40 років тому британський генерал Дженніфер Мур відправив до Головнокомандувача флоту, командира спеціальної ескадри № 317, адмірала Джона Філдхауса таку депешу: „14 червня 1982 року о 9 годині вечора за місцевим часом у Порт-Стенлі на Фолклендських островах генерал дивізії Мендес капітулював від імені збройних сил на Східних і Західних Фолклендах, склавши імпедіменту (тут у сенсі зброї та оснащення – ред.). Зараз вживаються заходи щодо угруповання тих солдатів, що залишилися, із метою відправки їх до Аргентини, відбору й опису їхньої зброї та забезпечення наших сил боєприпасами. Фолклендські острови знову підчиняються уряду, що підтримується його жителями. Боже, Бережи Королеву".

У першому варіанті депеші передбачалася фраза "беззастережно капітулював", але в момент підписання капітуляції бригадний генерал Маріо Беньямін Мендес викреслив із першого абзацу акту слово "беззастережно". Саме так через 74 дні від моменту свого початку закінчилася війна за Фолклендські острови.

Її розмах був більший, аніж місцевий, обмежений за масштабами конфліктза невеликі острови (усього 12 тисяч квадратних кілометрів), що їх населяли 2 тисячі осіб. Вона показала, що, як і раніше, існує Британська імперія, яка хоче та вміє захищати свої території на іншому кінці світу, а світові держави, як і раніше, здатні вигравати війни.

Адже в попередні роки багато хто в цьому сумнівався. Після британських і французьких поразок в Африці та Азії в конфліктах за утримання колоній, після краху американців у В'єтнамі країни Третього світу кидали виклик Заходу. Варто пам’ятати також, що аргентинську хунту в цьому конфлікті підтримував Радянський Союз.

Фолклендська війна також показала, наскільки важливою може бути технологічна перевага в озброєнні. Лише через якусь годину після надходження телеграми генерала Мура, коли Маргарет Тетчер уже потискала руки людей із натовпу, який вітав її та перемогу, по інший бік Атлантики, у Нью-Йорку, аргентинська делегація пояснювала в ООН: "Уперед світанковій атаці за допомогою дуже передової зброї Сполучене Королівство зуміло прорвати нашу оборону. У їхньому використанні було й нічне інфрачервоне обладнання, і переносні ракетні пускові установки, і лазерні прицільні системи. Унаслідок цього Мальвіни (іспанська назва Фолклендських островів – ред.) були перетворені на полігон для випробувань нової зброї та обладнання, які є невідомими навіть на військовому ринку"

Війна також показала, яку роль в експедиційних силах відіграють спеціальні підрозділи. Бої на Фолклендській землі були виграні завдяки командос з SAS –Special Air Service, SBS – Special Boat Service, морської піхоти з 3-ї бригади командос і військовослужбовцям із декількох інших спецпідрозділів.

Підписуйтесь на наш фейсбук
Про перший зі згаданих спецпідрозділів – SAS – нині найвідоміший загін сил спеціального призначення в країні, що був заснований у 1941 році Арчибальдом Девідом Стірлінгом, світ уперше почув усього за 2 роки до цього. 5 травня 1980 року 24 солдати, одягнені в чорні комбінезони, маски й бронежилети, озброєні автоматами MP5, браунінгами HP і вибуховими гранатами, провели штурм захопленого терористами посольства Ірану в Лондоні. Мільйони людей у всьому світі дивилися по телевізору хвилюючі сцени, як коммандос захоплюють будівлю. Тоді було вбито 5 терористів. На жаль, один із заручників тоді також загинув.

Брава втеча загону капрала Йорка

Війна почалася 2 квітня 1982 року. Проте, можливо, дату її початку слід вважати від часу рівно 215 років до цього. Тоді, у 1767 році, коли іспанці зняли свій прапор на Східному Фолкленді. Важко вважати збігом, що Аргентина, яка вважає себе спадкоємицею Іспанії, теж саме 2 квітня здійснила вторгнення на острови. Утім,може, це й збіг, тому що спочатку вторгнення планували здійснити в травні, але громадянські заворушення, страйки тадемонстрації спонукали панівну тоді в Аргентині хунту дещо прискорити свої підготувальні роботи щодо захоплення островів, про претензії на які від імені тоді ще Об'єднаних провінцій Ла Плати було заявлено ще в1820 році.

Лідер хунти генерал Леопольдо Гальтьєрі вирішив, що перемога дозволить об'єднати аргентинців навколо себе. І він не помилився. Після того, як 2 квітня на Фолклендських островах висадилися тисячі аргентинських солдатів, та після бою з британським гарнізоном, що налічував кілька десятків військовослужбовців, було оголошено про "звільнення" островів, а в Аргентині запанувала атмосфера ейфорії. Аргентинці вийшли на вулицю для того, щоб вітати режим, а не протестувати проти нього. Військова хунта також була переконана, що Британія не зробить спроб повернути свої заморські володіння.

У середовищі аргентинських військових було розчарування. Сам губернатор Фолклендських островів Рекс Хант у своєму останньому посланні жителям запевнив, що англійці повернуться. Він і взяті в полон солдати, які за його наказом склали зброю, згодом були доставлені літаком до столиці Уругваю Монтевідео.

Полону зумів уникнути лише невеликий загін морської піхоти під командуванням капрала Тома Йорка, який після бою та рейду через Порт Вільям зумів прорватися через блокпости противника й сховатися в затоці між польськими рибальськими траулерами, а потім відійти в глиб острова. Їхня зухвала втеча – одна з легенд цієї війни.

Уже 3 квітня, через день від її початку, аргентинці зайняли також розташовані приблизно за 1500 км на схід від Фолклендських островів гряду, що входила до складу Британської антарктичної території – острови Південна Джорджія та Південний Сандвіч.

Натомість рішення про збройне повернення островів уряд Маргарет Тетчер прийняв уже 2 квітня, незважаючи, до речі, на те, що розвідка американського флоту вважала, що завдання є нездійсненним. Протягом декількох днів до розташованих приблизно за 13 тисяч кілометрів від британських берегів островів вирушила конвоями 317-а ескадра. До її складу входили 127 одиниць військово-морської техніки, зокрема 2 підводних атомних човни та два авіаносці.

За час війни було реквізовано близько 62 торгових суден і пасажирських лайнерів, які перевозили солдатів SAS, SBS та 3 бригади коммандос із морською піхотою, 5-у піхотну бригаду, 2-ий батальйон Шотландської гвардії, 2. Парашутний батальйон і 1-й Батальйон 7-Ї Бригади гуркхів Герцога Единбурзького.

Крейсер затонув після влучання в нього двома торпедами

Через два тижні флотилія досягла Південної Атлантики. Британці створили 200-мильну зону навколо островів і оголосили, що атакуватимуть будь-який аргентинський підрозділ, який намагатиметься потрапити в цю зону. 25 квітня під час операції "Паракет"британцям вдалося повернути один з арктичних островів – Південну Георгію. Після двох невдалих рейдів, які спершу не могли увінчатися успіхом через погоду, 87 солдатів SAS і SBS захопили в полон 137 солдатів аргентинського гарнізону. Крім того, у полон потрапили 83 члени екіпажу їхнього підводного човна «Санта-Фе», який зазнав трощі після завданої гелікоптерам атаки.

На самих Фолклендських островах перші британські війська висадилися в ніч із 1 на 2 травня. Це були розвідники SAS, яких висаджували в безлюдних місцях, часто на відстані одноденного марш-кидка від фінального місця призначення. Загалом у перші дні травня на Фолклендські острови було перекинуто близько вісімдесяти спецназівців SAS. Їхнє завдання полягало у веденні розвідки, присутності аргентинських військ майже до кінця боїв, залишаючись при цьому повністю ізольованими від власних сил.

Розвідники рухалися групами по 4 людини. Протягом доби спостережні заходи проводили двоє військовослужбовців, які займали позицію на замаскованому посту. Двоє інших у цей час підстраховували першу пару розвідників. Із настанням темряви вся група відходила до раніше облаштованого сховку.

Пізніше з'ясувалося, що із 17 квітня такі угруповання діяли й на території самої Аргентини, поблизу аеропортів і баз, із яких відправляли постачання на Фолклендські острови. Британські розвідники продовжували спостереження за противником на материку навіть упродовж ще двох місяців після закінчення боїв на Фолклендських островах. Лондон боявся нового вторгнення.

Коли перші британські спецпризначенці закріпилися на островах, із палуби атомного підводного човна "Конкверор" (у перекладі з англійської – "Завойовник") повідомили про виявлення групи човнів аргентинського крейсера "Генерал Бельграно". Військовий кабінет у Лондоні підтвердив наказ потопити корабель.

Але остаточне рішення мала прийняти сама Маргарет Тетчер. Після атаки двома торпедами крейсер затонув протягом години. 321 член екіпажу загинув, а країни Південної Америки та Аргентини звинуватили британського прем'єр-міністра у військовому злочині, оскільки корабель перебував за межами зони, визначеної британцями.

Моральна контроверсія щодо того, як оцінювати вчинок британців,була фантастичною. Декілька європейських країн погрожували відкликати свою підтримку Великобританії. Однак військовий ефект був ще більшим. Аргентинський флот практично припинив своє існування.

Гелікоптер ударив гвинтом іншу машину

Проте аргентинці зуміли взяти реванш. Через два дні після того, як крейсер затонув, їхні винищувачі вразили британський есмінець "Шеффілд" ракетами Exocet. Загинули 20 моряків. Британці намагалися врятувати корабель, його відбуксирували, але врешті 10 травня він пішов на дно. Це був перший британський військовий корабель, який затонув після Другої світової війни внаслідок бойових дій.

Після втрати "Генерала Бельграно" аргентинський флот спершу був паралізований, але зрештою авіація перемогла. Аргентинські машини могли злітати з самого континенту, а війська Великобританії мали у своєму розпорядженні лише 42 літаки, які використовувалися авіаносцями. За 4 дні (із 22 по 25 травня ) аргентинські льотчики потопили аж 4 британські кораблі. Війна була тоді вже на фінальній стадії, бо, як згодом виявиться, 21 травня британські частини назавжди зайняли Фолклендськіострови й перенесли регулярні бої на сушу Південноамериканського континенту.

Ще раніше британці атакували аргентинців за допомогою ефективних та видовищних набігів спецназу. Одна з найвідоміших акцій була проведена на острові Пеббл, де під час нічної атаки на аеропорт висадилися 50 британських командосів. Спецпризначенці знищили аргентинські літаки Pucara, SC 7 Skyvan і T34 Turbo-Mentor. Крім того, у боях загинули 50 аргентинських солдатів – половина місцевого гарнізону. Відсутність бойових утрат британців була вражаючою. Тільки двоє з них отримали поранення.

Однак через пару хвилин видовищне дійство та результативна операція закінчилися катастрофою. Один із гелікоптерів, який після рейду евакуював військовослужбовців з острова, при наближенні до корабля вдарив своїм гвинтом борт іншої машини й упав в океан. Загинули 2 члени екіпажу та 18 спецназівців.

Лаври ж операції, яка створила легенду навколо SAS і всієї цієї війни, належали битві за Дарвін і Гус Грін –два невеликих поселення на природньому насипі довжиною у 8 кілометрів і шириною в один кілометр. Це була коса, що з'єднувала дві частини Східного Фолкленда - південну й північну його частини. Захоплення двох цих пунктів, як і оволодіння цим природнім валом, відкривало шлях до Порт-Стенлі - столиці Фолклендських островів. Ціллю такої операції було прикрити головну висадку британського десанту, що мала відбуватися за 40 кілометрів від Сан-Карлоса. Окрім поселень, на цій вузькій смужці землі був ще й польовий аеродром. Уся аргентинська оборона була покладена на так звану бойову команду Мерседес, що складалася з 1630 солдатів. Більшість, однак, були погано навченими призовниками.

Підполковник прошитий кулями

Після акції в Сан-Карлосі все було готове до нападу на Гус Грін, коли відбулося щось, що просто не вкладається в голові. 27 травня о 10:00 під час звичайних новин на радіо ВВС ведучі повідомили, що британський загін готується до нападу. Були розкриті всі плани та розташування британських частин.

Військовослужбовці були шоковані масштабами зарозумілості та некомпетентності журналістів ВВС. Командир підрозділу підполковник Герберт Джонс навіть погрожував судом працівникам медіа. Його заступник майор Кріс Кібл хотів скасувати атаку, але Джонс на свій страх та ризик прийняв рішення не змінювати своїх планів. Хоча скандал і розійшовся, проте генерал Маріо Мендес, командуючи аргентинськими військами на Фолклендських островах, знехтував новинами ВВС, вважаючи їх за спробу дезінформації.

Бій почався в ніч на 28 травня, незважаючи на чисельну перевагу аргентинців. Британських військових було всього 500, а стандарти НАТО передбачали, що для того, щоб почати атаку на добре підготовленого противника, потрібно мати принаймні триразову перевагу в засобах бою, а на ключових ділянках співвідношення має бути 6 до 1. А тут натомість 3 до 1 на користь аргентинців.

Під проливним крижаним дощем (на Фолклендах починалася зима)загін майора Дейра Хоклі після півгодини боїв зайняв перші аргентинські позиції. Зіткнення тривало всю ніч до близько 8-ої години ранку. На світанку британський штурм утратив темп і застопорився. Командир, підполковник Герберт Джонс, бачачи, що його підлеглі втрачають ту перевагу, яку давала їм ніч, вирішив ризикнути й повів десантників в атаку. Однак за якусь хвилю він упав, пробитий кулеметними кулями. Гелікоптер, який підібрав його тіло, був збитий аргентинським літаком, а весь екіпаж загинув. Британці застрягли, а потім почало відбуватися те, що нагадувало зйомки чергового епізоду гумористичного серіалу "Монті Пайтон". Бійці роти В під час перестрілки влаштували польову кухню й готували сніданок серед падаючих ракет. Один із важкопоранених капралів роти А кричав, що втратив ногу, на що почув у відповідь: «Ні, не втратив, вона тут поруч, біля мене».

Виснажливі бої тривали день і ніч без видимих результатів, але кмітливість та мужність англійців зрештою взяли верх. Уранці наступного дня майор Кеббель, який командував британцями після смерті Джонса, відправив двох військовополонених до аргентинського командувача гарнізону в Гус Грін полковника Італо П'яджі з ультиматумом, у якому він вимагав капітуляції, інакше, нібито, Грін Гус був би зрівняний із землею нищівним артилерійським вогнем. За словами британця, винними за втрати серед мирного населення в такому разі будуть сааме аргентинці.

Почалися перемовини, кульмінацією яких стало те, що аргентинці склали зброю та звільнили свої казарми. Перед цим вони, щоправда, не посоромилися вимазати всі стіни власним калом. Проте після капітуляції гарнізону виявилося, що британці практично не мають ракет, тому жоден серйозний артилерійський вогонь їхнім противникам ажніяк не загрожував.

Гуркхи були озброєні національними ножами кукрі

Після цієї битви дорога на столицю Фолклендських островів Порт-Стенлі була відкрита. 31 травня адміністративний центр островів (насправді ж - мале містечко) був повністю оточений. Бої тривали ще 2 тижні. У підсумку аргентинці капітулювали 14 червня. Офіційне ж припинення конфлікту відбулося 30 червня, коли англійці відвоювали острівці архіпелагу Південний Сандвіч.

Війна за Фолклендські острови була, мабуть, останньою романтичною, повною поетичних та пафосних образів війною. Після битви за Порт-Стенлі Джеймс Ріддал, штатний 2 Шотландської бригади, зіграв на волинці на вершині гори Тамблдаун написаний під час атаки шотландських горян марш "The Crags of the Tumbledown Mountain" ("Скелі гори Тамблдаун").

Солдати в суворих зимових умовах здійснювали 100-кілометрові марші під назвою "йомп". На своїх спинах вони несли до 50-60 кілограмів військової техніки. Уже тоді вважалося, що це, вочевидь, буде остання класична війна.

Світлина капрала морської піхоти Пітера Робінсона з прапором Юніон Джек, прикріпленим до антени радіостанції, стала одним з іконографічних образів цієї війни. Фотографія послужила натхненням для відкритого з нагоди 10-річчя від перемоги в конфлікті самою Маргарет Тетчер в Портсмуті пам'ятника Королівським морським командос під назвою "Йомпер".

У цій війні гуркхи билися своїми ножами кукрі, а шотландці під командуванням майора Джона Кішкелі наважувалися йти на противника в штикову атаку. В аргентинців теж були моменти великої слави. Лейтенант Роберто Естевес, незважаючи на три поранення, ще добу командував своїм взводом під Гус Грін.

Або така сцена: майор Каліццо Сальвадор збирає в церкві 50 захисників Порт-Стенлі. А потім разом із капеланом Хосе Фернандесом веде їх у штикову атаку. Солдати біжать в атаку на неприятеля з піснею на вустах.

Історія шотландського гвардійця 18-річного Філіпа Вільямса – це готовий сценарій для фільму. Під час наступу він загубився й, оглушений вибухом, знепритомнів. Коли він прийшов до тями, навколо нього вже нікого не було. Колеги не змогли його знайти, тому його визнали вбитим на полі бою. Про його смерть повідомили батьків.

Вільямс протягом 7 тижнів під час дошкульної зими блукав по пустищах Східного Фолкленда, а за укриття йому слугувала покинута рибальська хатина на пляжі. Тільки через місяць після закінчення війни він дістався до невеликого будинку Кевіна й Діани Кілмартінів біля Блафф-Коув. Він уявлення не мав, що війна давно закінчилася. Весь цей час він переховувався, не бажаючи потрапити аргентинцям у руки.

Генерала заарештовано

У політичному вимірі, крім того, що Великобританія довела, що вона, як і раніше, є світовою державою, війна мала ще два великих політичних наслідки. Маргарет Тетчер, яка отримала неабияку підтримку, легко виграла вибори 1983 року. Це дозволило їй згодом подолати в країні опір гірничих профспілок, які при правлінні лейбористів занурювалися в тенета економічного колапсу та соціалістичної риторики, провести важливі реформи, які зробили Сполучене Королівство знову світовою економікою.

Для військової хунти в Аргентині експедиція на Фолклендські острови завершилася подвійною поразкою – військового та політичного характеру. Генерал Гальтєрі через два дні після капітуляції подав у відставку, а через рік був заарештований і відданий до суду. У підсумку на подальшому процесі його засудили до 12 років в'язниці, із яких він відсидів тільки 3, але після цієї війни в Аргентині остаточно закінчилося військове правління хунти, що тривало до цього 7 років.

– Дарій Матушак

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

– Переклад Оксана Усатенко