Цивілізація

Росія в оточенні: від ріки Якоба до «Смажальні біля затоки»

Ця історія, по суті, могла б стати мемом. Його можна зробити з карти, на якій червоною лінією позначені ділянки кордонів Росії, на яких вона межує з країнами-членами Північноатлантичного альянсу. Їхня загальна довжина становить 1530 кілометрів, тобто, 6,5% протяжності усього кордону Російської Федерації. І підпишемо: «Росія відчуває себе в оточенні НАТО».

Інфографіка Анна Тибель-Хмелевська/TVP
Можливо, це просто топологічний жарт? Є відомий і смішний анекдот на подібну тему, який роками розповідали вчителі математики. Нагадаємо його ще раз: король обіцяє руку дочки тому, хто зможе обгородити його незмірні маєтки. Сміливцям, які прибувають до його двору, він дає кілька ліктів мотузки: спробуйте! Залицяльники натягують мотузку, дехто намагається розщепити її на тонші мотузки, щоб вона стала довшою, але все безрезультатно: їхні кістки біліють на полях. Нарешті одного дня з’являється тополог. Натягнувши мотузку між кількома кілками, він стає в центр визначеної таким чином зони і проголошує: МИ СТОЇМО ЗОВНІ. Після чого живе довго і щасливо…

Кружляючи путіноїдою

Оскільки подібну операцію можна виконати на ідеальній площині, можливо, російські математики, що спеціалізуються на неевклідовій геометрії, — а їх було багато, починаючи з казанського генія Миколи Лобачевського (1792-1856) — винайшли простір, у якому можна обвести фігуру, використовуючи шість відсотків довжини лінії її межі? Нову фігуру можна було б назвати путіноктаедром, нову криву — путіноїдою... Правдоподібно, однак, скоріше за все, ми маємо справу з проблемою не топологічного, а психопатологічного характеру.

Не можна заперечувати, що загальна довжина «натівських» кордонів Росії, як би не рахувати, становить приблизно п’ятнадцяту частину від довжини всього її кордону. Гаразд, у випадку з морськими кордонами ситуація виглядає серйознішою, бо це аж 14%, але лише у випадку вимірювання прибережних і територіальних вод. Якщо брати до уваги кордони з «відкритими морями», або хоча б лише океанічні – з Тихим (17 тис. км) і Північним Льодовитим (19 700 км) океанами – то цей «морський кордон», який проходить уздовж норвезьких скель і пісків Віслинської коси, зменшується приблизно до 4 проміле.

Чотири проміле! Непогано навіть для російського прикордонника, але все ж замало, щоб говорити про «оточення». Якимось чином ми на інтуїтивному рівні відчуваємо, навіть не будучи топологами, що можна говорити про оточення фортеці, війська чи країни, у випадку контролю набагато більшої частини, ніж половина лінії її периметру…

Русизм, тобто нацизм у поєднанні з комунізмом. Чисте зло

Московські фантазії. Що Росія має зробити з Україною.

побачити більше
Але це Росія. Росія, яка завжди була «най» у багатьох відношеннях, зокрема, в питаннях кордонів, і тому вона так серйозно ними переймається.

Росія, безумовно, НАЙбільша країна світу (17 мільйонів квадратних кілометрів, майже стільки ж, скільки дві наступні у рейтингу країни, а саме – Канада та КНР разом узяті). Щоправда, НАЙдовшого сухопутного кордону у неї досі немає – тут її трохи випередив Китай (22,2 тис. км проти російських 20 тисяч). Проте завжди можна сказати, що у цьому змаганні Пекін був передостаннім, а Москва посіла почесне друге місце. Крім того, це завжди може змінитися, все, що потрібно, – це маленький успішний танковий наїзд, можна не відмовляти собі у такому задоволенні.

Проте, завдяки креативному підходу до політичної географії, тобто створенню шляхом вторгнення чотирьох невизнаних парадержав – Абхазії, Південної Осетії та Донецької і Луганської народних республік – Росія має найбільший список сусідів: двадцять!

Якщо відрахувати бандитські республіки, то перелік виглядає дещо скромнішим. Уявімо, що ми просуваємося кордоном Росії проти годинникової стрілки. Прикордонникам доводиться, дивлячись через приціл, остерігатись вторгнення на кордонах з Норвегією, Фінляндією, Естонією, Латвією, Литвою, Польщею та Білоруссю (тут, однак, маємо справу зі справжнім «кордоном дружби», який своїм теплом розтопив прикордонні пости), Україною, Грузією, Азербайджаном, Казахстаном, Китаєм, Монголією, Північною Кореєю, Японією та США. Красива шістнадцятка! За винятком заморських територій Франції чи Великобританії, жодна країна не має сухопутних кордонів на двох континентах.

Росія – це майбутнє!

За винятком держав, які виникли після розпаду СРСР, жодна країна не воювала з такою кількістю своїх сусідів. У цьому сенсі карт-бланш у відносинах з Росією мають Норвегія (треба, однак, пам’ятати, що вона здобула незалежність лише в 1905 році), Корейська Народно-Демократична Республіка і, як це не парадоксально, Сполучені Штати, від яких Росію відділяють крижані води Берингової протоки.
Вона також розділена лінією зміни дати: на острові Великий Діомід, який належить Росії (Москва віддає перевагу назві «острів Ратманова») використовується дата на день пізніша, ніж на віддаленому менш ніж на 4 км острові Малий Діомід. Таким чином з поселення Діомід за гарної погоди можна побачити майбутнє, що нагадує досвід американського прогресивного журналіста Лінкольна Стеффенса, який у березні 1919 р. вирушив у подорож радянською Росією і, злегка закривши очі на жертв голоду та розстрілів, повернувся звідти з відомим висловом прихильників комунізму, який цитували відтоді сотні разів: I have seen the future, and it works (англ. Я бачив майбутнє, і воно працює).

Це не єдині особливості російського кордону. До нього входять також два напівексклави, які дуже подобаються шанувальникам географічних парадоксів (йдеться про частини території країни, які відокремлені від її основної території на суші, але мають морське сполучення): це добре відома Калінінградська область і місцевий феномен, яким є населений пункт Дубки, розташований на березі Псковського озера і з усіх боків оточений просторами Естонії.

Також є ексклав, що зветься Медвеже-Саньково. Це майже незаселене після Чорнобильської катастрофи село під Гомелем, яке адміністративно належить Росії, але з усіх боків оточене болотами Білорусі.

А ще є архіпелаг Свальбард, раніше відомий як Шпіцберген. І тут уже починаються неприємності, бо хоча ним і керує норвезький губернатор, згідно з трактатом 1920 року Росія на цій території користується своїм правом на видобуток кам’яного вугілля – до того ж, користується з таким розмахом, що до середини 1990-х років громадян Росії там було більше, ніж представників усіх інших країн. Тому вона неодноразово піднімала питання про свої «особливі права» на цю територію. Так у квітні 2015 року острови відвідав віце-прем’єр Дмитро Рогозін, що викликало доволі крижану реакцію в Осло.

Польща, хочемо ми того чи ні, може стати стороною цих суперечок: хоча у нас на Шпіцбергені немає таких поселень, як норвезький Лонг'їр (1800 жителів) чи російський Баренцбург (800 шахтарів), ми – єдина країна, окрім Норвегії та Швеції, що має там пункти постійного проживання, а саме цілу низку полярних дослідницьких станцій, які перебувать на утриманні польських університетів. Хтозна, чи одного дня ТАСС не повідомить про ВТОРГНЕННЯ половини дюжини польських геофізиків в контейнерне консульство Російської Федерації у Баренцбурзі?
Баренцбург. Фото: Bjoertvedt – власна робота, CC BY-SA 4.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=36847375
Не пісяти!

Бо рівень страху в Росії, як вже було сказано, величезний: 1530 кілометрів від ріки Якоба (Jakobselva, російською – Ворьема, саамською – а там в основному живуть саами – Vuorján) до пісків Віслинської коси, а точніше до ресторану «Смажальня біля затоки» в Старій Пасленці – найближчому населеному пункті на кінці відрізку російсько-польського кордону. Як прослідкувати за такою ділянкою?

Треба визнати, що сусіди, як можуть, намагаються врахувати російські страхи та травми. Особливо норвежці. У липні 1950 року парламент в Осло прийняв т. зв. Riksgresseloven, тобто закон про державні кордони; ні в кого не виникало сумнівів, що він мав регулювати, насамперед, поведінку на кордоні з Радянським Союзом. Нічого дивного – холодна війна була у розпалі, а Норвегія цінувала свій нейтралітет.

Як наслідок, маємо особливі положення, які діють і сьогодні, згідно з якими забороняється не тільки фотографувати землі Росії на прикордонній території з відстані менше кілометра, а й вести бесіди (на практиці з урахуванням шуму ріки Якоба – перекрикуючи його) з людьми по той бік кордону, якщо на це немає дозволу, затвердженого МЗС, і – увага! – вчиняти "будь-які дії щодо сусідньої держави або її влади, які можуть розцінюватися як образливі». Це останнє положення тлумачать особливо широко. На його підставі забороняється (що ще можна зрозуміти) занурювати руки чи палиці у річку, ловити лосося можна лише зі спеціальним дозволом, а ще не можна кидати шишки чи камінці в бік Росії (кілька років тому за це були покарані чотири особи) чи простягати руку так, щоб вона перетинала (уявну) лінію кордону – у 2021 році молоду жінку за це було оштрафовано на 8 тис. крон, що становить понад 900 доларів США.

Суворість правил не слабшає, що, мабуть, не дивно, з врахуванням загострення міжнародної ситуації. У серпні минулого року портал "The Barents Observer" мав задоволення першим зафіксувати, що на березі річки Якоба з'явилося повідомлення, написане англійською мовою і підписане норвезькою прикордонною службою, яке рішучими, але простими словами забороняє прибулим «мочитися в напрямку Росії» (No peeing towards Russia).
Берег ріки Якоба, що відділяє Норвегію від Росії. Фото: The Barents Observer https://thebarentsobserver.com/en/borders/2021/08/dont-pee-russia-it-will-cost-you
Вороже сечовипускання може призвести до штрафу в розмірі «від 3000 норвезьких крон» (прикордонна служба пожаліла читачів і не уточнила, які види фізіологічної діяльності караються вищим штрафом). У своєму інтерв’ю виданню «Barents Observer» норвезький прикордонний комісар Єнс Хойлунн холодно прокоментував, що «знак було встановлено у місці, де часто зупиняються туристи. Часто це їх перша зупинка після довгої подорожі, і не можна виключати, що хтось із них може мати потребу терміново помочитися».

Журналісти арктичного тижневика не змогли з’ясувати, чи з осені минулого року траплялися випадки порушення цього правила та виписування штрафів. Проте неважко уявити, наскільки легко, особливо за наявності шумної річки, може відбутися провокація з немислимими наслідками.

«Міся II» розбиває хвилі

Також відсутня інформація про подібні норми на 203-кілометровій ділянці сухопутного кордону між Республікою Польща та Російською Федерацією, що мало б викликати особливе занепокоєння, враховуючи популярність продукції прикордонної пивоварні «Braniewo». Найсерйознішою провокацією, що відбулася в прикордонних водах після 1989 року, став описаний в підручниках з дипломатії та у Вікіпедії знаменитий рейс яхти «Міся II» через Віслинську затоку, який відбувся 22-24 червня 1990 року.

Метою рейсу, організованого у тріумфальній атмосфері відновленої незалежності, була своєрідна «перевірка» неточності прикордонних правил. Адже Віслинська затока відійшла до Польщі та СРСР внаслідок Потсдамської конференції. Чітка лінія кордону мала б бути визначена на майбутній мирній конференції, яка... не відбулася, у зв’язку з чим Москва в односторонньому порядку позначила кордон на суші та на морі, а Народна Польща охоче погодила його в державному договорі від 16 серпня 1945 р. Щоправда, секретний (до 1990 р.) протокол, долучений до нього, дозволяв польським кораблям проходити через Балтійську протоку, але, з огляду на мілітаризацію всієї області, польська сторона не виступала з такою ініціативою.

Дикі росіяни рубають дерево

Як могло статися, що розумні люди з Заходу так помилилися?

побачити більше
Аж до літа 1990 року, коли (після попереднього узгодження з міністром закордонних справ Кшиштофом Скубішевським можливих рятувальних заходів та усної згоди консула СРСР у Гданську Вадима Муцького), «Міся II» поплила у напрямку Балтійської протоки. Цікаво читати звіт про цю подію, відновлюючи в пам’яті різноманітні піднесені описи інших знаменитих рейсів. «Три кораблі Колумба відплили на повних вітрилах, взявши курс на Канарські острови, а потім – хтозна, може, на Індію...?» Так було в 1492 році, а в 1990? «Яхта типу «смарагд» з центру водних видів спорту «Товариство популяризації фізичної культури Замех Ельблонг» вирушила в напрямку Фромборка, куди прибула на заплановану реєстрацію в управлінні Прикордонних військ о 5:00 ранку».

Далі все було серйозніше, у радянські води «Міся II» увійшла близько восьмої ранку з прапором «Солідарності» на правому борту. Екіпаж встиг виконати гімн до того часу, як прибули прикордонники КДБ: за словами одного джерела, це був катер і моторний човен, інше стверджувало, що патрульний човен з невеликими гарматами і глісер. На привітання біло-червоним прапором капітана Генрика Малентовича вони не відповіли, але й не стріляли. Через отвір у сталевій сітці «Міся II» попливла у відкрите море, до Балтійська, а потім – до Гданська. Депутат Едмунд Красовський, один з ініціаторів рейсу (і член екіпажу), зітхнув з полегшенням.



Але це був 1990 рік. Сьогодні ж мене хвилює навіть меню ресторану «Смажальня біля затоки». Чи не будуть представлені у ньому «деруни 5 шт. – 6 злотих» вважатися спробою привласнити культурну спадщину «русского мира» (а це, як відомо, «картошкa»…), а отже – мікроагресією?
Прикордонники на полотнах

Це своєрідне, майже містичне ставлення до кордону та його непорушності, яке ми бачимо у Росії, можна пояснити по-різному. По-перше, тим фактом, що значна частина її кордонів є сухопутною і позбавленою ​​будь-яких серйозних природних перешкод, що може (але не повинно) викликати страх перед «пропускною здатністю» лінії кордону.

Але цього страху не було б, якби не побоювання перед прибульцями — джерелом інших звичаїв, єресей і помилок, що значною мірою проявляється у російській державній традиції. Принаймні з часів князя Андрія Курбського, який врятувався втечею до двору Сигізмунда Августа, відомо, що покинути Росію непросто, а хто приїжджає ззовні, викликає підозри. У подорожніх нотатках маркіза де Кюстіна кидається в очі образ росіян — вони щебечуть в ейфорії, коли корабель вирушає з Петербурга на захід, а на зворотному шляху вони пригнічені і меланхолійні.

Протягом століть іноземних ремісників, привезених царями, поселяли в окремих міських кварталах, які добре охоронялися і, ніби за іронією, називалися «слободами», хоча для них краще пасував би термін «гетто». А про те, як було з «иностранцами» і виїздом за кордон в СРСР, більш-менш усі знають.

Цей кордон теж треба було в особливий спосіб охороняти. За царя цим займалися жандарми, а на батьківщині світового пролетаріату охорону кордону передали спецслужбам. Спочатку в листопаді 1920 р. з цією метою було створено Особливий відділ ВНК, а потім війська змінювали назви разом із назвою відомства: Війська ДПУ, Війська ОДПУ, з 1934 р. — Управління прикордонної охорони НКВС, з 1937 р. – Прикордонні та внутрішні війська НКВС, з 1946 р. – війська МВС, потім МДБ та КДБ, і, нарешті, після кількох жалюгідних змін періоду перебудови, з 2004 року функціонує Прикордонна служба ФСБ.

Українська біологічна зброя, або лайно року в російській військовій пропаганді

Чи будуть вони працювати над інструментом самознищення?

побачити більше
Здобутки членів цього понад сторічного формування є особливими: вони пишаються не лише захистом своїх кордонів, а й придушенням контрреволюційних повстань у Середній Азії (так зване повстання басмачів), боротьбою з японцями в 1938 році і білополяками в 1939 році, «придушенням націоналістичних сил в Литві, Латвії та Естонії в 1940-1957 рр.» (про Августівську облаву вони мовчать до сьгодні), зіткненнями з китайською армією на Амурі в кінці 1960-х і умиротворенням афганського прикордоння 20 років по тому. Скільки ж заслуг!

Ви можете прочитати про про всі ці події (і подивитися) у Музеї військ прикордоння, який відкритий для широкого кола відвідувачів у центрі Москви, на березі Яузи. Чого тільки там нема! Бюсти та транспаранти, фотографії десантних груп, реквізовані стилети басмачі та однозарядні рушниці «лісових братів», а також шедеври соцреалістичного живопису. На полотні Аркадія Божка «Ліквідація десантної групи іноземної розвідки» шпигуни, зійшовши з надувного човна, (мабуть, латвійці, бо видно, що берег холодний і піщаний) навіть не встигли добігти до лісу, їх зрешетили влучними пострілами.

На сповненій драматизму картині Олексія Семьонова «Бійка на березі Араксу» світловолосий богатир перемагає відразу двох головорізів близькосхідної зовнішності (нічого дивного, адже Аракс відділяє Вірменію і Азербайджан від Туреччини та Ірану), в той час як третій головоріз робить підступну спробу ударити його в спину. Але не варто хвилюватися — табличка у музеї інформує, що ця картина була створена «на основі розповіді солдата».
«Бійка на березі Аракса» Олексія Семьонова, картина в колекції Центрального музею Прикордонної служби ФСБ Росії, http://ps.fsb.ru/fps/history/museum/ekspozitsiya/eksponaty.htm
Отож охороняли, охороняли... Але власне кого – від чого? На відомій карті кільнадцятирічної давності в центрі світу лежить «область процвітання», що простягається на два океани і чотири континенти. У ній проживає лише 14% населення світу і на нього припадає аж 73% світових доходів. Її охороняє море, а також, де необхідно – від Кореї до Сеути та Болгарії, – стіни.
Інфографіка Анна Тибель-Хмелевська/TVP
Росія знаходиться за межами цієї області і скоріш за все залишатиметься за ними ще багато-багато років. Виглядає так, що оточувати її може хіба що процвітання. Опубліковані останніми днями на порталі Telegram фотографії посилок бойовиків з мобілізованих підрозділів Прикордонної служби ФСБ, які з білоруського Мозира відправляли їх додому в Рубцовськ у центрі Азії («захоплені» пральні машинки, м’які крісла, рибальське спорядження та електросамокати) вказують на те, що ці бандити переплутали охорону кордону з набігом. Це помилка, яку сьогодні робить вся Росія. І якщо це так, то, мабуть, навіть заборона на сечовипускання не зможе зробити їхні звичаї м’якшими.

– Войцех Станіславскi
– переклад Марія Шевчук
Основна світлина: Знак державного кордону на березі Баренцового моря в арктичній частині Росії. Фото: Михайло Свєтлов / Getty Images
побачити більше
Цивілізація випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
До Сибіру та України
Запоріжжя. У бункері солдат попросив у священика вервечку і навчив його, як молитися.
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Шейхи клімату. Активісти в ролі маріонеток
Можуть покричати, за що будуть винагороджені оплесками
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Літак розлетівся на чотири мільйони шматків
Американці вже 35 років розслідують теракт над Локербі.
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Німецький експеримент: педофіл – найкращий друг дитини
За «опіку» над хлопчиками педофіли отримували фінансування від влади Берліна.
Цивілізація випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Чемпіонський ген
Дитина – це не верховий кінь.