За її словами, є легке чтиво, є бестселери і є шедеври. А вчителі польської намагаються зробити все, щоб заохотити учнів читати останні з них. Чому молодь не бажає знайомитися з перлинами польської літератури? І як подолати це небажання?

Відповідь на це питання шукають учасники конкурсу для учнів початкових та середніх шкіл «Дизайнери освіти», організованого видавництвом «Нова ера». За результатами чергового такого конкурсу, який нещодавно завершився, головний приз отримали п’ять прикладних проєктів, у тому числі облаштування фотокімнати для проявлення фотографій та створення антистресових предметів. Але на першому етапі серед 75 одержувачів грантів було багато оригінальних культурних проектів, спрямованих на промоцію читання. Зокрема, в проектах, пов’язаних із літературою, які дійшли до фіналу, особливо високо оцінили Адама Міцкевича, національного поета-пророка, який написав велику поему незрозумілим сьогоднішньому читачеві тринадцятискладним силабічним віршем.

WAR IN UKRAINE

«Дзяди» i конструктор «Лего»

«Ми – група творчих учениць, які не бояться нових викликів», – написали у конкурсній заявці учасниці з Початкової школи № 1 ім. Королеви Ядвіги в Освенцимі. Вони хотіли довести, що класика теж може бути «крутою». На позакласних заняттях вони створили покадрову анімацію (відео, в якому в прискореному темпі показується ряд фотографій), яка була екранізацією другої частини «Дзядів» Адама Міцкевича.

«У нашій школі діє гурток «Творчий розум». Великою популярністю під час занять користувалася тема покадрової зйомки. Участь в заняттях беруть учениці восьмих класів, звідси і виникла ідея зняти такий фільм наприкінці нашої кількарічної серії зустрічей», – розповідає Ангеліка Міхняк, вчителька польської мови і літератури та координаторка проєкту «Кадр за кадром: «Дзяди, частина II» Адама Міцкевича».

Студенти обирали між створенням екранізації «Дзядів» чи «Балладини». Зрештою, вони зупинилися на драмі Міцкевича, яку обговорювали у сьомому класі. «Їх зацікавила тема виклику духів, народні вірування, давні звичаї; вони хотіли звернутися до свого коріння», - розповідає Ангеліка Міхняк. На її думку, на інтерес до «Дзядів» могло вплинути те, що слов’янство сьогодні присутнє в поп-культурі. Наприклад, персонаж Ворожея в учнів асоціюється з комп’ютерною грою «Відьмак 3: Дикий гін», в якій також фігурує Ворожей і тема обряду дзядів.

«Окраса цього проекту – це учениці, які стали сценаристами, режисерами, операторами, сценографами тощо. Ми довели, що поєднання багатьох різних предметів може бути цікавим», – розповідає вчителька математики Люцина Кайстура, яка допомагала під час роботи над проєктом.

Для створення покадрової анімації учасниці конкурсу зробили кілька тисяч фотографій. Сценографія була зроблена в основному з конструктора «Лего». «Треба було проявити креативність, щоб за допомогою відповідного розташування фігурок конструктора представити сцени з твору», – пригадує Юлія Кленчар. Деякі елементи, наприклад, хор нічних птахів, були зроблені з вирізаних малюнків. Звукова доріжка складається з реплік з другої частини поеми «Дзяди», озвучених ученицями. Відео триває 20 хвилин, його можна переглянути на YouTube.

«Це була цікава форма відпочинку та інтеграції. Завдяки цьому проекту я ближче познайомилась із покадровою анімацією та текстом другої частини «Дзядів», – каже Зузанна Бачиньска. Хоча дівчата й охоче взялися за проєкт, ця робота далася їм нелегко. Своїми враженнями ділиться Корнелія Нич: «Довгі години роботи, малювання, поділ ролей, втома і нерви; робота тривала і під час пандемії та дистанційного навчання...»

Школярки стикалися з труднощами не лише фізичного та технічного характеру, що були пов’язані з процесом кодування відео, який мали опанувати студенти та викладачі-координатори, а й… мовного характеру – на рівні розуміння тексту. І останні були, мабуть, найважливішими.

«Для учнів мова твору є дуже архаїчною. Вони її не знають та не використовують. Нам часто доводилося користуватися словниками. Коли ми обговорювали «Дзяди» на уроках польської, дехто зізнався, що читав їх двічі, бо за першим разом не зрозумів тексту», – розповідає Ангеліка Міхняк.

Сьогодні восьмикласники радіють, що завдяки проєкту вони впоралися з текстом. «Друга частина «Дзядів» – це не найлегший для інтерпретації твір, але мені здається, що нам з групою вдалося впоратися з цим завданням», – розповідає Корнелія Корбель. Її подруга і тезка Корнелія Нич додає: «На завершення цього етапу навчання ми залишаємо пам’ятку для інших».

Учні хочуть стати дослідниками, хоча б навіть літератури

Є книжки, які, на відміну від «Дзядів» чи «Балладини», так і не привабили учнів, незважаючи на всі зусилля. Наприклад, «Quo Vadis» вони вважають нудним і надто довгим, а ще їх не надто цікавить тема Стародавнього Риму. Але вони не цураються всієї творчості Генрика Сенкевича – їм, наприклад, дуже сподобався «Ліхтарник».

Деякі учні взагалі сприймають літературу з антипатією. За словами Ангеліки Міхняк, так стається тому, що вони ще не знайшли «свою книгу». Їм відбиває бажання те, що основна навчальна програма включає багато архаїчних і складних для них творів. Деякі, наприклад, «Пан Тадеуш», з’являються в їхньому житті занадто рано. «Ми обговорюємо «Пана Тадеуша» у восьмому класі, і у мене склалося враження, що це надто важкий твір для учнів такого віку», – каже вчителька польської.

Точно не сприяють читанню шкільної літератури соцмережі, в яких учні ведуть друге чи навіть, можливо, перше життя. Крім того, вони схильні сприймати все в скороченому варіанті, щоб було простіше і швидше. «Деякі учні кажуть, що не будуть читати книгу, бо вважають за краще подивитися фільм чи серіал на Netflix. Іншим легше слухати аудіокниги, чого я не забороняю, бо так вони також знайомляться зі змістом твору. Але це може створити проблеми, бо коли ми читаємо, то запам’ятовуємо орфографічні конструкції. Тож, розв’язуючи одну проблему, можна легко створити іншу», – з занепокоєнням говорить Ангеліка Міхняк.

Також стають помітними негативні наслідки дистанційного навчання, яке було необхідністю в період пандемії, а саме відсутність систематизації знань учнів. Під час оффлайн-уроків, коли вчитель має безпосередній контакт із учнем, «часто достатньо поглянути на нього, щоб дізнатися, чи немає у нього проблеми з розумінням певного питання». На дистанційних заняттях все по-іншому.

Ангеліка Міхняк шукає шляхи боротьби з тим, що негативно впливає на розвиток учнів, вчителька спонукає їх читати, здобувати знання та творчо мислити: «Я їм повторюю, що на уроках польської вони не учні, а дослідники літератури. Ми не працюємо за схемою, коли я озвучую якусь тезу, а потім вимагаю від учнів, щоб вони зі мною погодилися. Я заохочую їх спробувати зробити власні висновки. І вони дійсно вживаються в роль дослідників. Їм це дуже подобається».

За її словами, молодь дуже охоче тягнеться до фентезі, як-от «Хоббіт», та науково-фантастичних романів про розвиток цивілізації та новітніх технологій. Так, під час обговорення прочитаного матеріалу, щоб заохотити учнів до читання, вчителька навмисно посилається на сучасні тренди, фільми, комп’ютерні ігри та поп-культуру загалом. Вона навіть планує створити з учнями комп’ютерну гру у стилі RPG, яка стане адаптацією однієї з книг, що вивчаються у школі.

Рукопис для Поета

Учні початкової школи № 4 ім. Адама Міцкевича в Любліні в рамках конкурсу «Дизайнери освіти» вирішили переписати «Пана Тадеуша» від руки. Проєкт «Міцкевич 2.0. Я це люблю!», реалізований наприкінці минулого року, був подарунком від шкільної спільноти її історичному патрону з нагоди 223-ї річниці з дня народження поета 24 грудня 2021 року. Також він став одним із заходів в рамках святкування Року польського романтизму.

Автори проекту керувалися гаслом: «Рукопис для Поета від четвертої школи». Робота тривали майже два місяці, до неї було залучено понад 130 осіб. «До переписування твору Адама Міцкевича долучилися учні, вчителі, батьки та дідусі з бабусями, а також друзі та симпатики нашої школи. Я відчуваю величезну радість від того, що підтримка шкільної спільноти була такою активною, що нам вдалося об’єднатися та разом створити щось, що стане пам’яткою на довгі роки», – розповідає Йоанна Галонь-Гнутек, вчителька польської мови, ініціаторка та координаторка проекту.

Перед початком робіт відбулися консультації в палітурній майстерні Будинку слова в Любліні, навчально-мистецькому закладі Центру «Гродзькі ворота – Театр НН». Ці консультації допомогли підготуватися до роботи з технічного боку. «Треба було правильно вибрати папір, який не просвічувався б, якби хтось хотів писати чорнилом, а також палітурку. Ми обрали перепліт на спеціальних палітурних гвинтах, які дозволяють скласти книгу з окремих сторінок. Це дозволило реалізувати проєкт у такий стислий термін», – розповідає Аліція Магєра, яка завідує палітурною майстернею в друкарському відділі Будинку слова –.

Учні поділили між собою завдання, до координації роботи долучилися фахівці з кількох сфер: вчителька образотворчого мистецтва Агнешка Сім, бібліотекарка Рената Снядецка-Мандрик та вчителька польської Ева Вьорко. Було створено три секції: логістичну, яка відповідала, серед іншого, за закупівлю матеріалів, видачу аркушів паперу і їх подальший збір (коли вони вже були заповнені текстом), або, що теж важливо, перевірку переписаного тексту; художню, яка займалася виконанням декоративних елементів рукопису, зокрема ліногравюр з орнаментами; каліграфічно-палітурну, до завдань якої належала, зокрема, підготовка титульних аркушів рукопису та виготовлення його оправи під час практичних занять в палітурній майстерні.

Після того, як текст був переписаний вручну, в Будинку слова під керівництвом Аліції Магєри відбулися дводенні палітурні майстер-класи, під час яких книга (у форматі А3) отримала палітурку та була оздоблена ліногравюрами. «Учні все зробили самі. Звичайно, спочатку я пояснила і показала, у чому полягатимуть їхні завдання. Їх розділили на групи. Роль однієї групи полягала, наприклад, у проколюванні кожної сторінки, тобто вони виконували одну і ту ж повторювану дію. Спочатку учням це здавалося нудним, але вони швидко звикли до цього завдання, а згодом казали, що час пролетів швидко», – розповідає Аліція Магєра.

Після виконання обкладинки книгу передали до шкільної бібліотеки. Окрім Будинку слова (Центр «Гродзькі ворота – Театр НН»), переписування «Пана Тадеуша» проходило під патронатом Люблінського фонду розвитку освіти, а також UNICEF Польща та Фонду Сантандер Банк Польща в рамках проєкту «TO(działa)MY!». Важливо, що до одного проєкту з промоції пророка польської літератури долучилося стільки людей та установ.

Крім того, на стіні поруч з бібліотекою планують створити мурал, присвячений Адамові Міцкевичу, а перед входом до школи – вказівник з інформацією про те, скільки кілометрів відділяє школу від важливих для поета місць, таких як Заосся, Новогрудек, Вільнюс, Париж, Дрезден, Лозанна тощо (на ньому буде інформація про зв'язок поета з цими місцями).

Відкрити пристрасть до читання

«Пан Тадеуш» – це національний епос. Перед цим твором потрібно схиляти голову, бачити у ньому велику цінність. Це перлина польської літератури, і я сподіваюся, що цей проєкт допоміг нашим учням відкрити цю цінність», – каже Йоанна Галонь-Гнутек.

Втім зізнається, що молодь має внутрішній опір до читання обов’язкової літератури. Діти ставляться до примусового читання художніх текстів як до неприємного обов’язку. «Іноді текст не повністю відповідає інтересам молоді чи проблемам, з якими вона зараз стикається», – пояснює вчителька польської.

На її думку, молодь загалом любить читати книги, але не обов’язково ті, які включену у шкільну програму. «Учні люблять самі вирішувати, що вони читають. Вони охоче тягнуться до детективних романів, пригодницьких текстів, репортажів та літератури жанру фентезі. Я чую, як вони розповідають про них або пишуть про них у своїх творчих роботах. Деякі з них навіть намагаються писати власні літературні тексти, звісно, відповідно до своїх інтересів і рівня письменницького хисту. Ці тексти різноманітні, цікаві та амбітні, а багато фрагментів виходять дуже вдалими», – хвалить своїх учнів педагог.

Як відомо, сучасні технології становлять серйозну конкуренцію книгам, буває, що вони стають основним джерелом знань. Тому переконати молодь увійти у світ літератури й уяви, усвідомити цінність художнього тексту та контакту з «добрим словом», на думку вчительки польської, є викликом сучасності.

«Ми шукаємо шляхи популяризації читання серед молоді. Але це мають бути такі форми, які поєднують читання тексту з певним досвідом: челендж, пригода, командна робота. Текст має спонукати до дискусії про цінності. І до виконання певного завдання, тим більше, якщо потім є можливість представити результати роботи. Тоді текст починає жити, учні опрацьовують його багато разів, читають і обговорюють», – розповідає Йоанна Галонь-Гнутек.

Тому вона заохочує брати участь у різноманітних конкурсах. Нещодавно її учні – в рамках програми «Виховання читанням» Фонду ABCXXI «Вся Польща читає дітям» – здобули головний приз у національному конкурсі кінопрезентацій. Вони створили відео (знову ж таки – методом покадрової анімації) про одне з оповідань зі збірки «Гіркий шоколад та інші історії про важливі справи».

Вчителька наголошує, що не лише школа, а й дім і сім’я відіграють значну роль у заохоченні до читання: «Якщо вдома є культура читання, є книжки, то, безперечно, таку дитину буде легше зацікавити літературою. Тоді для учня буде природно проводити перерви між уроками з книгою, а не з телефоном. Але якщо вдома немає культури читання, це не означає, що пристрасть до книги є неможливою. Її можна в собі відкрити. Тільки іноді це займає трохи більше часу».

Заражені любов’ю до „Тадеуша”

«Міцкевич 2.0. Я ЦЕ ЛЮБЛЮ!" у цьогорічному конкурсі «Дизайнерів освіти» був не єдиним проєктом, пов’язаним з «Паном Тадеушем». П’ятнадцять учнів з випускного 3A класу Загальноосвітнього ліцею ім. Казимира Великого у місті Коло взяли на себе роль журналістів і створили газету «Литовський кур’єр» з вказаною датою виходу 13 серпня 1811 року.

Чому «Пан Тадеуш»? Йоанна Квятковска, вчителька польської мови, координаторка проєкту, відповідає: «Кажуть, що існують книги трьох категорій: легке чтиво, бестселер і шедевр. Поема Адама Міцкевича – це шедевр, перлина польської літературної класики. Крім того, я хочу поставити перед своїми учнями деякі виклики, тому що вони готові робити щось креативне, але для цього їх потрібно мобілізувати; вони повинні бачити в цьому якусь відчутну вигоду. Проект був також чудовим способом повторити екзаменаційний матеріал (і справді, на цьогорічному випускному іспиті тема учнівського твору стосувалася «Пана Тадеуша»).

В газеті ми бачимо оригінальні статті та інтерв’ю, написані яскравою мовою. Їх тематика дуже різноманітна. «Литовський кур’єр», як писали про нього його автори, «дозволить зазирнути вглиб литовського лісу, щоб дізнатися, що насправді сталося під час полювання на ведмедя. Інтерв’ю з отцем Робаком дасть відповідь на питання: чи здатна людина спокутувати свої гріхи? Розмова з Теліменою відкриє секрети мистецтва спокушання чоловіків. Також у нас буде можливість помилуватися шляхетськими костюмами, як жіночими, так і чоловічими. Ми побачимо, що навіть найзапекліша суперечка може мати щасливий кінець. (…)».

Також висвітлені теми збирання грибів, полонезу або відвідин Сопліцово. Є кулінарна сторінка, на якій ми знайомимося зі старовинним польським рецептом бігосу з Білеєва, чорного супу з Бяликала та смачної сопліцівської кави. Наприкінці газети бачимо кросворд та некролог Яцека Соплиці. До статей додано ілюстрації.

«Зараз дуже популярні детективні романи та пригодницькі твори. Але і в поемі «Пан Тадеуш» присутні пригоди, просто форма твору та його мова знеохочують учнів. Вони наперед вирішують, що не зможуть зрозуміти зміст. Тим часом молодь у нашому проєкті проаналізувала проблеми, яких торкається твір, а потім дуже гарно перекладала їх сучасною мовою», – зазначає Йоанна Квятковска.

«Можливо, мова поеми не є сучасною, але читати її настільки приємно, що це не завдало нам жодних труднощів», – наголошує Кінга Крих, цьогорічна випускниця середньої школи та головний редактор «Литовського кур’єра». І додає, що «Пан Тадеуш» у її класі був одним з улюблених шкільних творів. Цінність проєкту полягала в тому, що вони могли співпрацювати і разом створювати цей журнал, приємно проводячи час за цією справою.

Вікторія Плюскот, авторка репортажу про полювання на ведмедя, після такого досвіду навіть подумує про вищу освіту у галузі редакторської справи чи журналістики. «Проєкт був для нас новим і цікавим досвідом. Труднощі? Особисто я з ними не стикалася. Багато залежить від того, як саме обговорюється прочитана книга, а пані Йоанна Квятковска заразила нас своєю любов’ю до «Пана Тадеуша», – розповідає випускниця.

«Наша вчителька польської змусила нас полюбити цей твір, як ніхто інший, – додає Луція Анджейчак, авторка інтерв’ю з отцем Робаком. – Постать отця Робака мене дуже заінтригувала, а саме інтерв’ю стосувалося зміни образу героя. Для мене це був приголомшливий досвід, адже я ніколи раніше не мала можливості побувати журналістом», – додає вона.

Варто наголосити, що група учнів, яка створила «Литовський кур’єр», навчається у класі фізико-математичного профілю (але, за словами вчителя, «вони були дуже талановиті, амбітні, виявляли філологічні здібності»).

У квітні відбулася презентація газети у «Клубі сеньйора», що діє при Університеті третього віку у Загальноосвітньому ліцеї ім. Казимира Великого в місті Коло. Раніше, у лютому, після завершення першого етапу конкурсу, Йоанна Квятковска та Кінга Крих виступили у програмі «Привіт, Великопольща!» на TVP Познань, в якій розповіли про свій проєкт.

Ридання непрочитаного

Вчителька сподівається, що «Литовський кур’єр» допомагатиме у роботі вчителям польської мови та літератури – не лише їй, а й іншим, які хотіли б в цікавий та синергічний спосіб заохотити учнів читати «Пана Тадеуша». Тим більше, що значна частина учнів не поділяє любові авторів газети до цього твору.

Більше того, як зауважує педагог, поема Міцкевича – її обсяг, форма, мова – викликає страх. «Пан Тадеуш» – це наш національний епос, який ми повинні знати. Однак твори, які є у вас під рукою, часто невідомі або недооцінені. Є чудовий вірш Романа Брандштеттера «Ридання непрочитаної Біблії». Можна сказати, що в моїх вухах неодноразово звучало «Ридання непрочитаного «Пана Тадеуша», – розповідає Йоанна Квятковска.

Багато учнів не в захваті від читання шкільної літератури. Вони використовують скорочені версії творів, і це відображається на рівні знань. «Він стає дедалі нижчим. Але оскільки молоді люди в основному дивляться фільми та сидять в Інтернеті, то чого можна очікувати? Це справді помітно в учнівських творах, які ми читаємо», – з гіркотою зізнається вчителька. Хоча підкреслює, що, на її думку, обговорювати «Пана Тадеуша» в повній версії на рівні початкової школи – дивно, бо поема надто складна для учнів.

Щоб переконати молодь читати книжки, у цьому конкретному випадку – «Пана Тадеуша», Йоанна Квятковска намагається надихнути їх багатством, яке несе у собі поема: «По-перше, вона показує наші національні риси. По-друге, художня цінність цього твору досі справляє велике враження на читачів. Адже «Пан Тадеуш» надихає багатьох художників, музикантів, живописців... А якщо хтось не в змозі прочитати книгу, то нехай хоча б фільм подивиться. Треба шукати спосіб, бо неможливо викинути «Пана Тадеуша» із читацького канону. Це найважливіший твір!

Освітянка додає: «Я пояснюю учням, що якщо вони знайдуть час, щоб прочитати повний твір, а не його скорочену версію, вони ніколи не зроблять серйозної помилки. Це завжди окупиться. Їхні знання будуть незрівнянно більшими, ніж у тих, хто читає лише скорочені тексти».

Невідомо, скільки учнів вона переконала, але Луція Анджейчак безперечно любить читати книги, у тому числі й класику, завдяки чому, як вона говорить, можна вивчати історію та багато чого навчитися. Як і її вчителька, учениця стверджує: «Кожен поляк має знати «Пана Тадеуша», у якому показано образ шляхти, багатство наших традицій, а також прекрасну історію про сім’ю та кохання».

Екзамен зі «Шрека»

Однією з проблем системи освіти є рівень випускного іспиту з польської мови та літератури. Ситуація має змінитися з наступного року, коли буде введено новий, набагато складніший іспит. «Це буде історико-літературний тест, для складання якого знадобляться всебічні знання з усієї шкільної програми, з кожної епохи. Тому молоді люди більше не зможуть уникати читання творів зі шкільної програми, бо скорочені версії їх не замінять», – пояснює Йоанна Квятковска.

Набагато складнішою стане учнівська творча робота – вона буде довшою і в ній не можна буде посилатися на фільми, а також її темою не зможе бути довільний культурний текст, як це було в попередні роки.

«Випускний іспит з польської мови потребував реформи. Класи слабшають, а рівень учнівських робіт опускається все нижче і нижче. Так відбувається тому, що учні не читають. Підозрюю, що буде великий відсоток тих, хто не здасть новий іспит... Але, може, вони отямляться і зрозуміють, що для його складання треба читати? Нехай нові вимоги накладуть на них більше відповідальності за підготовку до іспиту на атестат зрілості», – каже вчителька.

Насамкінець додає: «Не знаю, чи це повинно тішити. Але ми мусимо відстоювати престиж цього іспиту, бо він втрачає свою цінність. Бувало, що хтось хвалився, що здав іспит, пишучи про «Вінні-Пуха» чи про «Шрека».

– Лукаш Любаньскі
– Переклад: Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори