«Це, мабуть, перший випадок в історії сучасної економіки, коли країна, бажаючи покарати сусідів, сама на себе наклала економічні санкції», – з іронією коментує блокування Газпромом постачання газу до Польщі та Литви економіст проф. Роберт Ціборовскі.

Втім, цей насмішкуватий тон є доречним на всі сто відсотків. Обидві країни відразу ж стали незалежними від російського палива. Контракт Варшави з Москвою насправді був підписаний до кінця 2022 року, але завдяки рішенню Путіна його дія була припинена приблизно на пів року раніше. «Газпромбанк вимагав оплати в рублях. Тепер він їх не отримає навіть у єврогубках (валюта неіснуючої на сьогодні соціальної мережі «Наш клас»)», – додає Ціборовскі.

Тут зависає система

Початок травневих свят 2022 року. На вулиці Яуніунаю вийшли усі мешканці. Рівно 185 осіб. Таких урочистостей і таких поважних осіб у цьому крихітному литовському селі ще ніколи не було. І ймовірно більше ніколи не буде. Сюди приїхали президенти Польщі, Литви та Латвії, комісар ЄС з питань енергетики та уповноважений уряду Польщі з питань стратегічної енергетичної інфраструктури. Всі вони святкували відкриття газопроводу Польща-Литва (GIPL).

Тому що саме в Яуніунаї була побудована компресорна станція і саме тут стикується трубопровідна система, що з’єднує далеку Фінляндію з рештою Європи через території країн Балтії і Польщі. Завершення будівництва GIPL є історичним моментом, оскільки газопровід може працювати в обох напрямках. У разі дефіциту газу в Литві польська сторона негайно прийде на допомогу, а коли блакитного палива забракне нам, на допомогу можуть прийти всі північні країни.    

                WAR IN UKRAINE            

Зрозуміло, що сама труба не створює газу. Тому майже десять років тому в Клайпеді було відкрито газовий термінал, до якого прибувають кораблі, в т.ч. з Катару чи Сполучених Штатів. Він зовсім не такий, як у Свиноуйсьці, але разом із новоствореною третьою установкою в Гданській затоці вони мають дати цій частині світу свободу від російської сировини.

Що практично нам дає новостворений GIPL?

Енергетичний союз

«Цього разу мудра думка прийшла до поляків разом з Литвою та Єврокомісією не «після», а «до» – це слова президента Анджея Дуди з виступу у Яуніунаї. Цю думку розвиває Матеуш Пєлька, експерт Ягеллонського інституту, в інтерв’ю тижневику TVP. Він пояснює, що рішення про будівництво таких дорогих інфраструктурних об’єктів, як газопроводи, приймається на найвищих політичних та бізнесових рівнях, а сам процес реалізації займає багато років.

Щоб проілюструвати, наскільки масштабним є цей проєкт, достатньо згадати, що будівництво 1 км газопроводу коштувало понад 1 млн. євро. Загалом було витрачено понад 558 мільйонів євро, з яких фінансування ЄС становило приблизно 290 мільйонів. Будівництвом з польського боку займалася компанія Gaz-System, з литовського – Amber Grid.

Підписання угоди відбулося 7 років тому в Брюсселі, і тодішній голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер заявив про важливість цього проєкту для всієї європейської спільноти і назвав його інвестицією в енергетичний союз. Нічого незвичайного. Пропускна здатність інтерконектора у напрямку з Польщі до Литви становитиме 2,4 млрд. м3 в рік. А це майже річна потреба Литви в газі.

Початково планувалося, що саме ми будемо експортувати газ до Литви і зробимо північну частину ЄС незалежною від поставок з Росії. Проте під час виконання робіт пріоритети змінилися. Зокрема, виявилося, що розширювана електростанція в Остроленці працюватиме не на вугіллі. Була ідея підключити її до GIPL і використовувати литовський газ. Коли ми спілкувалися з Івоною Доміняк, прес-секретарем Gaz-System, вона підтвердила, що з боку оператора немає жодних перешкод і вони готові постачати газ на цю електростанцію.

Проблема в тому, що при сьогоднішніх цінах на газ такий крок може виявитися нерентабельним. Ми попросили трьох незалежних експертів у цій галузі розрахувати для нас доцільність таких дій.

«Коли Комітет з питань енергетики, клімату та держмайна планував таке рішення наприкінці 2020 року, воно було економічно виправданим. Вартість підключення газопроводу до електростанції також була невисокою, тому це було зроблено. Однак при теперішніх цінах це надто дорого, виробництво енергії потребуватиме додаткового фінансування», – сказали нам у відповідь.

Але навіть відсутність такого великого замовника, яким була б електростанція, не змінює напрямку поставок. Північно-східна частина Польщі є однією з найгірше забезпечених газом територій не лише в Польщі, а й у всьому Європейському Союзі. Ще декілька років тому забезпечення газом становило близько 20 відсотків. Тут знаходяться міста з кількома десятками тисяч жителів без доступу до постійної газової інфраструктури. GIPL проходить від прикордонного Сейненського повіту через Граєвський аж до Сем’ятицького та Лосицького повітів. Тобто через райони, найбільш зацікавлені в газифікації.

Окрім постійного доступу до газу, Gaz-System також пропонує місцевому самоврядуванню «живі» гроші. Всюди, де будуються запірно-з'єднувальні блоки (їх є 6), щороку до місцевого бюджету буде надходити 2 відсотки від загальної вартості ділянки газопроводу, що розташована в межах ґміни. Наприклад, для міста Чижев, населення якого не перевищує 3 тис. осіб, це буде кілька сотень тисяч злотих.

Через Словаччину до Єгипту

GIPL – не єдине підприємство, яке робить цю частину світу незалежною від Росії.

«Наприкінці літа ми відкриємо ще один газопровід. Цього разу з’єднаємо Польщу зі Словаччиною», – хвалиться Доміняк. – З нашого боку роботи вже завершені, чекаємо лише нашого словацького партнера.

Про цей проєкт майже нічого не було чути в мейнстрімних ЗМІ. А вона може повністю змінити обличчя польської газової промисловості. Цей, здавалося б, невеликий відрізок (61,3 км на польській території та 106 км на словацькій) з’єднує нас із… Середземним морем.

«Коли газопровід буде готовий, можна буде фізично доставляти сировину через Грецію, Румунію, Угорщину та Словаччину до Польщі, – пояснює уповноважений уряду з питань стратегічної енергетичної інфраструктури Пьотр Наімскі. – У Середземному морі є багато газу. Це ізраїльські, єгипетські родовища. Це кілька газових терміналів, які в невеликій мірі використовуються для турецьких потреб.

Це також крок до унезалежнення України. Вельке Капушани – словацьке місто, де закінчиться наш проєкт; там буде підключення до труби, що йде до нашого східного сусіда.

У зв’язку з агресію Росії проти України повертаємося також до ідеї побудови Stork II – ще одного газопроводу між нами та Чехією. Інвестицію планували ще 6 років тому, але попередній чеський уряд розглядав її лише як модель експорту російського газу з Північного потоку II до Польщі і не хотів будувати двосторонній інтерконектор. Це, у свою чергу, не цікавило польську сторону, бо ми створюємо Baltic Pipe не для того, щоб знову підтримувати Газпром.

Зараз геополітична ситуація зовсім інша. Іншим є також уряд в Празі. «Російська Федерація загострює ситуацію і порушує чинні договори. Це ще один аргумент на користь того, що ми повинні поступово позбуватися залежності від російського викопного палива», – написав у Твіттері прем'єр-міністр Петр Фіала як відповідь на те, що Москва перекрила кран для Польщі та Литви.

Чехи отримують з Російської Федерації аж 90 відсотків свого газу, і в цьому відношенні вони перебувають в одній із найгірших ситуацій у всьому ЄС. На наше питання, чи буде цей напрямок черговою інвестицією Gaz-System, Доміняк не захотіла відповідати однозначно, але зізналася, що є велика зацікавленість з обох сторін.

Заробляти як посередник

«Польща стає справжнім газовим хабом у Європі, і це відбувається тоді, коли це вкрай необхідно. Польща відіграє і відіграватиме дуже важливу роль у диверсифікації поставок газу до Європи», – відверто заявив декілька днів тому, виступаючи у польському Сенаті, Віце-президент Європейської комісії словак Марош Шефчович.

Це, звісно, дуже обнадійливі слова, але що вони означають на практиці і – ключове питання – чи можна на цьому заробити? Бо до цього часу роль посередника для Європейського Союзу виконувала Німеччина. Вони зробили все, щоб визнати газ екологічним паливом, усуваючи при цьому своїх найбільших конкурентів у вигляді вугілля та атомної енергетики. Значною мірою їм це вдалося. Північний потік I привів до прямих поставок з Росії в обхід Центральної та Східної Європи. Північний потік II мав стати доповненням до бізнесу небачених масштабів.

«Не так важливо дорого продати, як дешево купити», – переконує Пєлька. - Якби Берлін, в результаті домовленостей з Газпромом, домовився про величезні знижки на сировину і продавав би її за ринковими цінами, він міг би заробити величезні статки.

У випадку з Польщею такої ситуації не буде. Варшава буде купувати газ з норвезьких родовищ, які набагато дорожчими за російські. Тому ми не матимемо вигоди у вигляді демпінгових цін. І, як додає Пєлька, будучи таким посередником, ми не можемо запропонувати велику маржу наступним покупцям.

У Польщі продажем і зароблянням грошей на газі займається компанія PGNiG. Тому ми запитали їх про те, що може означати для компанії роль газового хабу.

«Збільшення кількості контрактів і контрагентів, що буде мірою величини потенційного хабу, сприяє підвищенню зацікавленості постачальників, що, з поміж іншого, призводить до підвищення рівня енергетичної безпеки країни і потенційно може спонукати регіональних операторів розширювати свою інфраструктуру. Це, у свою чергу, прискорює інтеграцію ринку та збільшує диверсифікацію напрямків постачання газу в регіонах, які досі не мали такої можливості. Для PGNiG це, безумовно, дасть можливість укладати нові контракти купівлі та продажу, вийти на інші ринки Центрально-Східної Європи та географічно диверсифікувати свою діяльність», – пояснює прес-служба.

Газові термінали бувають різні

Оскільки ми згадали про PGNiG, варто навести реальні дані щодо споживання газу поляками. З кожним роком його споживання зростає. Відповідно, зростає й імпорт. У 2021 році ми імпортували понад 16 млрд. м3 порівняно з понад 14 млрд. м3 у 2020 році.

Але ми також маємо власні ресурси. PGNiG збільшила видобуток. Торік він становив 5,39 млрд. м3 газу, а в 2020 році – 4,52 млрд. м3. Цікаво, що ми також володіємо іноземними родовищами. PGNiG Upstream Norway у 2021 році видобула 1,42 млрд. кубометрів газу, а раніше, у 2020 році, аж на 1 млрд. менше.

Проте ми все ж були залежними від Сходу. У минулому році з Росії надійшло майже 10 млрд. м3. Саме таку кількість газу, яку ми купили у Газпрому, мають запропонувати нам норвежці. Може тішити той факт, що ми також збільшили диверсифікацію через термінал LNG. Імпорт становив 3,94 млрд. м3 у порівнянні з 3,76 млрд. м3 2020 року.

Тут варто навести дані 6-річної давності. На той час майже 89% газу ми купували у Росії.

Цікавим є саме порівняння СПГ-терміналів. Мало хто розуміє, що порт у Свиноуйсьці – це величезний інфраструктурний об’єкт, побудований за державні гроші, і він належить польській державі. Натомість термінал у Клайпеді – це лише величезний корабель, що стоїть у порту, орендований на 10 років Литвою у приватного виробника. Це так звана FSRU – плавуча установка регазифікації (Floating Storage Regasification Unit).

«Складно сказати, яке з цих рішень є кращим, адже кожне з них призначене для абсолютно різних одержувачів і для конкретних цілей», – вважає Пєлька. Найважливіше, щоб вони виконували основні функції, тобто диверсифікували поставки і робили нас незалежними від Росії. А завдяки нещодавно введеному в експлуатацію GIPL, вони обидва вже під’єднані до однієї спільної, європейської мережі розподілу.

– Кароль Васілевскі
– Переклад Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори