Діалоги

Тшціниця розвивалася одночасно з Троєю та Мікенами

Як показали наші відкриття в Карпатах і Бескидах, у бронзовому віці тут проживали люди з дуже високим рівнем розвитку, навіть значно вищим від населення, яке проживало у центральній частині давніх польських земель, – говорить археолог Ян Ганцарські, автор ідеї і засновник музею під відкритим небом «Карпатська Троя» у Тшціниці, що у Малопольщі.

Городище Кролевські Вали у Тшціниці поблизу Ясла є однією з найважливіших археологічних пам’яток у Польщі.

ТИЖНЕВИК TVP : Звідки з’явилась ідея назвати цей пагорб Карпатською Троєю?

ЯН ҐАНЦАРСЬКЇ:
Це місце має особливу історико-культурну цінність. Археологічні розкопки, особливо у 1991–1997 та 2005–2009 роках показали, що тут нашаровуються залишки кількох стародавніх поселень. Ситуація нагадує описану Гомером історію відкриттів давньогрецької Трої. При обстеженні поселення було знайдено залишки кількох поселень одне над іншим. Через торговельні контакти з анатолійсько-балканською цивілізацією (узбережжя Егейського моря і сьогоднішня Туреччина), а також багатство шарів і пам’яток ми назвали це місце Карпатською Троєю.

Точніше, тут виявлено найдавніші оборонні поселення Польщі з початку бронзової доби, віком понад чотири тисячі років. Городище Тшціниця функціонувало тоді ж, коли розвивалися стародавні Троя та Мікени, в Месопотамії були побудовані храмові вежі, звані зіккуратами, а в Єгипті – піраміди.

Також виявлено монументальне ранньосередньовічне слов’янське укріплене городище VIII ст. Залишки укріплень здавна називали Королівськими валами. Пагорб з городищем, датований 770-1031 роками нашої ери, височіє на майже 30 метрів над долиною, що оточує його з трьох сторін. Городище займає площу майже 3,5 га. Висота валів досягає 10 метрів, а ширина – 20 метрів. Це щось надзвичайне у тих умовах. У ранньому Середньовіччі тут знаходилася резиденція племінного князя.

Важливим етапом дослідження тих епох було, мабуть, відкриття понад двохсот тисяч археологічних пам’яток, які залишилися від колишніх мешканців городища Тшціниця. Серед них чимало таких, які свідчать про їхні тісні зв’язки із Середземноморським басейном та Балканами.

Найцінніші відкриття були зроблені в 1990-х роках. Тоді було знайдено дуже велику кількість уламків кераміки, численні кістяні та рогові, кам’яні та крем’яні предмети, унікальні бронзові та залізні пам’ятки, кістки тварин та насіння рослин, які тут вирощували.

Серед них справді є багато таких, що пов’язані з півднем Європи. Наприклад, до найбільш цивілізаційно розвиненого населення османсько-фюзесабонської культури належать зооморфні фігурки, фігурка жінки з однією груддю (амазонка), фрагменти моделей возів, голова глиняного ідола та бронзові вироби, як наприклад, сокира з піднятими краями, розламана на дві частини, кожна з яких була закопана в іншому місці, на відстані трохи більше метра одна від другої. Ці дві частини перебували в різних хімічних середовищах, оскільки окислилися по-різному. Частина обуха була змазана дьогтем. Можна припустити, що тут відбувалися якісь ритуали. Напевно щось пов’язане з віруваннями того часу.

Також було знайдено бронзову кирку з напівкруглим обухом. Як символ влади її вживав правитель городища Тшціниця. Аналогії можна знайти в Угорщині, Румунії, а також у мікенській культурі. Все це свідчить про те, що вже тоді тут мала свій вплив середземноморська культура. До Карпатської Трої доходили й купці, які перевозили балтійський бурштин до квітучих тоді Трої та Мікен. З півночі везли бурштин, а з півдня – здобутки анатолійсько-балканської цивілізації.
Городище Кролевські Вали у Тшціниці поблизу Ясла. Інфографіка Анна Тибель-Хмелевська
Повернімося до початків городища на пагорбі Тшціниця. З постійно діючої експозиції можна дізнатися, що найдавніше поселення створила плешівська група (2100-1650 рр. до н.е.). Що ми знаємо про її походження?

До будівництва укріплених поселень у Тшціниці ці території населяли люди культури шнурової кераміки (3000-2100 рр. до н.е.), вели вони скотарський спосіб життя та ховали своїх померлих у курганах. Під впливом Закарпаття в епоху ранньої бронзи сформувалася плешівська група мержановицької культури, населення якої проживало в районі польських Західних Карпат. Сліди її присутності були виявлені, серед іншого, в околицях Кракова та Бардейова у Словаччині. Це була дуже розвинена культура, вже знайома з бронзовою металургією, що займалася також землеробством і тваринництвом. Прибувши до Тшціниці, вона побудувала там добре укріплене поселення площею 60 арів (близько 2100 р. до н.е.).

Будинки були збудовані з дерева та землі – найдоступнішого матеріалу у цій частині Європи. Середземноморські цивілізації у той час використовували камінь, який там був найпоширенішою сировиною.

Стіни оборонних валів у поселенні Тшціниця були зроблені з дубових дерев’яних балок, а внутрішню їх частину засипали землею. Будинки будували каркасні або опорні. Вони демонструють чудову інженерну техніку та ефективну організацію роботи.

Основним заняттям жителів було землеробство, тваринництво та полювання. Серед інших вирощували двозерну і однозерну пшеницю. Розводили велику рогату худобу, свиней, кіз, овець. Зрідка ми знаходили коня чи собаку.

Найцікавіше, що ці люди вже вміли виготовляти якісний глиняний посуд: горщики, миски та чашки, які обпалювали при температурі 700-800°С. Стінки деяких посудин були дуже тонкі, товщиною навіть до 3-4 мм. Вони вражають багатим орнаментом, наприклад, відбитки мотузки, дрібні горбики, борозенки чи ребра. У деяких прикладах посуду можна побачити впливи закарпатських культур.

Ножем, подушкою, табакеркою. Як вбивають царя

Пізніше це вже тільки таємниця, вирвані язики, свідки вислані на каторгу і ніяких нічних розмов співвітчизників.

побачити більше
У нашій постійній експозиції є сценка, яка показує плешовську родину за роботою. Чоловік займається виготовленням виробів із кременю. Одягнений у лляну сорочку, жилет темно-коричневого кольору, накидку з овчини, підперезану ременем. Взуття виготовлено з одного шматка шкіри. У руці тримає роговий ретушер і кремінь, від якого він відколює лусочки.

Жінка займається виготовленням глиняного посуду. Її одяг також простий: лляна сорочка, бараняча накидка та шкіряні чоботи. Так само виглядає одяг дитини. Сім’ї доводилося багато працювати, щоб себе утримати. Доказом їхньої виняткової майстерності є два великі горщики, що стоять поруч, виконані 4000 років тому.

Всього тут виявлено понад 40 тис. глиняних, кам’яних, кістяних і рогових предметів. Деякі також виготовлені з бронзи. Це, наприклад, глиняні фігурки тварин, фрагменти посуду, прясельця, вироби з кістки та рогу, такі як зубила, голки чи підвіски, а також вироби з каменю та кременю, такі як жорна, ножі, серпи чи наконечники стріл, сокири та сокири. Поверхню сокир і топірців додатково шліфували, а також просвердлювали отвір для руків’я.

Як показує ваша виставка, за плешівською групою прийшла більша кількість представників османсько-фюзесабонської культури (1650-1350 рр. до н.е.), яка належала до високорозвиненої цивілізації бронзової доби. Мене особисто зацікавив зріст цих людей. Майже два метри!

Так, це були люди високі та стрункі, запевне добре харчувалися. Ймовірно, вони мали південні риси обличчя, можливо, темне волосся.

У північно-східній частині Карпатського басейну проживало населення османсько-фюзесабонської культури. Витіснені з півдня, заселили басейни річок Віслока, Віслок, Дунаєць та Сан. Імовірно, поселення плешівської групи в Тшціниці повстало мирним шляхом.

Пригадаю сцену приїзду такої родини до городища, яку ми можемо побачити на нашій виставці. Ми бачимо повноколісний візок з товстого дерева. На ньому скриня з планок, тобто колотих дощок. У ньому є всі речі сім’ї, включаючи амфору, плетені кошики, лук, стріли, гарпун та рогову сокиру, бронзові та крем’яні сокири. У кошику, серед іншого, оленяча шкура, дерев’яна миска, поруч буханець хліба. Віз тягне невеликий кінь із упряжжю виконаною зі шкіри та кістки.

Поруч високий і худий чоловік із османсько-фюзесабонської громади. На ньому шкіряні чоботи з цільного куска шкіри, онучі, вовняна накидка й кашкет, гарно вишита сорочка, за поясом ніж. На возі сидить красива і багато одягнена жінка. У неї вовняна спідниця, лляна вишиванка, вовняний пояс. Її волосся притримує сітка. На руці вона має бронзовий браслет, на пальці – золота каблучка, у вухах – золоті сережки, а на шиї – бурштинове намисто.

Нова громада Тшціниці значно розбудувала городище. Вона побудувала нову дорогу та в’їздну браму, зміцнила укріплення та розширила поселення. Варто додати, що ця культура будувала великі поселенські комплекси з чітко вираженою ієрархією, з центрально розташованими городищами, укріпленими валами та ровами. Крім аристократії, окремою верствою були воїни, важливу роль відігравали металурги. Були також раби.

Оскільки люди цієї громади були високого зросту, їхні хати також були дуже великими. Вони мали довжину 16 метрів і складалися з двох або навіть трьох кімнат. Можна сказати, що це були майже палаци порівняно з пізнішими землянками наших предків-слов’ян.
Чим займалися мешканці городища?

Найважливішими їх видами діяльності були вирощування рослин і тваринництво. Вирощували двозернову, однозернову пшеницю і спельту, а також звичайний ячмінь і просо. Зерно зберігали у глиняному посуді в дерев’яних зерносховищах та спеціально підготовлених ямах. З нього готували різне тісто, млинці, хліб, рідку кашу та квашені напої.

Розводили велику рогату худобу, схожу на тодішніх первісних биків, а також кіз, овець, свиней та коней. Ці люди займалися полюванням. Найпоширенішими були полювання на оленя, кабана, бобра, бурого ведмедя та буру черепаху. Також ловили рибу та молюсків. Провадили далекосяжну торгівлю з анатолійсько-егейським світом.

У городищах діяли численні майстерні, які виробляли, наприклад, золоті, бронзові, бурштинові прикраси, зброю та вироби з кістки та рогу. Люди османсько-фюзесабонської культури опанували металургію бронзи та золота.

Нагадаємо, що бронза, сплав міді з оловом у співвідношенні 9:1, з’явилася в Єгипті та Месопотамії приблизно в 3500 році до нашої ери. Використовувалася техніка лиття, але й кування.

Мешканці Тшціниці переплавляли готовий металевий або бронзовий брухт. Глиняні тиглі тримали над вогнем, в якому досягалася температура понад 1000°С. Розплавлену бронзу заливали у ливарні форми з глини або каменю. Відлитий таким чином предмет виймали, розбиваючи форму, потім шліфували.
У нашому городищі виявлено згорілий будинок ливарні. Всередині було багато речей, зокрема красивий посуд, як амфори, прикрашені вузликовими орнаментами, та великі горщики. На виставці ми показуємо ливаря за роботою. Чоловік з дерев’яними щипцями, виконаними з гілок, тримає посудину з розплавленою бронзою. Поруч стоїть інший чоловік із дерев’яною палицей, якою він розбиває грудки мідної руди. Потім їх поміщають у плавильну піч, де виплавляють мідь.

Ремісники посідали дуже високий статус в суспільній ієрархії, про що свідчать, наприклад, багаті поховання з предметами, пов’язаними з металургією. Ми знаємо це з інших археологічних пам’яток, тому що жодного цвинтаря тієї епохи в Тшціниці не було виявлено. Одним із найважливіших є цвинтар у Нижній Мишлі біля Кошиць.

Цвинтарі теж нам багато розповідають про звичаї тих людей.

Це правда, під час дослідження могил були встановлені їхні звичаї. Вірили вони в загробне життя. Домінував скелетний обряд. Ями, в яких ховали померлих, найчастіше були прямокутні, орієнтовані з півночі на південь. У могилу клали кераміку, вироби з бронзи та золота. Були глечик і миска. Іноді там були знаряддя праці та зброя. Часто це були предмети, які характеризували життя померлого.

Померлих, одягнених у святковий костюм з прикрасами, ховали у зігнутій позиції, чоловіків на правому боці, а жінок на лівому, обличчям на схід. Більшість мала зв’язані ноги, щоб не могли повернутися на землю. Багатших членів громади ховали в дерев’яних саркофагах, трунах чи коритах. Бідніших ховали в неглибоких, трохи менших могилах.

Похорон супроводжувався ритуальними звичаями. Скорботники приносили померлим дари. З наступної сценки на виставці в Карпатській Трої бачимо, що церемонію вів вождь городища, одягнений у шкіряні обладунки. Виконував він обряди прощання з небіжчиком. В могилах знайдені налокотники з пришитими до шкіри бивнями кабана і нагрудні пластини, також виготовлені з бивнів кабана, на 8 або 10 отворів у кількості до 50 штук – аналогічно, як у Нижній Мишлі, на Кавказі та в Мікенах.

Ми знаємо, що ці люди приносили в жертву людей. Такі знахідки відомі з території сьогоднішньої Словаччини. Археологи знайшли скелети, кинуті або в колодязь, або в яму. Спочатку їх обпалювали та четвертували, що може свідчити про ритуальний канібалізм.

Цікаво, що жителі також виготовляли глиняні фігурки тварин і приносили їх у жертву як заміну – щоб не марнувати їжу.

Приблизно через сто років поселення було спалене, невідомо з якої причини, можливо, від удару блискавки, після чого його відбудували і розширили до площі 2 га. Остаточне знищення городища наступило в результаті пожежі близько 1350 р. до н.е. Протягом наступних двох тисяч років, поки це місце не заселили слов’яни, тут ніхто не жив.
Як показали археологічні дослідження, слов’янська городище було одним з найдавніших і найбільших на той час. Вважається, що був це головний центр одного з племен, що проживали в той час на півдні нашої країни. Що принесли сюди слов’яни?

У племінний період Тшціниця, ймовірно, належала до держави Віслян і була резиденцією племінного князя. Слов’яни прийшли в басейн Віслоки в VII столітті. Щодо зовнішнього вигляду, то вони були досить низькорослі та кремезні. Вважається, що мали вони світле або каштанове волосся. Такий зразок слов’янської родини, яка збирається оселитися в Тшціниці, ми бачимо на нашій виставці.

Двоколісний віз тягне кінь, що має залізні підкови і удило, а також шкіряну збрую. Колеса возу вже мають спиці. Одяг кучера — шкіряні чоботи, вовняна туніка, вовняна шапка. На поясі — гаманець і ніж з кістяною ручкою. Поруч у возі лежить лук, залізна лопата, кошик, зброя, стріли із залізними наконечниками, сагайдак. Зброя була необхідна для оборони, під час полювання і навіть посівів. Виготовляли її власноруч, а більш цінні предмети купувалися далеко.

Біля кучера сидить хлопчик, тримає в руці глиняний горщик з їжею. Поруч з возом йдуть жінки, мабуть, мати з донькою. Вони багато одягнені. У дорослої жінки шкіряні чоботи, вишита сукня підперезана поясом. На поясі – гаманець і коробочка для голок, виконана з рогу. Сукню прикриває вовняна накидка, а голова вкрита вовняною хусткою. На шиї у неї намисто зі скляного бісеру та срібна підвіска. У руці вона тримає торбу з лляної тканини. Так само одягнена дівчина.

Повертаючись до початку розселення слов’ян у цьому місці, то вже у 8 столітті вони побудували у Тшціниці величезне городище площею майже 3,5 га, зведене на пагорбі на висоті 25-30 м над навколишньою долиною. Тому воно було добре захищене від можливого нападу. Побудоване було частково на місці та на оборонному фрагменті з доби ранньої бронзи. Воно мало розміри 115 × 275 м. Складалося з чотирьох чітко виділених частин: основної частини та трьох передмість. Загальна довжина насипів становила понад 1250 м. Для будови використано 25 тисяч кубів будівельного матеріалу, у тому числі 5-6 тисяч кубів дерев’яного бруса. Основним матеріалом був дуб.

Український Зелений Клин або суперечна з Росією про землю на Тихому океані

Після взяття під контроль Москва звинуватила українців у спробі «відірвати Далекий Схід від СРСР».

побачити більше
Люди жили в зрубах і напівземлянках. Усі вали городища були дерев’яно-земляної конструкції: багатошаровими, частоколовими чи плетеними. Це свідчить про те, що, як і їхні попередники, ці люди також мали чудових інженерів та керівників.

Красивий одяг свідчить про те, що ткацтво було на високому рівні.

Це було домашнє ремесло. У ранньому середньовіччі жінки займалися ткацтвом. Сировиною служили льон, коноплі, шерсть тварин та вовна. Стебла льону та конопель спочатку вимочували, потім сушили й заминали. Потім з волокон струшували костриці і розчісували їх гребінцем. Для прядиння ниток потрібна була прядка з кужеллю і дерев’яне веретено, обтяжене прясельцем. Нитки звивали в мотки на мотовилах. Нитку основи намотували на рамки, а піткання — на кусочки очерету або веретено.

Шерсть після прання попередньо розчісували, тобто розділяли гребінцями. На ткацьких верстатах виготовляли важкі й грубші тканини. Деякі тканини з тваринних волокон колотили, тобто з’єднували в компактну масу на сукно. Завершальним процесом було відбілювання або фарбування матеріалу.

Крім ткацтва, ці люди займалися землеробством. Вирощували звичайний ячмінь, двозернову пшеницю, однозернову, полбу, біб, горох, просо. Переважала велика рогата худоба, домашні свині, вівці й кози. Були й коні.

Слов’яни вірили в загробне життя. У ХІХ столітті тут було знайдено три язичницьких ідоли, але, на жаль, вони згоріли в Петербурзі. Слов’янський поховальний обряд у племінний період полягав у спаленні тіла померлого, а спопелені останки висипали в попільницю, тобто глиняну посудину, яку уставляли на земляному насипі – кургані. Якщо покійний був важливим членом громади, навколо нього вкладано цінні речі та страви. Бідніші мали скромнішу відправу.

Це городище, як і попереднє, теж перестало існувати. Як це сталося?

Городище було знищене в результаті вторгнення або раптової пожежі. Ймовірно, це сталося близько 1031 року, наприкінці правління Мєшка II або в період внутрішніх заворушень у Польщі в 1034-1039 роках нашої ери.

Від слов’ян залишилося багато цінних пам’яток. У городищі виявлено понад десяток тисяч пам’яток, переважно це уламки глиняних горщиків та кілька десятків залізних виробів. Але в наших запасниках маємо також щось надзвичайне: у 2005 році у північній частині майдану було виявлено срібний скарб, який складається з понад 650 предметів. Можливо, братовбивчі бої спонукали князя сховати свої цінності в землі й засипати їх мульчею та листям.

У скарбі ми знайшли, серед іншого, срібні пластини, срібні уламки монет, монети з Німеччини, Англії, Італії, Чехії, Польщі та арабських халіфатів періоду близько 980 – 1020 рр. Також було срібне окуття піхов для меча – чудовий витвір ранньосередньовічного мистецтва, виконаний майстром із західнофінського племеня лівів. Майже ідентичний предмет було знайдено у могилі правителя Русі, у Десятинній церкві в Києві.

Це один з найцікавіших ранньосередньовічних скарбів на території Польщі. Ці вироби виготовлялися на території нинішньої Латвії, Литви та Естонії. І ви можете запитати себе, як це опинилося в Тшціниці. Чи часом володар Тшціниці не брав участі у київському поході Болеслава Хороброго, а може цей меч був куплений на сході?
Ці всі чудові знахідки на тшціницькому пагорбі для Вас, як для археолога, дуже важливі.

Щоб бути хорошим дослідником, археолог повинен мати багато везіння і трохи знань. І я належу до таких людей. Я витратив багато днів на дослідження, від світанку до сутінків. Я читав цю землю, як учень книжку. Як бачите, це окупилося.

Ці відкриття є новаторськими, оскільки значною мірою змінили уявлення про початок бронзової доби на цій території. Як показали наші відкриття в Карпатах і Бескидах, у бронзовому столітті існували культури з дуже високим рівнем розвитку, закарпатського походження, значно більш розвинені від населення, яке проживало, наприклад, у центральній частині давніх польських земель. Раніше вважалося, що Карпати – це безлюдна територія, вкрита давнім лісом, яку використовували лише для полювання, і тільки в середні віки люди оселились тут назавжди.

А як повстав скансен?

Знахідки в Тшціниці становили велику загрозу для городища, яке почало відвідувати все більше людей. Тому, щоб захистити його та популяризувати археологічну спадщину, у 1998 році в Тшціниці народилася ідея створення музею під відкритим небом. Так і сталося. До нього входить територія городища «Королівські вали», внесена до реєстру пам’яток, і територія біля її підніжжя, відома як археологічний парк.

На городищі реконструйовано, серед іншого, фрагменти валів загальною довжиною 185 м, фрагмент укріплень, дорога з брамою та двома будинками доби бронзи, а також ранньосередньовічна брама, чотири слов’янські хати, місця, де були знайдені скарб, зламана сокира та будинок металурга.

В археологічному парку збудовано виставковий павільйон площею близько 1800 м2. Реконструйовано село османсько-фюзесабонської культури та слов’янське село IX ст., кузня та хлібопіч.

Були також підготовлені ділянки з рослинами, які вирощували мешканці городища. Створено тваринницьку частину: ми закупили тварини порід, подібних до тих, що були кілька століть тому. Це була угорська сіра рогата худоба – довгорога, карпатська коза, шотландська гірська рогата худоба, вересовий баран і польський кінь. Кінь використовувався переважно для верхової їзди, а віл — для запрягання до воза або плугу.

Створення музею під відкритим небом врятувало цю європейську культурну спадщину від знищення та зробило її доступною широкому загалу. Археологічна спадщина, якій все більше загрожує сучасна цивілізація, має бути максимально захищена. Серед іншого, через будівництво таких об’єктів, як наш, де історичні місця належним чином огороджені, охороняються та контролюються. Тож я сподіваюся, що цей заклад прослужить наступні десятиліття і послужить наступним поколінням, щоб пізнавати таку неймовірно захоплюючу історію.

– Розмовляла Моніка Хробак, журналіст Польського радіо
– Переклад: Аліна Возіян
Основна світлина: Карпатський археологічний фестиваль у Тшціниці. Фото Архів Підкарпатського музею в Кросно.
побачити більше
Діалоги випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Японці святкують Святвечір як День святого Валентина
Добре знають і люблять одну польську колядку: «Lulajże Jezuniu».
Діалоги випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Бетон червоного кольору
Гомулка радів, коли хтось написав на стіні: «ПРП – сволочі». Бо перед цим писали «ПРП - Оплачені Стовпчики Росії".
Діалоги випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Половина світу однаково називає мамів та татів
Чи існувала одна прамова для нас усіх, як один праотець Адам?
Діалоги випуск 24.11.2023 – 1.12.2023
У школі необхідно сповільнити темп
Фільми або ШІ – це хвіртка у сад знань. Але занадто мало учнів взагалі хоче вчитися.
Діалоги випуск 17.11.2023 – 24.11.2023
Власне, це й була столиця Третього Райху
Адольф Гітлер провів 836 днів у Вовчому Лігві, де у 200 залізобетонних об’єктах йому служило 2500 людей.