що говорить заява генпрокурора Білорусі Андрія Шведа, який назвав Армію Крайову «фашистськими злочинцями».

Звучить абсурдно? Не для всіх. Достатньо переглянути офіційні білоруські ЗМІ чи, наприклад, такий портал, як «Вместе с Россией», інформаційний ресурс російських організацій Білорусі. Там можна прочитати, що «Армія Крайова була нацистською організацією» і «заснована на нацистській ідеології». А те, що вона воювала проти німців, мало що означає – балачки про Варшавське повстання («чому польські нацисти билися з німецькими нацистами»), які ведуться на цьому сайті, можна прокоментувати як суцільне белькотіння.

Але офіційний Мінськ відстоює свої тези. Ректор Академії державного управління при президенті Білорусі В’ячеслав Данілович нещодавно заявив (його цитує офіційне агентство БелTA), що «підтверджено факти співпраці Армії Крайової з гітлерівськими окупантами». За його словами, «головною метою Армії Крайової було відновлення кордонів Польщі до вересня 1939 року». У результаті, стверджував Данілович, «відбулися сутички з білоруськими партизанами, а після офіційного розпуску Армії Крайової т.зв. «прокляті» вояки продовжували займатися геноцидом місцевого населення, в тому числі білорусів».

Звичайно, коли Данілович говорить про «білоруських партизанів», він має на увазі радянських партизанів. Ректор президентського університету говорить про нібито «факти співпраці Армії Крайової з гітлерівськими окупантами», хоча не наводить жодного. Водночас він підкреслює, що «геноцид білоруської нації був здійснений як нацистськими загарбниками, так і їхніми пособниками» (натяк на Армію Крайову), і очевидно, що їх не можна прославляти. Це наводить на думку, що могили польських партизанів є прославленням «нацистських пособників». Тому їх треба знищити…

Поляки благають дати крупу

Олександр Лукашенко вже переконував, що в Польщі настала бідність, а поляки приїжджають на білоруський кордон і благають дати їм сіль і гречку. Чому саме це – невідомо. У польському Інтернеті прокотилася хвиля насмішок, але білоруські державні ЗМІ це не зупиняє.

Проте несподівано Мінськ запровадив безвізовий режим для громадян РП та ряду інших країн, у тому числі Литви. Міністерство закордонних справ Польщі не рекомендує виїжджати туди, і пункти пропуску досі стоять порожніми.

На білоруському телебаченні інша картина: там стверджують, що ситуація кардинально змінилася. Сайт цього телебачення нещодавно стверджував, що за короткий час до Білорусі прибуло вже «сто тисяч європейців». «Більшість їде коротким шляхом – до найближчих магазинів і заправок. Тут кількість польських клієнтів зросла на третину, а продажі зросли в 2-3 рази. Причина – рекордне зростання цін на пальне, енергоносії та продукти в Польщі. Санкції повернулися бумерангом», – читаємо на сайті.

Це підтверджує цитата «Збишека з Варшави»: «У Польщі ціни виросли, виросли дуже сильно. Газ, світло, їжа, все подорожчало, [а також] пальне. Підвищення цін на 300%, [на] окремі товари. Якщо не 300%, то точно 100% - 150%. Це все через санкції. Мабуть, це все Америка, це вона винна».

«Кшисек із Лукова» сказав подібну річ: «Ціни зросли, потрібно багато грошей, висока інфляція. Вугілля мало, газу теж мало, і я не знаю, що буде далі. Це політики вирішують, ми не вирішуємо, вони думають, що це добре, а ми думаємо, що це погано, і ми нічого не можемо зробити». У статті є цікава констатація: виявляється, для поляків важливо, щоб на товарі, який вони купують, був напис: «Зроблено в Білорусі».

Газета «Правда Гомель» цитує депутата Палати представників Білорусі Сергія Клішевича, представника невеликої дозволеної владою комуністичної партії (є ще інша, опозиційна): «Життя поляків драматично змінюється на наших очах. Спочатку Польщею пройшла серія жорстких локдаунів, які перевантажили службу охорони здоров’я, а тепер [представники влади] викачують гроші на розміщення українських біженців і військові витрати. Відтак дорожчають послуги, пальне та продукти. Ситуацію погіршує вулична злочинність, крадіжки, пограбування та нелегальне працевлаштування, у яких ключову роль відіграє українська діаспора». Депутат Клішевич лише дивується, чому поляки звинувачують у проблемах своєї країни саме Росію, а не того, хто винен насправді – США.

Офіційний Мінськ хоче, щоб білоруси бачили Польщу саме такою.

Зациклення диктатора

Одне можна сказати точно: поки Білоруссю керує Олександр Лукашенко, покращення відносин між Мінськом і Варшавою не відбудеться. Цікаво, що Лукашенко нічого не виграє від антипольської діяльності. Зате він втрачає будь-які шанси на можливий маневр у зовнішній політиці. Раніше він намагався лавірувати між Росією і Заходом, а тепер стає повністю залежним від Володимира Путіна.

При цьому білоруський диктатор, напевно, вже не здатний ні на який маневр. Коли після сфальсифікованих виборів 2010 року та громадських протестів він ув’язнив кількох своїх головних опонентів, їхнє звільнення та деяке пом’якшення диктатури дозволили йому нормалізувати відносини з Європою. Але тепер усе зайшло занадто далеко. Після виборів 2020 року (також сфальсифікованих) через білоруські в’язниці вже пройшли тисячі людей, припинили існування численні громадські організації та незалежні ЗМІ, Союз поляків Білорусі розбито, польські школи закривають, немає польських часописів.

Загалом доводиться чекати на зміну влади в Мінську. На жаль, перш ніж вона відбудеться, диктатура ставатиме все жорстокішою, а антипольська політика залишатиметься в силі. Цвинтарі бійців Армії Крайової можна відбудувати – і це колись буде зроблено. Однак, найстрашніше те, що в Європі є країна з 10-мільйонним населенням, де обсяг свободи скоротився майже до нуля, а за навіть найменші ознаки спротиву владі можна потрапити до в’язниці. І править нею диктатор, який повністю втратив зв'язок з реальністю.

– Пьотр Косціньскі
– Переклад Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори