Публіцистика

Кремлівські ігри з Ватиканом

Представники російського православ'я з Радянського Союзу прийняли запрошення на засідання Другого Вселенського Ватиканського Собору. Мацкевич описує, як за допомогою різноманітних інтриг українські греко-католики відмовилися від розголосу справи про гоніння на греко-католицьку церкву в СРСР. Ціною мовчання стало звільнення совєтами греко-католицького митрополита Львова, архієпископа Йосипа Сліпого, який упродовж 17 років поневірявся по в'язницях і таборах.

2022 рік-рік Юзефа Мацкевича. На 1 квітня припав 120-ий ювілей дня народження письменника.

Позиція Ватикану щодо нападу Росії на Україну викликала серед католиків у Польщі певний подив. Про це свідчать насамперед голоси публіцистів, пов’язаних з костелом у країні. Саме вони вказують на певну стриманість Папи Франциска в оцінці дій Кремля.

Примітно, утім, що в цьому питанні затираються ті розбіжності, які давалися в знаки під час різних попередніх суперечок. Своє розчарування посланням Святого Престолу не приховують такі різні середовища, як «Christianitas» i «Więź» (укр. «Зв’язок»).

Що вже тут говорити, наступник Святого Петра, згідно з прийнятою вже за часів понтифікату квазіпацифістичною лінією, уникає визнання того, що боротьба українців із російськими окупантами, – це справедлива війна. У висловлюваннях Святішого Отця багато узагальнень, що мають на меті засудити кровопролиття, але чіткої вказівки, хто в конфлікті в Україні є агресором, а хто жертвою, досі немає.

В один голос з Лукашенко та Путіним

Із польської точки зору, східна політика Ватикану могла викликати подив уже в листопаді минулого року. У розпал міграційної кризи на польсько-білоруському кордоні в Москві відбулася прес-конференція за участю глави російської дипломатії Сергія Лаврова та генерального секретаря відносин із державами в Державному секретаріаті Святого Престолу кардинала Пола Галлахера.

Ватиканський сановник жодним словом не прокоментував того факту, що реалізований режимом Олександра Лукашенка сценарій із напливом мігрантів з Азії був знаряддям гібридної атаки на Польщу, Литву й Латвію. Навпаки, він висловив застереження щодо курсу польської влади до людей, які проривали польсько-білоруський кордон. Він, на його думку, був недостатньо гуманним.
Папа Франциск під час відеоконференції з патріархом Московським Кирилом І, 16 березня 2022 року. Фoт. VaticanMedia/Pool/GG/MondadoriPortfolioviaGettyImages
Тональність розповіді кардинала Галлахера виявилася на руку не тільки диктаторові Білорусі, а й Кремлю. І білоруські, і російські політики піарилися на образі Польщі як країни «фашистів» (що, між іншим, резонує з версією, яка подається у світі через різні ліві й ліберальні групи, а саме про те, що поляки – це нація антисемітів і расистів).

Складається враження, що східна політика, яку наразі сповідує Ватикан, контрастує з тим, що робив Папа Римський Іван Павло II, якого Кремль сприймав як ворога Радянського Союзу. Впродовж вісімдесятих-дев’яностих років Святий Престол грав у тій самій команді, що й США та Великобританія. Обраний лідерами цих двох держав – президентом Рональдом Рейганом і прем'єр-міністеркою Маргарет Тетчер – жорсткий варіант щодо СРСР користувався підтримкою Папи, який був поляком за походженням. Тоді на кону було падіння імперії зла.

У всьому винне «оновлення»

З огляду на це, несподіванкою може видатися критика, з якою проти Святого Івана Павла II виступив письменник Юзеф Мацкевич.. У своїй публіцистиці він звинувачував папство в тому, що після Другої світової війни воно пішло на примирення з комунізмом.

Київ чекає на Папу

Чи наважиться Папа Франциск на такий акт підтримки України, атакованої Росією?

побачити більше
Сьогодні проблеми, порушені Мацкевичем у книгах «В тіні Хреста» (1972, про понтифікат Іоанна XXIII) й «Ватикан в тіні Червоної Зірки» (1975, про папство Павла VI) або в опублікованому в 1949 році тексті «Більшовизм і Ватикан», є оповіддю проминуле. Хоча Радянського Союзу вже не існує більше тридцяти років, але відносини Святого Престолу з Росією для поляків, як і раніше, є дуже важливими.

Відповідно до очікувань Мацкевича, і Святіший Отець Іван Павло II, і потім Блаженний кардинал Стефан Вишинський, мали прийняття щодо Польської Народної Республіки конфронтаційний політичний курс, ціну за який заплатили б в основному віряни польської римо-католицької громади.

Справа в тому, що сила християнства – це не тільки сміливість проповідувати віру (за певних обставин навіть із великим ризиком для власного життя), але й розсудливість (особливо, коли потрібно нести відповідальність за те, що може трапитися з іншими людьми).

Варто також враховувати й те, що Мацкевич дивився на церковну дійсність, зокрема й ту, що булла в країнах Східного блоку,поглядом політичного емігранта, оскільки починаючи від 1945 року він жив на Заході. Він був безкомпромісним антикомуністом, що фактично сформувало його позицію (Адам Міхнік називав таку позицію «тупим зоологічним антикомунізмом»). Проте має значення й те, що ще у міжвоєнний період, будучи на той час молодою людиною, Мацкевич перейшов із католицизму в православ'я. Мабуть, його спонукала до цього проведена санаційною владою акція щодо руйнування православних храмів на Холмщині в кінці 30-х рр., що у свою чергу може породити припущення, що за його рішенням стояла дріб`язкова політична мотивація.

У «ватиканологічних» книгах Мацкевича постає образ Церкви як такої установи, яка змінюється під диктовку широкого фронту світових лівих, що ставав усе більш впливовим в академічних колах і культурі. Поворотним моментом, на думку автора, виявився понтифікат святого Іоанна XXIII, який розпочався 1958 року. Товарним знаком цього Папи було aggiornamento (українською – «оновлення», «актуалізація», або буквально «усьогоднення»). Цей термін мав означати оновлення церкви. Кульмінацією цього процесу став Другий Ватиканський собор, що тривав 1962-1965 роках.

Якби оновлення церкви здійснювалося виключно в літургійному й пастирському вимірах, то, ймовірно, воно не надто перешкоджало б Мацкевичу. Справа в тому, що aggiornamento мало серйозні політичні наслідки, до яких письменник не міг залишатися байдужим.
За понтифікату Пія XII Ватикан не уникав зіткнення з інтересами СРСР. Фот.GettyImages
Святий престол, вступаючи в діалог із сучасністю, почав опиратися на позицію примирення по відношенню до тих сил, із якими ранішебув в антагонізмі. Отже, разом із понтифікатом Святішого Отця Іоанна XXIII було закрито питання таврування папами комунізму як безбожної ідеології і проявів метафізичного зла (Мацкевич згадує про відкликання енцикліки ПапиПія XI «Divini Redemptoris» 1937 року).

До цього, при понтифікаті ПапиПія XII, Ватикан не уникав нагоди вступати в зіткнення з інтересами СРСР – держави, яка виступає на міжнародній арені в ролі переможця «фашизму». Мацкевич наводить повідомлення Святійшого Престолу від 1952 року, в яких було ясно сказано, що він не визнає «миру за всяку ціну» й визнає тільки«мир праведний», що було його коментарем до гасел миру, якими зловживав Кремль.

Красномовними є процитовані Мацкевичем слова Пія XII, сказані на Різдво 1954 року: „Поволі на місце напруження «холодної війни» приходить стан спокою та розслаблення, що був наданий певними гарантіями взаємного перепочинку, якому присвоєно іронічну назву «холодний мир»... Пацифістичні зусилля з боку затятих віровідступників завжди мають вельми сумнівну цінність і аж ніяк не підходять для зменшення почуття страху або його повного усунення на землі. Можливо, вони навпаки служать цілям тактовного прикриття цілей, спрямованих, по суті, на те, щоб викликати занепокоєння й заворушення».

За словами Мацкевича, Папі «тут вдалося уникнути спокуси укласти угоду, або точніше, незгоду-в-угоді з кимось, хто хоче досягти абсолютно інакших цілей і хоче тільки обдурити нас за допомогою оманливих домовленостей».

Інтриги патріархату московського
Ці перестороги не утримали потім Ватикан від зміни пріоритетів. Найважливішою для нього стала турбота про глобальний мир, але сприйнята так, що це врешті привело до поступок перед Радянським Союзом. Святий Престол став cприймати за чисту монету переконання московських політичних лідерів у тому,що СРСР не хоче ніяких воєн.

У результаті Римо-католицька церква отримала більш-менш значну повагу у світовому комуністичному русі, де роль головної скрипки належала керівництву СРСР. Кремль же міг розраховувати на свою агентуру, тобто на православну церкву Московського патріархату, яка зміцнювала екуменічні контакти з Ватиканом.

Мацкевич описує ігри представників російського православ'я Радянського Союзу, які прийняли запрошення на засідання Другого Ватиканського Собору. Шляхом різноманітних інтриг вони добилися того, що українські греко-католики відмовилися від розголосу справи про гоніння на Греко-католицьку церкву в СРСР. Ціною мовчання стало звільнення радянською владою греко-католицького митрополита м. Львова, архієпископа Йосипа Сліпого, якийпротягом 17 років поневірявся по в’язницях і таборах.

Церква Московського патріархату за радянських часів також відігравала істотну роль для Кремля, виступаючи проти «прозелітизму» римо-католицького костелу в СРСР, що слід було розуміти як постулат обмеження місіонерської діяльності католиків в Країні Рад. І треба зауважити ще дещо. Чого Мацкевич уже не міг занотувати, оскільки він помер у 1985 році, так це того, що після краху комунізму й розпаду Радянського Союзу такий стан справ таким і залишився. Через цю причину Святішому Отцю Іоанну Павлу II не вдалося зреалізувати власний план паломництва доРосії.
Архієпископ Йосип Сліпий серед канадських українців в травні 1973 року. Фот. DaveNorris/Toronto Star via GettyImages
Напрошується питання про те, як би сьогодні Мацкевич інтерпретував позицію Святого Престолу щодо нинішньої політики Кремля. Цікаво, як би він накинувся на пропагандистські уривки Володимира Путіна про Росію як берегиню традиційних, а отже так чи інакше антикомуністичних, цінностей.

Останній громадянин Великого князівства Литовського

Треба зазначити й те, що Мацкевич був русофілом. У царській Росії початку XX століття він убачав європейську державу, яка була заснована на християнській моралі, що поважає приватну власність і вільну конкуренцію, тобто політичний суб'єкт, який був повним запереченням СРСР. У книзі «Перемога провокації» (1962) він порівнював імперію Романових у її пізній фазі з Португалією. І вважав, що російський народ став жертвою більшовицького перевороту.

Комунізм, однак, не є виключно ідеологією, що абстрагується від якоїсь конкретної соціальної реальності. Як практика, він також є втіленням місцевих історичних, географічних, культурних умов, у яких він реалізується. У цьому сенсі більшовизм, навіть якщо він знищив масу росіян, був корінним російським явищем.

Одним із творів, що пояснює, якими були емоції Мацкевича у відношенні до царської Росії, є «Контра» – захопливий роман про донських козаків, які після революції 1917 року опинилися на засланні в західних країнах. Під час Другої світової війни вони боролися разом із військами Третього Рейху проти Радянського Союзу в надії звільнити його народи від ярма комунізму. Після поразки Німеччини вони хотіли домовитися з американцями й британцями. Проте їх по-зрадницькому видали СРСР.

У «Контрі» звертає на себе увагу,із якою симпатією польський письменник ставиться до козаків. Адже йдеться про те формування, яке жорстоко придушувало патріотичні демонстрації поляків під час січневого повстання.

Чи може бути поясненням цього те, що Мацкевич вважав себе патріотом не Польської держави, а Великого Князівства Литовського? І на питання про свою національність іронічно й непохитно заявляв, що є антикомуністом?

Повертаючись же до «ватиканологічної»публіцистики письменника, належить підкреслити, що питання полягає навіть не в тому, наскільки правильними є судження автора про римо-католицьку церкву. Звичайно, тези Мацкевича вельми суперечливі. Однак з іншого боку, вони засновані на багатому фактологічному матеріалі, яким теж не треба легковажити. Тому все це змушує задуматися про згадані питання й у контексті поточних подій.

– Філіп Мемхес
–Переклад Оксана Усатенко
Основна світлина: Президент Володимир Путін і патріарх Московський Кирил І в 2018 році. Фот.MikhailSvetlov/GettyImages
побачити більше
Публіцистика випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Нами правлять ідіоти
Вони впевнені, що вони герої правильного роману і діють у правильному сюжеті та роблять все правильно та якнайкраще.
Публіцистика випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
„Папі” нових правих виповнюється 80 років
Його не обмежують світоглядні „бульбашки”.
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Зимова гібридна війна. Мігранти на російсько-фінському кордоні
Велосипедний наступ Кремля
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Що може таксі без водія таксі
Автономні автомобілі спаралізували місто. 
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Йдеться про різноманіття чи про занепад моралі і лібертинізм?
Складається враження, що напад на архієпископа Ґондецького – це якась масштабна акція.