Рік 1936. NSDAP інформує американську світову штаб-квартиру Форд, що директор фірми у німецькому Кельні єврей. Щоб достосуватися до поточної політичної коректності і надалі заробляти гігантські суми на європейському ринку, вони миттєво зміняють менеджера. Новим шефом стає арієць Роберт Шмідт. Історики пізніше підрахують, що кожна третя гітлерівська вантажівка виїхала з заводів Форда, а його фірма, єдина закордонна, не була націоналізована, прибутки натомість передавала за океан. Крім того, через те, що союзники збомбардували виробничі приміщення, Генрі Форд після війни звернувся до уряду США за компенсацією. Отримав тогочасні 10 мільйонів доларів.

Про те, що війна – це ідеальний час на заробляння величезних статків, у ХІХ столітті знав Станіслав Вокульський – літературний герой «Ляльки» Болеслава Пруса. Цей надзвичайно винахідливий підприємець, що поїхав до Болгарії, де був посередником для армій як російської, так і турецької, сьогодні теж може бути чудовим прикладом того, як ефективно маневрувати поміж оголошеними великими державами санкціями.

Тому зовсім не дивує, що зараз великий бізнес іде тою самою дорогою. Коли минулого тижня ціна російської нафти була найнижча від ринкової вартості аж на 28 доларів, то бритійсько-голландський нафтовий гігант «зробив мільйонний бізнес». Саме так писала західна преса про закупівлі фірми Shell, коли та домовилася з російським нафтовим концерном.

Про свою базу також чудово піклуються лідери найбільших країн. У кінці лютого Європейський Союз приготував перший пакет санкцій. Прем’єр Італії Маріо Драґі лобіював, щоб з-під заборони на експорт виключити предмети розкоші, які продукують на Апеннінському півострові. Бельгійці і собі й надалі хотіли торгувати з Москвою діамантами. У коментарях чути було сарказм, бодай сумочки Ґуччі дорожчі за українських дітей. Ці товари теж попали під санкції.

Але не вдаваймося до ілюзій. Росія – це 140-мільйонний ринок збуту. До того ж такий, що не вимагає якоїсь спеціальної якості і водночас дуже маржевий. У часи квартальних біржових рапортів і необхідності представлення акціонерам чергових рекордних показників рентабельності ніхто добровільно не відмовляється від легких грошей.

Удавані санкції

«Закупівля 19,5% акцій Роснафти консорціумом державного фонду Катару і групою Glencore – це доказ того, що закордонні фірми перестали боятися запроваджених проти Росії санкцій. Тріумф Владіміра Путіна» – так писали бритійські мас-медіа у 2016 році. Це лишень два роки після анексії Криму і два роки після впровадження Заходом «жорстких» санкцій на російський нафтовий сектор (зокрема інвестовану тоді Роснафту) і банківський сектор (який потребував живих грошей).

Угода, оцінена у 10,5 млрд євро, була таким потужним вливанням готівки у російський бюджет, що Путін особисто рекомендував розробку для центрального банку відповідної економічної стратегії, щоб не викликати коливань на валютному ринку. Схоже, що це взірцева модель цілком підступного уникнення санкцій.

Glencore – це швейцарський гігант, що у цілому світі торгує сільськогосподарською продукцією і сировиною. Його доходи можна порівняти з доходами середньої за розмірами країни. Тільки польська компанія згортає з нашого ринку близько 6 мільярдів злотих щороку! Цей гігант відомий з того, що може працювати на найскладніших і важкодоступних ринках світу.

Звісно ж, докапіталізація бюджету Путіна відбулася не його коштом. Тоді ж Glencore виклав з власних коштів тільки 300 млн євро. Решту суми позичила Італія. А конкретно – італійський банк Intesa Sanpaolo.

– Типовий приклад обходу санкцій – це передоплати за посередників, що закуповують сировину. Суб’єкт отримує переказ на свій рахунок, з якого пізніше може, на приклад, купити пакет акцій цієї компанії, в обмін на регулярні постачання – роз’яснює в інтерв’ю для Tygodnika TVP економіст проф. Роберт Ціборовскі, ректор Університету в Бялимстоку.

У складні механізми світу фінансів не бавився Siemens. У 2017 році німецька фірма доставила Росії найсучасніші технологічно турбіни для електростанцій. Офіційно мали вони доїхати до підрядника в Тамані у Краснодарському краї. Але звідтіля їх перевезено на Крим, що було порушенням європейських санкцій. У 2019 році у церемонії введення в експлуатацію двох кримських турбін фірми Siemens особисто взяв участь Владімір Путін.

Німецька фірма офіційно висловила обурення й оприлюднила заяву, що її обдурили. Але до суду звернулася виключно... у Росії.

SWIFT тільки для деяких

Тому більшість експертів не має ілюзій, що санкції, запроваджені сьогодні проти Росії, не припинять військових дій в Україні. Можуть вони мати негативні наслідки, але у далекій перспективі. Тим більше, що вони змайстровані так, щоб можна було їх безпечно уникнути і водночас добре виглядати для публіки.

«Атомним варіантом» називали відключення російських банків від міжнародної фінансової інформаційної системи SWIFT. То мало відрізати Росію від світової готівки. Але ці обмеження не розповсюджуються на Сбербанк і Газпромбанк, тобто найбільший російський банк і третій з погляду величини активів. На практиці це означає, що ті, хто і надалі хоче торгувати з Росією, повинні тільки перенести рахунок до Газпромбанку.

Тому що попри назву це інституція, яка працює не тільки для Газпрому. Це універсальний банк, що обслуговує як бізнес-клієнтів, так і індивідуальних споживачів. Кожен може бути його клієнтом. Він займається брокерською діяльністю, торгує золотом, сріблом і займається обміном валют. Окрім цього, це власник холдингу Газпром Медіа, тобто пропагандистського телебачення ТНТ. Займається також інвестиціями в інфраструктуру, зокрема в енергетичний сектор. Отже, зберігаючи Газпромбанк, на практиці дається дозвіл на продовження роботи ключових сегментів імперії Путіна: пропаганди, фінансових установ і корисних копалин.

Треба додати, що у Росії є власний відповідник SWIFT – це система СПФС. До цього треба докласти російсько-китайську платіжну систему CIPS.

Платіжні картки все ще працюють

Черговим ударом мало бути виведення карт Visa і Mastercard з Росії, тобто дуополії, що видала на російському ринку 210 млн платіжних карток, а глобально контролює близько 90% платіжного ринку. Хотілося б вірити, що такий удар, безперечно, міг придушити фінансовий світ. Але це рішення має гарний вигляд лише в газетних заголовках.

Якщо вдатися у деталі, то виявляється, що для усередненого Сєргєя ну зовсім нічого не змінюється. Платіжні картки, що правда, не будуть діяти, але тільки за кордоном. На території Росії і надалі будуть чинні, аж до кінця терміну їх придатності. А термін визначає банк, а не виробник картки. На приклад, Альфа-Банк вже оголосив про продовження терміну служби виданих пластиків до... кінця 2028 року.

І якби цього було замало, то російські банки вже поінформували, що замість західних карток автоматично будуть висилати власні, що діють як частина внутрішньої платіжної системи МІР. Вже сьогодні кожна четверта російська картка саме у ній функціонує.

Француз пильнує власних інтересів

Кожного дня ми чуємо про те, що чергові відомі фірми закривають бізнес у Росії, але величезна їх кількість зробила це з огляду на потужну хвилю хейту від світової громадської думки.

– Кока-Кола, Данон чи ПепсіКо не чинять цього з любові до українців, а тільки з причин брендінгу – зауважує Павел Внуковскі, радник сеймику Підляського воєводства, що бере участь у допомозі біженцям. – Вони це зробили тільки тоді, коли їх фактично змусила потужна критика західних клієнтів, мусили якось відреагувати. Але я навіть не сумніваюся, що вони нетерпляче перебирають ногами, очікуючи моменту, коли конфлікт перестане бути медійним, і тихцем будуть повертатися до продовження бізнесу на сході.

З їх заяв у всякому разі прямо випливає, що тільки «призупиняють» продажі, а мережа ресторанів МакДональдз «тимчасово» закриває свої відділення. Про те, що швидко можуть їх знову відкрити, говорить факт, що не планують звільняти своїх працівників.

Зате жодного спротиву, навіть тимчасового, не має французький бізнес, а навіть сам лідер Франції. Як пише газета Le Figaro, Емануель Макрон зустрівся з групою французьких лідерів, що торгують з Росією, щоб заохотити їх «не приймати поспішних рішень» і не виходити з Москви.

На зустрічі були присутні зокрема Фрідерік Удеа (Société Générale), Катрін МакҐреґор (Engie), Жульєм Форі (Airbus), Росс МакІннесс (Safran), Стефан Ісраель (Arianespace), Патріс Кейн (Thales), Крістель Борі (Eramet), Бенуа Потьє (Air Liquide) і Ів Клод (Auchan).

Перший з них є власником російського Росбанку і ніде не чути, щоб він хотів вийти з бізнесу на сході. Те саме стосується відомої мережі Ашан. TotalEnergies, на відміну від бритійського ВР, і надалі залишається над Волгою.

Так само автомобільний концерн Stellantis вирішив залишитися. – Зупинка виробництва в Росії зашкодить працівникам, не владі – сказав два дні тому в CNN керівник Stellantis Карлос Таварес.

Без санкцій на нафту і газ

Навіть якби усі світові бренди спільно й окремо бойкотували Росію, то мало що зміниться. Путін черпає сили з коштів, що надходять безпосередньо від сировини.

Бюджет Російської Федерації побудований у дивний спосіб. Дохід поділяється на дві підгрупи: «Доходи від нафти та газу» і «Доходи, не пов’язані з нафтою та газом» (це офіційний документ завантажений з сайту Мінфіну Росії!).

Ще у 2014 році сировина становила половину загальних надходжень до бюджету Росії. І хоча структура за ці роки дещо змінилася, то навіть минулого року кожен третій рубль надходив саме з продажу нафти і газу.

– Це і надалі примітивне господарство, що спирається на необроблену сировину. Ціла держава функціонує тільки завдяки її експлуатації. Якщо ціна на світових ринках висока, то Росія теж отримує колосальні надлишки, якщо ж нафта шкрябає по дні, то і бюджету Росії непереливки. Там навіть не видно зацікавлення у зміні такого господарювання – вважає проф. Станіслав Мазур, ректор Економічного університету у Кракові.

Тому всі ці санкції на сьогодні можливо й ускладнять життя простим росіянам, але скоріш за все вони не є вирішальними для швидкого припинення збройного конфлікту. До цього може призвести лише реальне позбавлення Росії щоденних надходжень від нафти та газу.

Сполучені Штати вирішили це зробити, але не для добра України, тільки знову заради іміджу. Імпорт нафти з Москви до США не сягав навіть 5 відсотків американського попиту. На практиці Росія від цього не програла, а США не виграли.

Все було б інакше, якби Європейський Союз вирішив це зробити. Прибуток від продажу тільки сирої нафти в країни ЄС це близько 10% центрального бюджету Російської Федерації.

Проте цього не станеться, тому що ані Німеччина, ані Італія не хочуть відмовлятися від дешевої російської сировини і накладають жорстке вето. Deutsche Welle нещодавно оголосила, що за швидким ембарго стоїть «тільки Польща і три прибалтійські країни».

Масштаби фінансування Москви ілюструють дані Євростату, про що кілька днів тому повідомило Польське агентство преси: тільки у першій половині 2021 р. країни ЄС купили у Росії 63,7 млн тонн нафти за ціною 24,7 млрд євро – це 25% імпорту цієї сировини в ЄС. До цього додається імпорт СПГ за 1,9 млрд євро і газу за 15 млрд євро, річний – близько 90 мільярдів.

А це означає, що щодня (!) Європейський Союз буде вплачувати на російські рахунки якісь 250 мільйонів євро. За два дні – 500 млн, тобто саме стільки, за скільки обіцяв закупити для України озброєння на цілу війну. Також варто наголосити на слові «обіцяв». Бо коли він нарешті замовить цю зброю, то чи українська державність буде ще існувати?

– Кароль Васілєвскі
– Переклад Аліна Возіян