Сербський теоретик мистецтва Мішко Шувакович ввів термін «соросівський реалізм». Цей термін нагадує словосполучення «соцреалізм». Як за часів сталінщини мистецтво мало утверджувати важку працю трудящих міст і сіл, у 90-х роках його місією стало популяризувати концепцію «відкритого суспільства», наприклад, висвітлюючи проблеми груп, які сприймаються як пригноблені меншини. Однак якщо зброєю соцреалізму був пафос, то в «соросівському реалізмі», явищі, характерному для постмодернізму, ми маємо справу з таким засобом, як іронія.
Хоча SCCA сприяли місцевим відмінностям, розглядали їх водночас інструментально. Різноманітність шанували і навіть фетишизували, але таким чином, щоб окремі ідентичності не уповноважили себе по відношенню до чинних правил. Звісно, йдеться не про цензурні практики, а про різноманітні витончені заходи, наприклад, про розкручування кураторами певних тем.
Можна зробити висновок, що, як це не парадоксально, Сорос, ікона лібералізму, пішов услід італійського комуністичного мислителя першої половини ХХ століття Антоніо Ґрамші, який ставив примат культурної гегемонії лівих сил над революційною боротьбою. Факт – мистецтво є потужною зброєю, особливо коли йдеться про завоювання вибагливої інтелектуальної еліти.
Водночас висунутий Соросом постулат критичного мислення – це палиця з двома кінцями. Реалізуючи його, можна поставити під сумнів владу і тих, для кого концепція «відкритого суспільства» є інструментом маніпуляції.
– Філіп Мемхес
– Переклад: Аліна Возіян
TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори
Виставку «Машина впливу» („The Influencing Machine”) можна відвідати з 24 червня по 6 листопада 2022 року, куратор – Аарон Моултон, Центр сучасного мистецтва «Замок Уяздовський», Варшава
Джерела:
Кароліна Лабович-Діманус «Синхронізація в Інтернеті: Центри сучасного мистецтва Сороса – чотири моделі: Будапешт, Київ, Таллінн, Варшава», Instytut Sztuki PAN, 2016