Цивілізація

Афери, кризи, скандали. П’ять років у Єлисейському палаці

У неділю французи обрали президентом людину, яка оточила себе підозрілими типами, дозволила розкрадати державні гроші у гігантських розмірах, віддала наказ стріляти в людей з гладкоствольної зброї на Єлисейських полях і перетворила європейську супердержаву на посміховисько націй.

Зазвичай закінчення президентського терміну є приводом для ґрунтовного підбиття підсумків. У випадку з Еммануелем Макроном підсумком могли б стати президентські дебати, але, на жаль, його суперниця Марін Ле Пен в середу ввечері вважала за краще зосередитися на інших темах, а не на огляді останніх п’яти років у Єлисейському палаці та численних скандалах, з якими було пов’язано його президентство.

А їх не бракувало. Еммануель Макрон підкидав таблоїдам більше поживи, ніж будь-хто з його попередників. Від «жовтих жилетів», скандалу Беналли та епідеміологічної кризи, до нинішнього конфлікту в Україні – уся його каденція була сповнена афер, криз і скандалів. Оскільки преса та громадська думка мають коротку пам’ять, варто згадати найбільш знакові з них, адже відносно повний каталог був би розміром з енциклопедію.

Майже через рік після вступу на посаду Еммануель Макрон все ще користувався незаслуженим авторитетом людини з-поза системи, його вважали втіленням надій французів, втомлених від право-лівого політичного пінг-понгу, на оновлення політичного життя. На жаль, капітал довіри молодого президента сильно постраждав від першого великого скандалу на самому початку його каденції.

Скандал №1 (та дрібніші скандали)

Скандал Беналли мав неймовірні наслідки і надовго зіпсував імідж нового президента. Виявилося, що нова команда мала точно такі ж пороки, як і попередні, тільки в квадраті.

У липні 2018 року ліберальна щоденна газета «Le Monde» повідомила, що Александр Беналла, довірена особа президента, відповідальна за його безпеку, був помічений на відео першотравневої демонстрації, де вчиняв насильство проти демонстрантів разом з правоохоронними органами, хоча він був звичайним спостерігачем і жодним чином не мав права брати участь в поліцейських операціях.

Марокканець Маруан Беналла, мати якого змінила йому ім’я на більш французьке, – колишній активіст молодіжної соціалістичної організації, але не програмного осередку, а служби порядку (недоброзичливці називають її «ополченням»). Він служив партії більше м’язами, ніж сірими клітинами, відповідно до своїх компетенцій резервіста жандармерії у званні бригадира (прирівнюється до капрала).

Вже перебуваючи на службі у президента в Єлисейському палаці, він забажає (і отримає) звання підполковника. Під час формування політичної сили Макрона він разом із контингентом молодих соціалістів потрапив в найближче оточення майбутнього президента і встановив з ним дружні стосунки, що згодом дало підстави підозрювати їх у різноманітних непристойних зв’язках.

На оприлюднених записах Александр Беналла мав на собі поліцейську пов’язку, користувався рацією і був оснащений поліцейським шоломом і кийком, яким він орудував з великим ентузіазмом. У пошуках сильних вражень він скористався престижем людини з оточення президента, щоб змусити префекта та начальника поліції дати йому можливість бути присутнім на маніфестації та розважитися, побиваючи демонстрантів. Оприлюднення скандалу спричинило справжній політичний землетрус, який місяцями не сходив із перших шпальт газет.
Александр Беналла (ліворуч), резервіст жандармерії у званні бригадира (капрала) був підвищений до звання полковника. Фото: Patrick AVENTURIER/Gamma-Rapho via Getty Images
Але на цьому епізоді історія не закінчилася – за цим скандалом виплив наступний. Бажаючи того чи ні, Беналла був звільнений офісом президента лише тоді, коли він незаконно заволодів записами камер відеоспостереження, які його компрометували. Згодом звинувачення було висунуто йому та трьом іншим високопоставленим поліцейським, яких підозрювали у сприянні незаконному заволодінні цими записами.

Після другого епізоду цього серіалу журналістське розслідування виявило ще третій та багато інших. Коли Макронові здавалося, що бомбу знешкоджено, розгорівся скандал з дипломатичними паспортами, які Беналла використовував для відряджень, особливо на африканський континент, після того, як він залишив Єлисейський палац. Також він залишив за собою інші привілеї: ліцензію на вогнепальну зброю, службову квартиру та лімузин, перепустку до парламенту тощо. Ось така пожива для ЗМІ на найближчі тижні…

Але і це не був кінець. Наслідки скандалу були настільки великими, що з цього приводу було створено дві парламентські комісії, а, даючи свідчення на комісії у сенаті, Беналла збрехав настільки нахабно, що це викликало новий скандал. Більше того, в рамках розслідування поліція провела обшуки в офісах... Єлисейського палацу, кидаючи тінь на рештки престижу демократичної президентської аури.

Засуджений до трьох років Беналла регулярно з'являвся в ЗМІ до кінця терміну своїх повноважень. Останній раз преса писала про нього в грудні 2021 року, коли його затримали у рамках розслідування за підозрою в корупції через оборудки з пострадянськими олігархами, зокрема, з узбецьким мільярдером Іскандаром Махмудовим, пов’язаним з ізмайлівською мафією, з яким Беналла вів переговори про контракти, поки ще працював на президента Франції.

Недобросовісний бізнес. Як французи заробляють гроші під час війни

Можливо, замість розрекламованих сирів французької марки краще обрати продукт одного з польських виробників?

побачити більше
Більшу частину часу Макрон прикривав Беналлу і обмінювався з ним текстовими повідомленнями. Почуття безкарності Беналли було прямо пропорційним його дружбі з президентом, що породило багато чуток.

Хоч цей скандал і нагадує гостросюжетний роман, він все ж надовго зіпсував імідж Макрона і поклав край міфу про реставратора суспільного життя, який пориває зі зловживаннями попередньої епохи.

Криза «жовтих жилетів»

Найбільшої, без сумніву, кризи за часів перебування Макрона на посаді ніхто не очікував. 17 листопада 2018 року після заклику в соцмережах протестувати проти підвищення цін на паливо на вулиці вийшли сотні тисяч демонстрантів.

У всіх містах Франції з’явилися цілісінькі натовпи людей, що протестували проти податкового гніту та соціальної політики уряду. Вперше за багато років народився цілком низовий і стихійний рух, без посередництва партій, спілок чи організацій, а отже, без офіційного переговорника для влади. Підкупити практично не було кого, тож принаймні деякі вимоги довелося задовольнити – досить нетипово для демократії.

Макрон був змушений вжити деяких формальних заходів, щоб заспокоїти ситуацію, наприклад, пообіцяти 100 євро надбавки для тих, хто отримує мінімальну зарплату. Проте протестувальники, окрім економічних вимог, почали озвучувати й політичні вимоги, зокрема такі, які стосувалися підтримки громадянської демократії. Серед них – флагманський постулат про громадянський референдум у швейцарському стилі, який сьогодні перегукується з програмними пунктами таких «антисистемних» кандидатів на президентських виборах, як Жан-Люк Меланшон, Марін Ле Пен чи Ерік Земмур. До команди останнього входили дві історичні постаті «жовтих жилетів»: Жаклін Муро та Бенжамін Коші.

Проте владі так і не вдалося заспокоїти настрої, і «жовті жилети» щосуботи виходили на вулиці, а демонстрації посилювалися і почали поступово переростати у вуличні бої, причому настільки інтенсивні, що 8 грудня 2018 року озброєний гелікоптер чекав у дворі Єлисейського палацу, готовий будь-якої миті евакуювати президента, якщо демонстранти на Єлисейських полях вирішать спрямувати свій гнів проти нього у більш силовий спосіб.
Під час демонстрації «жовтих жилетів» (фото від 14 березня 2020 року) поліція не стримувалася. Фото: Jerome Gilles/NurPhoto via Getty Images
Коли ситуація стала дійсно критичною для Макрона, йому на допомогу прийшли крайні ліві. Найбільшим союзником уряду виявилися «Antifa» та «Black Blokcs», які крок за кроком перейняли ініціативу стихійного протестного руху, близького до вимог середнього класу та дрібних підприємців, тієї «Франції, яка встає вранці», за формулою Ніколя Саркозі, що нагадує пужадизм 1950-х років (пужадизм – це масовий протестний рух, названий на честь свого творця і лідера, метою якого була боротьба з етатизмом і всемогутністю держави, а також опір проти концентрації капіталу, соціальної нерівності і зубожіння середнього класу, – прим. ред.)

На демонстраціях, які спочатку були аполітичними, почали з’являтися червоні прапори та символи крайніх лівих, а численні випадки пограбування магазинів і спалені барикади, особливо в Парижі, що створювали яскраву медіа-картинку та розбурхували уяву, шокували громадську думку, ще більше відштовхуючи від руху «жовтих жилетів» тямущих людей і даючи владі привід для застосування силових рішень, які охоче використовувалися.

Уряд вирішив не стільки придушити рух, скільки використати його в власних цілях, надавши свободу дій поліції, якій гарантував безкарність і дозволив використання оборонної зброї, зокрема сумнозвісних гранатометів LBD. За перші кілька тижнів по всій країні було зафіксовано щонайменше дванадцять смертей, включаючи випадкову жінку в Марселі, вбиту гранатою зі сльозогінним газом, випущеною поліцейським, коли вона зачиняла вікно своєї квартири. За статистикою журналіста Давіда Дюфрена, сотні людей отримали поранення у вигляді відірваних кінцівок або вибитих очей: 353 протестувальники отримали травми голови, а 30 з них втратили зір. Практично ніхто не поніс за це відповідальності.

Атмосфера насильства та протистояння, яка посилила імідж Макрона як зарозумілого й віддаленого від народу автократа, тривала понад рік, а серія щотижневих суботніх мобілізацій була перервана лише карантином, запровадженим у контексті коронавірусу.

Криза Сovid-19

Інтриги влади з політв’язнями, тобто виборча кампанія у Франції з вбивствами на задньому плані

Уся макронівська еліта поводить себе як переляканий гравець.

побачити більше
У той час, як Францію сколихнула найбільша соціальна криза з часів великих страйків Народного фронту (друга половина 1930-х років – прим. ред.), настала епідеміологічна криза, пов’язана із Covid-19.

Антикризове управління у Франції мало чим відрізнялося від антикризового управління в інших західних країнах і базувалося на введенні послідовних суворих локдаунів, починаючи з 17 березня 2020 року. Проте відразу ж стали очевидними недоліки, некомпетентність органів санітарного контролю і повна байдужість осіб, відповідальних за антикризове управління.

Символічним стало питання масок, офіційний дискурс якого регулярно змінювався на 180 градусів. Спочатку уряд закликав громадян повернути свої запаси масок в аптеки, стверджуючи, що носити їх не обов’язково і вони не захистять від вірусу. Чиновники міністерства охорони здоров’я та медіа-експерти регулярно змінювали версії щодо придатності масок і тестів, а тодішня речниця уряду Сібет Ндіає, спеціалістка з регулярного висміювання у ЗМІ, зайшла так далеко, що зізналася на телебаченні, що не вміє одягати маску, щоб проілюструвати той факт, що французи не повинні носити маски, бо вони не знають, як ними користуватися.

Однак ця політична брехня мала на меті приховати зовсім іншу реальність: нестачу і подекуди повну відсутність запасів. Виявилося, що стратегічний запас масок просто знищили, щоб не платити за складське зберігання. Жером Саломон, головний лікар країни і «мсьє Ковід» Макрона, наказав знищити 600 мільйонів масок у 2018 році і наполягав на відмові від плану введення стратегічного резерву в один мільярд масок.

Згодом виникли аналогічні труднощі з тестуванням. Знадобилося багато часу, щоб тести були запроваджені у повному масштабі і стали доступними для всіх за відносно розумний проміжок часу. Французи були змушені стояти в черзі на тест по кілька годин, а затримки в отриманні результатів тесту могли тривати до десяти днів. Такий же провал стався і з впровадженням вакцин.

Десятки тисяч громадян почали скаржитись на відсутність вміння передбачити ситуацію, різнопланову недбалість, порушення обов’язку надавати захист, державну брехню, відмову в наданні медичної допомоги тощо, особливо на міністра охорони здоров’я Аньєз Бузин.

Під час слухань у червні 2020 року перед парламентською слідчою комісією з питань боротьби з пандемією євродепутати скептично поставилися до її пояснень, а в жовтні 2020 року в її будинку провели обшук у рамках судового розслідування, ініційованого Судом юстиції республіки, єдиним органом, уповноваженим судити членів уряду, які перебувають на посадах.
Аньез Бузин втекла від звинувачень до міжнародної установи. Фото: DENIS BALIBOUSE/EPA/PAP.
Аньєз Бузин, яку звинувачували у різних інших правопорушеннях, таких як лобіювання фармацевтичних компаній та конфлікт інтересів при призначенні свого чоловіка на посаду директора інституту Inserm, уникла відповідальності, звільнившись у розпал санітарної кризи під приводом місцевих виборів. Сьогодні вона займає комфортну посаду в Міжнародній організації охорони здоров’я в Женеві.

Вона була не єдиним міністром, який потенційно міг опинитися за ґратами. Навпаки – мабуть, в історії П’ятої Республіки ще не було уряду з такою кількістю міністрів, підозрюваних чи звинувачених у різних злочинах, та ще й із судовими справами і вироками. Неможливо навіть коротко розповісти тут про всі ці випадки, тому обмежимося лише найефектнішими.

Скандали 2, 3 i 4

Всього за місяць після перемоги на виборах 2017 року всі міністри з коаліційної центристської партії MoDem були змушені піти у відставку, підозрювані в організації фіктивної системи найму помічників у Європарламенті.

Працевлаштовувати родичів і друзів – це давня практика, добре закріплена у всіх партіях, але на горіхи перепадало через це лише угрупуванню Марін Ле Пен. Однак цього разу звинувачення були висунуті близько десятьом особам з коаліційної партії макроністів, в тому числі міністрові юстиції Франсуа Байру, міністрові європейських справ Маріель де Сарнез і міністрові оборони Сільві Гулар – майбутній так і не обраній єврокомісарці, на скомпрометованій кандидатурі якої у 2019 році наполягав президент Макрон, що спричинило черговий скандал.

Не піддався на оману перебудови, не повірив Росії

«Ти програв, Алене», – написав Адам Міхніку «Газеті Виборчій», тріумфально вихваляючи угоду з Польською об’єднаною робітничою партією.

побачити більше
Міністр юстиції, відомий і медійний адвокат Ерік Дюпон-Моретті, використав посаду міністра для зведення порахунків із суддями, з якими у нього були конфлікти, коли він ще був адвокатом. Суд юстиції республіки порушив справу та готується до розгляду.

Міністру Жеральду Дарманену, якого звинувачували в набагато серйознішому злочині – зґвалтуванні, справа зійшла з рук. Мешканка Туркуан дала свідчення, що її змушували займатися сексом в обмін на житло та роботу в 2018 році. Справу закрили лише нещодавно, але обвинувачення не завадило Макрону призначити його головою МВС на тлі мовчання більшості феміністок.

Скандальчики

Інші міністри Макрона забували заповнити податкові декларації. Уповноважений з питань пенсійної реформи Жан-Поль Делевуа пішов у відставку наприкінці 2019 року, коли з’ясувалося, що він приховував своє перебування у наглядових радах близько десятка різних організацій, асоціацій та органів, деякі з цих посад він обіймав за винагороду. За це в грудні 2021 року його засудили до умовного позбавлення волі та штрафу в розмірі 15 000 євро.

Проти державного секретаря з питань цивільної служби Олів'є Дюссо веде слідство фінансова прокуратура у зв’язку з корупцією та неправомірною вигодою у вигляді отримання подарунків від певної компанії. Ця ж прокуратура також з березня 2019 року веде розслідування щодо отримання неправомірної вигоди міністром заморських територій Себастьєном Лекорну у зв’язку з його діяльністю в правлінні автодорожньої компанії.

Рішар Ферран, один із баронів Соціалістичної партії та один з історичних помічників Макрона, одразу після призначення міністром територіальної єдності опинився в центрі уваги ЗМІ через скандал 2011 року, коли очолювана ним установа орендувала офіси, що належали його цивільній дружині. У червні 2017 року Ферран пішов у відставку, від покарання його врятував термін позовної давності, а у вересні 2018 року він зайняв посаду голови Національної асамблеї, де замінив Франсуа де Ругі... також причетного до розкрадання – він влаштовував у парламенті розкішні обіди для друзів за державні гроші.

Самого ж Еммануеля Макрона також не оминули звинувачення фінансового характеру. Нещодавно з’ясувалося, що у 2016 році, коли він ще був міністром економіки з соціалістичними поглядами, приймаючи рішення балотуватися в президенти, він використав свою посаду, щоб організувати багаті обіди для відомих осіб, знаменитостей та зірок у штаб-квартирі Мінфіну на березі Сени з видом на Париж і приватним доступом до яхти. На це він протягом восьми місяців витратив весь представницький бюджет міністерства, тобто понад 120 тис. євро.
Міністр економіки Еммануель Макрон на військовій виставці Eurosatory в Парижі в червні 2016 року. Фото: A. Abbas / Magnum Photos / Forum
Як кандидат, а потім президент, Еммануель Макрон зобов’язаний заповнювати щорічну майнову декларацію. У 2014 році у ній фігурує статок на суму 156 тис. євро, а у цьогорічній – 500 тис. євро. Ці цифри дивують, якщо врахувати, що на посаді президента він за п’ять років отримав 800 тис. зарплати, а в 2009-2013 роках, працюючи в банку Ротшильда, він отримав, як сам зізнався, майже 3 мільйони євро зарплати (не кажучи вже про ту, яку він не розкривав). Що сталося з цими грошима? Нещодавнє розслідування журналістської команди «Off Investigation» кидає неприємні підозри на фінанси президента.

Коли в квітні 2012 року концерн Nestlé придбав дочірню компанію Pfizer, яка займалася виробництвом молока для немовлят, саме молодий банкір Еммануель Макрон переконав керівництво Nestlé підписати мега-угоду вартістю 12 мільярдів доларів, що принесло йому знамените прізвисько «Моцарт фінансів». Відомо, що гонорар банку зазвичай становить 0,5-1,5% від вартості угоди, і він ділиться між учасниками угоди відповідно до їх заслуг. Таким чином, до кишені Макрона мало потрапити щонайменше 5-10 мільйонів євро, а він задекларував 720 тисяч. Відомо також, що завдяки домовленості з французькими податковими органами банки виплачують значну частину винагороди за подібні операції структурам в офшорній зоні, а у Франції лише незначну частину – у вигляді оподатковуваної винагороди.

Якщо Макрон не проїв кілька мільйонів євро за кілька місяців, це означає, що він тримає свої нерозкриті заощадження десь за кордоном.

Останній скандал. Міжнародний

Як бачимо, термін повноважень Макрона почався зі скандалу, скандалом він і закінчується. І це – його політика щодо Росії та Путіна, яка триває усі ці п’ять років. Існує відома фотографія Макрона з виставки збройної промисловості Eurosatory у 2016 році, на якій він приміряє TopOwl, єдиний суперсучасний шолом з прицілом із функцією нічного бачення для льотчиків-винищувачів, що використовується зараз. Чому цю фотографію варто згадати? Тому що, незважаючи на ембарго, Франція продала Росії близько 20 шоломів TopOwl для пілотів Су-30.

З 2015 року по сьогодні, тобто коли Макрон був міністром економіки, а потім президентом, Франція видала щонайменше 76 дозволів на експорт зброї до Росії на загальну суму 152 мільйони євро.

Французькі компанії Thales і Safran, ключовим акціонером яких є держава, надали Росії найсучасніше обладнання, в основному тепловізійні камери для понад тисячі танків, а також навігаційні системи та інфрачервоні детектори для літаків і вертольотів. Це обладнання дозволило Путіну модернізувати танки, винищувачі та бойові гелікоптери, які використовувалися під час війни в Україні.

Наприклад, у 2019 році до Росії було доставлено 55 тепловізорів Catherine XP, які, будучи інтегрованими з системою наведення танка, вночі виявляють людину або транспортний засіб у радіусі 10 км. Їх використовували в 2014 році на Донбасі, вони ж використовуються в Україні донині. Концерн Safran оснастив Міги-29 і Су-30 навігаційною системою Sigma 95N, яка дозволяє пілотам визначати місце перебування без використання американських або європейських супутників.

Після оприлюднення цієї інформації Міністерство оборони Франції визнало, що «Франція дала дозвіл на виконання певних контрактів», додавши, що «з початку війни в Україні не було жодних поставок».
У серпні 2019 року Макрон запросив Володимира Путіна в літню резиденцію президентів Франції у форті Брегансон. Фото: ALEXEI DRUZHININ/SPUTNIK/KREMLIN POOL MANDATORY CREDIT/ Надано: PAP/EPA
У той же час Макрон проводив щодо Росії політику червоної доріжки. Він розпочав свій президентський термін з урочистого прийому Володимира Путіна у Версальському палаці в травні 2017 року, що стало подією символічного виміру – привілеєм, відведеним для особливо шанованих глав держав. Візит російського самодержця збігся з 300-річчям візиту Петра Великого до Франції, але нагадував він радше візит царя Миколи II до Парижа в рамках франко-російського союзу 1892 року.

Більше того, у серпні 2019 року Макрон запросив Путіна до приватної резиденції французьких президентів у форті Брегансон на Лазурному березі, улюбленому гніздечку російських олігархів. Там він процитував відому формулу Шарля де Голля про Європу від Лісабона до Владивостока, яка сьогодні має трохи гіркуватий присмак у контексті агресії проти однієї з європейських країн.

Макрон був послідовним: після початку війни він закликав французькі компанії не виходити з російського ринку занадто поспішно. Як смішно в цьому контексті звучить погроза, що «Росія заплатить велику ціну» за напад на Україну. Настільки ж гротескними є телефонні дзвінки до Кремля – порожній жест дипломатії, якої ніхто не бажає…

Кожен із таких скандалів теоретично повинен перекреслити шанси президента на переобрання або хоча б забрати кілька балів в соцопитуваннях. Однак з загадкових причин у Франції вони не впливають на результат і вже у найближчу неділю французи відправлять до Єлисейського палацу людину, яка оточувала себе підозрілими типами, дозволяла розкрадати державні гроші у гігантських розмірах, віддала наказ стріляти в людей з гладкоствольної зброї на Єлисейських полях і перетворила європейську супердержаву на посміховисько націй.

Серце кожного франкофіла обливається кров’ю…

– Адам Гвязда
– Переклала Марія Шевчук
Основна світлина: 2 квітня 2022 року, кампанія перед президентськими виборами у Франції. Мітинг на підтримку переобрання Еммануеля Макрона. Фото: Samuel Boivin/NurPhoto via Getty Images
побачити більше
Цивілізація Останній випуск
Стек з бика, що має імунітет на глобальне потепління
Чи ми «створимо» людей, які генетично зможуть терпіти щораз більшу спеку?
Цивілізація Останній випуск
Агонія Польщі малих містечок
Ця книга повинна була стати каяттям ліберальної еліти. Але чи стала вона такою по суті? 
Цивілізація Останній випуск
Як у Каліфорнії чи як у Техасі?
Це кінець США як федерації?
Цивілізація Попередній випуск
Путін почав війну. Хто її закінчить?
Групи інтересів в Кремлі вже потиху ведуть боротьбу за владу після смерті президента.
Цивілізація Попередній випуск
Литовці полюбили Польщу
Виросло вже покоління без упереджень, без негативного багажу, з поглядом у майбутнє, і Росію ця ситуація однозначно непокоїть.