Цивілізація

Діти-вбивці та самопроголошена „господня армія”

Діти із загонів Коні вбивали та ґвалтували так само, як і дорослі. Деякі напади здійснювали лише неповнолітні, і саме вони викрадали наступних «новобранців». Ось чому людям в Уганді так важко знайти у собі співчуття до викрадених дітей. З одного боку, вони самі були жертвами, з іншого – швидко перетворилися на катів.

Це було 1988 року. У звичайний день, який був схожий на будь-який інший, Домінік Онгвен прямував до школи, коли раптом на його шляху з’явилися озброєні партизани. 14-річного хлопця викрали та відвезли до табору, захованого в хащах. Він був там не єдиним хлопчиком, якого викрали. Щоб змусити дітей слухатися, повстанці били їх і катували. Незабаром разом із кількома іншими Онгвен спланував втечу. Їм не вдалося. Втікачів жорстоко покарали.

Проте повстанці дали Онгвену шанс вижити. Він повинен був зняти шкіру з одного зі своїх товаришів, з якими нещодавно намагався втекти, – інакше його чекала б подібна доля. Наляканий хлопець зробив так, як йому наказали.

Так почалася кар’єра одного з найвідоміших угандійських злочинців, що належать до «Армії опору Господа», якою повністю керує одна людина – самопроголошений пророк Джозеф Коні.

Уганда в хаосі

У середині 1980-х років, після періоду правління божевільного Іді Аміна та часів репресій за президентства (nomen est omen) національного героя Мілтона Оботе, що привів Уганду до незалежності в 1962 році, здавалося, що ситуація в країні нарешті почала покращуватися. У 1986 році, після року громадянської війни, до влади в країні прийшов Йовері Мусевені.    

Він справляв враження людини, яка перебуває у потрібному місці: був прозахідним і давав надію на стабілізацію ситуації у країні. Спочатку все вказувало саме на це. Мусевені прагнув реформувати Уганду. Він зустрічався з найважливішими лідерами світу, включаючи президента США Рональда Рейгана. Уганда почала брати участь у програмі відновлення економіки МВФ. У країні створювалися робочі місця, змінювалися закони, які раніше обмежували приватний сектор, було лібералізовано торгівлю.

Перейнявши владу, Мусевені гарантував, що відтепер люди житимуть краще і безпечніше. «[Частиною – прим. ред.] нашої програми є безпека людей та майна. Кожен в Уганді має бути в абсолютній безпеці. Кожна людина може жити там, де захоче. Кожна людина, кожна група, яка загрожує безпеці нашого народу, має бути безжально знищена. Жителі Уганди повинні вмирати лише від природних причин, що не піддаються нашому контролю, а не з вини інших людей, які ходять нашою землею», – сказав Мусевені в 1986 році.
Президент Уганди генерал Йовері Кагута Мусевені (справа) зустрічає президента США Білла Клінтона з дружиною Гілларі, 1998 рік. Фото: Ira Wyman/Sygma via Getty Images
Можна сказати, що запевнення президента Мусевені (який, зрештою, досі керує Угандою і, мабуть, ніколи не виграв жодних виборів чесним шляхом) і запроваджені ним реформи заспокоїли Захід. У світі вірили або хотіли вірити, що для Уганди нарешті настав щасливий час. Та це була страшна помилка. Вкотре виявилося, що Захід просто не розуміє Африки та її проблем.

Йовері Мусевені походить з півдня Уганди, з етнічної групи мпороро. На континенті, де етнічна приналежність часто є набагато важливішою за національність, це має фундаментальне значення.

Жителі північної частини Уганди не вважали Мусевені «своїм» і тому не визнавали його влади. Він також оточував себе переважно вихідцями з півдня країни. Тим часом на півночі наростав бунт. Там з сентиментами згадували правління Мілтона Оботе, якого Мусевені скинув з президентського крісла.

Серед опозиціонерів «народився» самопроголошений медіум, Еліс Аума, яку називали Лаквена, що означає «Еліс від Святого Духа». Аумі нібито з’явився Святий Дух, який наказав їй очистити Уганду від ворогів і невірних та перемогти Мусевені. Еліс Аума додала до своєї християнської риторики чималу дозу містики та різноманітних елементів африканських традиційних вірувань. А крім цього – ненависть до співвітчизників з півдня. Ця вибухова суміш змушувала гуртуватися навколо Еліс Ауми все більше і більше людей, готових підкоритися кожному її наказу.

«Рух Святого Духа» – таку назву дала йому Аума – почав своє повстання наприкінці 1980-х, Мусевені кинув проти них свою армію. Партизанські загони Еліс Ауми були розбиті, а сама вона втекла до Кенії, де прожила в таборі для біженців наступні 20 років та померла у 2007 році.

Народження зла

Здавалося, що після втечі Ауми до північної Уганди настане відносна стабільність. На жаль, цього не сталося. «Місію» вести народ ачолі проти Мусевені перейняв племінник Еліс Ауми – Джозеф Коні. Його бунт став у рази кривавішим і жорстокішим, ніж повстання його тітки.

Епідемія державних переворотів. Росія пригадує собі про Африку

Ніхто не знає де знаходиться президент, на вулицях акції протесту, видніють російські прапори.

побачити більше
Найімовірніше, Джозеф Коні народився в 1962 році. Про нього відомо дуже мало. До 2000 року навіть американські служби не мали жодної фотографії Коні. Джозеф Коні, ймовірно, досі живий, хоча час від часу з’являється інформація про його смерть. Місце його перебування невідоме. Подейкують, що останні місяці він жив десь між Суданом і Південним Суданом – таку інформацію в січні цього року повідомила німецька щоденна газета «Die Welt».

Відомо, що Коні виховувався в католицькій родині, був хлопчиком-вівтарником, але покинув церкву ще підлітком. У 1987 році перейняв «місію» своєї тітки. Його організація, заснована в 1987 році, називалася «Армія опору Господа» (Lord’s Resistance Army, LRA). Рух використовував найжорстокіші методи діяльності. Незважаючи на це, спочатку уряд не надто серйозно ставився до його існування. Незабаром виявилося, що боротьба проти Коні буде набагато складнішою, ніж придушення повстання Ауми.

Вважалося, що Джозеф Коні, як і Аума, бачив «посланця», який давав йому вказівки. Мовляв, різні святі говорили з ним уві сні, вказуючи йому, що робити. Він переконував своїх воїнів, що їх захистить свячена вода, а якщо вони намалюють на грудях хрест спеціальною олією, то кулі, що летітимуть у них, перетворюватимуться на воду. Люди Коні повинні були носити з собою каміння. Їхній гуру стверджував, що в разі небезпеки камінь перетвориться в гору, яка захистить їх.

Але найбільше Коні прославився іншим: створенням армії дітей-вбивць.

Пережити ніч

Він набирав «новобранців» шляхом викрадення. Слабкою втіхою є те, що сама ідея належала не Коні. Залучення дітей до армії має свої сумнозвісні «традиції» в Африці. Воно і раніше практикувався в Уганді, наприклад, під час громадянської війни між Оботе і Мусевені. Але фактом є те, що цим прославилася саме «Армія опору Господа».

«Славу» Коні принесли насправді масштаби викрадень. Скільки дітей та підлітків було викрадено? Точно невідомо, але орієнтовно їх кількість оцінюється від 60 000 до 100 000 осіб. Їх викрадали з власних домівок, коли вони йшли до школи або грались зі своїми друзями. Однак найчастіше викрадення відбувалися вночі.
Джозеф Коні, лідер «Армії опору Господа», під час зустрічі з журналістами 11 червня 2006 року у Нбанга, Демократична Республіка Конго. Фото: Sam Farmar/Getty Images
Люди Коні здійснювали набіг на село. Жінок ґвалтували, а потім убивали. Усі дорослі чоловіки були вбиті або покалічені. Дітей викрадали. Їхня родина загинула. Повертатися було нікуди.

Викрадали навіть кількарічних дітей (таких було найлегше «тренувати») та підлітків. Залишившись без близьких, вони не мали іншого виходу, окрім як служити в «Армії опору Господа». Там їх піддавали потужному інформаційному зомбуванню, виховували як солдатів і навчали вбивати різними жорстокими способами. Неслухняних катували. Спроба втечі могла закінчитися катастрофою – як у випадку з Домініком Онгвеном, про якого згадувалося на початку. Найкращі і найзавзятіші могли розраховувати на просування по службі в дивній ієрархії, що залежала виключно від примх Коні.

Першим випробуванням були хвилини одразу після викрадення: треба було пережити вбивчий, швидкий марш крізь хащі, втечу з місця злочину. І не потрапити в руки урядових сил. Якщо хтось не встигав – гинув негайно.

З сіл викрадали також дівчат. Їх віддавали бійцям у якості дружин. Вік чи здоров’я викрадених нікого не хвилювали. Дружин розподіляв особисто Коні. Кажуть, у нього самого їх було 50. Жінки в «Армії опору Господа» мали лише одне завдання: народити чергових бійців.

З 1987 року армія Коні вела війну з урядовими військами. Протягом наступних десяти років повстання на півночі Уганди, яке незабаром переросте у міжнародний конфлікт, коштувало життя близько 100 000 людей. Майже мільйон людей одночасно були змушені втекти через страх перед «Армією опору Господа».

В Уганді в 1990-х і першому десятилітті XXI століття стало звичним явищем, коли батьки відправляли своїх дітей на ніч до міст. Цю сумну картину описував Войцех Ягельський у своїй книзі “Нічні подорожні”. В Уганді багато років діти ходили до міст або великих сіл перед настанням сутінків. Вони залишалися там до ранку, у випадкових будівлях чи просто на вулиці. Ось який жах наводила армія Коні. Батьки воліли, щоб їхні діти ночували на вулиці міста, ніж були у цей час вдома. На міста повстанці не нападали або, принаймні, робили це дуже рідко. У селі кожна ніч була пов'язана з ризиком.

Чи можливо жити далі

«Нюрнберг для Путіна». Що може зробити світ проти воєнних злочинів?

У мережі ширяться донесення, що на зайнятих російськими військами територіях України здійснюються «зачистки».

побачити більше
Діти з армії Коні вбивали та ґвалтували так само, як і дорослі. Деякі напади здійснювали лише неповнолітні, і саме вони викрадали наступних «новобранців». Ось чому людям в Уганді так важко проявляти співчуття до викрадених дітей. Як можна однозначно їх оцінити? З одного боку, вони самі були жертвами, з іншого – швидко перетворилися на катів.

Адже важко забути про тисячі вбитих і покалічених (АОГ «полюбляла» калічити людей, відрізаючи кінцівки, ніс чи вуха), про зґвалтованих жінок та спалені села.

Декому з «Армії опору Господа» вдалося втекти. Проте їхнє становище є надзвичайно складним. Люди їх бояться, знаючи, що ті робили донедавна. Ніхто не хоче в своєму селі тих, хто ще вчора вбивав і катував інших. І це не дивно.

Чоловікам інколи вдається впоратись, вони можуть принаймні знайти роботу. Однак у жінок немає шансів. Якщо жінка провела більшу частину свого життя в хащах, вона не вміє нічого робити. З нею ніхто не одружиться. Тому часто трапляється, що жінки, які втекли (це стосується і молодих чоловіків, хоча й рідше), не можуть впоратися з навколишнім світом і повертаються до армії Коні. Протягом багатьох років уряд намагався запобігати їхньому відчуженню, створюючи спеціальні реабілітаційні центри, але навіть незважаючи на терапію, колишні солдати рідко знаходять суспільне прийняття.

Міжнародний конфлікт

Війна між «Армією опору Господа» та урядовими військами набула міжнародного масштабу приблизно в 1994 році. Саме тоді бійці Коні за згодою влади Судану створили базу в південній частині цієї країни. На звинувачення Кампали (столиці Уганди) у тому, що Хартум підтримує вбивць АОГ, їм відповіли, що уряд Уганди підтримав Народно-визвольну армію Судану, яка бореться проти суданського уряду.

Однак ситуація почала виходити з-під контролю в самому Судані, де «Армія опору Господа» почала вчиняти те, що й раніше в Уганді: нападати на села, вбивати, ґвалтувати та викрадати дітей. З 1997 року Судан припинив підтримку Коні і почав співпрацювати з Угандою, щоб вигнати АОГ зі своєї країни. Наступ увінчався успіхом лише в 2001 році. Дитяча армія Коні слабшала, але продовжувала наводити страх. Через кілька років деякі бази АОГ переїхали до Демократичної Республіки Конго. Їх присутність на території колишнього Заїру призвела до загострення відносин між цією країною та Угандою. Уряд Кампали навіть був готовий ввести війська на територію ДРК, щоб продовжити переслідування «Армії опору Господа», але не отримав схвалення Кіншаси.
З 2003 року справу про злочини, скоєні армією Джозефа Коні, розглядає Міжнародний кримінальний суд. Згодом цьому питанню також приділила особливу увагу Організація Об’єднаних Націй. Це змусило уряди Уганди, Судану та Демократичної Республіки Конго разом з американською розвідкою (яка після 2001 року визнала «Армію опору Господа» терористичною організацією) розробити спільну стратегію боротьби з бійцями Коні, яка невдовзі почала приносити позитивні результати.

Однак АОГ не перестала бути жорстокою. У грудні 2009 року на північному сході ДРК сталася різанина, під час якої бойовики Коні вбили та покалічили кілька сотень людей. Ще 250 було викрадено.

Після цих подій Сполучені Штати посилили свою присутність у цьому регіоні. Барак Обама вирішив відправити військових радників до Уганди, щоб ті навчали угандійських військових. На жаль, таке рішення було прийнято надто пізно.

Ситуація ускладнилася ще більше, коли в 2013 році в Центральноафриканській Республіці стався державний переворот. Нова влада відмовилася від подальшої співпраці в боротьбі з «Армією опору Господа», змінивши свою думку лише через тривалий час.

Без хепі-енду

«Ніхто не знає, чи живий Коні взагалі, чи бійці АОГ все ще перебувають під його командуванням, чи вони лише дотримуються якоїсь ідеології. Безсумнівним є тільки те, що «Армія опору Господа» сьогодні дуже слабка з військової точки зору», – заявив нещодавно у коментарі газеті «Die Welt» Адольф Агенонга, експерт з геополітики з Університету Кінсангані в Демократичній Республіці Конго. Він додав: «Сьогоднішню АОГ не можна порівняти з сумнозвісною армією, яка потрапила в заголовки газет у 2012 році».

Справді, після 2013 року «Армія опору Господа» втратила свою силу. Вбивства та викрадення трапляються, але їх порівняно небагато. Тим не менш, може бути дивним, що за стільки років і попри «інвестування» у боротьбу з АОГ близько мільярда доларів на рік, самопроголошеного гуру Джозефа Коні досі не спіймали. Однак треба мати на увазі специфіку бою в африканських хащах, надзвичайно велику територію та те, що АОГ пересувається (ймовірно) по території трьох-чотирьох країн. Армії окремих держав не мають такої свободи пересування.

До цього слід додати відсутність інформації про самого Коні. Невідомо навіть, як він виглядає зараз. Крім того, схоже, Коні все ще користується великою пошаною серед своїх людей. Навіть нагорода в 5 мільйонів доларів, яку пропонують Сполучені Штати, нікого не спокусила його видати.
АОГ вже кілька років бореться за виживання, а щоб було на що жити, армія дітей Коні перетворилася на банду. Кажуть, що Коні наказав вбивати лісових слонів, які живуть у Центральноафриканській Республіці та Демократичній Республіці Конго. Пізніше його люди продавали слонову кістку арабським купцям у Судані.

На початку цього року ходили чутки, що Джозеф Коні хоче домовитися з урядами Уганди та Центральної Африки про «припинення вогню» і натомість отримає громадянство ЦАР. На даний момент уряд ЦАР не довіряє запевненням Коні, що той збирається припинити боротьбу.

Не виключено, цю недовіру підживлюють американці, які з минулого року зміцнюють відносини з однією з найбідніших країн світу. Можна з прикрістю сказати, що про Центральноафриканську Республіку США згадали лише зараз, коли Росії вдалося створити там сильну сферу впливу. Але якщо це допоможе боротися з АОГ – то краще пізно, ніж ніколи.

Кат чи жертва?

Домінік Онгвен був схоплений у 2015 році в Центральноафриканській Республіці. Він був одним із викрадених дітей. Однак він швидко пристосувався до умов, в яких йому довелося жити. «Армія опору Господа» влаштувала йому «промивання мізків», яке перетворило його на монстра.
Жителі Лукоді слухали по радіо судовий процес над Домініком Онгвеном, командиром підрозділу «Армії опору Господа», яка 19 травня 2004 року напала на табір переселенців, убивши понад 60 осіб. Фото: Luke Dray/Getty Images
Тож кого звинувачувати в скоєних ним злочинах? Чи викрадення та заподіяна йому шкода звільняють його від відповідальності за його дії? На ці запитання було непросто відповісти, але Міжнародному кримінальному суду довелося відокремити речі, які Онгвена змушували робити, від речей, які він робив як один із командирів АОГ. І за ці злочини його засудили до 25 років позбавлення волі. МКС кваліфікував його дії як злочини проти людства та воєнні злочини.

Проти Онгвена свідчили чотири тисячі людей. За деякими даними, він керував набігами на села, наказував своїм людям вбивати жителів, а потім готувати та їсти своїх жертв. Найважливішими доказами проти нього були записи дзвінків на супутникові телефони та записи радіозв'язку між командирами окремих груп. Ці розмови показали, що Онгвен був одним із найбільш довірених людей Коні та мав величезний вплив на діяльність АОГ.

Суд над Онгвеном має шанси стати знаковим. Судді довели, що в разі особливо тяжких злочинів колишніх дітей-солдатів судитимуть як дорослих. А те, що вони самі колись стали жертвами злочинів, які пізніше самі скоювали, не звільняє їх від кримінальної відповідальності.

– Анна Щепаньска
– Переклад Марія Шевчук


TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

Основна світлина: Солдати угандійського повстанського угрупування «Армія опору Господа», 11 червня 2006 р. Фото: Sam Farmar/Getty Images
побачити більше
Цивілізація Останній випуск
Стек з бика, що має імунітет на глобальне потепління
Чи ми «створимо» людей, які генетично зможуть терпіти щораз більшу спеку?
Цивілізація Останній випуск
Агонія Польщі малих містечок
Ця книга повинна була стати каяттям ліберальної еліти. Але чи стала вона такою по суті? 
Цивілізація Останній випуск
Як у Каліфорнії чи як у Техасі?
Це кінець США як федерації?
Цивілізація Попередній випуск
Путін почав війну. Хто її закінчить?
Групи інтересів в Кремлі вже потиху ведуть боротьбу за владу після смерті президента.
Цивілізація Попередній випуск
Литовці полюбили Польщу
Виросло вже покоління без упереджень, без негативного багажу, з поглядом у майбутнє, і Росію ця ситуація однозначно непокоїть.