Цивілізація

Миші танцюють, бо кіт – вдома. Перше квітня у сучасному варіанті і цілком серйозно

Ідея вважати злочином ухиляння від рівномірного розподілу обов’язків має французьке походження.

Для жартівників, комедіантів, любителів розповідати анекдоти та авторів першоквітневих розіграшів настали важкі часи. Раніше все було просто: жарт був жартом, він мав розвеселити товариство, створити легку атмосферу і забезпечити всім хороший настрій. Також було більш-менш відомо, що може бути дотепним, а чого слід уникати.

Як відомо, у хорошому жарті повинен бути присутній елемент несподіванки, а ще – майстерне перенесення його на реалії. З цієї точки зору ідеальну дотепність проявив невідомий широкому загалу автор першоквітневого жарту, який кілька років тому був представлений у новинах TVP. Глядачам розповіли, що на мови країн Європейського Союзу чекає орфографічна революція – у всіх цих мовах, для уніфікації та спрощення, будуть ліквідовані діакритичні знаки. А отже зникнуть польські хвостики, німецькі умлаути, французькі наголоси, усі ці кружечки, коми та крапки, без яких не обходиться жодна мова. Несподівано? Так! Дотепно? Навіть дуже. Але чи ймовірно? Цілком. У Брюсселі вигадували ще й не такі речі.

Проте сьогодні надто часто розмивається різниця між жартами та серйозними ідеями. Візьмімо, наприклад, колір шкіри. Погано, коли її відбілюють. Цього трішки побоюється Негреня Бамбо (герой дитячого вірша Юліана Тувіма, - прим. перекл.), хоча, звісно, не має поняття про те, що сама лише думка про відбілювання темної шкіри – це расизм. Але коли Джастін Трюдо, прем’єр-міністр Канади, зізнається, що замолоду під час вечірки розмалював себе на чорно, щоб зіграти роль негра (звісно, він вжив інше слово), виявляється, що це теж був прояв расизму. Відбілювати – погано, підчорнювати – також погано, у цьому складно зорієнтуватися.

А що можна сказати, коли жарт потрапляє у площину законодавства та нормативних актів? Деякі з них виглядають так, наче їхні ініціатори готували їх спеціально на перше квітня.

Повага до кучерявого волосся

Хоча закон Crown Act не має нічого спільного з британським серіалом, його назва, звісно, з ним асоціюється, і, мабуть, не випадково. Ініціатори закону, який у березні прийняла американська Палата представників, ймовірно розраховували на словесну рекламу та прихильність аудиторії. Повна назва закону, яка звучить «Creating a Respectful and Open World for Natural Hair», тобто, «Створення світу, який ставиться до природного волосся з відкритістю та повагою», – кострубата і важко запам’ятовується. Crown – це зовсім інша справа.

Закон повинен покласти край явищу, яке англійською стисло називається «hair discrimination» – дискримінація щодо волосся. Подейкують, що дискримінації зазнають власники зачісок у стилі «афро». Їхнє волосся чорне, кучеряве, коротке або закручене чи заплетене у вузлики, косички та дреди. Темношкірі діти із таким волоссям мають проблеми у школі, бо вчителі вимагають від них порядку на голові. Дорослим же важче знайти роботу. За словами активістів руху Crown, такою є ситуація у США, де вона однак прямує до формального урегулювання. Закон повинен ще ухвалити Сенат, але відповідні положення вже діють у таких штатах, як Іллінойс, Массачусетс та понад десяти інших штатах.
Власниці таких зачісок, як чоловік на фото, відчувають дискримінацію. Фото Едвард Бертло/Getty Images
Але ж хіба власники афро-зачісок не можуть просто махнути рукою і знайти собі іншу роботу? Можуть, і раніше вони, ймовірно, так і вчинили б, проте дух сучасності сприяє тому, що все навколо одягається у залізні юридичні рамки. Цьому передує акція із популяризації теми, мобілізація прихильників та пошук союзників у політичних колах. Саме так виглядала кампанія на підтримку Crown у США, так вона виглядає зараз у Великій Британії, де акція лише набирає обертів.

«Мене не раз відсилали зі школи додому, бо моє волосся не відповідало шкільним правилам, згідно з якими «волосся у стилі «афро» повинно мати належну довжину та розміри». Мені казали, що мого волосся – забагато, що я відволікаю інших учнів та що заступаю їм дошку», - розповіла в інтерв’ю ВВС 19-річна Рубі Вільямс, яка зараз бере участь у кампанії проти дискримінації щодо волосся. До неї долучилися дві депутатки із Палати громад, бо, як сказала одна з них – Кім Джонсон з Лейбористської партії, «занадто часто люди стають жертвами расової ненависті через свою зовнішність. А важливо, щоб вони могли бути собою».

Проблема дискримінації через волосся спостерігається також у Франції та Бельгії, де частка кольорових меншин також є значною. Втім у Франції вона вирішується загальнонаціональним законодавством, яке забороняє дискримінацію за ознакою зовнішнього вигляду, окрім винятків, обґрунтованих характером виконуваної роботи.

Зате французькому авторству належить інша пропозиція з категорії першоквітневих ідей. Сандрін Руссо з партії «Зелених» запропонувала визнати злочином ухиляння від рівного розподілу домашніх обов’язків! Жінки, нагадує вона, завантажені значно більше, ніж чоловіки, а це порушує священний принцип рівності.

Чи готові країни Заходу боротися за щось більше, ніж їхні власні потреби?

В українського народу не було б завзяття та відваги протистояти російським загарбникам, якби він не мав сильного почуття національної ідентичності.

побачити більше
Пані Руссо є однією з лідерів своєї політичної сили, вона навіть брала участь у виборах на посаду глави партії, але програла Яннікові Жадо. Якби не це, її новаторська ідея могла б стати елементом програми та визначити нові напрямки у трактуванні рівності. Як депутат вона, звісно, може просувати свою ідею, але, судячи з відсутності підтримки, шанси на успіх – мізерні.

Комендантська година для кота

Чорний кіт сидить на підвіконні. Ми не бачимо виразу його мордочки, але його неважко уявити, оскільки за вікном жваво марширує мишачий оркестр. Барабан, тарілки, труба – на порожньому засніженому тлі, з горами на горизонті. Лунає гучна музика. У мишей є привід радіти – кіт нічого їм не зробить. Він може лише безпорадно спостерігати.

Миші почуваються у безпеці і танцюють, але не тому, що, як у популярній приказці, «кота немає вдома», а саме тому, що кіт вдома. Таке пояснення читаємо під ілюстрацією, яку опублікувала ісландська газета «Morgunbladid», «місто Акурейрі забороняє котам виходити з дому». Котів потрібно тримати під замком, а на двір їх можна виводити лише на повідку. Але що кіт може зробити на повідку?

Норми, які обмежують свободу пересування котів, на початку листопада минулого року прийняла міська рада Акурейрі, другого за величиною міста Ісландії. Таким чином рада дбає про благо довкілля – коти полюють на птахів і дрібних тваринок, а оскільки їх важко відучити від цієї шкідливої звички, потрібно просто тримати їх вдома.

Ці норми набирають чинності лише у січні 2025 року, тож можливо до цього часу здоровий глузд переможе і обмеження будуть діяти лише на період розмноження птахів (таку пропозицію, зрештою, висунуло об’єднання ветеринарів). Надія на те, що за три роки котів можна буде виховати у відповідному дусі, є такою ж реалістичною, як і припущення, що вони захочуть перейти на вегетаріанський раціон. Зате у законі є чітке «вікно» для котів, які живуть без господарів. Як їх дисциплінувати? Які санкції застосувати, якщо, незважаючи на заборони, вони далі будуть вільно волочитися містом?

Депутати з Акурейрі не сказали нічого про проблему мишей, припускаючи, мабуть, що її не існує або що вона вирішиться сама собою (у котів ніхто не питав думки). Якби вони пам’ятали про досвід з іншої частини планети, можливо, поглянули б на це інакше.
Акурейрі здалеку виглядає мило, хоча місцеві коти, ймовірно, мають іншу думку. Фото Арнольд Драпкін/Zuma Press / Forum
Влітку минулого року у світових ЗМІ поширювалися репортажі та фотографії з австралійського штату Новий Південний Уельс, який спіткало справді апокаліптичне нашестя мишей. Вони були буквально всюди – розповідають мешканці у відчаї: не лише у господарських будівлях, зерносховищах та складах, а й у житлових будинках – у шафах, полицях, шухлядах, ліжках. Куди не глянь – всюди миші.

Все це не могло не вплинути на продовольство, бо ж миші також мусять щось їсти. Звідки вони взялись у такій кількості? Невідомо. Але сміливо можна прогнозувати, що трапиться у тих австралійських містах і селищах, влада яких вирішила обмежити свободу котів.

Це відбувається під лозунгами порятунку довкілля та мільйонів дрібних тваринок: птахів, ссавців, сумчастих і рептилій, на яких коти полюють без жодних моральних гальм. Оскільки їх неможливо відучити, потрібно вдатися до інших методів: популяцію диких представників виду – скоротити (шляхом знищення, на жаль), а домашніх котів – тримати вдома. A5 Найчастіше обмеження набувають форми комендантської години, тобто, заборони випускати котів уночі, але у місті Бендіго у штаті Вікторія віднедавна діє повна заборона випускати котів поза межі подвір’я. За чотири роки, коли відбудеться планова перевірка результатів, буде з’ясовано, хто ж виграв у цій ситуації. Що ж буде, якщо виявиться, що виграли таки миші?

99 статей

Справжньою золотою жилою ідей, які ще зовсім недавно вважалися б чудовим першоквітневим жартом, є сфера гендеру. Кому колись могло б прийти у голову, що можна цілком серйозно роздумувати про те, скільки є видів статі? Дві – сказав би кожен. Тоді це точно не було б помилкою, але сьогодні, у добу чудесного розширення кількості можливих статей, – вже може нею бути, бо новий стан свідомості дозволяє дивитись на це питання по-іншому. Хоча не бракує і тих, хто думає інакше. Дослідження, проведене у США наприкінці минулого року інститутом Rasmussen Reports, показало, що аж 75% американців вважає, що існують лише дві статі. «Аж», чи може все ж «лише»?

Мабуть, найголовніший першоквітневий аспект полягає у тому, що навіть найзатятіші послідовники гендерних ідей не змогли домовитися про те, скільки ж гендерів насправді існує. Чотири, сім, п’ятдесят два чи, може, п’ятдесят вісім? Британська Daily Telegraph колись жартома задумалась над цифрою 99, але журнал Women's Health опублікував точний підрахунок, з якого випливає, що статей є всього дванадцять.

Для уточнення додамо, що так було навесні минулого року, коли був оприлюднений перелік, бо в такому живому полі для досліджень все швидко змінюється і, можливо, сьогодні ця цифра вже не актуальна. У будь-якому випадку, розбіжності є великими, і лише справжній сміливець наважився б підрахувати, скільки статей існує сьогодні, а скільки ще потрібно відкрити.

Не цурається таких важливих справ і Amnesty International, яка наполегливо і серйозно пропонує на своєму сайті для ознайомлення стислий посібник для малопоінформованих. Його чітка назва звучить «Гендерна ідентичність для початківців. Посібник про те, як правильно підтримувати транссексуальних осіб». З нього можна багато чого дізнатися. Наприклад, про те, що асексуальні люди належать до категорії «транс», а інтерсексуальні люди – вже ні, оскільки вони можуть ідентифікувати себе зі своєю статтю «assigned at birth», тобто статтю, яка була призначена їм при народженні, але при цьому вони можуть вибрати для себе щось інше.

У цьому важко розібратися, але загалом складається враження, що перед людиною, яка цікавиться гендерними іграми, відкривається величезний спектр можливостей.

Хіба це не перше квітня в чистому вигляді? Важко повірити, що сьогоднішня Amnesty, занурена в такі нісенітниці, – це та сама організація, яка півстоліття тому, відстоюючи свободу і права переслідуваних людей, здобула повагу світу та ненависть режимів. До нинішніх дискусій можна ставитися лише з посмішкою, а ще – з ноткою розчарування.

– Тереса Стилінська
– Переклад Марія Шевчук
Основна світлина: Елізабет Рабанал з Нью-Йорка (назад) заснувала Салон кучерявого волосся.Фото Алехандра Вілла Лорака/Newsday RM via Getty Images
побачити більше
Цивілізація Попередній випуск
Косово: пістон на стіні, міна в шухляді
Спірна територія між Косово і Сербією схожа на постійно тліюче торф'яне болото - цього разу воно не загорілося. Цього разу, але що буде завтра?
Цивілізація Попередній випуск
Дональд, що крадеться, Трамп, що бореться
Тільки одному президенту США вдалося здобути другий термін після першого невдалого переобрання.
Цивілізація Попередній випуск
По слідах на горнятку до вбивці
Ніхто зі злочинців, які роками уникали покарання, більше не почувається впевнено.
Цивілізація випуск 29.07.2022 – 5.08.2022
Пейзаж після брудної битви
Як британські консерватори обирають свого лідера.
Цивілізація випуск 29.07.2022 – 5.08.2022
Польща – ворог номер один для Лукашенка
Державні ЗМІ стверджують, що Польща готується напасти на Білорусь.