Слонів, які під час Другої Пунічної війни в складі армії Ганнібала перейшли через Альпи, та трьох сучасних собак – Куно, Левка і Герца – розділяє все: вид, час (понад дві тисячі років), завдання. Африканські слони перевозили спорядження, лякаючи при нагоді римських легіонерів. Собаки, які супроводжують солдатів під час антитерористичних операцій, зокрема в Афганістані, допомагають солдатам виявляти електронні пристрої та, за необхідності, нападають на ворогів. Однак, є щось спільне між слонами і собаками, що проявляється крізь століття. Це участь у війні.

Достеменно невідомо, як карфагенські воїни винагороджували слонів за їхні військові заслуги. Можливо, вони мали задовольнитися тим, що увійшли в історію як чи не перші тварини, участь яких у боях добре відома.

Першими вони насправді не були, але інформація про використання котів перською армією у війні з Єгиптом або про капітолійських гусей не є настільки поширеною. Отже, згадаймо, що в 525 р. до н.е. перси, вдавшись до хитрощів, легко виграли битву при Пелузі, поставивши котів на передову, припускаючи, що на священних тварин єгиптяни не наважаться нападати. А гуси у 390 р. до н.е. врятували римський Капітолій від кельтів – своїм гелготінням вони розбудили його захисників.

Теперішні часи лагідніші до тварин, тож собаки – дві бельгійські вівчарки та один німецький пойнтер – були оцінені належним чином. За заслуги у війні з тероризмом їх нагородили медаллю Марії Дікін. Цією британською військовою відзнакою, аналогом Хреста Вікторії, з 1943 року нагороджуються тварини, які відзначилися під час воєн. «За мужність. Ми теж служимо» – напис, обрамлений лавровим вінком, відображає суть: вони служать, як солдати, і можуть звершувати великі діяння.

Але на війні – як на війні: тварини розділяють долю людей. Вони втрачають свої домівки та відчуття безпеки. Вони вирушають у похід. Страждають, отримують поранення, вмирають. Проявляють героїзм, але набагато частіше стають жертвами бойових дій.

Котяча бригада з Києва

Ромео, пес кремового забарвлення, став одним із багатьох собак, які постраждали унаслідок війни в Україні. Його знайшли у місті Дніпрі. Чи мав він домівку – невідомо. Його поранили. Під час обстрілу у нього влучив осколок, в результаті чого він втратив задню лапу. Але у цьому нещасті йому дуже пощастило. Його забрали з вулиці волонтери і привезли до Польщі. Тут він опинився в місті Александрув-Лодзький, де отримав роботу на повну ставку в міській раді. Він складе компанію самці на ім’я Джульєтта, яку сюди привезли раніше, – звідси і його кличка.

Важко думати про війну в Україні, не звертаючи уваги на долю тварин. Собаки та коти, покинуті напризволяще, що блукають поміж зруйнованих будинків. Дикі тварини у зоопарках, доля яких висить на волосині, бо навіть якщо вони якимось чудом переживуть бомбардування, їх доведеться приспати, як тільки виникне ризик їхньої втечі на волю у випадку пошкодження огорожі і кліток. Сільськогосподарські тварини, вбиті, мабуть, для розваги російськими варварами (їх важко назвати інакше). Мабуть, немає жодної людини, яку б не зворушили фото котів і собак, яких несуть або ведуть біженці. Тварина – це член сім’ї, як же її можна залишити в біді і покинути напризволяще?

Усі вони – жертви війни. Але українським солдатам (ймовірно, з Києва, хоча американське видання тижневика «Newsweek», яке це описує, не вказує на конкретне місце) прийшла ідея, як за допомогою котів утішити свої серця. З цією метою вони створили веб-сайт з назвою «Feline defense force» («Котячі сили оборони»), де публікують свої фотографії з котами, які, як вони пишуть, «підтримують воїнів-людей, що борються за захист демократії від ворожих загарбників».

Котам теж надається голос. «Я щойно доїв ще одного російського загарбника», – облизуючись, зізнається котяра. Інші також діляться враженнями від трапези. «Більшість росіян смакують як дешева горілка, приправлена ​​смутком», — розповідає один із них.

Жарти, можливо, трішки неапетитні, але лише трішки, зважаючи на обставини, за яких вони виникають. Адже вони покликані розважити слухачів і водночас підкреслити, що росіяни – в програшному становищі. На сайті котячої бригади також продаються різноманітні аксесуари з логотипом у формі котячої лапки та українським прапором, а кошти, зібрані від продажу, надходять організаціям, які допомагають тваринам. Тому мета є подвійно важливою.

Тішить також будь-яка інформація про порятунок тварин. Наприклад, про голодного і наляканого кота, який протягом двох тижнів був єдиним жителем розбомбленого будинку в Харкові, бо всі його мешканці втекли.

Або про великого чорного пса (судячи з фото, це російський чорний тер'єр), залишеного його власниками в одному з селищ під Києвом. Військовий патруль подбав про чотирилапого і взяв його на службу, але оскільки в квартирі знайшлися документи цього собаки, солдати хотіли б відшукати його власників.

Свині проти слонів

Чи увійдуть в історію української війни коти з сил оборони або собака, яка бере участь у патрулюванні? Хтозна... Кожен з них може робити вчинки, які, за людськими мірками, можна сміливо вважати героїчними. Як це й робило багато їхніх попередників.

Багатим джерелом інформації на цю тему є Імперський воєнний музей у Лондоні, де зібрані документи про участь тварин в обох світових війнах. Свої заслуги – скористаймося знаменитою назвою відомого фільму – проявляють у цій сфері "всі істоти, великі і малі". Тварини, щоправда, не стріляють і не командують, але у складі допоміжних служб вони працюють блискуче. Хтозна, в якому напрямку розвивалася б історія великих воєн і менших конфліктів, якби люди не користувалися допомогою цих створінь. Великих – у першу чергу коней, але також ослів, мулів, верблюдів та слонів. Малих – голубів і мишей. І середніх – собак, котів, а також свиней і навіть дельфінів.

Обидві світові війни – це лише малий фрагмент історії, бо допомогою тварин люди користувалися з давніх давен і користуються нею досі. Змінилися лише завдання, в яких тварини найчастіше стають у пригоді. У давні часи їхнім основним обов’язком було, наприклад, транспортування: вони перевозили спорядження на поле бою і поранених після битви. Їхня допомога була безцінною навіть тоді, коли з’явилися механічні транспортні засоби, бо ними не скрізь можна було дістатися. У гірських районах відмінно проявляли себе осли і мули, в пустелі – верблюди, а під час Другої світової війни у боях на Далекому Сході все ще використовували слонів. Не говорячи вже ​​про коней, бо без них упродовж віків не обходилася жодна армія.

Зробимо невеликий відступ: слони, як пише Джаред Еглан, автор виданої декілька років тому книги «Beasts of War: The Militarization of Animals» (Звірі війни: мілітаризація тварин), у бою бували ефективнішими, ніж коні, вони не боялися ні піхотинців, ні їхніх списів, ні мушкетного вогню. Отже, атака слонів була більш ефективною. Ситуація змінилася лише за часів широкого застосування гарматної зброї, бо величезні тварини були для неї легкою мішенню. У це важко повірити, але у давні часи проти слонів у боях використовували... свиней. Кажуть, їхнє хрюкання змушувало слонів панікувати.

Менші тварини мають не менші заслуги. Зв'язок та комунікацію упродовж багатьох років забезпечували голуби, а частково й собаки. «Ми приблизно за 20 миль від узбережжя. Перші підрозділи висадилися о 7.50». Так починалося повідомлення, яке 6 червня 1944 року доставив із Нормандії до Портсмута, що у Великій Британії, голуб Густав, працевлаштований у RAF – британській військовій авіації. Ось так він увійшов в історію. За п'ять годин невтомний Густав подолав дистанцію 241 км, а його зусилля були винагороджені медаллю Марії Дікін.

А миші? Важко повірити, але і в них під час війни була можливість себе проявити, хоча й дуже специфічна. Був час, коли їх тримали в окопах, звісно, в клітках, як газові детектори. Завдання виявилося обмеженим у часі, оскільки отруйні гази не увійшли до арсеналу обов’язкових бойових засобів. Таким чином, мишам не знайшлося місця серед рятівників, вони, як і велить природа, залишились шкідниками, проти яких застосовували іншу бойову тварину – кота.

32 голуби, 18 коней, три собаки і один кіт

«До перемоги у війні Нельсон долучився більше, ніж я, бо він був грілкою, яка зігрівала прем’єра», – любив підкреслювати військові заслуги свого сірого кота Вінстон Черчилль. І слушно, бо вони були суттєвими. Якби не теплий і пухнастий кіт на його колінах, Черчилль, безперечно, замерзав би під час засідань воєнного кабінету, адже з опаленням у роки війни на Британських островах було скрутно, і стосувалося це не лише мільйонів простих громадян. Коли людині холодно, вона погано мислить і погано працює, і в цьому сенсі досягнення Нельсона, якого назвали на честь видатного адмірала, настільки ж вагомі, як і досягнення його тезки.

За мужність, проявлену під час Другої світової війни та в період відразу після її закінчення, медаллю Марії Дікін було нагороджено 54 тварин – 32 голубів, 18 коней, трьох собак та одного кота. Однак, ним став не прем’єрський Нельсон, а Саймон, корабельний кіт з фрегату «Аметист», один із численних котів, які служили на воєнних кораблях, де перед ними стояло очевидне і дуже важливе завдання – охороняти склади з продовольством.

Саймон справно виконував свої обов’язки, але сталося так, що в ситуації постійної небезпеки (корабель перебував у водах Китаю, охопленого громадянською війною) він зробив набагато більше. Його присутність заспокоювала моряків. «Вона була безцінною, бо піднімала моральний дух молодих людей і додавала їм наснаги», – сказав кілька років по тому командер Стюарт Хетт, останній капітан фрегата, покладаючи вінок на могилу Саймона. Кіт, поранений осколком, помер від інфекції, яка розвинулася вже після повернення корабля до Англії. Його зустрічали як героя у всіх портах, куди заходив корабель, повертаючись додому.

Саймон похований на кладовищі для тварин в Ілфорді – передмісті Лондона, де серед кількох тисяч тварин знайшли своє місце вічного спочинку тринадцять володарів медалі Марії Дікін. Ініціаторка створення цієї відзнаки, Марія Дікін, до Другої світової війни керувала місцевим центром для тварин. Першим серед нагороджених тут спочив Ріп – відома дворняжка, яку забрали з вулиці і яка під час війни успішно і віддано шукала людей, що потрапили під завали лондонських будинків. На місці завалу, під яким опинилася одна жінка, він простояв дванадцять годин, не зрушивши з місця ані на крок.

Медаль Войтеку!

Чому в Ілфорді немає ведмедика Войтека? Войтека не потрібно представляти, тому що після років забуття – точніше, незнання – його сьогодні добре знають у Польщі. Майже всім відомо, як починалася його «військова служба», коли ведмежам його прихистили польські солдати в Ірані, і як склалася його подальша доля: участь у військовому житті та військових розвагах, включаючи пиво і цигарки, підвищення до рангу рядового солдата та битва під Монте-Кассіно, де він передавав товаришам коробки з боєприпасами.

Войтек – безперечний герой номер один на форумах, де користувачі Інтернету обговорюють тварин та їхні військові досягнення, у тому числі й за кордоном. Він прожив своє життя, взагалі не розуміючи, що він чимось відрізняється від своїх товаришів, – відзначив один із учасників дискусії, який коментував короткометражний фільм про найважливіших тварин-героїв, знятий Імперським воєнним музеєм.

Враження, яке справляє Войтек, є очевидним. По-перше, це ведмідь, а ведмедя складніше змусити співпрацювати, ніж собаку чи коня. По-друге, він був солдатом з усіма обов’язками та привілеями, включаючи оплату праці. По-третє, він брав участь у бою.

Тому важко зрозуміти, чому ведмедика Войтека немає серед лауреатів медалі Марії Дікін, на яку він заслуговує не менше за інших. Ні плин часу, ні державна приналежність не мають значення. Бо серед нагороджених є тварини з американських підрозділів як часів Другої світової війни, так і з періоду нещодавніх воєн в Іраку та Афганістані, а також декілька собак, які служать у французькій армії, зокрема Лейк, якого нагородили лише рік тому.

А час? Нагородження медаллю Марії Дікін відновили ​​в 2000 році, і відтоді нею були відзначені як теперішні (наприклад, робота після нападу на Всесвітній торговий центр), так і минулі (частіше) заслуги двадцяти тварин. У цю групу потрапили 18 собак і двоє коней: жеребець на ім’я Воїн, який є символом тисяч коней, що служили під час Першої світової війни, і кобила Смілива, яка здійснила кілька десятків перевезень під час Корейської війни. Лише чотири роки тому нагороду отримав Чіпс, собака породи хаскі, яка проявила доблесть під час вторгнення союзних військ на Сицилію у 1943 році – за рік до Монте-Кассіно.

Британці вміють цінувати і нагороджувати воєнні досягнення не тільки людей, а й тварин, а ведмідь Войтек був повноправним солдатом союзних військ. Дивно, що польська влада досі не порушила питання про належне визнання його внеску у перемогу. Зрештою, ще не пізно це зробити.

– Тереса Стилінська
– Переклад: Роман Шевчук