У середовищі російських і західних експертів все частіше обговорюється питання, пов'язане зі зміною верхівки російської влади. Кажуть, що провал бліцкригу в Україні підірвав авторитет Путіна, а країна не готова до тривалої економічної ізоляції та перетворення на сировинну колонію Китаю. Окрім того, останніми тижнями точилося чимало розмов, що перша особа Кремля хворий і що незабаром на перших шпальтах усіх російських газет можна буде прочитати повідомлення, яке виправдовуватиме тезу про те, що Владімір Путін розпочав війну, але не він її закінчить.

Наприкінці квітня завдяки британському таблоїду «The Sun» у публічному просторі знову поновилася тема невиліковної хвороби Владіміра Путіна. Газета писала, що російський президент хворіє на рак крові та в травні його чекає чергова операція. Незабаром після цього американський «The New Lines Magazine», періодичне видання, яке нещодавно вийшло на ринок, але вже здобуло міжнародну репутацію, завдяки публікаціям, в яких ґрунтовно аналізувалися спочатку закінчення американської інтервенції в Афганістані, а тепер і війна в Україні, опублікував довшу статтю, присвячену стану здоров’я Путіна. Його автор, посилаючись на інформацію від колишнього офіцера російських спецслужб Боріса Карпічкова, який перейшов на британську сторону, пише, що російський президент страждає на хворобу Паркінсона та ряд інших серйозних недуг, у тому числі старечу деменцію.

Туалетні звички

Викриття про погане здоров’я Путіна підтвердив також відомий режисер Олівер Стоун, автор чотирисерійного пропагандистського фільму, який вийшов на екрани у 2017 році та був записом розмов з президентом Росії. Під час своєї участі в подкасті у Лекса Фрідмана, американського фахівця з нових технологій і популяризатора науки, який народився в Москві, на запитання, чи вважає він, що рішення про агресію проти України є свідченням божевілля російського президента, Стоун відповів: «Не забудьте, що Путін хворів на рак, і я думаю, що він його переміг, але він також був ізольований від людей під час Covid-19. Можливо, він втратив зв'язок з людьми. Але це лише мої припущення, точно я нічого стверджувати не можу».

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Ці домисли американського режисера впали на благодатний ґрунт, тим більше що світ шукає відповідь на питання, чому Путін останнім часом так нав’язливо уникає контактів із зовнішнім світом, він зустрічався лише з тими, хто кілька разів проходив тести на Covid, і найчастіше між ним та його співрозмовниками можна було побачити величезний стіл.

Невдовзі Кремль оприлюднив відео розмови Путіна з міністром Сєргєєм Шойгу, під час якої перший весь час тримався за кут столу, на що багато фахівців звернули увагу, стверджуючи, що таким чином президент Росії хотів замаскувати той факт, що він страждає на хворобу Паркінсона. Оголошення Пєскова про те, що його шеф є абсолютно здоровий, були прочитані як підтвердження того, що «щось відбувається», і незабаром після цього, в середині травня, з’явилися інші викриття на цю тему.

Українські інтернет-портали з посиланням на джерела в розвідці почали писати, що 16 травня, швидше за все, Путіну зробили операцію, а його тимчасовим заступником на кілька днів був секретар Радбезу Ніколай Патрушев. Додатковим аргументом журналістів був також занотований в той період вражаючий спад медіаактивності Путіна, який, за словами коментаторів, останніми місяцями нагадує синусоїду, іноді дуже інтенсивну, а потім російський президент зникає з медіапростору на кілька днів, як ніби він проходив у цей час, щось на кшталт прискореного лікування чи реабілітації.

У свою чергу, на початку червня французький «Paris Match» описав дивні «туалетні звички» Владіміра Путіна, який користується лише приватними туалетами, а його особиста охорона ретельно стежить за тим, щоб «рідини з організму та виділення» російського президента не потрапили у чужі руки. Вона оснащена спеціальними контейнерами та валізами, в які пакується все те, що Путін залишив у місцях для усамітнення, які він, до слова, також завжди відвідує в присутності охорони.

Незалежна російська журналістка Фаріда Рустамова нагадала, що в структурах служб захисту президента Росії є спецпідрозділ або служба в справах туалету, і вся процедура перевезення цих «делікатних вантажів» зовсім не нова, а була впроваджена кілька років тому. Останні повідомлення, своєю чергою, спонукали лікарів, що висловлюються на цю тему у ЗМІ, до ствердження що, можливо, таким чином прагнуть приховати той факт, що Путін проходить фармакологічне лікування або постійно приймає спеціальні ліки, які можуть свідчити і про те, що він все ще страждає на рак чи іншу хронічну хворобу, наприклад, хвороба Паркінсона.

Партія війни

Тема про стан здоров'я Путіна регулярно з'являється у заголовках світових ЗМІ кожні кілька місяців, але теперішня інформація впала на благодатний ґрунт, тому що багато журналістів і експертів шукають відповідей на питання, що змусило Путіна припуститися стількох помилок, розпочинаючи погано підготовлену операцію проти України. Бліцкриг провалився, а тому це дає підстави повірити в теорії про «божевілля диктатора», про ізоляцію Путіна, який замкнувся в бункері на Уралі та майже нікого не підпускає до себе, а навіть спекулювати довкола теми, що в Кремлі триває залаштункова боротьба різних фракцій за владу в Росії, після того, як Владімір Владіміровічь покине цей світ. Деякі заяви російського президента, як-от нещодавня, в якій він порівнював себе з Петром Великим, підігрівають ці дискусії, оскільки деякі коментатори вважають, що він бачить себе в історичних категоріях, а не в поточній політиці.

Татьяна Станова, російська політолог, що живе у Франції, яку вважають добре обізнаним фахівцем на тему закулісних ігор на верхівці російської влади, нещодавно написала, що численні інформаційні витоки, які доходять до неї, вказують на існуючу боротьбу за владу між кремлівськими фракціями. На її думку, момент, коли Путін піде зі сцени, матиме вирішальний вплив на те, хто стане його наступником.

Якби зміна верхівки влади в Росії відбулася зараз, то більше шансів перемогти мала б уявна «партія війни», членами якої є прихильники продовження спецоперації в Україні, а навіть ідеї йти далі і кинути виклик цілому Заходу. Цьому сприяє як переконання, що Москва перемагає у війні, так і рекордно висока суспільна підтримка Владіміра Путіна, яка стрімко зросла після 24 лютого 2022 року і в парвлячих колах трактується як підтримка нацією такої політики.

Якщо ж Путін деякий час правитиме Росією, то, на думку Татьяни Станової, шанси на перемогу «партії миру», тобто прихильників припинення бойових дій, зростуть, хоча, звісно, за умов, які Росія могла б вважати перемогою і почати політику відновлення знищених мостів, головним чином у плані економічних відносин із Заходом.

Російський журналіст і експерт Центру Карнегі Андрєй Пєрєц, який зараз пише для сайту «Медуза», що знаходиться в Латвії, вважає, що лідером «партії війни» є Нікалай Патрушев, секретар Ради Безпеки, і що до цієї фракції також входять колишній президент і прем'єр-міністр Дмітрій Мєдвєдєв, голова Держдуми В’ячєслав Валодін, заступник голови Кремлівської адміністрації Сєргєй Кірієнко і секретар «Єдиної Росії» Андрєй Турчак. Усі вони виступають за продовження війни в Україні «до остаточної перемоги», пряме приєднання окупованих після 24 лютого 2022 року територій до Росії, а також є прихильниками жорсткої гри із Заходом, навіть якщо вона може призвести до подальшої ескалації напруги.

Партія миру

Існує також умовна «партія миру», до якої входять олігархи на кшталт Алєга Дерипаски, який публічно закликав негайно припинити «безглузду війну», передбачив Росії економічну кризу втричі гіршу, ніж за часів «єльцинської смути», а в середині квітня на засіданні Столипіновського Клубу виступив з програмним маніфестом, в якому закликав скоротити «в 3-5 разів» кількість спецслужб, всевладдя яких душить Росію.

Але він не єдиний серед великих російських бізнесменів, хто останнім часом відкрито критикує ситуацію в Росії та політику Путіна. Алєксєй Мордашов, власник «Сєвєрсталі», один з найбагатших громадян Росії, чиї статки оцінені у 22 млрд. доларів під час нещодавнього економічного форуму в Санкт-Петербурзі, «ледь не розплакався», пишуть російські економічні ЗМІ, описуючи стан і перспективи розвитку економіки у зв'язку з війною в Україні.

Андрей Пєрєц стверджує, що до умовної партії прихильників миру також входять Ґєрман Ґрєф, голова «Сбєрбанку» (найбільшої фінансової установи Росії), Міхаіл Костін, голова «Внешторгбанку», який збудував свій політичний капітал у дев’яностих, наглядаючи за переміщенням капіталу російської правлячої еліти чи впливові, але перебуваючі весь час в тіні брати Юрій і Міхаіл Ковальчуки (перший з них вважається особистим банкіром Путіна, контролює великий медіа-холдинг, до якого входять, зокрема, щоденна газета «Известия» і кілька комерційних телеканалів, але перш за все, як нещодавно написав Міхаіл Зигар, він є майже щоденним гостем президента Росії).

Нещодавно сенсацією стала опублікована в Росії стаття Сєрґєя Чемєзова, керівника гігантської держкорпорації «Ростех», яка є найбільшим російським оборонним концерном, колеги Путіна з часів роботи останнього в Дрезденському КДБ. У ній він констатував, що політика імпортозаміщення товарів і комплектуючих російським виробництвом, яка проводилася роками, повністю провалилася, і жодна сучасна економіка не може обійтися без широких торговельних зв'язків з високорозвиненими партнерами.

Що було сприйнято як свого роду критика теорій, пропагованих представниками «партії війни», які закликають до створення фортеці Росія та переведення економіки на мобілізаційно-автаркічний шлях. Така позиція Чемєзова не дивує, адже кілька років тому він публічно розкритикував політичну монополію партії влади «Єдиної Росії», заявивши, що було б краще, якби до Думи входили представники справжньої опозиції.

Мовчазні

Експерти з російських кулуарних ігор у верхніх щаблях влади також вважають, що окрім тих умовних «партій», жодна з яких поки що не є активною у здобутті влади, а скоріше чекає зручного моменту, коли Путін відійде або офіційно розпочне процес помазання свого наступника, є ще й третя група — мовчазних політиків (наприклад мер Москви Сєргєй Собянін), яких не можна однозначно віднести до жодного з цих формувань і які намагаються зайняти позицію трохи осторонь, щоб їх сприймали представники обох течій у російської політики.

Нещодавно Собянін їздив на зустріч з прем’єр-міністром Луганської «народної республіки» Леонідом Пасічником, під час якої Москва оголосила, що бере на себе офіційний патронат над відбудовою території цієї окупованої Росією провінції, але, як кажуть, зробив це під тиском самого Путіна, не виявляючи особливого ентузіазму. Варто додати, що антипутінські маніфести Дерипаски оприлюднила «Независемая газета», головний редактор якої очолював виборчий штаб Собяніна під час останніх виборів у Москві.

У рейтингу потенційних наступників Путіна одним із можливих кандидатів згадується саме Собянін. Серед інших – Сєрґєй Кірієнко, молодий 59-річний, але досить непримітний заступник голови адміністрації Кремля, який курує не лише внутрішні справи Росії, а й віднедавна, після падіння зірки відповідального за війну Дмітрія Козака, взяв під своє крило політику щодо України й т.зв. близьке зарубіжжя. Своїх амбіцій не приховує також 58-річний В’ячеслав Володін, який ініціював процес прийняття нової конституції Росії, що дала можливість «обнулити лічильник» каденцій президента Путіна.

А також, Дмітрій Мєдвєдєв, який останніми тижнями був дуже активним медійно, і Ніколай Патрушев, «арцисиловик», якого вважають особистим другом Путіна. Саме про нього останнім часом найбільше говорять у зв’язку з можливим приходом до влади після відставки нинішнього президента Росії. Скептики наголошують, що він старший за Путіна і в минулому хворів на рак, що, звісно, не повинно стати вирішальним аргументом, адже за радянських часів двічі обиралися лідери (Андропов та Черненко) на перехідний період, коли баланс сил на верхівці влади був неясним, і щодо яких було відомо, що через тяжку хворобу та вік їх влада триватиме недовго.

Є й інша теорія, яку представив український офіцер запасу, нині популярний блогер і зірка YouTube Олег Жданов. На його думку, якщо Путін не помре раніше, він здійснить транзит влади в Росії, який буде чимось на зразок казахської моделі. Сам він очолить Держдуму, яка буде верховною владою, його дочка Катєріна Тіхонова візьме на себе кермо «Єдиної Росії», а Патрушев стане президентом, але не Ніколай, а його син – Дмітрій, який в діючому Уряді Мішустіна обіймає посаду міністра сільського господарства та продовольства Росії. Він не тільки молодий і готовий керувати країною, а й може стати справжнім переможцем війни в Україні.

Адже якщо, як нещодавно зазначила голова «Russia Today» Маргаріта Сімонян, привид голоду у світі та наплив північноафриканських мігрантів, що атакують Європу, змусять Захід знову почати «дружбу з Росією», то це буде наслідком використання Москвою «продовольчої війни», саме автором якої є молодий Патушев.

– Марек Будзіш

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклав: Юрій Ткачук