Венеція в квітні. Синє небо, бірюзові лагуни. Костели, палаци та житлові будинки освітлені рожевим ранковим світлом, фіолетовим – у сутінках. Багато людей, але не так багато, як під час сезону. Біля площі св. Марка екскурсії для старшокласників, сім’ї з дітьми, закохані. Перед однією зі старих кав’ярень музичний квартет на маленькій сцені розважає клієнтів, які попивають вино, та позує для фотографій туристів.

Кілька вулиць і містків далі, ряд пабів над тихим каналом. На столах аперитиви, вино, кава, закуска, над ними – жваві дискусії кількома мовами. Майже на кожному кріслі паперовий пакет із написом Homo Faber. На шиях у людей різного віку, що розважаються, значки з однаковим написом. Журналісти, представники організаторів, майстри...

Виставка Homo Faber має коротку історію. Запланована як захід, який відбувається кожні два роки, після успіху першої події наступну двічі переносили. Звісно, ​​на це вплинула пандемія. Нарешті, можна її побачити, і це як художній, організаційний, так і фінансовий успіх. Добре, що цю цінну ініціативу не поховали несприятливі обставини.

У старому монастирі

Організатор Homo Faber – Фонд Мікеланджело, міжнародна некомерційна установа, яка спрямована на популяризацію та захист досягнень майстрів ремісництва та намагається пов’язати традиції їхнього мистецтва, що передаються століттями з покоління в покоління, зі світом сучасної творчості (дизайну). В епоху цифризації, збільшення частки штучного інтелекту у виробничих процесах, Фонд наголошує на цінності праці людських рук.

Місце для виставок Homo Faber було надано Фондом Чині, який з 1951 року працює на благо культури в колишньому монастирі на острові Сан-Джорджо Маджоре. З часів окупації Венеції Наполеоном монастир виконував військові функції. Пізніше його окупували австрійський та італійський гарнізони. Так острів зажив своїм життям, відділений від «справжньої» Венеції не лише водою, а й своєю функцією.

Після Другої світової війни військові покинули острів, і венеціанська влада передала його фонду Чині, який взяв на себе місію відновлення всього комплексу та надання йому історичного та культурного контексту. Нині острів, його доглянуті будівлі та сади створюють простір для численних культурних заходів. У колишньому монастирі зокрема знаходиться бібліотека з 15 000 книг і архів з колекціями, що стосуються музики, театру та мистецтва.

Організатори Homo Faber, куратори, відповідальні за окремі частини виставки, добре використали складний історичний інтер’єр, коридори, кімнати, бібліотеку, навіть подвір’я. Вони хотіли показати митців, їх справу, роботи, а також надати відвідувачам можливість особисто познайомитися з майстрами. А що може бути приємніше від ранкової розмови зі скрипковим майстром?

15 світів

Homo Faber 2022 складається з 15 окремих виставок, підготовлених 22 кураторами. Експонуються роботи 400 дизайнерів і майстрів з 43 країн. Представлено 12 японських старих майстрів ремесла, які у своїй країні мають статус «Живих національних скарбів».

У рамках Homo Faber представлено 850 експонатів. Митцям знадобилося багато годин, днів, іноді тижнів чи місяців, щоб виконати кожен із них. Тому можна сказати, що виставка віддає належне не лише людській творчості, спритності та знанням, а й упертості, цілеспрямованості та наполегливості.

«Мені може знадобитися до пів року, щоб перетворити гарбуз на лампу», – говорить Пшемек Кравчинський, учасник виставки, автор майстерних ажурних творів мистецтва. Як ви можете прочитати в біографії митця, спочатку виготовлення ламп такого типу було його хобі, 10 років тому він зайнявся цим з повною віддачею. Сьогодні його роботи знаходяться в будинках знавців по всьому світу.

На виставці, присвяченій паперовим роботам, привертає увагу об’ємне зелено-бірюзове панно роботи Анни Кругельської. Архітекторка за освітою з 15-річним досвідом проєктування будівель і резиденцій у Європі та Азії потребувала можливості повнішого художнього вираження. Матеріалом, який задовольнив її потребу, був папір. Рельєф, показаний на Homo Faber, складається з 600 шматочків паперу, склеєних між собою таким чином, що вони створюють – з кожним рухом глядача – поверхню зі змінною формою. Вони переливаються, як вода в лагуні, яку нагадують за кольором. Як каже майстриня, для неї важлива «гра зі світлом і тінню, з контрастом».

Виставка «Magnae Chartae» (куратор Мікеле Де Луккі), присвячена роботам з паперу, підкреслює надзвичайну пластичність цього матеріалу та пристрасть сучасних митців до роботи з ним. Папір делікатний, схильний до руйнування, може ідеально імітувати інші матеріали. Сукні, які вітають гостей на початку виставки, немов зшиті з тканини – це паперові роботи (Ізабель де Борхграв). Творіння, натхнене Альбертиною, персонажем, створеним Марселем Прустом у романі «У пошуках втраченого часу», вражає. Здавалося б, мереживні роботи, це вироби з паперу, іноді накладені один на одну, створюють просторові скульптури. На тлі геніальних конструкцій журавлі-орігамі, що летять зі стелі, – це класичні роботи (Чарльза Кайсана), як і паперові парасольки (робота Мацуди Ваґаса).

Виставка порцелянових робіт «Віртуозність порцеляни» (куратори: Давід Камео та Фредерік Боде) у монастирській бібліотеці XVII століття, яка стала незвичайним декором для досягнень сучасних митців порцеляни. Вони глибоко усвідомлюють традицію і граються нею іноді дуже сміливо, намагаючись налагодити діалог з глядачами. З великим успіхом. У благородній темній бібліотеці у вітринах виставлені, зокрема: двоголові собаки, скульптури з порцеляни, що прикидаються зруйнованими, частини яких з’єднані дротом, розбиті китайські вази, поміщені в скляні абажури, що імітують їх традиційні форми (Буке де Віс). Мейсенські порцелянові фігурки виконані в атмосфері розпусної Венеції XVIII століття (Кріс Антеманн).

Експозицію увінчує велика просторова фігура, що нагадує підводну знахідку. Глечик? Мушля? Уламок коралового рифу? Скульптура заввишки 2 метри, що складається з 60 000 крихітних амфор, глечиків і пляшок, виготовлених (звичайно) з порцеляни (Грегуар Скалабр). І – щоб не загубити традицію – темна кобальтова ваза ХІХ століття із золотими орнаментами з севрської мануфактури. Її творці 200 років тому опиралися на своїх попередників епохи Відродження, які надихалися античністю.

Неможливо описати галерею за галереєю, роботу за роботою. Виставка Homo Faber веде нас до сотень місць і географічно, і історично. Вона надає сучасності контекст традиції. Це показує, на скільки митець у своїх пошуках черпає з минулого. Як він нерозривно пов’язаний з ним, навіть якщо його твір – це іронічний коментар до історії, варіація, жарт чи суперечність.

Живі скарби

Організатори Homo Faber підкреслюють цінність ручної роботи, мануальної креативності, яка черпає з одвічних людських потреб і рефлексів. Вони хочуть, щоб нитки традиційних професій і технологій не обірвалися. Вони наголошують на тому, як важливо, щоб старі ремісники передали свої знання молоді, яка не лише відтворювала б їхні роботи, а й вміла проєктувати та створювати твори мистецтва, відгукуючись до своїх попередників.

Глибоко продуманим було розміщення виставки «12 каменів» у залі, де знаходиться почорніла картина Тиціана. Ця дюжина каменів – це старовинні японські майстри, які займаються такими техніками, як металургія, плетіння з лози, кераміка, шиття, декорування шкатулок. На моніторах можна побачити відео про діяльність старих майстрів. Майстер щось змішує, виливає у форму, потім додає дрова до примітивного вогнища. Укінці ми бачимо чудовий ефект цих, здавалося б, скромних процедур. Незмінних протягом тисячоліть.

Тіціан, робота якого майже повністю заполонила цю залу, також був старим майстром. Він малював до глибокої старості, і його творчість з часом еволюціонувала, але не втратила своєї художності.

Течія роздумів про потребу людської креативності, збагаченої контактами з іншими митцями, видається особливо важливою саме сьогодні, адже під час недавньої ізоляції багато зв’язків було розірвано, а цифрові технології освоїли нові сфери. Машини, штучний інтелект можуть все зробити за нас швидше, чистіше, точніше і дублювати продукти в мільйонах копій. Однак саме людина має запрограмувати шаблон, який буде виконувати машина. Людина також може зробити це сама, створивши надзвичайний та унікальний виріб.

– Беата Моджеєвська

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

–Переклад Олена Ковалевська

Виставка “Homo Faber”, 10.04-1.05.22, Венеція, острів Сан-Джорджо Маджоре, homofaber.com