Культура

Тамара Лемпицька: подорож райського птаха

У середині 30-х років у неї з’являються нові тони. Художниця пригадує собі про польську традицію. У 1933 році малює портрет „La Polonaise” – дівчини у народному костюмі, що тримає в руці молитовник. Починає також малювати образи Мадонни. Через два роки створює зворушливу картину «Мати настоятелька», котра за легендою представляє настоятельку чернечого ордену, до якого колись хотіла вступити Лемпицька.

Подобається це нам чи ні, але Тамара Лемпицька згідно із громадською думкою світу є найвідомішою польською художницею ХХ століття. Марію Склодовську-Кюрі, котру так шануємо і прославляємо, вважають французкою, а відома мисткиня арт-деко набагато менше дбає про свою країну, проте у всіх відомих джерелах представлена як видатна польська художниця. І лише зараз, після понад 30 років від часів падіння комунізму, ми побачили у Польщі велику виставку, яка представляє життя та творчість цієї савантки під назвою: «Тамара Лемпицька – жінка в подорожі».

Національний Музей в Любліні спільно з приватним музеєм Villa La Fleur з Констанцина, що біля Варшави виконали феноменальну роботу аби привезти з усього світу до Польщі твори мистецтва художниці, розсіяні по музеях і приватних колекціях. «Виставка зроблена так, щоб показати творчість художниці в старанно оформленій сценографії – предметів, костюмів та контексті епохи», – написала в каталозі експозиції директор Люблінського музею Катажина Мечковська. Саме завдяки правнучці артистки Марісі де Лемпицькій ми можемо побачити пам’ятні речі, які вже стали родинними пам’ятками.

Тамара Лемпицька саме з Любліном ніколи не була пов’язана, але власне в цьому місті була організована перша виставка її робіт після Другої світової війни. Єдиний у Польщі пам’ятник художниці знаходиться у місті Кельце, хоча вона теж ніколи не була пов’язана з цим містом. А якщо вона взагалі цінувала якесь місто, то це була Варшава - вона завжди згадувала Варшаву як місце свого народження і кілька разів відвідувала столицю в міжвоєнний період. Фактично, це була єдина нагода, коли виставка її робіт у столиці Польщі була можливою.

Потім була війна, а за часів Польської Народної Республіки артистка була занадто епатажно-буржуазною особою, аби привернути увагу людей культури. У польських музеях окрім єдиної картини „Втома” (у Національному Музеї у Варшаві), взагалі не було її робіт. Певну роль у цій збентеженій тиші, котра панувала навколо Лемпицької відіграла провокативна еротика її жіночих і чоловічих актів, яку схвалювали в ПНР.

А чому вона не дочекалася своєї виставки після 1990 року? Проблема полягає в тому, що картини Лемпицької тоді були продуктами з вищої полиці колекціонерів творів мистецтва і не було можливості привезти їх в країну. Над цією справою починають працювати власне зараз.

Автори люблінської виставки вибрали найбільш природній спосіб представлення її картин: вирішили розповісти про життя Тамари Лемпицької в тих часах, коли художниця-скандалістка досягла свій найбільший успіх.

На високій нозі

Лемпицька була професіоналом у створенні свого іміджу та у постановці власного життя як захоплюючого видовища. Вона народилася в 1898 році, хоча любила омолоджуватися – часто називала 1902 рік роком свого народження. В епоху, коли свідоцтва про народження губилися під час революцій і війн, це була постійна практика жінок, які дбали про свій імідж. Деякі дослідники, однак, підозрюють, що вона могла народитися не у Варшаві, а в Москві.
Тамара Лемпицька — майстриня автокреації. Фото Getty Images
Її родове прізвище - це Марія Гузвік-Гурска. Була дочкою відомого юриста Бориса Гузвік–Гурського, з багатої московської єврейської родини і його дружини Мальвіни, дівоче прізвище якої Деклер. Родина Деклерів також мала єврейські коріння, але принаймні вже два покоління були асимільованими і вважали себе поляками.

Коли Тамара мала кілька років, то її батько залишив родину. Мати художниці разом з нею повернулася з Москви до Варшави і віддала її на виховання своїй матері, Клементині Деклер. І, мабуть, саме бабусине виховання допомогло Тамарі ідентифікувати себе з Польщею.

Вітальня Деклерів була місцем зустрічі варшавської еліти. Тут виступали Ігнацій Падеревський та Артур Рубінштейн. Бабуся Деклерова була заможною і могла дозволити собі подорожувати до Італії. Завдяки тому, що цікавилася історією мистецтва, вона показала онучці Тамарі скарби живопису та скульптури у Флоренції, Римі та Венеції. Проаналізовані в уяві юної дівчини шедеври італійського Відродження вплинуть на картини художниці, яка все життя буде поважати класицизм і маньєризм італійських майстрів живопису.

Тамара вийшла заміж у дуже юному віці – у18 років. У Петербурзі її серце завоював молодий здібний юрист польського походження Тадеуш Лемпицький.

Ранкова розмова зі скрипковим майстром...

Що може бути приємніше?

побачити більше
Процвітаючий, ситий і безпечний світ завалився після вибуху більшовицької революції. Лемпицьким зайнялася більшовицька НВК, а Тамара побачила брутальне обличчя тоталітарної влади. Вона пройшла через пекло визвольної боротьби свого чоловіка з в’язниці, а потім через отримання згодина виїзд за кордон для них двох і їх дочки Марії Кристини.

Лемпицька пізніше буде розповідати, що для того, аби отримати згоду більшовиків на виїзд чоловіка і дочки, була змушена віддатися послу Данії у Москві. Проте історики стверджують, що це могла бути ефективна розповідь з пікантними деталями, які вона вигадала пізніше. Є більш правдива версія про те, що звільнення чоловіка і виїзд родини Лемпицьких з Петербурга до Парижа через Стокгольм були результатом старань Александра Ледніцькеґо, впливового на той час юриста і представника Регентської Ради у Москві.

Родина Лемпицьких виїхала до Парижа так як це тоді зробило багато втікачів з Росії. Цікаво, що Лемпицький нічого не зробив для того, щоб вони змогли поїхати до Варшави. Вибір французької столиці як місця проживання, здається, був вибором Тамари, яка прийняла рішення стати художницею, а французька столиця в ті часи вважалася центром світового сучасного мистецтва. Її сестра Адріанна, яка завела багато знайомств у паризьких богемних колах, уже була в Парижі. Nota bene, сестра була однією з перших жінок, котрі закінчили навчання в Парижі з дипломом архітектора.

Є підозри, що під час петербурзького та варшавського періоду Тамара брала уроки малювання. Це полегшило її навчання у майстерні художника-кубіста Андре Лота.

У 1922 році Лемпицька вже була готова представити виставку своїх перших творів, проте важко не пов’язати прийняття її картин на відомий художній Осінній Салон з фактом, що в комісії, яка видавала дозволи виставляти картини на виставці, працювала її сетсра Адріанна.

Carpe diem

Кажуть, що є люди, які вміють опинитися в потрібному місці в потрібний час і з правильною пропозицією. Такою власне людиною була Тамара Лемпицька.
Початок 20-х років ХХ століття був бурхливим періодом. Еліта реагує на травму кривавої Першої світової війни. Деякі люди захоплюються комунізмом як обіцянкою кращого майбутнього для всіх, інші бачать шанси у зразках, які пропонує Муссоліні. Деякі з тих, хто вижив, — якщо вони могли собі це дозволити, — кидаються у вир галасливих веселощів. Синонімами сучасності стають авіатори, автомобілісти чи кандидати на відважних лідерів.

Тамара швидко вчиться як вибирати собі знайомих, завдяки яким може швидко вибитися вгору. Вона правильно аналізує справу: про те, чи когось вважають видатним художником вирішує громадська думка бувальців паризьких салонів. Отже, потрібно створити моду на своє ім’я, а картина, підписана цим іменем, набуватиме цінності. Все завдяки потужній силі моди та громадській думці еліт.

На люблінській виставці найбільше поглядів притягує графіка, що становить її художнє кредо і котра так насправді зробила її відомою. “Автопортрет, в зеленому бугатті” був опублікований на обкладинці журналу „Die Dame” за липень 1929 року. Німецьке видання для багатих, визволених жінок охоче вказувало на авіацію, автомобільний спорт як на символи нової ери. Обкладинку для журналу розробила ще одна савантка тих часів — Яніна Длуска, художниця, дизайнерка і декораторка.

Тамару не треба було переконувати, що вибір образу готової на все емансипованої хлопчиці це вийнятково вдале рішення. Авангард вона мала в крові. Вже брат її матері, Зигмунт Деклер, видавав у Варшаві у 1911 році журнал «Авіатор i Автомобіліст». В одному з перших номерів видання можна було побачити рекламу автошколи у Варшаві із зображенням дами за кермом спортивного автомобіля.

Історик мистецтва Фіона Маккартні пише: “Якщо є такий образ, котрий символізує арт деко — то це автопортрет Тамари Лемпицької у зеленому Бугатті”. Ця картина настільки зворушує, що аж спонукає багатьох багатих дам із паризької свити до того, аби замовити у Лемпицької свої портрети.

«Хрещений батько». Голлівудський хот-дог чи повчальне кіно про вірність та сімейні цінності?

Стрічка Копполи несе важливе застереження: «успіх» сім’ї може бути шляхом до її занепаду.

побачити більше
Картини, зібрані на виставці у Любліні, демонструють новаторство її стилю, що однозначно вплинуло на зріст її популярності. Це був синтез традиційної портретної техніки з характерною для реклами та плакатного мистецтва того часу графічністю з їх яскравими, крикливими фарбами. Лемпицька віддала перевагу освітленню своїх моделей у спосіб, характерний для художньої фотографії та візуальності футуристів. Однак на запитання про її улюбленого художника вона не назвала імені жодного з майстрів своєї епохи, а відповіла коротко: Карпаччо. Цей венеціанський художник з кінця XV i початку XVI століття був її кумиром.

Тамара Лемпицька захоплювала сучасників своїм умінням використання у малярській формі красу людського тіла. Як пише в каталозі виставки Катажина Новак- Сіто: “Ця консервативна модерністка захоплювалася давним мистецтвом, особливо італійськими маньєристами. Вона ділила з ними улюбленим мотивом, який майже заповнював кадр фігури, що стоїть або відпочиває. На портретах Тамари зображені люди часто займали улюблену позицію маньєристів із протиставними осями тіла, так звану позицію figura serpentinata , яка граціозно сковзується по діагоналі полотна”.

Жермен Базен, багаторічний куратор Лувру, який обробляв роботи Лемпицької, писав: „Її мета була така ж, як і у флорентійських і міланських маньєристів — пожертвувати всім заради ефекту краси людського тіла”. І коли глядачі дивилися ці портрети дуже часто роздягнених людей, додатковим елементом шуму навколишнього середовища були чутки про те, з якими персонажами з картин Лемпицька мала чоловічий або жіночий роман.

Її дочка Марія Кристина на прізвисько Кізетта, яка була мимовільним свідком численних еротичних завоювань матері, брутально назвала її вміння спокушати „інстинктом вбивці”. І тому половина Європи була в захваті від візиту Лемпицької у резиденції фашистського італійського поета Габріеле Д’Аннунціо. Не було кінця пліткам чи стала вона черговим еротичним трофеєм італійського скандаліста. А Лемпицька підігрівала атмосферу, коментуючи для газет і зізнаючись, що: „товариство поета дає багато цікавих вражень, як зрештою і все його оточення”.

Тадеуш Лемпицкі, який влаштувався на роботу в один із найкращих паризьких банків, остаточно втратив інтерес до ролі рогоносця і повернувся до Варшави, де здобув руку дочки власника найбільшої польської фармацевтичної фабрики. Його портрет на виставці — це прощання художниці з чоловіком, котрий не заспокоїв її життєвих апетитів.
Артистичне прощання з першим чоловіком: “Недокінчений чоловік”. Фото Маріо Гузман/ЕРА РАР.
Наступним чоловіком Лемпицька обирає багатого барона Рауля фон Куффнера, який має забезпечити їй і розкішне життя, і творчу свободу. Саме тоді її кар’єра набирає обертів. Тамара знімає спеціальний рекламний фільм, запрошує до себе журналістів, будує собі сучасне ательє. Наслідує перших паризьких диктаторів моди, на прикладі яких удосконалює свій піар.

На виставці чітко вимальовуються відмінності між картинами 20-х років, які оспівують віталізм, сучасність, і роботами 30-х років. Спочатку Лемпицька обожнює картини молодих жінок, але вже в розквіті. Світ ніби не має меж, з життя тішиться вдосталь, а світ належить тим, хто ні перед чим не вагається. На її картинах виступають тенісисти, чемпіонки з лиж або баронеси в бриджах і черевиках до їзди верхи; жінки іноді схожі на безжальних звірів, які топчуть кожного, хто стоїть на їх життєвій дорозі. Вони усвідомлюють свою еротику і вміють цим користуватися.

Всередині 30-х років у Лемпицької з’являються нові тони. Художниця згадує про польську традицію. У 1933 році малює портрет „Полонез” — дівчини в національному костюмі з молитовником у руці. Вона також починає малювати образи Мадонни. Через два роки створює зворушливу картину „Мати настоятелька”, котра за легендою представляє настоятельку чернечого ордену, до якого колись хотіла вступити Лемпицька.

З іншого боку, їй не треба було спеціально вигадувати цю драму. Її внучка згадувала, що бабуся розповідала про голод у більшовицькому Петербурзі і про людей, які виривали м’ясо з мертвих коней. Лемпицька також пережила гірку долю втікача, який опинився на вулицях Парижа. На виставці кожен, напевно, зупиниться на картині „Біженці” з 1931 року. Це темне зображення матері, яка обіймає сина на певному етапі втечі після знищення давнього життя. І мати, і син пригнічено дивляться в далечінь, шкодуючи про те, що було раніше і з тривогою думають про майбутнє.

Втеча за океан
Хтозна, чи зворушлива сцена з американського фільму „Кабаре”, коли співак з гітлерюгенду силою своєї пісні захоплює відвідувачів німецького Бірхаузу, не була навіяна спогадами про Лемпицьку. У 1938 році Тамара з чоловіком бароном відвідали один із курортів Австрії. Вони на власні очі побачили, як марш відділу гітлерюгенду, який співає нацистські пісні, за лічені секунди перетворює курортників, які спостерігають за цим парадом, на зловісний натовп, охоплений нацистським шаленством. Як згадувала Лемпицька, цей досвід спонукав її переконати чоловіка продати свого майна в Угорщині.

За отримані з продажу гроші вони втекли за океан у лютому 1939 року. Інстинкт втечі від більшовицького панування не розчарував Лемпицьку. Війна справді почалася, і вона зі своїм єврейським корінням, ймовірно, з Парижа опинилась би в одному з таборів смерті Третього рейху.

В Америці вона обирає Голлівуд своєю портретною студією. Здобуває замовлення, але вже не є такою великою зіркою як у Парижі. Змінює стиль малювання. Прямує в напрямку до гіперреалізму, але на цій ниві немає таких великих успіхів, як до війни. Їй доводиться зіткнутися з фактом, що її стиль вийшов з моди.

Свій зростаючий жаль з приводу згасання слави вона компенсує численними подорожами. Згодом Тамара переїхала до Мексики, де померла в 1980 році. Її прах розвіяли з гелікоптера над схилами мексиканського вулкана Попокатепетль.

Вже в 1973 році знову стає відомою на хвилі ретро-моди. У 1980-х, 1990-х і на початку цього століття на її честь відбуваються великі монографічні виставки в Італії, Франції, а потім у 2004 році у Royal Academy of Art у Лондоні. У 2018 році її картина „Музикантка” була продана на аукціоні в Нью-Йорку за понад 9 мільйонів доларів. Через рік картина „Рожева туніка” продається за 13,3 мільйона доларів. Колекції робіт Лемпицької купує співачка Мадонна, яка використала роботи художниці у своєму відомому кліпі „Vogue”.

Для польської аудиторії це означало стільки, що картини Лемпицької було надзвичайно важко привезти до Польщі. Тим більше похвала організаторам виставки в Любліні, які встигли позичити близько 40 робіт із французьких музеїв та приватних колекцій. Невідомо, коли наступного разу ви зможете їх побачити.

Але виставка також спонукає до роздумів про міжвоєнний період. Цей специфічний час, коли гасло сучасності, з одного боку, підхопив комуністичний табір, а з іншого – ним захоплювався світ розкішного гедонізму. Якщо шукати символічного правителя в останньому таборі символічної володарки, то це, безсумнівно, народжена у Варшаві Тамара Лемпицька.

–Пьотр Семка

TVP ЕЖЕНЕДЕЛЬНИК. Редакторы и авторы


– Переклад Олеся Ґераль

Виставка „Тамара Лемпицька – жінка в дорозі” працюватиме в Національному музеї в Любліні до 14 серпня 2022 року. Від 14 вересня 2022 року вона буде експонуватися на віллі La Fleur у місті Констанцин під Варшавою.
Основна світлина: “Автопортрет у зеленому бугатті” Тамари Лемпицької з 1929 року можна побачити на люблінській виставці. Фото РАР/ Бартломей Вуйтовіч
побачити більше
Культура Останній випуск
Гаманці романтиків
Словацький грав на біржі, Міцкевич жив коштом друзів, Норвід потопав у боргах...
Культура Попередній випуск
Дісней. ЛГБТ плюс для дітей і молоді
Американський коментатор стверджує, що фірмою керують сексуальні дегенерати. 
Культура випуск 17.06.2022 – 24.06.2022
Найдивніший з усіх серіалів. «Дивні Дива»
Міфологія восьмого десятиліття ХХ ст. і мода на гаджети з фірмових знаком «80-ті».
Культура випуск 10.06.2022 – 17.06.2022
Громадянка-модель. Розкіш у масштабах соціалізму
Наче я потрапила у машину часу...
Культура випуск 10.06.2022 – 17.06.2022
Хто такі «москалі»?
Міцкевичівський Конрад – жінка, яка пересувається на милицях. Причини цього нещастя нам невідомі.