Культура

Музична сурогатна війнушка

В суперечці про голосування українського журі ніхто не порівнює якості виступу нашого представника з виступом представників України. Естетичні критерії не мають значення. Українська влада рятує польсько-українську дружбу, відсторонюючись від голосування українського журі. А якщо українським членам журі польський виступ насправді не сподобався?

Завершився 66-й фестиваль Євробачення, який, як це часто траплялося і раніше, був насичений позамистецькими подіями та емоціями, цього разу пов’язаними з Польщею. Фестиваль виграла Україна, і мусила виграти з причин, які традиційно ігнорує Європейська спілка радіомовлення і телебачення, заявляючи про аполітичність фестивалю. А може українська пісня була найкращою незалежно від обставин. Треба врахувати таку можливість і прийняти як належне.

Як і багато років поспіль, польська пісня увійшла у почесну другу десятку. Але справа не в цьому.

Міністр відхрестився, посол вибачився

Українське журі не присудило Польщі жодного бала, одна з членів журі, здається, щось там дала, але, як каже, пропало в нетрях інтернету, що різниці не робить. Польща від України отримала нуль в ситуації, коли Україна від Польщі отримала все можливе. І це тоді – розкрутилося в інтернеті – коли ми прийняли величезну кількість українських біженців у рекордні терміни. Гіркота, жаль і загроза того, що ідеально координовані відносини між нашими державами і народами можуть дати тріщину.

Звісно, мова не йде про мистецькі ієрархії, якщо взагалі можна вжити це слово щодо Євробачення. Мова про зовсім інші емоції в оцінці творів, до речі, заборонені EBU (Європейською спілкою радіомовлення і телебачення). Розчарованих поляків і навіть українців втішає той факт, що від української аудиторії Польща отримала максимальну кількість балів. В українському інтернеті жорстко критикували українське журі, вимагаючи пояснень. Писали, що не треба ображатися, бо журі непредставницьке і його оцінка незрозуміла українському глядачеві.

Від українських експертів відхрестився міністр культури України, а голова Верховної Ради заявив у Twitter, що українське журі далеке від українського суспільства і це в майбутньому потрібно буде вияснити. Справді, українці перед своїми телевізорами віддали польському представнику максимальну кількість голосів. Посол України в Польщі вибачився перед поляками за оцінку журі з його країни.

Як бачимо, йшлося про чисте мистецтво, яке не має відношення до політики, а навіть дивиться на неї з огидою. Але якщо серйозно, то проблема національних команд на музичних змаганнях чи в спорті породжує настрій своєрідних воєн-проксі, де слово «війна» слід розуміти іронічно. А тим часом Польща допомагає Україні у справжній війні, звідси й непорозуміння.

В історії Євробачення не завжди потрібна була війна, щоби політика та ідеологія впливали на результати. Є країни, які завжди голосують одна за одну, а деякі завжди голосують одна проти одної. Політика змушує виконавців вдаватися до символіки, з якою політкоректність EBU бореться з перемінним успіхом.
Український гурт «Калуш Оркестра» з піснею «Стефанія» переміг цьогорічний конкурс. Фото Alessandro Di Marco/EPA/PAP
Часи 1950-1960-х років, коли артисти, одягнені у вечірній одяг, просто співали пісні, а журі оцінювало їх, не звертаючи уваги на підтекст і політичний контекст, напевно, назавжди минули. Тоді таких акцентів не було. Враховувати їх почали пізніше.

У суперечці про голосування українського журі ніхто не хоче порівнювати виконавчу майстерність нашого представника і представників України. Естетичні критерії не мають значення. Українська влада рятує польсько-українську дружбу, відхрещуючись від голосування українського журі. Звичайно ж, ми заслуговуємо на їхню вдячність, вони – на наше співчуття. Той, хто цього не дотримується у пісенному конкурсі, дуже сильно помиляється.

А якщо українському журі насправді дуже не сподобався виступ польського представника?

Голова Верховної Ради України – це дуже високий рівень. Максимально можливий, тому що президент України обмежує свої дистанційні промови до найважливіших кінофестивалів. Чи світ божеволіє, чи все вже було? Так, було – в історії ніщо не повторюється так само, але все ж повторюється.

Кумир Рісорджименто

В одному з перших фільмів Лукіно Вісконті «Почуття» є сцена, у якій показана реакція глядачів на фрагмент «Di quella pira», який співає Манріко, головний герой опери Джузеппе Верді «Трубадур». Публіка шаліє, австрійські офіцери в залі починають почуватися ніяково, щось у повітрі зависло. Це чудова ілюстрація того, як музика, написана без політичних намірів, стала, як ми сьогодні сказали би, саундтреком возз’єднання Італії.

У лібрето «Трубадура» немає нічого про Італію чи «Рісорджіменто» (відродження, возз’єднання Італії – ред.), а боротьба з тиранією – це боротьба Манріка зі злим графом ді Луна за жінку, яку любить Манріко, і за життя іншої жінки, яку він вважає своєю матір’ю. Мелодія «Di quella pira» вражає героїчною тональністю і надихає на дію, але ні лібретист, ні композитор не планували асоціювати боротьбу за незалежність Італії ні з австрійським графом ді Луна, ні з Манріком. Глядачі почули те, що було їм потрібне в даний момент історії.

Джузеппе Верді підтримував Рісорджіменто і захоплювався його лідерами, але питання, чи його почуття були цим переповнені, коли він писав знамениту «Va pensiero», хор єврейських рабів з опери «Набукко», викликає великі сумніви. Як пишуть біографи, він працював неохоче і його довго прийшлося вмовляти. Але це не завадило «Va pensiero» стати своєрідним гімном Рисорджіменто, а самому Верді – його знаковою постаттю.

Teatro La Fenice/YouTube

Із зростанням популярності композитора прихильники возз’єднання Італії все частіше писали на стінах «Viva V.E.R.D.I.», до чого жоден австрійський патруль не міг причепитися. Для письменників і читачів напис означав: «Viva Vittorio Emanuele Re Di Italia» (Хай живе Віктор Еммануїл, король Італії), бо саме короля Сардинії вони бачили на чолі возз’єднаної країни.

Відносно недавно інцидент з політичними наслідками відбувся також у Польщі. У 1967 році режисер і директор Національного театру Казімєж Деймек вирішив відзначити 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції спектаклем «Дзяди» Адама Міцкевича і навіть планував поїхати з виставою до Москви. Деймек, щирий комуніст, не очікував, що громадськість і, перш за все, влада сприймуть протест Міцкевича проти білого царизму як повстання проти червоного царизму. Він не відчув зрозумілих всім асоціацій та аналогій. Для режисера кайдани на руках Конрада були історією, для глядачів це був символічний опис часу, в який вони жили.

Не будемо все ж перебільшувати бунт, спровокований зі сцени, всі знали ситуацію. Серед публіки пролунало кілька вигуків щодо свободи, які дуже обережні товариші могли б вважати антирадянськими, а на закінчення вистави були гарячі аплодисменти.

Парад зірок. Хто підтримує Путіна, а хто Україну?

Вони виправдовують війну, мовчать у страху або тікають з Росії. Як поводяться знаменитості?

побачити більше
Влада не витримала, відбулося лише 11 вистав, які з кожним роком переростали у легенду опозиції, а перший секретар ЦК Польської об’єднаної робітничої партії почав так сильно відчувати тектонічні рухи під своїм кріслом, що в одній із своїх промов він наважився висловитися про те, у чому раніше не розбирався: «Я не знаю, чи має режисер право до сценічного змісту вистави вводити присвяту, яку автор надає своїй праці [...] чи можна наказувати акторам звертатися до глядачів прямо зі сцени?». До цього Владислав Гомулка, коли хотів бути більш детальним, тобто завжди, говорив про тонни вугілля та сталі, кількість добрив на гектар та центнери урожаю з гектара.

Це могло би навіть бути смішним...

Для порядку треба би було сказати: «Знай пропорцію, милостивий Пане» – де Міцкевич і Верді, а де Євробачення? А між тим, описаний механізм є спільним для високого мистецтва і мистецтва популярного. Хтось щось створює, і як тільки твір перетинає межі рампи, екрану чи гучномовця, він починає жити своїм життям, часто таким, який автор не передбачував. Автори, якщо сприйняття твору узгоджується з їхніми поглядами, погоджуються з дивовижною інтерпретацією.

Джузеппе Верді погодився з тим, що його почали вважати іконою Рісорджімента і навіть дозволив обрати себе до парламенту возз’єднаної Італії, хоча неохоче. Автор пісні-переможниці цього Євробачення написав її незадовго до вторгнення Росії в Україну. Стефанія, оспівана у пісні, це його мати. Пісня була написана про неї і для неї, без жодного підтексту. Війна зробила так, що матір, гідна любові та поваги, є уособленням воюючої України, і кожен почув те, що хотів почути у цій новій ситуації.

Чи цісар у Відні чув, у якому контексті і з яким підтекстом сприймали твори Верді у Північній Італії в другій половині 19 століття? Не міг не чути. У випадку з виставою «Дзяди» перший секретар не лише відчув контекст і підтекст сприйняття виступу Казімежа Деймека, але й був їх співавтором. Героїня пісні «Стефанія» на прохання глядачів, автора та українських патріотів, які її виконують – це Україна, що страждає і бореться. Можна допустити, що цю пісню підтримала українська влада.

А тепер трохи про пропорції, яких слід дотримуватися, говорячи про культуру і масову культуру, а також про наш і минулий час. Українці та європейці, які їм симпатизують, не вбачають нічого дивного у тому, що про життя і смерть, відчай і надію співає гурт, що вбрався як клоуни, з мавпоподібною особистістю, у якої тільки на очах немає татуювання. Це ознака часу.
У 1974 році Євробачення перемогла шведська група ABBA, одна з небагатьох справді відомих груп. Фото RDB/ullstein bild via Getty Images
Сам фестиваль Євробачення – це не те місце, де можна підносити важливі справи і найважливіші теми. Справжні усім відомі зірки естради, з великою кількістю альбомів і першими місцями у найважливіших хіт-парадах, обходять його стороною. Від 1956 року можна згадати тільки два виступи пізніших зірок, які вже до того були відомі і можна сказати, що фестиваль їх ще більш розрекламував. Це Селін Діон і ABBA. Про інших навряд чи хтось чув поза межами їх країн, ну може трошки у Європі у перші місяці після фестивалю. За стільки років існування фестивалю.

А тим часом саме така подія, а навіть не сама подія, а одна з супутніх інтернет-сварок, втягує у цю гризню владу країни, яка не хоче щоб інша країна відчувала себе ображеною. І було б це дуже смішно, якби на фоні цих «подій» не відбувалася справжня війна.

У 2017 році на сцену Євробачення вийшла особа, яка зняла штани і показала глядачам те, на чому досі сиділа. Передачу не переривали, це бачила вся Європа, і не тільки вона. Ніхто не знає, чи була це оцінка пісенного конкурсу Євробачення 2017, чи усіх фестивалів, що відбулися до цього часу. Форма рецензії скандальна, але зміст вартий уваги.

На сцені Євробачення нікому не завадила пісня, яку політичний контекст перетворює на пісню-гімн – в Інтернеті є кліп, на якому український військовий співає її в окопах над мішками з піском. Будь-що може супроводжуватися чим завгодно і ніхто не ображається. Виконавці згаданої пісні теж.

– Кшиштоф Зволінскі
– Переклад: Аліна Возіян


TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

Основна світлина: Представник Польщі на цьогорічному пісенному конкурсі Євробачення Крістіан Охман. Фото Alessandro Di Marco/EPA/PAP
побачити більше
Культура Останній випуск
Гаманці романтиків
Словацький грав на біржі, Міцкевич жив коштом друзів, Норвід потопав у боргах...
Культура Попередній випуск
Дісней. ЛГБТ плюс для дітей і молоді
Американський коментатор стверджує, що фірмою керують сексуальні дегенерати. 
Культура випуск 17.06.2022 – 24.06.2022
Найдивніший з усіх серіалів. «Дивні Дива»
Міфологія восьмого десятиліття ХХ ст. і мода на гаджети з фірмових знаком «80-ті».
Культура випуск 10.06.2022 – 17.06.2022
Громадянка-модель. Розкіш у масштабах соціалізму
Наче я потрапила у машину часу...
Культура випуск 10.06.2022 – 17.06.2022
Хто такі «москалі»?
Міцкевичівський Конрад – жінка, яка пересувається на милицях. Причини цього нещастя нам невідомі.