Стихії невтомного, кропіткого будування «субстанції» і невтомної, хижацької деструкції, що часто проявляється на кордоні між Польщею та Росією, мало де стикалися з такою силою, як тут.
Кременецький ліцей у польській загальній пам’яті, що базується на кросвордах та поспішному складанні тестів, присутній завдяки двом асоціаціям: як один із наріжних каменів великої освітньої структури, створеної князем Адамом Чарторийським на землях забраних Росією, і як батьківщина поета Юліуша Словацького. Батько поета, Євзебіуш Словацький, викладав тут літературу та риторику. Рано помер.
Точні, але поверхневі асоціації. Сім’я Словацьких виїхала до Вільнюса в 1811 році, але пізніше Юліуш з овдовілою матір’ю повернувся до міста і навіть вчився у цьому ліцеї. У «Годині роздумів» він присвятив Кременцю кілька часто цитованих віршів («Там гора встає, охрещена ім’ям Бони»). Хоча, напевно на нього значно сильніше вплинуло навчання у Вільнюсі.
Князь-протектор
Крім того, роль Адама Чарторийського у створенні школи в Кременці (як ліцей вона функціонувала лише з 1819 р., до того була неповною гімназією, тобто середньою школою без права присудження наукових ступенів) обмежувалася загальною опікою та прихильністю. Як пише Ришард Пшибильський у чудовому есе про ліцей, який я буду часто згадувати, князь Адам, прокрастинатор і досвідчений гравець, свої амбіції мав у іншому: «Освіта та виховання не надто захоплювали політичний розум князя. Він почувався, перш за все, дипломатом, державним діячем. Він брав на себе важливіші національні завдання».
Підписуйтесь на наш фейсбук
Справді, без його протекції велика реформа освіти в Російській імперії, яка здійснилася завдяки польським навчальним закладам і через них, зокрема, Віленський університет, не мала б шансів. Але у цьому проекті школі в Кременці (ширше – на Волині; конкретніше розташування спочатку було невизначене) відведене було місце лише гвинтика у більшій машині. Особлива роль гімназії та поштовх, з яким вона створювалася, були результатом діяльності перш за все двох осіб: Тадеуша Чацького, інспектора навчальних закладів Волинського, Подільського та Київського намісництв, та за загальної участі Гуго Коллонтая. Кременецький проект можна навіть вважати корекцією концепції Чарторийського: звідси й тривожне очікування ласки і згоди Олександра І, звідси й радість від підписання імператорського указу 29 липня 1805 року. «Коли імператорський рескрипт 29 липня нарешті надійшов і новгородський староста дав його скопіювати, Коллонтай негайно підготував проект того, як маршалки мають розіслати новий документ за допомогою курсорів по повітах».