Історія

Німецький форпост у Варшавському університеті

«На університетський пагорб знизу вилазили 18 молодих хлопців. Усьому поклав край один старий німецький солдат з автоматом», – згадував Богдан Коженєвський, який спостерігав за початком повстання з вікон бібліотеки.

Перед початком Варшавського повстання розвідка Армії Крайової чудово знала, де розташовані укріплені німецькі об’єкти в Середмісті. Їй були відомі і кількість особового складу, і сила озброєння (про це збереглися донесення). Окрім одного об’єкта – Варшавського університету, який був німецьким арсеналом, значно більшим за захоплену 2 серпня 1944 року Головну пошту на пл. Наполеона. Невже розвідка Армії Крайової не знала про німецький склад зброї, захоплення якого в перші години боїв могло б змінити хід подій у Середмісті?

За п'ятнадцять хвилин до години «W»

Про німецький загін, який захищав університетські будівлі, ми знаємо з розповіді бібліотекаря Богдана Коженєвського, записаної в Мілянувеку у жовтні 1944 року Вацлавом Боровим, директором університетської бібліотеки у 1936-1938 роках.

До війни Коженєвський був співробітником Національної бібліотеки. Після арешту у 1940 році його вивезли до концентраційного табору Освенцим. Будучи звільненим, з серпня 1941 року він працював бібліотекарем університетської бібліотеки. Брав участь у підпільній діяльності Армії Крайової під псевдонімами «Марцін» і «Трусколяський».

Через три тижні після поразки повстання він повідомив Боровому, що події в районі університету розпочалися 1 серпня, як він написав – о 4:45 (16:45) «...жалюгідним нападом АК з боку вул. Траугута [неправда, з цього боку ніхто не нападав – М.К.], Обозної та Повісля».

Підписуйтесь на наш фейсбук Влодзімєж Рослонець, який під час повстання був капралом підхорунжим «Карським», а після війни – автором хроніки VIII Угруповання «Крибар», на основі збережених документів і розповідей точно відтворив перші години повстання.

Напад на університет справді розпочався о 16:45 з боку вулиці Обозної. За п’ятнадцять хвилин до години «W» з боку площ Наполеона і Малаховського та вулиці Кредитової вже лунали постріли. Цей момент заскочив німців зненацька. Вранці того дня солдати Армії Крайової спостерігали, як німці зміцнюють стрілецькі, кулеметні та гранатометні позиції на території університету.

О 17.00, тобто, у годину «W», у бібліотеці та на території університету перебували троє бібліотекарів: д-р Юзеф Крампера, Маріан Топоровський і Богдан Коженєвський, а також комірник Станіслав Влодарський з дружиною, дружина працівника котельні з маленькою дитиною і працівник котельні із сусіднього будинку біля бібліотеки.

Із розповіді Коженєвського: «На території університету був розташований величезний німецький арсенал, але майже не було людей, бо тут розмістилося лише 30 вояків із підрозділу безпеки, т. зв. Genesungs-Compagnie, який пізніше перейменували на Sicherungs-Bataillon 944. Це формування очолив капітан, який рідко з’являвся в бібліотеці, зате там постійно бачили двох поручників, Шмідта і Гербера».
Капітан «Крибар» (другий зліва) з бійцями VIII Угрупування. Фото авторства Сильвестра Брауна – Яна Гружевського; Станіслав Копф «Дні повстання, фотохроніка бойової Варшави» (Stanisław Kopf „Dni Powstania, Kronika Fotograficzna Walczącej Warszawy”) (1957)/ Wikimedia
Крім трьох офіцерів Sicherungs-Bataillon 944 нараховував 70 солдатів. «Головним їхнім завданням, – розповідає Коженєвський, – була оборона розташованого тут німецького арсеналу. У приміщенні колишнього музею облаштували казарми та підручний склад зброї, який містив 4500 гвинтівок і 150 кулеметів. Це був дріб’язок порівняно з тим, що було в інших корпусах. Лише коробки з гранатами заповнювали дві зали в аудиторному корпусі. Всі інші були зверху донизу заповнені зброєю. Повстання могло б виглядати зовсім по-іншому, якби напад на територію університету був вдалим (що було можливо на самому початку, коли на території перебувало так мало німецьких солдатів і не було жодного офіцера). На подвір’ї університету зранку 1 серпня стояли три гармати з великою кількістю боєприпасів (середнього калібру), а також 4 напівгармати та близько 10 гранатометів».

Влодзімєж Рослонець, автор хроніки VIII Угруповання «Крибар», описує: «Обмеження можливості проф. [тоді він ще не був професором – прим. М.К.] Коженєвського пересуватися по території (кілька корпусів, великі за площею внутрішні двори та подвір’я, здебільшого вкриті буйними деревами та кущами), перебування німців в окремих будівлях або викопаних позиціях на території не дозволяли зорієнтуватися щодо фактичного стану німецького особового складу у Варшавському університеті 1 серпня 1944 р. Солдати VIII Угруповання, які потрапили в полон до німців підчас контратаки останніх: Луціян Стемпень, підпоручник «Северин», лікар Угруповання «Крибар», у своїх письмових свідченнях від 12.07.1985 р. та Генрик Весоловський, снайпер «Стрілецький», також у письмових свідченнях від 24.05.1982 р. разом стверджують, що в університеті, куди їх привели, перебував численний штат, а ворота університету з боку вул. Обозної захищали встановлений там танк і кулеметне гніздо».

Сміттєвоз приїхав швидше. Як врятувати документи Варшавського повстання?

Стан оцифрування польських архівів залишається на рівні одного відсотка.

побачити більше
Коженєвський описав побачене з будівлі університетської бібліотеки, де його застало повстання. Про стан німецького кадрового забезпечення в університеті свідчать збережені німецькі документи.

Від початку боїв, окрім згаданих вище тридцяти членів підрозділу безпеки, особовий склад включав дві роти Вермахту чисельністю близько 200 солдатів, якими керував капітан Уліх. Обидві роти входили до складу полку під командуванням майора Ноте. Три батальйони цього полку під командуванням майора Шмідта, капітана Берндта і капітана фон Шенінга були розміщені в будівлі Ради міністрів на Краківському передмісті.

І на ці добре озброєні підрозділи мали наступати повстанські роти VIII Угруповання «Крибар». 2-га рота під командуванням поручника «Біча» Мар’яна Мокшицького разом із 1105 взводом автомобільної колони «Видра» під командуванням поручника «Нєсобі» Єжи Ленчицького за підтримки групи саперів мала захопити південну частину університету з боку вул. Обозної, гаражі по вул. Динази та палац Сташиця на Краківському передмісті.

1-ша рота поручника «Дана» Едварда Кєлчиковського з командою саперів із взводу лейтенанта «Заремби» Станіслава Анджеєвського повинна була атакувати східну частину університету з боку вул. Броварної та фабрику на вул. Генстій, яка займалася вичинкою шкіри.

4 рота лейтенанта «Побога» Мар’яна Маліновського унаслідок нападу з садів на пагорбі з вулиць Карової, Фурманської та Мулярської мала захопити палац Ради міністрів і готель «Брістоль».

3-я рота не встигла зібратися на годину «W».

Усе VIII Угруповання з чотирьох рот, що нараховувало станом на годину «W» близько 480-500 повстанців, було озброєне 61 пістолетом, в середньому з одним магазином кожен, 8 автоматами з приблизно 1500 набоями, 18 рушницями (у тому числі деякі з заіржавілими стволами), одним мінометом на 47 снарядів, тисячею «філіпінок» (гранат підпільного виробництва), 20 британськими протитанковими гранатами, кількома німецькими ручними гранатами і 20 мінами підпільного виробництва.

Диспропорція в озброєнні була настільки великою, що сили VIII Угруповання вже в момент початку повстання були приречені на знищення. Але якби вони захопили арсенал, вони могли б помінятися ролями.

Невдалий натиск

2-гу роту поручника «Біча» Мокшицького, наступаючи з боку вул. Обозної з кам’яниць під номерами 8 і 10 прикривав англійський міномет «Стокс» калібру 81-мм, який вів вогонь з воріт кам’яниці на вул. Тихій. Командування Угруповання визначило, що перший постріл з нього влучить у гаражі біля Динасів, а третій мав стати сигналом для нападу на університет і палац Ради міністрів. Після другого пострілу почали горіти гаражі, в яких, за словами Рослонця, перебували українці. Після третього пострілу атака обірвалася на схилі, густо вкритому колючим дротом.
Влітку 1944 р. корпус хімічного факультету був основною оборонною позицією університету з боку вул. Обозної. У 1945 році будівлі були в руїнах. Фото: Wikimedia
Рослонець писав: «Бійці 2-ї роти та 119-го відділення взводу саперів бігли на пагорб, вкритий колючим дротом, розставленим аж до корпусу хімічного факультету університету. Перші двоє сміливців намагалися перерізати дріт. Першого вбили на місці. Другий – підхорунжий взводу «Кшиштоф» Войцех Бжозовскі – отримав поранення в око. За допомогою мін і зарядів вибухівки, покладених у довгі дерев'яні ящики, сапери намагалися розірвати колючу огорожу. Не було часу різати ножицями, бо з усіх боків університету сипалися черги з рушниць і автоматів. Також лунали поодинокі постріли німецьких снайперів. В оборону також вступили німецькі гранатомети та міномети. Події набули запаморочливого темпу. З польського боку падали поранені та вбиті. Німецький вогонь був настільки масовим, що ті, хто ще не встиг вистрибнути з вікон будинків на вул. Обозній на пагорб, не могли навіть висунути руки. Поранені заплутувалися в шипах дротів, не маючи змоги вирватися. Ті, хто поспішали на допомогу товаришам, розділяли долю тих, кому вони йшли допомагати. Дехто стягував поранених товаришів баграми».

Зі спогадів Богдана Коженєвського, який спостерігав за подіями з вікон бібліотеки: «На університетський пагорб знизу вилазили 18 молодих хлопців. Усьому поклав край один старий німецький солдат з автоматом».

Ці молоді хлопці, які полягли на пагорбі, були з 1-ї роти поручника «Дана» Едварда Кєлчиковського. Наступ на університетський пагорб розпочався з будівлі шкіряної фабрики на вул. Генстій. Вони отримали завдання прорватися через територію університету до воріт на Краківському передмісті та знищити бункер з особовим складом.

Після війни Влодзімєж Рослонець «Карський» на основі розповідей з’ясував, що, незважаючи на великі втрати, повстанці все ж дійшли до руїн згорілого корпусу Audytorium Maximum. Ті, хто дісталися туди, лежали серед руїн під прицільним вогнем німців. З настанням темряви, коли боєприпаси закінчилися, а підтримка так і не надійшла, вони відступили через палаючу шкіряну фабрику на вулицю Броварну. Скільки повстанців загинуло під час цього наступу – автор хроніки не встановив. Він написав, що «рота зазнала дуже серйозних втрат». Серед загиблих він згадав прізвища двох офіцерів, капрала і трьох снайперів.

Земля обітована чи проклята земля? Друга світова війна та польські емігранти у США

Іноді американська мрія виявлялася американським кошмаром...

побачити більше
4 рота, що атакувала готель «Брістоль» і палац Ради Міністрів, також була зупинена вогнем з кулеметних гнізд, які німецькі солдати й офіцери з готелю «Брістоль» облаштували в садах палацу, в будівлі Товариства гігієни і кам'яниці біля сходів на вул. Каровій.

Втрати, яких зазнали повстанці в результаті невдалого наступу на університет, вже ніколи не будуть підраховані. Рослонець, учасник атаки, писав про великі втрати, які важко встановити через те, що до наступу приєдналося багато чоловіків і жінок, які не належали до VIII Угруповання – «в бою полягло багато безіменних солдатів».

Нечувана обжерливість

Командувач повстання, полковник «Монтер» Антоній Хрусцель писав у ситуаційному звіті № 12 від 8 серпня, що вранці німці наступали з напрямку вулиці Карової та Університету на електростанцію на Повіслі та підстанцію Фільтрув на вул. Липовій. Обидва наступи було відбито.

Близько 15 серпня німецькі військові виявили у палаці Тишкевичів на території університету продовольчий склад, де, зокрема, зберігали цукор, сухарі, консерви, підготовлені міським Магістратом для сусідньої лікарні святого Роха. Невже розвідка Армії Крайової також не знала про це до початку повстання?

З яких національностей, крім німців, складався університетський загін? Коженєвський чув, що «був наказ поручника Гербера [підвищеного в середині серпня до звання капітана – прим. М. К.] розстрілювати людей, які тікали з палаючого будинку. Бійці клялися бібліотекарям, що не стріляли в беззахисних, що не вбивали жінок чи дітей. Вони вірили, що якщо на їхній совісті не буде злочинів, то Бог врятує їх від війни. Серед цих вояків були сілезці, було багато словаків, були також чехи. Взагалі до польських бібліотекарів всі ставилися чемно і навіть допомагали їм, чим могли».

Коженєвський згадував, що «у Deutsches Haus [колишня будівля президії Ради міністрів – прим. М. К.] панувала нечувана обжерливість: польські кухарі готували для офіцерів стейки, картоплю фрі та інші небачені на той час смаколики. Ті бенкетували по-вавилонськи. Солдатська кухня також була щедрою, і порції з неї можна було брати величезні: замість 10 чоловік – на 60. Їжі було вдосталь усім не лише в університеті, але й можна було (як уже було сказано) підгодовувати біженців. Зрештою, самі німці, сидячи в канцелярії, інколи щось давали біженцям: консерви, 20-кілограмові пачки сухарів тощо».
Трофейний бронетранспортер «Ясь»/«Сірий вовк», який використовувався при наступах на університет. Фото авторства Сильвестра Брауна – Яна Гружевського; Станіслав Копф «Дні повстання, фотохроніка бойової Варшави» (1957)/ Wikimedia
Вдруге підрозділи Групи "Крибар" здійснили наступ на університет 23 серпня. Цього разу вони були краще озброєні, маючи, серед іншого, два важкі кулемети та два бронеавтомобілі: побудований повстанцями «Кубусь» та захоплений німецький транспортер, який назвали «Ясь». О четвертій ранку обидві машини, прорвавши ворота з боку Краківського передмістя, увірвались на територію університету. Під сильним німецьким вогнем їм довелося відступити, оскільки їм загрожували танки, що наближалися з боку площі Пілсудського. Спроба захопити університет не вдалася, але повстанські підрозділи з іншого боку Краківського передмістя захопили поліцейську комендатуру та костел св. Хреста.

Протягом останніх кількох днів серпня капітан «Крибар» Одоркевіч втретє підготував частини свого VIII Угруповання та III Угруповання, а також підрозділ з електростанції на Повіслі до нападу на університет. Згідно з висновками Влодзімєжа Рослонця, «фабрики з виробництва вибухівки та гранат на Повіслі підготували спеціальні міни з більшою вибуховою силою. Зібрано значну кількість гранат, кирок і кусачок для дроту». Обидві бронемашини готувалися до бою.

Наказ про наступ віддав 1 вересня капітану «Крибареві» командир Зони Середмістя полковник «Радван» Пфайффер. Загони Повісля були підсилені повстанцями, які прийшли зі Старого міста. Сили, що атакували університет, налічували близько 250 солдатів.

Влодзімєж Рослонець «Карський» відтворив план атаки: «Головний наступ на Університет, який було заплановано на 16.00 2 вересня, вирішили здійснити з боку вул. Обозної. Повстанці мали атакувати двома групами у напрямку університетських воріт: одних розташованих нижче виходу на вул. Северинів, других навпроти вул. Словацького [як і під час попередньої спроби, ворота з боку Краківського передмістя вирішили не штурмувати – прим. М.К.].

І ця спроба виявилася невдалою. Автор хроніки Влодзімєж Рослонець підсумував це так: «Третя поразка при університеті викликала цілком зрозуміле пригнічення в лавах повстанців. Вона стало наслідком нестачі кінцевої кількості відповідної зброї та боєприпасів. Відчувався брак гранат, серйозним виробником яких була група «Крибар», та які мусили служити іншим підрозділам, що вели важкі бої в інших частинах міста. Зрештою, підвела також взаємодія».

До кінця повстання університет залишився німецькою базою зі складами зброї та продовольства.

– Мацєй Кледзік
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

У тексті використано уривки з книг Вацлава Борового «Період Повстання 1944 р. в Університетській бібліотеці у Варшаві. (Свідчення Богдана Коженєвського, записані Вацлавом Боровим)» („Okres Powstania 1944 r. w Bibliotece Uniwersyteckiej w Warszawie. (Relacja Bohdana Korzeniewskiego spisana przez Wacława Borowego)”), Варшава, 1965, та Влодзімєжа Рослонця «Група Крибар. Повісля 1944» („Grupa Krybar. Powiśle 1944”), Варшава, 1989.
Основна світлина: Варшавський університет на Краківському передмісті 26/28. Фотографія 1931 року. Фото: Національний цифровий архів/Щоденний ілюстрований кур’єр
побачити більше
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Поморський злочин
З вересня по грудень 1939 року було вбито 30 тисяч людей у 400 населених пунктах Помор’я. 
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Втеча зі Шталагу – різдвяна історія 1944
Ув’язнені жінки шукали прихистку в німецькій церкві... Але це була помилка.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Нова Москва в Сомалі
Російська преса називала його новим Колумбом.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Анонімний рапорт Пілєцького
Друг, з яким вони втекли з концтабору «Аушвіц», загинув 5 серпня. Перед смертю встиг сказати: за Польщу.
Історія випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Чистки серед журналістів мали на меті відновити монополію на...
До роботи допускалися лише «довірені», а понад сто працівників було інтерновано.