Тіло для мистецтва. Є й ті, хто вкриває татуажем навіть свої гені талії та очні яблука
01.06.2022
Наколки не для тюхтіїв. У злочинних колах їх виконують любителі, іноді дуже брутально, наприклад, кінчиком звичайної ручки або будь-яким гострим інструментом, змоченим попередньо в перманентному пігменті. Без жодної анестезії. А якщо навіть і з анестезією, то хіба що у вигляді важкого алкоголю всередину.
Звідки це слово? Воно походить від таїтянського «tatu» та означає «означати щось». А що власне означають татуювання?
На це питання простіше відповісти з точки зору історика. Куди важче проникнути в причини, чому сучасна мода – будь то висока мода або ж вулична (тобто,панівна серед більшості) – схвалила татуювання як невід'ємну частину людського вигляду у всіх культурах.
Тест на біль та заразу
Якщо якесь явище стає настільки популярним, що Ви можете назвати його модою, будьте певні, що воно зацікавить різні види фахівців: для художників воно послужить натхненням; для соціологів, антропологів та етнографів буде феноменом для досліджень.
Важко було не помітити щоразу більшу популярність цього виду мистецтва через розмаїття композицій, що виконувалися безпосередньо на людській шкірі. Будь ласка, не здригайтеся при цьому. Усі вони виникають за бажанням людини, при цілковитому схваленні нею. А носії цих творів аж горять із нетерплячки, бажаючи оголити якомога більшу кількість ділянок своєї прикрашеної шкіри. Кращим подіумом для татуйованих осіб, звичайно ж, є пляжі. Але міські вулиці теж дають поле для певної демонстрації.
Шоу ось-ось почнеться – як тільки аура почне цьому сприяти.
Татуйовані люди покажуть, що вони на собі носять. Руки, плечі, ноги, особливо ікри, торси, декольте, шиї, лоби, лисі черепи, вуха, животи й сідниці – усе це може бути полотном для художників із голкою в руках. Звичайно, спочатку таке «полотно» потрібно підготувати: позбавити волосся, згладити, у разі потреби – позбавити висипу. Узимку через погодні умови прихильники малюнку на тілі повинні покривати свої найбільші атракції, а саме ті мистецькі витвори, зроблені в них на шкірі. Проте вже нині вони качають свої м'язи й готують належний одяг, аби показати всім, на що вони здатні. У фінансовому та імунному сенсі. Тому що це вимагатиме від них терпіти великі витрати грошей і власний біль. Тому ця справа просто має бути пов’язана зі сльозами. І так треба.
Якщо так болісно, отже, воно того точно вартує. Є за що поборотися, є чим похвалитися.
«Я подолав страждання та інфекції», – приблизно таке всеосяжне повідомлення посилають нам татуйовані люди. Тобто, це означає,що ми здорові й можемо передавати гени наступним поколінням. Це підсвідоме повідомлення, яке насправді містить небагато важливої інформації для продовження роду, але є важливим для витворення власного іміджу. Цей сигнал повинен розпалити уяву та бажання особин одного й того ж виду, хоча, як правило, не однієї статі.
Підвищення до рівня мистецтва
Деякі зразки аж просяться, аби набути фотографічного або кінематографічного увічнення.
Виявляється, що таке є. Цілий архів татуювань має серед своїх численних колекцій Лондонський Музей Вікторії та Альберта.
У 1999 році в Американському Природничому музеї відбулася ретроспектива тілесних розписів ,що сама по собі є дуже цікавою, оскільки ще двома роками раніше в Нью-Йорку був заборонений публічний показ таких прикрас. За ці більш ніж два десятиліття подібні види презентацій розмножилися в різних місцях світу.
Поляки почали переймати такий досвід із великим запізненням. Але ось цієї весни в Етнографічному музеї в Торуні до жовтня 2022 року можна буде подивитися виставку «Татуаж. Символ, клеймо, краса», яка є добіркою світлин, зроблених як художниками, фотографами та документалістами, які подорожують по всьому світу, так і любителями-колекціонерами, що «полюють» на цікаві екземпляри. Є також об'єкти, після яких у самого з’являються мурашки по шкірі: складені шматочки більш ніж столітньої шкіри, що вкриті постійним малюнком. Це, звичайно ж, не єдиний показ такого роду.
Тут варто згадати фотовиставку Моріса Гомулицького під назвою «Наколки» (пол. «Dziary» – О.У.), яка відбулася чотири роки тому в галереї Захента. Якщо в Торуні виставка має багатосторонній характер, то Гомулицького цікавили татуювання, характерні для злочинного світу, що виконувалися любителями, іноді дуже брутально, наприклад, кінчиком звичайної ручки або будь-яким гострим інструментом, змоченим попередньо в перманентному пігменті. Без жодної анестезії. А якщо навіть і з анестезією, то хіба що у вигляді важкого алкоголю всередину.
Сьогодні все рідше можна зустріти подібну незграбну тюремну «автентику», у якій бравада перепліталася б із ліризмом, а прояви сили й мужності – із пошуком романтичної любові.
Уже багато років кількість тату-салонів зростає з неабиякою швидкістю, яка відповідає попиту.
Усе частіше молоді або дуже молоді люди проявляють свою «дорослість» і вихід із-під батьківського піклування тим, що набивають собі татуювання.
Одного разу я почула, як підліток розповідав приятелеві про свої плани: він хотів собі татуювання, що імітувало б шрам на всю щоку, тому що це так круто! Цікаво, як довго він насолоджувався такою прикрасою на обличчі, хоча, можливо, його хтось і відрадив.
Що може бути приємніше?
побачити більше
Компенсація вад
Є й такі люди, які вкривають татуажем навіть свої геніталії та очні яблука.
Так зробив Метт Гоун, американець, що народився в Нью-Йорку та виріс у Чикаго, отримав освіту в університеті Тусона в Арізоні. Він вивчав мистецтво, малюнок та історію. Метт – це людина з фізичними вадами: він народився обтяженим синдромом Поланда, який характеризується нерівномірним розвитком тіла з обох сторін. У разі Метта Гоуна була ослабленою ліва сторона тіла, що фізично була недорозвиненою, не могла виконувати найважливіших функцій. Медицина не пропонувала якогось ефективного лікування цієї хвороби. Тому хлопець сам придумав, як із цим упоратися: із 24-річного віку він намагався замаскувати, ніби «вирівняти» своє тіло татуюваннями.
У 2010 році під час лондонської виставки він знайшов себе в мистецтві: його тіло визнали шедевром, виставивши його оголеним (у зліпках) та назвавши «людиною-шахівницею». Це головний мотив його татуювань: обличчя та інші частини тіла в нього покриті чорно-білою кліткою. Проте це не єдиний художній мотив Метта. Геометричний малюнок сюрреалістично переплітається з рослинними паростками.
Він виголошував полум'яні заклики до інших людей, татуйованих у незвичайних місцях, закликаючи їх публічно оголити ці малюнки.
Ох, це було зворушливо. Метт позував понад 1000 разів для фотографій, де він був сам, та для світлин з іншими. Стримані досі люди наважувалися показати те, що дозволяло їм долати біль або страх перед візуальним несприйняттям. Виявилося, що татуювання були і є одним із дієвих методів позбавлення від комплексів.
Цій практиці можна подивовуватися або ж просто заглянути в її минуле.
Татуаж має великий родовід і є багатофункціональним.
По-перше, це інформація. Якщо подивитися на стародавні культури, то виявиться, що татуювання було майже скрізь. Принцип виконання завжди був один і той самий: рана на тілі, а всередину неї вводиться барвник. Повинно бути боляче.
Із грецької та римської минувшини рисунками на шкірі позначали рабів, шпигунів і злочинців. Це не дуже добре нам знайоме, адже в'язням трудових таборів теж витатуйовували цифри на передпліччі.
Мотив, вигравіюваний на плоті, міг означати й визнання віри. Він також міг свідчити про приналежність її носія до клану, громади, гербу. Це могли бути організації безпосередньо з пекла – послідовники сатани, відщепенці, люди, що опинилися поза законом.
Але є й такі, хто колов свою шкіру для того, аби його чи її не чіпали злі духи або черви.
Але в чарівну дію татуювань багато хто вірить і донині. Багато людей, коли їх запитують про причини свідомого покриття своєї шкіри малюнками, причиною називають «більшу впевненість у собі».
Висновок такий: прикриваючись малюнками, хоча й залишаючись при цьому у своїй власній оголеній шкірі, деякі люди вважають, що вони стають менш «видимими» для інших, що їхні фізичні недоліки стають засекреченими.
Але є й такі, хто саме татуюваннями підкреслює свою прекрасну фігуру, мускулистість, гнучкість чи силу.
Археологічні розкопки з малюнками
Якщо поставити собі питання, звідки ж узялася мода на тату, то перше, до чого варто буде звернутися, – це аргументи наукові.
Мудреці завжди виправдовують це вищими побутовими потребами й сягають передісторії.
У 1991 році в італійських Альпах двоє туристів виявили в льодовику мумію, яка налічувала, як виявилося, близько 5300 років. Відкриття було дивовижним щодо всього, зокрема й щодо незвичайного «прикрашання» шкіри. Це людське заморожене тіло кількатисячолітньої давності, назване Етці, було покрите шістдесят одним татуюванням. Найбільше їх було помічено біля суглобів. Невже нещасний страждав на ревматизм або на набуту з віком деформацію кісток?
Довгий час люди вірили в лікування голковколюванням та різним іншим агресивним втручанням у людський організм. Бідний Етці натомість вірив у цілющу дію татуювань. Ці ритуали на шкірі розкопаного чоловіка – геометричні, абстрактні – були належним чином вивчені, класифіковані й каталогізовані.
Яким був ефект відкриття? Унесення до каталогу дизайнерів татуювань, стилізованих під бронзовий вік візерунків під назвою «стиль мумії».
Це не єдині зразки для відтворення їх на тілі. Натхненням послужили й інші археологічні експедиції, наприклад, розкопані єгипетські мумії.
У західній культурі справжнім «відкриттям» став якийсь сильно розтатуйований полінезієць, привезений до Лондона моряком Вільямом Дамфером у 1691 році! Кілька десятиліть потому знаменитий шукач пригод капітан Джеймс Кук представив ще один живий яскравий татуйований експонат родом із Полінезії. Звідти,до речі, і прибула техніка виконання постійних розписів на людській шкірі. Це була і є дуже копітка та майстерна робота,коли в маленькі, видряпані ранки вводили барвник.
Перша електрична машинка для татуювання була запатентована американцем Семюелем О'Рейлі в 1891 році. Процес покриття тіла фарбами став трохи легшим, але не менш болючим. Як відомо, кожна рана, перш ніж зажити, має покритися струпами. І перш ніж ці струпи відваляться, потрібно як вогню уникати контакту з бактеріями.
Це однак не відлякує фанатів, про яких у якийсь момент можна сказати, що вони є наркоманами цієї справи. Так, є й такі, які не витримують болісного процесу, не татуюючи більше свого тіла.
Грубо кажучи, серед трендових мотивів доречно згадати такі, як китайські ієрогліфи, готичний шрифт (зміст довільний), стиль ретро, тобто референс на 50-ті роки, моряцька класика (зокрема зображення русалок, якорів, сердець, пронизаних стрілою), стиль майя (малюнки демонів, диких тварин, духів, календар майя), давньоєгипетський стиль (очі Гора, що захищають від злих духів), стиль маорі (складні візерунки на обличчі, голові, спині та в цілому на якомога більшій поверхні), лінійний – тільки чорна смуга, без додаткових кольорів. В останній групі виділяється підгрупа, що називається трайбал, для любителів спорту, що підкреслює об’єм м'язів. Також існує ще й іранський, або борнейський стиль, де на малюнках найбільше зустрічаються рослинні й тваринні теми, виконані грубою лінією.
Секретна мова
Тим не менш, ми досі не знаємо причин татуювального буму. Принаймні півстоліття татуювання помітні в поп-культурі і, як наслідок, вони повинні були з'явитися в масовому масштабі також.
Це почалося в 60-х роках XX століття. Хіпі тільки малювали собі квіти на обличчях або руках, як це робила Дженіс Джоплін. Проте вже два десятиліття потому ці прикраси стали такими, що не змиєш. Пропаговані хіп-хоп культурою татуювання сподобалися іншим зіркам естради (згадати ту ж Емі Вайнхаус) або спорту ( Девід Бекхем – класичний приклад)).
До того, як це сталося, люди тисячоліттями позначали свої тіла малюнками в найрізноманітніших цілях.
Раніше це була магія, таємна мова й сигналізація. Сьогодні таємничий зміст та символи татуювань обмежуються колом найближчих знайомих, у кращому випадку послідовниками тих же переконань, яким були б зрозумілі ті чи інші малюнки. До речі, ідеться навіть не про політичні погляди, а про віру в певні абстракції.
Чи слід поєднувати забобони наших прапрадідів із модою показувати все більшу частину свого оголеного тіла? Чи є залежність, яку можна було б простежити від кримінальних кодів до кокетства натяків про сексуальну доступність?
Відповідь знають психологи та психотерапевти. Це шлях, щоб заглянути в психіку пацієнта, – гарний початок розмови, а в подальшому – і терапії. Те, що людина вибирає, щоб записати це на власній шкірі, – це своєрідне «вікно в психіку». Так вважають деякі психотерапевти.
