Кожна країна яка почує себе імперією – скоріше за все – мусить розширюватися. Найзручніше – у справедливій відповіді на неспровоковану атаку, що у довгій традиції частіше служить як внутрішня а не зовнішня перевага. Робити себе жертвою чужої ніби-агресії – дуже добрий привід.

Червона армія до того чк напала Фінландію у Зимовій війні 1939 року попереджувала з гармат власний пост. Світ дізнався, що Фіни розпочали війну, а СССР лише реагує миттєво, день опісля інциденту.

У справжніх провокаціях організованих державами-злодіями громадяни цих країн дійсно гинуть, так чк це було у житлових будинках у чотирьох російських містах, висаджених у повітря в 1999 році спецслужбами Росії (300 смертельних жертв), щоб виправдати Другу російсько-чеченську війну. Будинки мали висаджати чеченські терористи, яких треба було шукати «навіть якщо б вони сховались у параші», як сказав новий тоді президент Російської Федерації Владімір Путін. І так російська армія пішла на Чеченію.

Почесну, адже античну записану лекцію імперіалізму, можемо знайти ще у Кассія Діона. Грецький історик описував часи Юлія Цезаря два століття після нього. Цезар мав від Сенату імперію (право на підкорення) Галлії, але не Германії. У Діона це написано непрямо, тільки relata refero: Цезар на закид одного із трибунів, що неввічливо поводиться з германським провідником під час його візиту у римському таборі мав відповісти, що сподівається, що ображений його нападе. Цезар говорив офіцерам, що Римляни повинни постійно підкорювати нові території, адже «інакше заберуть нам те, що у нас вже є». Услід цієї думки легіони переступили Рен недочекавшись навіть германської атаки.

Одже бажання агресора представити себе як жертву, якій прислуговує справедлива відповідь старе яа війни, хоча набрало популярності після І світової війни. Ціна Великої війни спричинила те, що агресивні країни не наважувалися відверто і «чесно» когось нападати.

Переможців ніхто не питає

Наступ Третього Райху на Польщу у 1939 році був у німецькій пропаганді лише справедливою відповідею на напад поляків на німецьку радіостанцію у Ґлівіцах, тодішніх Ґляйвіц. Ґлівіцька провокація зусиллями німецької преси і самого Гітлера стала славетною хоча ніхто розумний у 1939 році не повинен був вірити ні в атаку «учасників сілезьких повстань» на радіостанцію ні в тому подібні, менш розповсюджені, інциденти на польсько-німецькому кордоні.

Уже декілька годин після обурливого нападу, начебто польського, на ґлівіцьку радіостанцію Вермахт увійшов на територію Польщі від заходу, півночі та півдня. Це може вчинити армія, яка вже довший час готується до атаки та стоїть на своїх вихідних позиціях. При обов’язковій до ІІ світової війни війсковій службі кожен німецький чоловік знав, що так швидка реакція задля охорони честі батківщини неможлива. Разом з ними знали це і півміліона тих у формах, що зібрані при польському кордоні, а також кожен чоловік у інших країнах, адже і його дружина та діти.

Попри те ґлівіцька провокація була запланована і виконана виповнюючи слова Адольфа Гітлера промовлені до найвищих командирів Вермахту 22 серпня в Оберзальцберг: «Я дам пропагандистський привід для початку війни, все одно, чи достовірний. Переможця ніхто потім не питає чи сказав він правду чи ні. Коли починається та ведеться війну не йдеться про право, але про перемогу.»

Німці запланували щось неймовірне, але довідуючи пропаганді Третього Райху, Йозеф Ґеббельс, вважав, що брехня повторена тисячу разів стає правдою. Чи падіяло це зокрема в громадській думці Заходу?

Не таким був план. Брехня мала дати алібі уряду Англії та Франції, які не збиралися виповнити свої зобов’язання перед Польщею, а війни у два фронти Третій Райх панічно боявся. Захід отримав шанс, щоб начебто повірити у те, що Польща розпочала війну і зупинитися на скиданні листівок на територію Німеччнини. На свою користь, це правда, але Гітлер зробив своєрідну послугу прем’єрам Едуару Даладьє та Невіллу Чемберлену.

Генерал Луї Форі, провідник французької воєнної місії у Польщі, описав пізніше свою розмову з найвищими французькими командирами 22 серпня 1939 року:

«Доторкнусь тепер питання, яке не дає мені спокою... Якщо Польща стане предметом агресії, тоді лише наступ французьких військ зможе примусити Німців ослабити іхній задушливий потиск. Коли почнеться наступ? Мовчання. Далі генерал Жорж доказує, що французька армія нездатна прийняти дії та не має можливості названня терміну, в якому буде готова діяти у великому масштабі. До того часу можна ураховувати лише оборонні або обмежені наступальні заходи. Коли я вже не можу скривати своє розчарування генерал Гамелен додає ще просто декалька цих слів: «Треба щоб Польща тривала.»»

У Польщі кажуть, що в кожної брехні короткі ноги (ред. кожна брехня швидко стане явною), так у ґлівіцької вони карликові. Слава пропагандистської уможливуюючої сили ґлівіцької провокації утримувана ще довго після закінчення війни свідчить про потужність пропаганди Третього Райху. Події у Ґлівіцах були безумовно «пресовим фактом», не лише «фактом» довго до того, як зявились оці поняття.

Баба померла, а Ґлівіці мовчать

31 серпня 1939 року о 20.00 годині семеро есесівців як мирні жителі, намагаючись говорити польською увійшло усередину будинку радіостанції в Ґляйвіц, що розташоване 10 кілометрів від польського кордону. Вони стероризували працівників та закрили їх у погребі, після чого вони зрозуміли, що на радіостанції немає мікрофону.

У заатакованому будинку були лише передавальні пристрої для ретрансляції на всю Сілезію, утім по польській стороні, програми з Бреслау. Гливиці надавали також місцеві програми і для того була створена мікрофонна студія, навіть з концертним залом, розташована в інших булинках на відстані 4 кілометрів. Обидва радіові будинки поєднано провідом.

Вибраний диверсійний відділ зайняв не той будинок. У своїй країні вони не змогли дізнатися де знаходиться студія, а де лише передавач. Що цікаво, провідник операції штурмбаннфюрер СС Альфред Гельмут Науйокс не був скерований своїм начальником, Райнгардом Гейдріхом, керівником служби безпеки Райху, до корисної служби в охороні – далі робив кар’єру в розвідці.

Ґлівіцьку радіостанцію завдяки 111 метровій антені було чути в Європі, особливо увечері, та не лише у Берліні слухачі мали почути повідомлення, що розпочинали слова: «Тут радіо Ґлівіце. Радіостанця в руках поляків...».

Таку інформацію чутно було у радіусі лише кількох кілометрів від Ґлівіц. Люди Науйокса завели штормовий мікрофон, єдиний у будинку передавача, що служив для попереджування місцевих слухачів про перерву у трансляції через майбутні грози.

Есесівець, який найкраще говорив по-польськи ще щось казав, але цього уже не почули навіть у радіусі надавання штормового мікрофону. Мабуть хтось з працівників, визволений із погребу, щоб вийняти з шафи з інструментами єдиний у будинку мікрофон сперся ненавмисне о якусь кнопку.

Після 30 хвилин відділ начебто «учасників сілезьких повстань» або, як пізніше писали деякі люди, «сілезьких бандитів» відійшов у готель. Вони трішки знищили інтер’єр та від Гестапо прийняли «консерву». Під дверима будинку лежав токсикований ін’єкцією міорелаксанту Францишек Гоніок, якого застрілили та покинули на місці. Гоніок був справжнім учасником сілезьких повстань та відомим в околиці зі своїх пропольських симпатей. Його тіло мало вчинити напад достовірним – працівники радіо боролися та й застрелили одного з польських націоналістів. А решта втікла коли зявилася поліція.

Із зізнань поліцейських з часу після війни, які розпочали дослідження доки їх не викинуло Гестапо, виникає, що крім Гоніока були ще дві «консерви», тобто тіла у вбранні мирних жителів з польськими документами, ймовірно вязнів із табору Заксенгаузен, довезених на місце у стані інтоксикації після якогось уколу та застрілених.

Все було так добре підготовлене. Відносно численну охорону будинку замінили двома ознайомленими поліцейськими, телефонний кабель відрізали до того, Райнгард Гейдріх після надання по телефону повідомлення «Баба померля» дарма чекав у Берліні на інформацію при передавачі налаштованому на Ґлівіце.

«Факт», хоча несправжній і не стався, ніхто з Ґлівіц нічого не почув – надійшла пора на «пресові факти».

Ми це неймовірно перебільшуємо

Через дві години німецьке пресове агенцтво Deutsches Nachrichtenbüro надає повідомлення про напад на радіостанцію у Ґлівіцах вчинений польським відділом добровольців, що складався із верхньосілезьких повстанців, яким начебто вдалося увійти в студію, тероризувати її працівників і транслювати радіоповідомлення польською та німецькою мовами, в яких говорилося, що місто опинилось у польських руках, і що незабаром така ж доля чекає Гданськ і Вроцлав.

Інформацію вслід за німецьким державним радіо, яку вже чули де було треба, передали вранці 1 вересня усі німецькі газети, добавляючи багато від себе. У цей день міністр пропаганди Йозеф Ґеббельс записав у своєму щоденнику: «Польська атака на радіостанцію у Ґлівіцах. Ми це неймовірно перебільшуємо. Отож ми знов у боротьбі. Лише тоді людина почуває себе добре».

Райхсканцлер Адольф Гітлер 1 вересня 1939 року сказав депутатам райхстагу: «Сьогодні уночі Польща, утім регулярні збройні сили, вперше відкрила вогонь по нашій території. Від 5.45 відповідаємо вогнем!». Він помилився на годину, але згадав також «21 інцидент за одну єдину ніч», спровокований поляками на кордоні, у тому числі «три дуже серйозних». Він мав на увазі Стодоли, Бичину та Ґлівіце. «Тому я буду говорити з Польщею тією ж мовою, якою Польща користується вже кілька місяців».

У Стодолах, нинішньому районі Рибніка, німці у польських формах, яким сказали кричати по-польськи антинімецькі гасла, напали німецький митний пост. У плані був негайний контрнаступ Греншуц та спіймання польських солдатів у полон.

Про взятих польських полонених нічого не знаємо, але після сутички в околиці посту залишилося декілька тіл у польських формах – за жаргоном СС «консерв», тобто вязнів з Заксенгаузен. Про те повідомили лише коротко, мабуть тому, що акція закінчилася о четвертій годині ранку 1 вересня 1939 року.

У Бичині біля Клучборка було майже так, як там, де напали самотній будинок лісника, що стояв по німецькому боці кордону. Ранній випуск центрального органу НСДАП „Völkischer Beobachter” від 1 вересня повідомляв: «Як досі безсумнівно встановлено заатакована Бичина біля Клучборга. Інший напад – на Стодоли – ще триває».

Підступна атака ще триває, але Вермахт уже є – у відповіді – в Польщі. Так швидкою реакцією держави міг пишатися кожен громадянин Третього Райху.

Чи це для зовнішнього чи внутрішнього використання провокації здаються бути абсурдальними та безглуздими. Вірять (та вірили) в них ті, хто хотіли. Як навчає приклад ґлівіцької провокації сама подія може бути операційною компрометацією. Важливою є реакція медій, а саме представлення у медія, тому що там «насправді» все відбуваєтбся. Декілька годин після Ґлівіц йшла вже війна і ця подія мусіля зникнути з заголовків.

Коли політична воля сильна, тоді правдоподібна провокація необов’язкова. Багатолітної позиції події-символу ґлівіцької провокації в історіографії раціонально не пояснити тим, що насправді сталося у Ґлівіцах 31 серпня 1939 року о 20 годині.

–Кшиштоф Зволінські
–Переклад Ірена Подгаєцка