Здавалося б, пацифізм не повинен служити війні й сприяти встановленню волі агресора. Однак ставлення частини декларативно антивоєнних і скептично налаштованих до НАТО кіл показує, що за пацифістським кліше може стояти більш або менш свідоме прислугування злочинцям.

Зірки лівих звинувачують НАТО

«Наратив частини західних лівих на теми, пов’язані з Україною, небезпечно наближується до того, що говорить Путін і його союзники» – це слова не людини з правими поглядами, як може здатися на перший погляд, а редактора журналу лівого спрямування «Контакт» Станіслава Кравчика, який так починає свій текст «Антиімперіалізм ідіотів». Якщо людина, яку асоціюютьіз лівими, висуває таку тезу, то можна припустити, що в ній міститься більше ніж одне зерно істини.

Дійсно, заяви щодо російського нападу на Україну багатьох політиків і мислителів, які пов’язані із західними лівими, можуть шокувати. Зазвичай схильні до критики американського імперіалізму ті, хто вимагає світу без жодних воєн. Вони тепер навіть не стільки набирають у рот води щодо засудження російських злочинів, скільки опосередковано виправдовують Владіміра Путіна. Їхні дії іноді наводять на думку про навмисне бажання догодити Росії.    

                WAR IN UKRAINE            

Анархо-синдикалістський і декларативно антивоєнний філософ Ноам Хомський вказував, що президент Росії вже неодноразово висловлював занепокоєння щодо безпеки своєї країни через нібито ймовірне втручання НАТО. Грецький соціалістичний економіст Яніс Варуфакіс заявив, що ми повинні зробити все, щоб зупинити ескалацію конфлікту з боку НАТО. Американська письменниця з табору лівих Наомі Кляйн опублікувала в Твіттері дописи про те, що російська агресія є результатом «розширення НАТО на Сході».

Конгресменка з Демократичної партії США Александрія Окасіо-Кортес, котра має стосунок до лівого крила політичного угруповання, що є означеним ім'ям соціаліста Берні Сандерса, одна з небагатьох проголосувала проти конфіскації маєтків російських олігархів і переказу коштів на допомогу Україні. Не менш важливим залишається той факт, що американська політикиня походить з організації «Демократичні соціалісти Сполучених Штатів Америки» (Democratic Socialists of America), що проголошує відповідальність за війну американського імперіалізму та НАТО. Цікавим у цьому контексті може бути й те, що вона відома своєю публічною вимогою оподаткування найбагатших громадян Сполучених Штатів, проте для російських багатіїв чомусь робить виняток. Тому, здається,її пацифізм є дуже вибірковим, як і її соціально-економічні погляди.

Хоча переважна більшість конгресменів підтримала законопроєкт, проте, крім згаданої демократки, семеро були проти, зокрема кілька проросійських конгресменів від Республіканської партії.

Праві в багатьох частинах світу також не є вільними від такої риторики. Нещодавно нею користувався, наприклад, угорський лідер Віктор Орбан, проте в його випадку це мало на меті замаскувати власний цинізм й те, що Угорщина аж ніяк не хоче розривати міцних економічних зв'язківіз Росією. Це в жодному разі не виправдовує його, але мотиви політика далекі від пацифістських.

Деяким правим, які критично ставляться до Заходу, помилково здається, що Росія є так званим «ворогом мого ворога», а отже, другом. Тим часом багато лівих пацифістів відчайдушно намагаються поєднати свій пацифізм із виправданням дій Росії, будучи переконаними в тому, що їхні антивоєнні переконання узгоджені й послідовні. Вони хочуть бути етично бездоганними, натомість те, що в них виходить, – це стояти по коліна в моральному багні.

Верхи на барикаді

Звичайно, ідеться не про те, щоб повністю відкидати пацифізм або гучно проголошувати, що за аргументами критиків політики США на Близькому Сході немає жодних моральних переконань. Звісно, бажано, аби у світі було якомога менше воєн і жертв від них. Однак одна справа – заклик до миру у світі в час відносного спокою, адресований усім державам, і геть чимось інакшим є опір мілітаризму, спрямований щодо сторони, яку атакують, коли проти неї вже була розпочата війна. Або ж до союзника атакованої сторони. Такий пацифізм – це де-факто невміло замасковане насильство й прислужування цілям зовнішнього агресора. Насправді такий підхід навіть не заслуговує на те, аби називатися пацифізмом. Однак далеко не всі це розуміють.

У Польщі теж є декларативно-пацифістський та антивоєнний рух, який останнім часом водночас опосердковано грає в одній команді з Путіним. Цей рух, безумовно, чисельно й політично слабший, ніж на Заході, але все ж він функціонує та навіть іноді організовує демонстрації.

Одна з них відбулася під час Великодня у Варшаві. Від початку війни в столиці було організовано безліч демонстрацій проти війни в Україні, які не викликають сумнівів щодо заявлених постулатів і намірів, але в цьому випадку все було інакше. Тому що якщо подивитися на гасла, які там лунали, а також на те, що пишуть у соціальних мережах особи, пов'язані з цими середовищами, то можна дійти висновку, що їхньою метою є полегшити завдання Путіну.

Це може шокувати, адже йдеться про людей, які живуть у Польщі, а не в далеких США, а отже, самі безпосередньо знаходяться під загрозою потенційного збройного нападу Росії.

Крім більш-менш слушних вимог про припинення війни, на транспарантах не бракувало досить своєрідних гасел, наприклад, про припинення мілітаризації Польщі, завершення гонки озброєнь і протидію НАТО.

У подібному тоні писали на лівому проросійському порталі strajk.eu в статті «Війна польсько-російська під червоним прапором», де автори нібито з пацифістичних міркувань застерігали перед «подальшою ескалацією конфлікту (маючи на увазі вину в цьому Заходу й Польщі – прим. ред.) швидкою гонкою озброєнь, мілітаризацією повсякденного життя й підвищення асигнувань із ВВП на армію». Альтернативу мілітаризації, пов'язану із загрозами з боку Росії, автор убачає у «створенні міжнародного антивоєнного руху». І до того ж насамперед не в Росії, яка своїми діями викликала війну, а в усьому світі.

Не потрібно бути геополітиком і військовим фахівцем, щоб розуміти, що в нинішній ситуації виконання цих вимог означатиме наражати поляків та українців на загибель під російським чоботом або ж, у кращому випадку, повну залежність від кремлівської диктатури.

Але польські «пацифісти» на цьому не зупиняються. Політолог та антивоєнний активіст Філіп Ільковський, відомий по організації пікету проти війни в Афганістані та Іраку, а також тим, що виголошував промову на цій демонстрації, у своєму профілі у фейсбуці висловив переконання в тому, що не тільки мілітаризм того, хто захищається, є неслушним, але й накладення санкцій на Росію – це погано, тому що шкодить звичайним громадянам.

Як тоді польський «пацифіст» уявляє собі припинення злочинних практик Путіна, якщо й стрілянина по агресору, і накладення на нього санкцій є неприпустимими? Крім розпливчастих закликів до миру в усьому світі й створенняміжнародного антивоєнного руху, тобто двох речей, які Путінмає глибоко десь, пацифісти не дають відповідей на це питання. І невідомо, чи задумуються над такими питаннями взагалі.

А навіть якщо вони намагаються знайти відповіді на них, їх важко сприймати всерйоз. Адже що, на їхню думку, потрібно зробити зараз, щоб уникнути подальших жертв? Усе ж ніби просто: варто не провокувати Путіна, не посилати війська в Україну, відступити від експансивного курсу й провести роззброєння. Ільковський в одному зі своїх дописів у соціальних мережах не приховує, що вважає підписання президентом Анжеєм Дудою закону про збільшення військових витрат на 3 відсотки від внутрішнього валового продукту шкідливим рішенням. У тому ж коментарі він наївно вважає, що демілітаризація всіх держав можлива, і сааме це має стати альтернативою виділенню великих коштів із державних бюджетів на оборону. Прекрасне бачення проблеми, утім, боюся, що Путін посперечався б із такою точкою зору.

Таким інструментом, що найчастіше використовувався в подібному фальшивому пацифізмі, є симетризм. Згідно з такою оптикою, Росія несе лише якусь частину провини за напад, а Польща разом із НАТО винні рівною мірою , тому що Україна сама стала призвідником війни й поширювала свою експансію на сході Європи. Прихильники цієї теорії ніяк не можуть вичавити із себе (не хочуть визнати того) те, що Україна – це не Ірак, тому єдину відповідальність за злочини в Бучі, Ірпені або за обстріл Києва несуть російські агресори.

Пацифісти не можуть говорити про злочинний характер дій в Україні, не згадуючи водночас про втручання НАТО в Югославію або війн США, що проводяться на БлизькомуСході.

Не хочемо оборонятися

Невідомо, чи Росія часом, наприклад, не фінансує деяких антивоєнних рухів на Заході. Проте важко повірити в те, що всі, хто проповідує таку дурість,обов’язково мають бути куплені. Ймовірніше, це результат глухого кута (або безвиході), у якому перебуває пацифізм, і нездатності подивитися на реальність дещо ширше, а не просто,як на проблему одвічної провини НАТО.

Чи може таке мислення в нашій країні отримати схвалення? На щастя, це малоймовірно. Крім політичних курйозів, на кшталт Януша Корвіна-Мікке, переважна більшість оцінок представників політичного класу є однозначною щодо питань, хто винен у злочинах в Україні й щодо того, що польська сторона не може стояти в такій ситуації осторонь. І це навіть незважаючи на те, що ще десять років тому ліберали із середовища «Газети Виборчої» боролися з русофобією та хотіли дружити з Росією. Сьогодні ж саме польські праві намагаються вселити симпатію до Путіна. Навіть серед польських лівих прихильники такої позиції перебувають нині в абсолютній меншості, про що свідчать численні висловлювання видатних діячів цього напрямку й коментарі в більшості лівих періодичних видань. Узяти хоча б до уваги коментарі, щоз'явилися в часописі «Контакт». У них простежується неприхована відмінність між поляками та їхніми «товаришами» із західних лівих.

Враховуючи наші сучасні та історичні відносини з Росією, реальну залежність у період ПНР нашої країни від СРСР і реальну загрозу розширення бойових дій на польську територію, польське суспільство висловлює рішучий протест російській агресії та проукраїнські позиції. І не тільки зараз, але вже багато років.

Недарма Антивоєнний Великодній Протест, а насправді це був вірнопідданицький захід щодо ставлення до Росії, зумів залучити всього кілька десятків людей – і це в столиці.

На жаль, така риторика може набирати популярності на Заході Європита в інших частинах світу. Особливо в тих країнах, які не зазнали ярма російської радянськості. Треба також прямо визнати те, що з точки зору жителя Амстердама або Парижа, вона може бути ідеологічно привабливішою, ніж відверта пропаганда війни й російських злочинів, до чого іноді вдаються путінська агентура та російські тролі.

У Польщі нішова проросійська партія, яка кілька років тому подала скаргу в прокуратуру за фактом образи Путіна, ніколи не вийде поза свою нішу, проте її затяті ідеологічні родичі на Заході можуть мати набагато більшу силу ураження.

Міхаель Мартенс, публіцист «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг», нещодавно написав, що західнонімецький пацифізм капітулював перед злом. Це була реакція на слова з пісні німецького пацифіста й прихильника демонтажу ядерної зброї в Європі Костантина Веккера, які звучать так: «Коли наші брати приходять з бомбами і зброєю, ми хочемо їх обійняти, ми не хочемо захищатися». Як повідомляє портал salon24.pl, Мартенс оцінив її як дуже цинічну з огляду на війну, яка триває, і водночас як таку, яка є «одним з багатьох прикладів західнонімецького пацифізму, який беззастережно капітулював перед злом».

Тим паче, що в Німеччині таку реакцію аж ніяк не можна було назвати разовою витівкою. Веккер був одним із багатьох представників науки, журналістики та культури, які підписали лист канцлеру Олафу Шольцу, у якому вони вимагали«блокувати поставки зброї в Україну й припинити подальший військовий опір».

На жаль, ще одним прикладом такого ставлення є слова Папи Франциска, який, фліртуючи із західними лівими та посилаючись на свій пацифізм, заявив, що ми всі винні в тому, що відбувається зараз в Україні, а війна є результатом«гавкоту НАТО під дверима Росії».

Тому прийшов час усвідомити, що фальшивий пацифізм може бути на руку і імперіалістам, і злочинцям, тому в такому вигляді він дуже небезпечний і йому необхідно чинити опір. Тим паче, що, як справедливо зауважив згаданий мною німецький журналіст, раз Гітлера не здолали пацифістські марші, то й Путіна їм годі здолати.

– Бартош Ощепальськi
–Переклад Оксана Усатенко

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори