«Це рідкісний приклад ідеального фільму, який, з одного боку, розумний, продуманий у найдрібніших деталях, художній та багатозначний, а з іншого боку – жанровий, розрахований на звичайного глядача. «Хрещений батько» – це фільм, який одночасно отримав широке визнання та став хітом касових зборів», – розповідає Тижневику TVP кінознавець та кінокритик з Ягеллонського університету, доктор наук Пьотр Клетовський, додаючи, що історію гангстерського кіно розділяють на два періоди: до «Хрещеного батька» та після «Хрещеного батька».

Звісно, не всі захоплюються фільмом Френсіса Форда Копполи. Хоча й цінують його, зокрема, за майстерність чи чудовий акторський склад. «Хрещений батько» – дуже хороший фільм, його легко дивитися; я ціную його за красу, майстерність, акторський склад. Але, на мою думку, він не є унікальним чи знаковим. Також він не належить до моїх найулюбленіших фільмів», – сказав у розмові з Тижневиком TVP режисер, ректор Варшавської кіношколи Януш Маєвський. Він додав, що не вбачає у «Хрещеному батьку» глибокого меседжу. «Це просто образ мафії, яка не є вигаданою. Такі мафії існували і, мабуть, існують досі. Хоча я припускаю, саме так цей фільм сприймають передусім американці. У Польщі ж публіка сприймає цей фільм просто як хороший розважальний гангстерський фільм», – говорить режисер, не приховуючи здивування від того, що я присвятив увагу 50-ій річниці прем’єри фільму.

«Звісно, можна у ньому вишукувати якесь «послання» чи метафору, наприклад, демонстрацію того, як виглядає своєрідна солідарність, кодекс поведінки, принципи ієрархії, просто «біблія» соціальної групи, пов’язаної спільною метою, та вважати, що Коппола насправді розповідає про політиків, які тоді керували Америкою. Уявляю собі, що б він на це сказав: „Message? I’m sending my messages to the box office, only (англ.: Повідомлення? Я надсилаю повідомлення лише поштою)», - продовжив Маєвський.

Більше за «Хрещеного батька» Маєвський цінує «Одного разу в Америці» Серджо Леоне, який, на думку режисера, на відміну від фільму Френсіса Форда Копполи «має душу», а також фільм «Розмова» того ж таки Копполи, бо «це – унікальний фільм» .

В свою чергу, доктор Матеуш Вернер, філософ культури, кінокритик, культуролог з Університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві, зазначає, що слово «шедевр» він прибереже для творів мистецтва, для фільмів таких режисерів, як Антоніоні, Бергман, Фелліні, Вісконті чи Куросава. «Для мене «Хрещений батько» є чудовим продуктом розважального кіно, прикладом майстерності, перлиною жанру гангстерського кіно. Жанрова схема була реалізована з великим запасом, але зрештою залишилася непорушеною, кількість не перейшла у якість. Я б порівняв цей фільм з хот-догом, приготованим у чотиризірковому ресторані. Розкішний хот-дог, приправлений діжонською гірчицею та зроблений із спеченої вручну булочки зі спельтового борошна. Але це все одно хот-дог», – каже Матеуш Вернер.

Проте багато глядачів вважає «Хрещеного батька» шедевром кіно. Для них це не лише чудовий гангстерський фільм. Що вони у ньому бачать?

«Хрещений батько» – великий витвір культури. Усі три його частини найкраще дивитися разом. Перша, із її романтичним образом мафії, представляє язичницький героїчний міф, пафос побудови імперії. Майкла Корлеоне веде його доля, записана в його крові, тобто походження, і серце, тобто любов до батька. Він реалізує стоїчну концепцію чесноти: він повинен робити те, що необхідно, найчастіше всупереч собі, і вбиває спочатку шваґра, потім брата. Це, зрештою, його участь у сліпій, але необхідній справедливості. Але ця сліпа справедливість не є ідентична із добром. Легких шляхів немає. Роблячи зло, неможливо звільнитися від нього, шовкова петля затягується все сильніше», - каже в інтерв'ю з Тижневиком TVP Марек Юрек, колишній політик, публіцист, фанат саги про сім’ю мафіозі.

Колишній спікер Сейму трактує другу частину трилогії Френсіса Форда Копполи як катастрофічну історію. Третю – як фільм про спокутування. Він зазначає, що ця частина йому дуже подобається, хоча вона досить стримана. І додає, що деякі теми з книги були опущені у фільмі. Наприклад, сюжетна лінія (з останнього розділу) про навернення Кей Корлеоне і її щоденну молитву за духовне спасіння її чоловіка Майкла.

Вони не могли покластись на державу

За словами Матеуша Вернера, «Хрещений батько» – це своєрідна міфологічна історія про кілька поколінь італійських іммігрантів, які змінювалися разом із Америкою. «Як ірландці, євреї чи поляки, вони приїхали в Америку під час піку еміграції наприкінці ХІХ століття. І протягом кількох поколінь вони змінювалися під впливом двох світових воєн, економічного підйому, здобуття Америкою в середині ХХ століття світової гегемонії. Фільм Копполи прагне відобразити ці зміни та показати різні типи людей або тенденції, які змусили бідних селян Калабрії та Сицилії стати американцями», – каже доктор Вернер.

Через деякий час він задає риторичне питання: « Але чи це правда? Чи варто дотримуватися цієї інтерпретації? На мою думку, ні. Бо це схоже на те, що ми намагаємося описати соціологію словацьких горян на основі легенди про Яношика», - каже культуролог.

Все ж існує багато думок, що «Хрещений батько» – це глибокий соціальний аналіз і що змальований Копполою образ колишньої італійської діаспори у Сполучених Штатах багато говорить про реальність того часу. Символічною є вже перша сцена фільму, в якій Америго Бонасера, власник похоронного бюро, звернувся до дона Віто Корлеоне зі словами: «Я вірю в Америку, я тут розбагатів, а свою дочку виховав по-американськи». Потім він розповів історію про те, як його доньку скривдили, а кривдники уникнули правосуддя. Бонасера зауважив: «Я сказав своїй дружині, що дон Корлеоне подбає про справедливість».

«Ця сцена показує, що іммігранти, які ще не проникли глибоко в американське суспільство, не завжди могли розраховувати на державу на своїй новій батьківщині. Тому вони створили свою альтернативну державу, правила якої встановили самі, і часто ці правила були жорстокими», – розповідає Тижневику TVP історик і публіцист Пьотр Заремба.

«Я думаю, що Френсіс хотів розповісти про жертву, яка була принесена першим італійсько-американським поколінням. Вони приїхали у Штати, а американська мрія виявилася прагненням до влади, грошей і слави... Тому вони доклали усіх зусиль, щоб досягнути цих цілей...» – сказав Аль Пачіно в одному з інтерв'ю американському журналісту Ларрі Гробелю, опублікованому у книзі «Аль Пачіно. Про себе самого».

Іншим разом Пачіно сказав Гробелю: «Перше покоління американських італійців принесло в цю країну старі культурні навички. Друге покоління пожертвувало собою заради третього, лише воно мало здійснити американську мрію про владу, успіх і гроші. Цей фільм – про сім’ю, що розривається між старими і новими цінностями, старою і новою країною. Це сімейний фільм. Це, мабуть, пояснює його популярність».

Схоже, в успіх фільму спочатку не вірив навіть Марлон Брандо, який зіграв роль дона Корлеоне, ймовірно, вважаючи його фільмом класу С, адресованим переважно італійським іммігрантам. У той час у професійному житті він проходив переломний період. «Вважалося, що кар’єра Брандо позаду. У той час він посварився з Голлівудом; він поводився агресивно, вульгарно і ніхто не хотів з ним працювати. Проте він отримав пропозицію (Френсіс Форд Коппола рішуче виступав за Марлона Брандо у переговорах із продюсерами – ред.), і оскільки він був по вуха у боргах, то прийняв її. Йому запропонували вибір: оплата в кілька десятків тисяч доларів на руки або право на відсотки з прибутку від фільму. Він обрав перший варіант, заявивши, що ніхто ніколи не захоче дивитися це «італійське лайно». Таким чином він втратив мільйони доларів», – каже кінокритик Вєслав Кот Тижневику TVP.

До слова, Брандо не був першим вибором продюсерів і режисера на роль Дона Корлеоне. «Розглядалися також Орсон Уеллс і Джордж С. Скотт. Серйозним кандидатом був Лоуренс Олів'є, який, однак, захворів на пневмонію перед пробними зйомками. Нарешті Френсіс Форд Коппола захопився Марлоном Брандо», – розповідає доктор Пьотр Клетовський. Він додає, що те саме було і з кастингом на роль Майкла Корлеоне («На пробні зйомки прийшов, наприклад, Сильвестр Сталлоне, і був близький до отримання ролі. Але зрештою з’явився Аль Пачіно, який переміг усіх конкурентів»), а також із наймом режисера – спочатку передбачалося, що ним стане Серджо Леоне.

Боротьба за майбутнє дітей

«Хрещений батько» протиставляється міфові про американську мрію і показує темне обличчя Сполучених Штатів. Дехто вбачає у представленій режисером картині метафору Америки.

«Цей фільм не лише про світ організованої злочинності, яка зливається зі світом великої політики, створюючи владний конгломерат. Сім'я Корлеоне є символом американського суспільства. На її прикладі Маріо П’юзо разом із Френсісом Фордом Копполою створили картину, яка розповідає про Америку. Тому що цей фільм про Америку. Також він про насильство, на якому була побудована влада мафії, а ще – про американську цивілізацію, починаючи від розправи з індіанцями, громадянської війни, запровадження цивілізації на Дикому Заході за допомогою револьверів і гвинтівок, боротьбу за владу тощо. Основою цього всього було насильство», - каже доктор Пьотр Клетовський.

«Міфологізація злочинності характерна для американського кінематографа 70-х. Пригадайте фільм «Брудний Гаррі», в якому інспектор Гаррі Каллахан (Клінт Іствуд), брутальний і нещадний страж порядку, використовує злочинні методи, але попри все викликає симпатію. Така оберненість ролей є спадщиною контркультури кінця 1960-х років, що в першу чергу деконструювала жанрові схеми вестерну, створюючи т.зв. «антивестерн», де найчастіше героєм стає саме бандит, а шериф, як правило, є негідником. Гангстерське кіно 1970-х пішло по стопах вестерну», - зазначає доктор Матеуш Вернер.

З думкою про те, що творці фільму міфологізували насильство, не погоджується Пьотр Клетовський. Він стверджує, що задум Маріо П’юзо та Френсіса Форда Копполи був протилежним. Коротше кажучи, вони хотіли показати, що насильство – це двосічний меч, що воно обертається проти тих, хто його використовує.

«Хрещений батько» показує людей, які будують соціальне життя навколо мафії. Дон Корлеоне є лідером певної соціальної групи. Дехто стверджує, що Коппола релятивізує гангстерський світ, показуючи, що мафіозі мають нормальне сімейне життя і намагаються грати роль порядних громадян. На мою думку, цей фільм посилює враження патології, відображає зв’язки між мафією та різними світами», – коментує Пьотр Заремба.

Йдеться про зв’язки мафії, наприклад, із системою правосуддя та світом політики, що просочені корупцією. Тому фільм багато розповідає про тодішню ситуацію у державі (нагадаємо, що дія другої частини трилогії закінчується в 1959 році).

У свою чергу, на думку Марека Юрека, «Хрещений батько» – це повчальний фільм, який показує пафос і ціну так званого успіху, а отже – фундаментального міфу американської (і ліберальної загалом) культури.

«Дон Віто Корлеоне хоче на своїх умовах пробитися до правлячої верхівки і вважає, що злочин – це єдиний шлях. Він бореться за майбутнє своїх дітей, але на своєму шляху ці діти втрачають усі цінності, які він приніс зі старого світу. У цьому сенсі «Хрещеного батька» можна трактувати як рахунок, виставлений – як назвав її Майкл Новак – «етнічною Америкою» своїй новій батьківщині, – каже Марек Юрек. – У книзі саме завдяки новонаверненій Кей діти залишаються католиками. Майкл волів би, щоб вони приєдналися до еліти, прийнявши її (а також материну) протестантську релігію», – додає він.

Попередження красивого фільму

Пьотр Заремба сприймає «Хрещеного батька» передусім як дуже цікаве історико-соціальне (а також детективне) кіно. «Хрещений батько» – це історичний документ. Я написав чотири томи про історію Сполучених Штатів ХХ століття. І в кожному з них згадується історія мафії. Просто вона є елементом американської історії. Мафія жила у певному симбіозі з капіталом, перш за все, зі світом політики, а також з поліцією та судовою системою. З нею співпрацювало багато політиків; частина з них була залежною від неї, частина – корумпованою, хтось просто зробив ставку на мафію. Це історичні факти», – каже історик і публіцист. Він наголошує, що неможливо зрозуміти розвиток політичної кар'єри окремих осіб, не знаючи, що з самого початку або з певного моменту вона підтримувалася мафією.

«Перші дві частини трилогії отримали разом дев’ять «Оскарів» і зібрали у прокаті приблизно вісімсот мільйонів доларів. Що важливіше, вони стали чудовою метафорою для сучасного життя - епічним баченням корупції в США», - написав Ларрі Гробель у передмові до інтерв'ю з Аль Пачіно.

Пьотр Заремба, у свою чергу, наголошує, що Френсіс Форд Коппола у «Хрещеному батькові» зафіксував різноманітні явища: починаючи від перелому певної ізоляції італійських іммігрантів, від того, як через службу в армії США (на прикладі Майкла Корлеоне) вони почали сильніше ототожнюватися зі своєю новою батьківщиною, і як ІІ світова війна інтегрувала їхній світ з Америкою («Майкл має наречену-американку, він більше не живе в виключно італійському світі»), від історії виникнення Лас-Вегаса, де було засновано контрольований мафією розважальний центр, а також показ метафоричного образу мафії як капіталістичного підприємства, закінчуючи зв’язками мафії, наприклад, зі світом політики чи зі світом знаменитостей. «Персонаж Джонні Фонтейна є відсиланням до Френка Сінатри, який насправді мав близькі стосунки з мафіозі Семом Джанканою», - пояснює Пьотр Заремба. Кінематографісти, кінознавці, кіномани намагаються знайти у «Хрещеному батькові» різноманітні аналогії. Наприклад, Вєслав Кот звертає увагу на те, що передача влади у стрічці Копполи відбувається так само, як і у драмах Шекспіра. «Спадкоємці престолу борються за місце свого великого батька, за його спадок. Герої є багатогранними, глибокими. Вони рухаються так, наче у них взуття на високих платформах, на три-чотири секунди повільніше, ніж цього вимагає дія фільму. Вони мають у собі королівську відстороненість і велич», - каже кінокритик.

У фільмі увиразнено такі цінності, як відданість, вірність і прив’язаність до сім’ї. Зрештою, Френсіс Форд Коппола залучив до роботи над фільмом кількох членів своєї сім’ї: батька Кармайна Копполу (він відповідав за музику разом з Ніно Ротою), доньку Софію Копполу (у першій частині вона зіграла немовля, хрещеницю Майкла Корлеоне; у другій – дитину на кораблі; у третій частині ми бачимо її у ролі Мері Корлеоне) і сестру Талію Шайр (вона зіграла Конні Корлеоне).

Додамо, що спочатку продюсери не хотіли довіряти роль Мері Корлеоне молодій (на той час їй було 18 років) і недосвідченій Софії Копполі. Ларрі Гробель згадував, що Аль Пачіно захищав рішення режисера. «Він [Коппола] думав, що це допоможе фільму. Цей персонаж був втіленням невинності», – стверджував актор.

«У «Хрещеному батькові» часто звучать фрази про турботу про сім’ю. Але що вони означають в устах кіногероїв? Своїм ставленням вони показують, що для них важлива лише «моя власна сім’я». В ієрархії вона стоїть вище за всі інші сім'ї, які нас не стосуються. Це лицемірно», - каже Вєслав Кот.

Марек Юрек наголошує, що «Хрещений батько» несе в собі важливе попередження: «успіх» сім'ї може бути шляхом до її занепаду. «Вони втрачають все, іноді навіть життя. Це велика істина цього прекрасного фільму», - каже колишній політик і журналіст. Він зазначає, що «Хрещеного батька» варто подивитися як мінімум кілька разів: «Видатні книги потрібно читати, видатні фільми потрібно дивитися, як картини, –багато разів, щоб відчути контакт із ними. Кожен перегляд буде іншим, адже ми теж змінюємося, помічаючи нові мотиви та нові нашарування твору».

– Лукаш Любанський

– Переклад Марія Шевчук