Публіцистика

Тимчасовість – норма у цій професії. Протриматись на одній посаді до пенсії неможливо

Очікується, що Александар Вукович залишить Легію в кінці сезону. Четвертий раз прийшов і вчетверте піде. Це не той випадок, коли бог любить трійцю. Йому дають роботу – він бере. І він виконує її, як може. Але питання – що саме він може?

Якщо з ним прощаються вже вчетверте, можна припустити, що він не може багато зробити. Але оскільки вони наймали його чотири рази, схоже, він таки щось може. Хіба що так зване керівництво клубу не в змозі оцінити працівника або само не знає, чого хоче.

Як правило, керівники та інвестори футболу очікують від тренера дива. От тільки Легія зараз перебуває на етапі боротьби за виживання. Жодним дивом не пахне. У польській лізі гарантоване диво – це найчастіше куплене диво.

Однак цього разу Вуковича найняли, щоб залатати дірку на посаді тренера, і саме це йому сказали на початку. Він, мабуть, сподівався підняти команду з колін, але, ймовірно, помилився. Після нього буде інший тренер, та зовсім не обов’язково, що він буде кращий.

Не можна ображатись

Тренерів і гравців оцінюють за результатами, але результатів досягає команда, а тренер намагається їх допомогти. Зазвичай він дуже старається, хоча іноді це виходить краще, іноді гірше. Важливо, скільки у нього часу. У польському футболі часу мало.

Заміна клубних тренерів часто відбувається швидше, ніж уболівальники встигають вивчити їх імена. А як відомо, від помішування ложечкою чай солодшим не стає, що підтверджує спортивний рівень екстракляси, якій справді бракує класу.    

Однак тренерські «перебіжки», як у Вуковича, трапляються з різних причин. Клуб чи спортивне товариство може не мати достатньо часу, щоб вибрати потрібну людину. Тренер може не мати кращих пропозицій, тому він приймає цю.

Чи це якось його принижує чи знецінює? Зовсім ні, якраз навпаки. У цій професії тимчасові ситуації є своєрідною фаховою нормою. Кожен тренер неодноразово змінює роботодавців. Протягом своєї кар'єри він займає різні позиції в ієрархії.

Тренер працює в клубі. Працює з персоналом, часто починаючи з ролі помічника. Протягом усієї кар’єри він бореться за кращу позицію та визнання. Тут неможливо просидіти на одній посаді до пенсії. Він повинен використовувати будь-яку можливість, щоб проявити себе. Хороша робота приносить плоди.

Не можна ображатися або впадати у песимізм, коли замість тебе беруть заміну. Що можна зробити, то це працювати, як кінь, доводячи свою цінність. І Вукович робить саме це. Хоча у нього є ім’я та посада, він старається, як новачок, тому на разі невідомо, чим все закінчиться.

Незалежно від того, хто і на який термін бере на роботу тренера, це автоматично дає йому позитивну рекомендацію. Роботодавець підтверджує, що той потрібен і знає свою роботу. За таких обставин у тренера немає підстав відчувати, що ним латають дірки, адже це не означає, що він гірший. Це означає, що такою є ця професія.

Один результат, дві оцінки

Категорії «краще» і «гірше» у спорті не належать до невідповідних або образливих. Вони є основою і метою гри. Перший спортсмен на фінішній прямій є найкращим, решта гірші за нього, і не потрібно викручуватись чи пом’якшувати формулювання. І це саме те, що мені найбільше подобається в спорті.

Це проста і зрозуміла ієрархія оцінювання, яка базується на принципах, прийнятих в конкретній сфері діяльності. Сьогодні вона функціонує, мабуть, лише в спорті, бо в повсякденному житті її спотворили і зіпсували, хоча вона мала б бути взірцем чеснот.

У спорті татко не подбає про твої проблеми. Партійні домовленості чи дружні зв’язки нічого не значать. Дилетант ніколи не стане чемпіоном. Кон’юнктурний жевжик не стане представником країни тільки тому, що дружить з потрібним «дядечком». Цінність має бути підтверджена власними зусиллями та результатами.

Звісно, гравцеві це зробити легше, ніж тренеру. Я не згадую функціонерів, тому що вони підпорядковуються спотвореній ієрархії, якою керують політика та гроші. З іншого боку, результати тренера легше знецінити. Легко сказати, що йому не вистачає харизми чи компетентності.
Тренери: Легія Варшава - Александар Вукович (ліворуч) і Гурнік Забже - Ян Урбан 6 травня 2022 року під час матчу Екстракляси. Фото: PAP/Leszek Szymański
Хоча кожен тренер про це знає, але саме така лабільність оцінок може бути найбільш неприємною в цій професії. Результат наче про все говорить, але чують тільки ті, хто хоче почути. Ті, хто не хоче, завжди дорікатимуть, бо вміють це робити.

Кожна спортивна дисципліна – це закрите середовище. Люди конкурують один з одним на різних рівнях. Достатньо повісити на тренера ярлик, що той, скажімо, – конфліктний. І ця ідея починає працювати. Його бачитимуть і оцінюватимуть крізь цей фільтр.

Наслідки можуть бути різними. Наприклад, потенційні гравці почнуть уникати його, тому їх перехоплять колеги по цеху. Або його гравці підуть від нього до його суперників. Такі ситуації постійно трапляються у спортивному житті.

Але навіть без «доброзичливої допомоги» людей із оточення перевірка тренерської роботи базується на крихких підвалинах і майже завжди її легко підірвати. Зазвичай критеріями оцінки є результати гравців або команди. Однак цей показник може бути оманливим.

Складно визначити цінність тренера, який керує видатними талантами, і тренера, який тренує групу посередніх спортсменів. Усі шукають молодих та талановитих, але небагатьом це вдається. Хоча середняки покращують свої результати, вони ніколи не досягають рівня найкращих.

Неможливо порівняти досягнення тренера національної збірної з тренером клубу. Перший працює з елітою обраних, другий – з доступним «матеріалом». Він радіє, коли його підопічні йдуть вгору, але шлях до вершини довгий як для них, так і для нього. Результативність гравців, їх таланти, характер, мотивація чи самодисципліна можуть впливати на оцінку тренера двома способами: гравці хороші, тому що тренер хороший, або тренер хороший, тому що у нього хороші гравці. Така собі квадратура круга. Наставник і вихованці утворюють один живий організм, який не можна розділити на частини, щоб визначити, яка частина відігравала більшу роль – нога чи голова. Цінність гравця визначає конкретний результат. Однак заслуга тренера завжди є неявною цінністю.

Немає такої ваги, щоб її зважити. Немає такої мірки, щоб її виміряти. І немає іншого виходу, як змиритися з цим. Цей шлях відомий і протоптаний поколіннями. У черзі до історії потрібно почекати, і слід набратися терпіння.

Краще не виділятися

Майже всі тренери, які відомі своїми визначними досягненнями, набиралися досвіду у своїх наставників, як правило, старших за віком та з більшим стажем у професії. Більшість із них, як то кажуть, «вийшли в люди».

Яскравим прикладом цього є легендарна «ударна трійка» польського футболу: Гурскі, Стрейлау, Гмох. Перший був лідером, інші двоє – помічниками для особливих завдань. Вони були наполегливі, робили свою роботу, а успіхи фіксував пан Казімєж, як і належить селекціонерові. Коли публічно вживався термін «орли Гурського», вони, дуже м’яко кажучи, відчували дискомфорт. Яцек Гмох трохи більше, Анджей Стрейлау трохи менше, але історія не відсунула їх на другий план. Кожен зрештою очолював збірну самостійно.

Настає день, коли учень виходить з тіні майстра. Тільки тоді стає зрозуміло, чи самостійність дає йому крила, чи вона йому не по зубах. І це залежить не тільки від компетентності, а й від особистих якостей, особливо вміння пробивати собі дорогу.

Міхал Долежал був асистентом Стефана Хорнгахера, перш ніж став головним тренером польських стрибунів на лижах з трампліна. Ми бачили, як він впорався зі своїм завданням у минулому сезоні. Помилки в підготовці проявились ще на самому початку і до Олімпіади так нічого і не змінилося.

Маленька країна, великий спорт. Таємниця словенського успіху

Австрійська дисципліна і балканський темперамент?

побачити більше
Президентом Польської асоціації лижного спорту є Аполоніуш Тайнер, спортивним директором – Адам Малиш. Вони розуміються на стрибках з трампліна і повинні були знати, як проходить процес підготовки, тому що їм за це платять. Долежал не міг не повідомляти своє керівництво про те, що він робить і чому.

Незважаючи на це, тренувальна частина була провалена, а з тренера зробили цапа-відбувайла. Можливо, у нього не було гарних ідей. Можливо, у нього не було власних ідей. Можливо, у нього не було відваги, щоб виступити проти загальної думки. Неважливо, чого у нього не було. Важливо, що вийшла плутанина...

Долежал взяв на себе вину, але лише за один аспект. За те, що додав до команди менш відомих гравців, щоб ті могли підтягнутися у спортивному плані. Мовляв, від цього постраждали кращі гравці, що є сумнівним поясненням. Але винного знайшли, а саме це і було потрібно.

У пориві самокритики чех щиро зізнався, що багато чого навчився, працюючи в Асоціації. Та насправді, мабуть, не так вже й багато. Швидше за все, він просто виробив у собі переконання, що краще не висовуватися. Краще бути другим, ніж першим. Мабуть, тому він повернувся до Хорнгахера як новий старий помічник.

Штаб анонімів

Деякі тренери обожнюють сяяти самі. Інші вважають за краще світитися світлом, яке відбивається від визнаних авторитетів. В історії польського спорту була дисципліна, в якій тренери не лише не сяяли, а й навіть не світились відблисками чужого світла.

Відразу зазначу, що це відбувалося у глибокий період ПНР, у 1960-х роках, коли ще проводилися міжнародні змагання з легкої атлетики. Молодшим читачам поясню, що в цих змаганнях зараховувалися не голи, а лише очки за місця на фініші.

В одному з таких матчів поляки жорстоко обіграли німців. Розлючена німецька преса назвала польську команду «вундертім» (Wunderteam), роблячи це на зло своїм. І знову підказка для молоді: погугліть, щоб дізнатися, що таке Wunderteam.

Так чи інакше, навколо тієї команди спортсменів виникли легенди. Однією з них є постать Яна Муляка. Вважалося, що саме він став творцем диво-команди. Так говорили тоді, так вважають і сьогодні. Але це була не зовсім правильна інтерпретація.

Насправді обертренер нікого не тренував. Навіть бігунів на довгі дистанції, з якими його асоціювали найчастіше. Здзіслава Кшишков’яка, Єжи Хроміка та Казімєжа Зімного (зірки тих часів) у складі національної команди тренував Тадеуш Кемпка.

Але прізвище Кемпки з’явилося в пресі лише тоді, коли журналіст зробив помилку. Відповідно до тогочасних стандартів коректності будь-які успіхи слід було приписувати Муляку. Може, з політичних міркувань, ніби в якості компенсації за «заслання» у спортивну сферу?

Муляк був активістом довоєнної Польської соціалістичної партії, брав участь у Варшавському повстанні. Невдовзі після війни його почали сприймати як суперника Юзефа Циранкевича (майбутнього прем’єр-міністра). З профілактичною метою його відсунули на політичне узбіччя, тобто у спорт.

Його біографія така ж яскрава і складна, як наша історія. Не буду довго на цьому зупинятися. Але варто знати, що він був надзвичайно вправним організатором і тримав захисну парасольку над людьми з Армії Крайової, яких у нього в тренерському штабі було чимало.

Це також стало однією з причин, чому імена тренерів тоді так рідко з’являлися в пресі. А над успіхом «вундертіму» попрацювали справжні гіганти фахової думки. Багато з них згодом зробили кар'єру світового рівня, готуючи олімпійських чемпіонів, але вже для інших країн.
Ян Муляк зі спортсменами з «вундертіму» (зліва), Ельжбета Кшесіньска (стрибки в довжину), Збігнєв Макомаскі (серед іншого – біг з перешкодами та естафета 4х400 метрів) та Здзіслав Кшишков’як (серед іншого – біг на 3000 метрів з перешкодами, біг на 5000 i 10 000 метрів). Фото: Warminski, E. / Forum
Звісно, ​​в Інтернеті можна знайти такі імена, як Зигмунт Забєжовскі, Зигмунт Шелест, Єжи Хауслебер, Влодзімєж Пузьо, Антоні Морончик, Славомир Зеленєвскі, Тадеуш Кемпка. Але для сучасної громадської думки вони залишаться такими ж анонімними, як і в період «вундертіму».

Така вже ця професія

Робота тренера може бути невдячною навіть тоді, коли його досягнення очевидні, а вплив на успіхи гравців доведений роками та кількістю вихованців на найвищому спортивному рівні. Прикладом є ​​Чеслав Цибульскі.

Цибульскі – тренер з метання молота. З-під його крила вийшло два покоління чемпіонів цього виду спорту, починаючи зі Здзіслава Квасьного, віце-чемпіона світу 1983 року, та цілої плеяди польських зірок спорту XXI століття.

Шимон Зюлковскі, Каміла Сколімовска, Аніта Влодарчик, Павел Файдек – це найбільш визначні постаті, пов’язані з цим тренером зі самого початку їхньої кар’єри. Саме Цибульскі відкрив їхні таланти, сформував їх у спорті та роками був для них наставником.

Але в різний час вони всі розлучалися з ним, шукаючи і знаходячи інших тренерів. А потім ще інших. Кажуть, що Цибульскі є конфліктною людиною. Може бути, що б це не значило. Але якби не він, вони, мабуть, не були б тими, ким стали.

Все ж наступні тренери не працювали з ними з нуля, а самі спортсмени не почали свою кар’єру, а лише продовжували. Зміни принесли різні наслідки, але наступники Цибульського будували свою роботу на закладеному ним фундаменті. Цього тренера неможливо викинути з їхніх спортивних біографій.

І в цій невеликій групі неможливо знайти якихось позитивних відгуків про Чеслава Цибульського. Йдеться навіть не про людську вдячність, а принаймні про визнання його ролі. На жаль, все навпаки. Чому? Бо така вже ця робота.

Є два варіанти: або прийняти це, або змінити професію. Більшість тренерів вибирають перше. Вони борються за своє, як і спортсмени. Просто останні це роблять на сцені, а тренери – за лаштунками. І не отримують за це бурхливих овацій.

– Марек Юзвік
– Переклад Марія Шевчук


TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

Основна світлина: Матч Польща - Югославія у Франкфурті на Чемпіонаті світу 1974 року. На фото тренери польської команди, зліва: Яцек Гмох, Казімєж Гурскі та Анджей Стрейлау. Фото: PAP/CAF-ADM Stanisław Jakubowski
побачити більше
Публіцистика випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Нами правлять ідіоти
Вони впевнені, що вони герої правильного роману і діють у правильному сюжеті та роблять все правильно та якнайкраще.
Публіцистика випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
„Папі” нових правих виповнюється 80 років
Його не обмежують світоглядні „бульбашки”.
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Зимова гібридна війна. Мігранти на російсько-фінському кордоні
Велосипедний наступ Кремля
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Що може таксі без водія таксі
Автономні автомобілі спаралізували місто. 
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Йдеться про різноманіття чи про занепад моралі і лібертинізм?
Складається враження, що напад на архієпископа Ґондецького – це якась масштабна акція.