Шкода, що не можна влаштувати спіритичний сеанс, щоб дізнатися, що думає маршал Густав Маннергейм про плани вступу до НАТО Швеції та Фінляндії. Схвалює це? Ми б не помилилися, якщо скажемо, що він би їх оцінив. Зрештою, обидві країни не подали би заявку на членство в НАТО, якби не відчуття загрози з боку Росії – країни, з якою Маннергейм боровся за свободу Фінляндії.

Ці міркування мають додатковий смак. Карл Густав Еміль Маннергейм (він ніколи не вживав свого першого імені і ненавидів третє) — національний герой Фінляндії, в її історії та в почуттях фінів займає таке місце, як маршал Юзеф Пілсудський у Польщі. Проте він не був корінним чи, як зараз кажуть, етнічним фінцем. Він походив зі шведської меншини, з аристократичної родини, яка у 18 столітті оселилась у Фінляндії, коли вона перебувала під владою Швеції, мав титул барона. Той факт, що Швеція та Фінляндія діють спільно у сфері безпеки, маршал напевно би оцінив. Як і дослідження, які показують, що шведська громада у Фінляндії є групою, яка найбільше підтримує вступ до НАТО.

Знову, як чорним по білому, з’ясувалося, як ефективно діє страх – на міжнародній арені також. Якби не напад Росії на Україну, шведи залишалися б непохитними у своєму більш ніж двохсотлітньому нейтралітеті, тоді як фіни залишалися б переконані, що торговельні зв’язки Фінляндії з Росією та добрі з нею відносини, які, незважаючи на всі зміни, включаючи вступ до Європейського Союзу, залишилися після холодної війни так само ефективні, як і раніше. Українська війна подіяла як відро холодної води, витверезуючи, причому миттєво.

Невідкладне рішення

Чудовою ілюстрацією є швидкість, з якою відбулася зміна ставлення до цього як у політичних колах, так і в обох суспільствах. Фіни та шведи по-новому подивилися на свій вступ до НАТО у той самий день, у який Росія напала на Україну. Це не наслідки жахливих подій у Бучі чи Маріуполі, а відчуття того, що загроза з боку Росії реальна і від неї треба ефективно та якнайшвидше захиститися.

Перші пропозиції щодо необхідності подати заявку на членство з’явилися майже відразу. – У Фінляндії таке рішення було прийнято, коли російські війська напали на Україну, – заявив колишній прем’єр-міністр Олександр Стубб.

Побоювання фінів не дивують. Війни з Радянським Союзом – Зимова війна 1939-40 та її продовження у 1941-44 році, незважаючи на те, що минуло багато часу, міцно сидять в колективній пам’яті народу. У фінів є підстави для гордості, адже їхня маленька країна з населенням лише 5 мільйонів під час Зимової війни майже півроку чинила запеклий опір, завдавала совітам великих втрат і викликала справжнє захоплення у світі (а для тих, хто, як і поляки, були під окупацією, вона була джерелом підбадьорення та надії). Фінляндія програла і втратила аж 10 відсотків території – Карелію на півдні і Печенгу (фінською: Petsamo) на півночі, а отже вихід до Баренцового моря. Однак їй вдалося (детальніше про це нижче) зберегти велику дозу незалежності, хоча й ціною тісної співпраці з СРСР.

Можливо, більший привід для занепокоєння викликає дуже довгий фінсько-російський кордон: аж 1340 км. Коли Фінляндія стане членом альянсу, довжина кордону між НАТО і Росією збільшиться більш ніж вдвічі. Зараз це лише 1233 км, що складається з кордонів Росії з Польщею, Литвою, Латвією, Естонією та Норвегією. У Фінляндії лунали голоси про будівництво стіни на кордоні з Росією, але оскільки така довжина робить це практично неможливим, сфокусувалися на найбільш чутливих ділянках.

Швеція та Фінляндія спільно подали заявки на членство Генеральному секретарю НАТО Єнсу Столтенбергу в середині травня. Тому, можна сказати, це була також подія скандинавського виміру, бо Столтенберг – норвежець. Вступ Швеції та Фінляндії призведе до того, що в НАТО опиняться усі скандинавські країни (Норвегія, Данія та Ісландія належали до альянсу з моменту його створення).

Питання про вступ Швеції та Фінляндії буде обговорюватися на наступному саміті НАТО, який відбудеться у Мадриді наприкінці червня, і, за умови загального визнання, воно було б вирішене без проблем, якби не несподіванка – заперечення Туреччини. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, несподівано для всіх, висловив заперечення, звинувативши обидві країни у підтримці курдських сепаратистів. Однак і Столтенберг, і держсекретар США Ентоні Блінкен впевнені, що Туреччину можна переконати.

Геополітичні сестри

Так чи інакше, плани Швеції та Фінляндії щодо НАТО були сприйняті як несподіваний, навіть дивовижний поворот у їхній політиці. Нейтральність обох, хоча й народжена у різних обставинах і з різних міркувань, здавалася незламною. Те, що вони обидві приєдналися до Європейського Союзу в 1995 році, здавалося достатнім цього порушенням.

Але все ж таки ані Швеція, ані Фінляндія цією невідомою дорогою не рухалися навпомацки. Навпаки. В обох країнах тема вступу до НАТО регулярно фігурувала в публічних дебатах. Опитування, що проводилися час від часу, показували більш-менш постійний, помірний рівень прихильного ставлення до членства – приблизно 30 відсотків у Швеції, 20-25 відсотків у Фінляндії.

Тим більше вражає великий стрибок після 24 лютого, з одного боку, і несподівана зміна ролей з іншого. Сьогодні вступ до НАТО підтримують понад 60 відсотків шведів і аж 76 відсотків фінів. Це свідчить про те, що хоча протягом багатьох років до НАТО більшу симпатію демонстрували шведи, сьогодні кермо взяли фіни, стаючи локомотивом на шляху до альянсу.

Президент Фінляндії Саулі Нііністе, який останнім часом діє дуже активно, в одному з інтерв’ю згадав свою зустріч з Володимиром Путіним під час його візиту у Фінляндію в 2016 році. Під час розмови, що відбулася в Кесаранті, літній резиденції фінських президентів, було задано питання, що робитиме Росія, якщо Фінляндія вирішить вступити в НАТО. Путін, згадує Ніїністе, коротко відповів, що сьогодні Росія розглядає Фінляндію як друга, але якщо вона вступить до НАТО, Росія буде розглядати Фінляндію як ворога...

На думку президента, а також Олександра Стубба та багатьох експертів з безпеки, якщо говорити про загрозу з боку Росії, то вона буде скоріше у вигляді кібератак на державні установи (що вже сталося і, мабуть, не випадково саме того дня, коли Володимир Зеленський виступав під час сесії фінського парламенту), поширювання дезінформації та, можливо, порушування повітряного простору Фінляндії російськими літаками. Це, як бачимо, не викликає особливих побоювань, адже такий ризик прорахований заздалегідь. Так само й у Швеції, яка й раніше мала проблеми з радянськими підводними човнами, які, як відомо, проникали в усипані острівцями води уздовж шведського узбережжя і які ніколи не вдавалося відстежити.

Дії обох країн віддавна тісно узгоджені. Візьмемо, наприклад, їх вступ до Європейського Союзу – з 1 січня 1995 року разом з Австрією. Переговори з Брюсселем, процес підготовки суспільств – все це відбувалося паралельно. Але хоча ініціатором виступила Швеція, дати референдумів про вступ до Союзу були встановлені так, щоб перша проголосувала Фінляндія. Більш проєвропейські фіни мали впливати на шведів у бажаному напрямку – що й сталося. Більше того, одна країна відмінно служила іншій своєрідним запобіжником. Пропозиції подати заявку на членство в НАТО, які з’являлися в останні роки у Швеції, відхилялися владою з аргументом, що цього зробити не можна, оскільки чинить опір Фінляндія.

Підписуйтесь на наш фейсбук
Елізабет Брау з Американського інституту підприємництва, спеціаліст із безпеки, називає Швецію та Фінляндію «геополітичними сестрами». Важко знайти більш краще та стисле визначення суті їхньої співпраці, хоча, звісно, є й винятки – наприклад, валюта: Фінляндія прийняла євро, а Швеція залишила корону.

На сторожі миру

Швеція та Фінляндія є особливим прикладом у цьому плані навіть серед скандинавських країн, точніше, країн північних, які вже давно є сильним і стабільним блоком. Це наслідки історії, яка пов’язує їх численними нитками, згадаймо лишень Кальмарську унію (Данія, Швеція та Норвегія, 1397 р.), Норвегію під владою Данії, а пізніше Швеції, Князівство Фінляндію під владою Швеції, або Ісландію, яка до 1945 залишалася в персональній унії з Данією. Не кажучи вже про експедиції вікінгів, родинні зв’язки скандинавських династій, відчуття спільності в культурі та міцні мовні зв’язки, адже тільки фіни користуються мовою, абсолютно незрозумілою для решти. Це була також школа розв’язування конфліктів, яких століттями було дуже багато.

Для Швеції останнім конфліктом, в який вона втягнулася, було придушення прагнень Норвегії до незалежності у 1814 році. Пізніше вона скрупульозно дотримувалася принципів нейтралітету, невтягнення в конфлікти та мирного вирішення суперечок. Після наполеонівських воєн зразково переказала Фінляндію Росії, а через сто років, у 1905 році, без проблем погодилася на відділення Норвегії та її незалежність. Вона не брала участі ні в Першій, ні в Другій світовій війні, зате не цуралася торгівлі (не без зиску, про який, одначе, шведам не згадують). Це все призвело до закріплення іміджу Швеції не лише як оазису миру у себе вдома, а й як країни, яка не шкодує зусиль для підтримки миру в усіх куточках світу.

Символом посередницьких зусиль став Даг Хаммаршельд, який у 1961 році згинув у Конго в авіакатастрофі, коли летів з місією до Катанги, хоча виступав він тоді не як представник Швеції, а як генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй. Зусилля Хаммаршельда були оцінені Нобелівським комітетом, який нагородив його премією миру, єдиною, яка була присуджена посмертно. Серед лауреатів цієї нагороди є досить велика група шведів, в т.ч. Фрідтьоф Нансен, але не як полярник, а як ініціатор паспортів для осіб без громадянства, і Альва Мірдал, активістка у справі роззброєння.

Важко знайти суперечку чи конфлікт, у якому шведи не запропонували б посередництва та не намагалися б знайти мирні рішення – від південної Африки через Близький Схід до війни в Югославії. Також нагадаємо, що у Стокгольмі розташований SIPRI – найвідоміший Міжнародний інститут дослідження миру. Але одна з найвідоміших інституцій, діяльність якої спрямована на послаблення конфліктів – Crisis Management Initiative (Ініціатива з управління кризами) була створена у Фінляндії. Створив її колишній президент Мартті Ахтісаарі, який очолював, зокрема, посередництво між Сербією та Косово, а в Північній Ірландії перевіряв стан роззброєння ІРА. Він також лауреат Нобелівської премії.

Ідеологія проти виживання

– Нейтралітет Швеції – це питання ідентичності та ідеології. Зовсім інакше з Фінляндією. У її випадку на карту поставлено питання самого її існування – так розбіжності між геополітичними сестрами висловив у недавньому інтерв’ю BBC Хенрік Майнандер, фінський історик, схожий на Маннергейма, вихідець зі шведської меншини.

Ці екзистенційні аспекти відчуваються в різний час – і зараз, коли Фінляндія думає про вступ до НАТО, і тридцять років тому, коли вирішила вступити до Європейського Союзу. Рішення фінів було продиктовано не тільки вищезгаданими економічними міркуваннями, які були домінуючими у випадку Швеції, але й політичними міркуваннями, особливо з точки зору безпеки. Фактично вступ до Північноатлантичного альянсу був сам по собі актом незалежності, немислимим у той час, коли вирішальною була Москва. Це було як декларація: ми самі вирішили, тому що можемо.

Нейтральна Швеція – це країна, яка повністю зірвала зі своїм занадто воєнним і войовничим минулим, яке болісно відчули багато країн Центральної, Північної та Східної Європи, від німецьких князівств через Польщу до Росії, та успішно заявила про себе як про охоронця миру. Це зовсім інший шлях, ніж у Фінляндії, нейтралітет якої не тільки пізніший, але й нав’язаний однією країною: Радянським Союзом. За договором про дружбу, укладеним у 1948 р., Фінляндія зобов’язувалася поважати вимоги безпеки СРСР і не вступати у військові союзи, за що їй надавалася значна свобода у внутрішній політиці.

Так народилася концепція «фінляндизації» – обмеженого суверенітету. Фінляндія, як і Швеція, також брала участь у мирних проєктах, але лише тих, які, як-от Нарада з безпеки і співробітництва в Європі, мали схвалення Москви. І навіть на власній території фіни не могли собі дозволити все. Про критику дій Москви та радянського керівництва, наприклад, не могло бути й мови. Одним словом, потрібна була гранична обережність. У свою чергу, Фінляндія не так вже й погано торгувала з Радянським Союзом, що призвело зрештою до того, що після його розпаду фіни переживали важкі часи. Приєднання до ЄС частково розглядалося як засіб захисту.

Не дивно, що поняття «фінляндизація» має негативний відтінок на Заході. Інакше в соціалістичному таборі, де Фінляндії, що ж там говорити, просто заздрили. Таке рішення, яке з геополітичних причин, не могло бути застосовне в Центральній Європі, в цілому виявилося вигідним для фінів.

Солдати повернулися на Готланд

За словами експертів, Швеція та Фінляндія чудово підготовлені до членства в НАТО. Обладнання, навчання, витрати, процедури – за всіма параметрами вони сумісні з країнами альянсу. Фінляндія навіть виконує умову виділяти 2 відсотки ВВП на військові цілі. Швеція віддає 1,4%, але обіцяє швидко покращити результат. Обидві країни також є членами Атлантичної ради та беруть участь у спільних навчаннях союзників.

Однак у суто військовій сфері сестри не завжди діяли в одному дусі. Швеція, як і багато інших країн, вирішила заощадити на обороні з огляду на анонсований кінець історії. Так, наприклад, скасувала військову повинність, а Готланд демілітаризувала, визнавши, що немає потреби утримувати там гарнізон. Але анексія Криму допогла протверезіти тим, хто повірив, що світ дочекався часів вічного миру. Шведські війська повернулися на Готланд, який має занадто стратегічне положення, щоб можна було залишити його осторонь. Острів знаходиться трохи більше ніж за 400 км від Калінінграда. І, як кажуть шведські полководці, з Готланда можна керувати всією Балтією.

Однак Фінляндія ніколи не піддавалася таким фантазіям. Купила найсучасніше обладнання та вклала кошти у вишкіл. Фінська армія сьогодні налічує 280 тис. солдатів, а разом із резервістами аж 900 тис. – у такій маленькій країні цифра вражаюча. Уроки Зимової війни запам’яталися назавжди. Не тільки фінами. Також і потенційними ворогами, яких може переслідувати образ швидких і організованих солдатів на лижах, у білих комбінезонах, які раптово з’являються, знищують сили противника і зникають, як привиди.

У зусиллях Швеції та Фінляндії єдиною справжньою проблемою є час, якщо взагалі можна назвати проблемою очевидний аспект. Усі країни повинні прийняти їх вступ до альянсу, а тих країн аж тридцять. Вся процедура має тривати близько року. До завершення приєднання обом кандидатам, згідно з заявами Єнса Столтенберга, а також лідерів США та Великобританії, будуть надані гарантії безпеки.

Чи може це знадобитися? Підготовлені аналізи рішень парламентів Швеції та Фінляндії показують, що фахівці не очікують нападу з боку Росії, навіть якщо вона застерігала обидві країни про наслідки. Іноді напряму. Президент Фінляндії Саулі Нііністо, коли рішення про вступ було прийнято, зателефонував Володимиру Путіну, щоб повідомити його особисто – адже, як сказав, у фінському звичаї діяти відкрито, ніколи таємно і з-за рогу. У відповідь почув попередження, але не вважає загрозу серйозною.

– Тереза Стилінська
– Переклад Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори