Історія

Великдень у неволі та у вигнанні. 1940-1945 рр.

До гробу Господнього в церкві св. Анни на Краківському передмісті утворилася кількасотметрова черга, вздовж Королівської дороги аж до костелу Візиток, досягла вона навіть університетських будівель. Гріб Господень символічно, у художній алегорії зображував страждання поляків, ніс віру та надію на повернення свободи.


1940


Підполковник кавалерії Клеменс Станіслав Рудніцький (у вересневій кампанії командував 9-м малопольським полком уланів) у Страсний тижень їхав на схід разом з іншими чоловіками, що їх заарештував НКВС. Після вересневої кампанії він почав працювати у підпільній організації «Служба перемоги Польщі», заснованій генералом Міхалом Токаржевським-Карашевичем. У другій половині лютого 1940 р. делегат від Кракова, від Союзу збройної боротьби до Львова, він нелегально проривався через німецько-радянський кордон, був затриманий у неділю 25 лютого радянським патрулем і через кілька днів відправлений до в'язниці у Перемишлі. Мав посвідчення особи на вигадане ім’я Юзеф Румінський, завдяки чому його не розпізнали у НКВС. У Вербну неділю його разом з іншими в’язнями загнали у вагони для худоби на станції Перемишль (по 70 осіб у вагоні) і потяг попрямував на схід.

У своїх спогадах він писав: «Минають дні й ночі. Поїзд продовжує йти. Ми намагаємося не загубитися в рахунку днів. Адже зараз Страстний тиждень і Геньо та Зигмунт Янушкевичі оголосили, що постять у Страсну п’ятницю, тобто не їдять того шматка ковбаси, який, на диво, ми отримуємо щодня разом із шматком хліба. Я захоплююся ними.

Фестиваль брехні, приниження та насильства. Агресія була лише питанням часу

За три місяці до німецького вторгнення чехи погодилися, щоб через їх країну пройшла екстериторіальна дорога Вроцлав-Відень.

побачити більше
Якогось дня ми проїжджаємо Жмеринку, потім чітко бачимо, як праворуч від нас залишається колія на Одесу, це означає, що їдемо на Дніпропетровськ, а може везуть кудись на Дон. Можливо, саме на той канал [Волга-Дон].

Ні! У Великодню неділю (знову ця неділя!) нас у Дніпропетровську висаджують, садять у машини й везуть до тюрем НКВС, оточених високими стінами із сторожовими вежами. І знову, як і в Перемишлі, величезні залізні тюремні ворота відчинились, а потім зачинились».

1941


Капітана Війська Польського Вацлава Пляцковського, офіцера-скитальника, з хворими легенями, нагородженого Virtuti Militari і двічі Хрестом Доблесті, перевезли з Хайфи до англійського військового шпиталю в Сарафанді. Про другий Великдень у вигнанні 13 квітня він написав у щоденнику: «Святкую сам, як і минулого року. Вчора ввечері ми влаштували в їдальні лікарні «яйце» для лікарів і сестер милосердя. У мене зовсім не було бажання брати у ньому участь, а тим більше, коли я довідався, що вони будуть в уніформі, а не в лікарняних халатах, я вирішив викрутитися з цього святкування.

Я не міг подолати відчуття неприємності, я був єдиний серед військових у цивільному. Я скористався нагодою, що вони пізно повідомили мене про те, що треба бути повністю одягненим, і, прикидаючись хворим, відмовилися брати участь у «яйці».

Сьогодні я хотів іти до костелу, але на жаль, з самого ранку віяв «хамсин», причому дуже різко, я, звичайно ж, не зміг вийти з кімнати. Спека була страшенна, ніби з розпеченої печі дмувало, і водночас дуже душно. (...) Мушу визнати, що лікарі та сестри в лікарні дуже приязно поводяться зі мною, і всі лікарі, які мали справу зі мною, включаючи начальника госпіталю та головну сестру, прийшли до моєї кімнати, щоб привітати мене зі святом. Також до мене прийшли з привітаннями хворі офіцери та капелан госпіталю».

Капітан Пляцковський не дожив до наступних свят. Помер 10 грудня 1941 року в австралійському військовому госпіталі в Єрусалимі. Як офіцер Окремої Карпатської бригади, похований на кладовищі Військовому цвинтарі Британської співдружності в Рамлі.
Великдень в еміграції, між 1941 і 1944 роками. У Страстну суботу поляки поклоняються Гробу Господньому в костелі.Фото NAC
1942


Великдень у Варшаві. Незважаючи на розпорядження німецької влади, яка обмежувала та піддавала цензурі навіть тексти молитов (наприклад, Літанії до Божої Матері, що містить прохання: «Королево Польської Корони, молися за нас»), релігійні почуття жителів зростали, що яскраво проявилося під час Великодня. До гробу Господнього в церкві св. Анни на Краківському передмісті утворилася кількасотметрова черга, вздовж Королівської дороги аж до костелу Візиток, досягла вона навіть університетських будівель. Гріб Господень символічно, у художній алегорії зображував страждання поляків, ніс віру та надію на повернення свободи.

1943


Польський Червоний Хрест підготував різдвяні пакунки для польських військовополонених, ув’язнених у таборах Третього Рейху. У Любліні Польський опікунський комітет на замовлення Головної опікунської ради (ГОР) передав Польському Червоному Хресту 100 кг борошна грубого помелу, 200 кг мармеладу та 20 кг цукру. Разом із пожертвами громадськості Польський Червоний Хрест надіслав із Люблінського району 21 410 посилок середньою вагою від 1,5 до 2 кг. Незалежно від Польського Червоного Хреста, 2 тис. п’ятикілограмових посилок ув’язненим люди надсилали окремо.

11 і 12 квітня Польський опікунчий комітет звернувся до жителів Любліна з проханням зробити пожертви на організацію Великодня для найбідніших дітей міста. Продовольчі товари продавалися за продовольчими картками, без м’яса та м’ясопродуктів. Щодня дорослі жителі отримували 150 грам цільнозернового хліба, діти – 100 грам.

У передсвятковий період ціни на продукти на вільному ринку на Люблінщині зросли аж на 100 відсотків і залишилися на цьому рівні після Великодня.

1944


Лікар підпоручник запасу Ян Орліцкий після вересневої кампанії опинився в радянському таборі для військовополонених у Старобельську і вижив як один із небагатьох ув’язнених там офіцерів. Через Павліщев Бор та Грязовець він дістався до армії генерала Андерса, що власне створювалася. Він пройшов з нею Персію, Єгипт, а перед Великоднем у 1944 році, як він зазначив у своїх нотатках, дійшов зі своїми військами до Казамассіми, «брудного старого містечка» в Італії. 7 квітня він записав: «Страстна п’ятниця. Процесія з італійським духовенством та народом. Чути переважно польський спів, великі натовпи людей на маршруті процесії». Через два дні, у неділю, він написав вірш «Пасхальна молитва», який закінчується такими рядками: Через Твоє славне воскресіння, дай, Господи, Польщі благодать перемоги.

1945

Найкращий привід почати війну

Декілька годин після «обурливого нападу» на ґлівіцьку радіостанцію Вермахт увійшов на територію Польщі від заходу, півночі та півдня.

побачити більше
У ніч на 30 березня, напередодні Великодня, росіяни увійшли до села Фредріхштайн біля річки Оль (Олава). Вранці вони розбудили примусових робітників, зайнятих у селі. Жінка в офіцерській формі задала їм кілька запитань німецькою, а коли зрозуміла, що має справу з поляками, перейшла на польську та російську.

Серед робітників було двоє втікачів із колони курсантів з табору військовополонених у Ламсдорфі, евакуйованих двома місяцями раніше, курсанти взводу Ян Жулма «Фелікс» та Едвард Руп «Дуб», обидва з повстанського угруповання Армії Крайової «Гурт». Вони втекли за селом Гротткауз з евакуаційної колони і пішки дійшли до села Фредріхштайн. Їх працевлаштували місцеві фермери, без німецьких трудових книжок. Це стало причиною того, що росіяни після вторгнення їх не звільнили. Передали до підрозділу НКВС. Яна Жулму перевезли до тимчасового табору НКВС у Кант (Конти Вроцлавські), а Едварда Рупа до аналогічного табору НКВС у Ноймаркті (Сьрода).

Ян Жулма згадував: «Табір був розташований у невеликому маєтку, який охороняла армія. В’язнями НКВС були цивільні особи різних національностей, військові та священики. В очікуванні наступного допиту та особистого обшуку я сховав посвідчення Армії Крайової, табличку зі Шталагу VIII F в Ламсдорфі, т. зв. смертельник і календар з примітками. Згорнув у рулончик три негативи з фотографіями з Повстання, сховав у отвір, який я зробив у половинці буханця, і намазав маргарином.

У Великодню неділю я пережив кілька допитів і обшуків, розповідаючи ту саму історію про примусові роботи в Третьому рейху. Якби вони знайшли хоч найменші докази того, що я належу до Армії Крайової, вони негайно депортували б мене вглиб Росії». Великдень 1945 року був для нього щасливим, після звільнення він повернувся до Польщі.

***


Адорація у таборі для військовополонених жінок Шталагу VI C в Оберланґені на кордоні з Нідерландами. Двадцять чотири години стояла варта при чудовому гробі Христа, який спроектували і виготовили в’язні – різьбярка і малярка. Дівчата мінялися кожні чверть години. Не витримували довше, непритомніли від слабкості. Люцина Лавнік, дев’ятнадцятирічна зв’язкова Варшавського повстання, записала у щоденнику: «Почесна варта складалася з вісьми дівчат. Сестри з лікарні одягнені в білі халати та чепці з червоним хрестом. О 12 годині вночі я мала йти на адорацію, але не пішла, бо ще не встигла вийти з бараку, як заслабла.Сушіння[пост] мало один недолік. Я була фізично виснажена. Тієї ночі знепритомніли 16 дівчат з варти. (...) Резурекція була значно скорочена і відбулася в суботу о 6 ранку.
Польські солдати зі «свяченим» на вулиці містечка, березень 1940 р. Польська армія у Франції. Фото NAC
Перед її початком священик [італієць із сусіднього чоловічого табору] благословив їжу. Хоча в таборі тут панує голод, наше святкове сервірування вражало. На двох великих столах були барвисті яйця та ягнята з вати. Тут і там можна було побачити навіть ковбасу. Саме в останні дні наших відряджень ми старалися з усіх сил обміняти все, що могли, на яйця, хліб і ковбасу».

«Бутерброди – у щоденнику іншої зв’язкової Аліни Карпович «Міли» – бутерброди... в морі ковбас, паштетів, рибної пасти та сиру, серед пагорбів хліба, яєць, примарні постаті в папільотах і фартухах – це ми. Запаси, нагромаджені за місяць, дочекалися свого дня. Багато роботи — не треба думати, не треба згадувати. Все губиться в масі рожевих скибочок, жовтих дисків, смачних мас, що склеюють пальці. Душить невимовний сум, навіщо все це?».

Люцина Лавнік: «Хоча кожна з нас має комок у горлі, ми намагаємося цього не показувати і сміємося. Після кількох слів-побажань від комендантки «Збіґнєви» [лейтенанта Яніни Скшинської] починаємо ділитися яйцем. Наша команда співає. Хоча і наймолодші в компанії, ми лідируємо і нав’язуємо свій стиль. Приходить Єва, ми сміємося з усього. Пані «Збіґнєва» наказує тишу.

Прийшли інші компанії, і ми вітали один одного. Потім ми відвідали інші бараки.

Після того, як ми прибрали, прийшла пані «Яґа» [лейтенант Ірена М. Мілеська]. Принесла повідомлення, яке шокувало всіх нас. – Ґданськ у польських руках. По вулицях майоріють польські орли.

– Єще Польска нє зґінела, – ми заспівали слабо, бо голос не міг пройти крізь наповнене сльозами горло.

– Мацєй Клєдзік
– Переклала: Аліна Возіян

Я використав: Генерал Клеменс Рудницький, «На польській дорозі», Лондон 1952, «Щоденник солдата-скитальника. Записки капітана Вацлава Пляцковського 1939-1941 рр.», ред. Яцек Пьотровський, Вроцлав 2016; Ян Орліцкі, «З Другим корпусом. Ірак, Єгипет, Італія», Варшава-Лондон 1994; «Дівчата зі Шталагу VI C Оберланген», опрацювання та підбір текстів Феліції Баньковської та Крістини Кабзіньської, Варшава 1998, а також мій власний архів.
Основна світлина: Святкування Великодня у Війську Польському у Франції в березні 1940 р. Фото NAC / Фотоархів Чеслава Датки
побачити більше
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Поморський злочин
З вересня по грудень 1939 року було вбито 30 тисяч людей у 400 населених пунктах Помор’я. 
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Втеча зі Шталагу – різдвяна історія 1944
Ув’язнені жінки шукали прихистку в німецькій церкві... Але це була помилка.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Нова Москва в Сомалі
Російська преса називала його новим Колумбом.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Анонімний рапорт Пілєцького
Друг, з яким вони втекли з концтабору «Аушвіц», загинув 5 серпня. Перед смертю встиг сказати: за Польщу.
Історія випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Чистки серед журналістів мали на меті відновити монополію на...
До роботи допускалися лише «довірені», а понад сто працівників було інтерновано.