У німецькому уряді все частіше можна побачити розбіжності у питанні східної політики. В той самий час, коли Україна протистоїть нападу Росії, канцлер Олаф Шольц провадить стриману політику, тоді як глава дипломатії Анналена Бербок обрала жорсткий курс щодо Кремля. Власне так війна на Сході розділили соціал-демократів і зелених у Німеччині. Представником перших є Шольц, а других – Бербок.

Деякий час тому головою німецького кабінету став авторитетний і впливовий юрист. З такими словами на захист Шольца виступив відомий німецький філософ і соціолог Юрген Хабермас.

У травні 2022 року старійшина світової гуманітарної науки (18 червня 2022 року він відзначатиме своє 93-річчя) опублікував у щоденній газеті “Süddeutsche Zeitung” текст, у якому віднісся до звинувачень на адресу канцлера Німеччини в м’якій політиці щодо Кремля. Філософ застеріг не провокувати Росію до ескалації конфлікту. Він заявив, що російська держава є ядерною державою, з якою необхідно рахуватися. Він переконував, що у відносинах з Росією Заходу необхідно дотримуватися переговорної, а не конфронтаційної позиції.

Підписуйтесь на наш фейсбук
Хабермас є прихильником просвітницького раціоналізму, хоча і ставиться до нього з певною долею критики. Він відомий як творець концепції, яка передбачає, коротко кажучи, що ключем до вирішення будь-яких суперечок і здійснення конструктивних дій є міжособистісне спілкування, але вільне від соціокультурних чинників. Звучить як якась нісенітниця, але німецький мислитель не є винятком серед низки подібних інтелектуалів, які прагнуть таким чином виправити світ.

Гуру німецьких лівих, бо так слід називати Хабермаса, закликав своїх земляків звести рахунки зі своїм минулим, особливо коли йдеться про відповідальність за Голокост. Він засудив будь-які націоналізми, прикладом чому, на його думку, є, зокрема, трансформація Європейського Союзу з організації суверенних національних держав у федеративну наднаціональну наддержаву. Пропагуючи термін «конституційний патріотизм», він пропагував думку про те, що сучасне і дедалі плюралістичне суспільство не може базуватися на спільноті мови, культури та історії, а повинно консолідуватися довкола цінностей та принципів, на основі яких базуються закони.

Все що діється сьогодні у світі є свідченням слабкості діагнозів і рішень, що їх пропонує Хабермас. Примирливий характер західних політиків щодо Кремля швидше розпалює його, ніж спонукає піти на поступки. Можна довго інтелектуально вправлятися над тим, яке має бути спілкування між політиками на міжнародній арені, щоб у світі панував мир, але в кінцевому результаті й так переважать партикулярні інтереси окремих держав та різних фінансових груп. Не вдасться також абстрагуватися від соціокультурних чинників. Вони формують менталітет учасників політичних ігор. Правда полягає в тому, що Росію можна приборкати лише силою, що, своєю чергою, лякає західних лідерів.

На цьому тлі на увагу заслуговують розбіжності щодо східної політики між коаліційними партнерами уряду Шольца. Знаменним є розчарування Хабермаса Зеленими. Під час холодної війни це угруповання було пацифістським (воно постулювало глобальне ядерне роззброєння) і певною мірою відповідало поглядам німецького філософа. Але потім почалися зміни.

Варто пригадати, що Йошка Фішер, міністр закордонних справ Німеччини в 1998-2005 рр., як політик від Зелених, був прихильником військової інтервенції НАТО в Косово (щоб зупинити сербську різанину албанського населення в регіоні) і Афганістан (щоб знищити Талібан після нападів на Світовий торговий центр і Пентагон 11 вересня 2001 р.). Це викликало серйозні суперечки всередині його формування, оскільки означало відмову від пацифістської політики.

Наразі, на відміну від значної частини німецької політичної еліти, Зелені не плекають жодних ілюзій щодо Кремля і не ховають голови в пісок у питаннях німецької східної політики. Вони критикують все те, що робить президент Воладімір Путін як всередині Росії (авторитаризм), так і у світі (експансивні дії). Минулого року Анналена Бербок (до того, як вона посіла посаду міністра закордонних справ) виступила проти запуску «Північного потоку-2». Серед її аргументів проти цього проєкту було те, що Росія розглядає газопровід як інструмент енергетичного шантажу. Однак лідери Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) провадять зовсім інакшу політику, ніж Зелені. Хоча дві ліві групи мають багато спільного (включаючи проєкт європейського федералізму чи підтримка різноманітних «меншин»), соціал-демократи є спадкоємцями лінії, яку на початку XXI століття запровадив їхній тодішній лідер, канцлер Герхард Шредер. Тоді він разом із президентом Франції Жаком Шираком очолював антиамериканський фронт в ЄС. Він проводив політику, спрямовану на встановлення гегемонії Німеччини в Європі, що призвело до т.зв. «симетричного» ставлення до США та Росії. І незадовго до закінчення свого врядування на посаді канцлера він уклав з росіянами контракт на будівництво першої лінії газопроводу «Північний потік».

Як відомо, Шредер – це політик «старої» Європи (і мейнстриму, а не антисистемних правих), який дався скорумпуватися росіянами та став постаттю доволі символічною. Як тільки він склав повноваження голови уряду Німеччини, то одразу погодився на роботу в підконтрольному «Газпрому» консорціумі, відповідальному за будівництво «Північного потоку». Заробляв у російських енергетичних компаніях.

Напад Росії на Україну викликав у Німеччині гостру дискусію щодо його пов'язання з російським бізнесом. Навіть Соціал-демократи підняли це питання, в тому числі сам Олаф Шольц. В результаті це може закінчитися виключенням колишнього канцлера з СДПН. Поки що Шредер пішов у відставку з посади голови наглядової ради «Роснафти» і залишив членство в наглядовій раді «Газпрому». А німецький парламент відмовився фінансувати його офіс.

Для багатьох поляків може бути несподіванкою, що в Німеччині Зелені є формацією, чия програма у сфері східної політики найбільше перегукується з польськими національними інтересами. І власне вони, виявляється, є сумлінням німецької політичної еліти у відносинах з Росією. Але це не змінює того факту, що в інших сферах вони намагаються нав’язати Польщі різні неприйнятні рішення, які є наслідком ідеологічної одержимості. У тому числі тих, відгомін яких можна побачити й у філософії Юргена Хабермаса.

– Філіп Мемхес

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

– Переклав Юрій Ткачук