Чи поїде Папа Франциск до Києва? Чи зважиться він на такий жест підтримки України, атакованої Росією, і водночас на послання миру і надії, яким була б сама його присутність у цьому місті?

Із закликом про пряму підтримку Папи, якою став би хоча б кількагодинний його візит в місті, що тримає оборону, звернулися Віталій і Володимир Клички, мер української столиці та його брат, у минулому – всесвітньо відомі боксери, які стоять у перших рядах захисників Києва. Про цю пропозицію з ентузіазмом і надією говорив єпископ-помічник Львівської Архідієцезії Римо-католицької Церкви Едвард Кава під час візиту до Львова кардинала Конрада Краєвського, посланця Папи Франциска. У Польщі також з’являються ініціативи щодо відповідного звернення до Папи.

«В Україні течуть ріки крові та сліз. Це не просто військова операція, а війна, яка сіє смерть, знищення та злидні», – наголосив Папа Римський у зверненні до вірян в неділю, 6 березня. Він висловив надію, що світ не залишить цю безпідставно атаковану країну на самоті.

«Святіший Отче, ми чекаємо на Вас! – так звертається Київ і численні віряни у Польщі. - Ми віримо, що Ваша присутність у Києві зможе вплинути на ситуацію і російські війська залишать Україну. Ми просимо Вас приїхати, оскільки віримо, що Ви донесете послання миру туди, де триває жахлива війна, яка загрожує миру в усьому світі». Чи дійде таке звернення до Папи Римського?

Автори цієї ініціативи – і ще декількох інших, зокрема, заклику присвятити Україну Серцю Ісуса та Матері Божій – діють незалежно від будь-яких офіційних структур, оскільки не надто вірять в ефективність їхньої роботи. Позиція кардинала П’єтро Пароліна, найвищого після Папи представника Апостольської столиці, державного секретаря Святого Престолу, не лише розчаровує, але й змушує замислитись.

Починаючи з 24 лютого, тобто від початку нападу Росії на Україну, він жодного разу не використав формулювання «напад», «агресія», «атака», «війна» та не сказав, що Росія є винуватцем цього. При цьому він є головною особою, що відповідає за зовнішню політику Ватикану і, ймовірно, є головним радником глави Святого Престолу з питань зовнішньої політики, основним джерелом інформації Папи Франциска.

Війна призвела до того, що час спливає швидше і вже не всі пам’ятають, що Папа Римський одразу, 24 лютого, у день початку російської агресії, відвідав посольство Росії. Велика кількість оглядачів і коментаторів вважала цей крок дуже важливим і потужним та розглядала його як першу частину так званого «дипломатичного пакету», поки не виявилося, що другої частини «пакету» не буде. До українського посольства Папа Римський не пішов. Отже, не було жодного «пакету». Багатьма вірянами цей візит був сприйнятий як розуміння – або спроба розуміння – російських вимог, або ж навіть їхня підтримка.

«Мені одразу стало від цього боляче, і біль від цього візиту не минає… – говорить одна з вірянок греко-католицької церкви, українка, що тривалий час живе в Польщі і є активною учасницею молитовних акцій та заходів, спрямованих на надання допомоги Україні. – Чому Святіший Отець не відвідав нашого посольства?» – питає вона з жалем.

Якщо ініціатором відвідин був безпосередньо Папа Франциск, оскільки такі дії є для нього властивими, хоча й не завжди схвалюються високопосадовими особами та вірними, тоді можна припустити, або ж навіть сказати з обережною впевненістю, що не відвідувати посольства України йому порадив кардинал П’єтро Паролін.

Прикрим доказом таких припущень є повідомлення, яке передає слова кардинала П’єтро Пароліна з інтерв’ю щоденному італійському часопису «Il Messaggero», що було опубліковане на сайті Католицького інформаційного агентства в ніч на 10 березня.

«Я глибоко занепокоєний тим, що відбувається. Зараз це вже справді тотальна війна», – заявив кардинал П’єтро Паролін.

Лише зараз? Після двох тижнів атак, бомбардувань, обстрілів та вбивств?

У повідомленні читаємо: «на зауваження журналістки Франки Джансолдаті про те, що, за інформацією мера Маріуполя, російські війська розбомбили звичайну лікарню на 900 ліжок і під завалами перебувають діти, а одна дитина вже померла від зневоднення, і питання, що все це має спільного з військовою операцією, про яку говорять росіяни, кардинал П.Паролін відповів: «Це питання не лише доречне, але й дуже слушне, оскільки згідно з першою версією, озвученою щодо цієї війни, це була військова операція, основною метою якої було знищення військових об’єктів України, і, відповідно, забезпечення безпеки Росії. Але бомбардування дитячої лікарні немає нічого спільного з цією метою».

Журналістка «Il Messaggero» запитала кардинала П.Пароліна про розмову з главою МЗС Росії Сергієм Лавровим і чи з розмови можна було зробити висновки про те, якою є кінцева мета дій Росії та чи може нею бути захоплення Києва.

«Він сказав, що метою є гарантування безпеки Росії і що все, що відбувалося протягом останніх років, ставить під загрозу безпеку країни. Саме у цьому полягав зміст телефонної розмови», – заявив кардинал П.Паролін. Він не додав до цього жодних коментарів. Посилаючись на італійське видання, КІА пише, що «він не хотів давати визначення російським злочинам, вказуючи на те, що цим повинні займатись відповідні органи».

Добре, що він принаймні зазначив, що «факт бомбардування лікарні є неприпустимим. Немає жодних причин чи мотивів робити подібні речі». Тут він і справді повів себе як досвідчений дипломат, не називаючи речей своїми іменами. Я пишу про це, звичайно ж, з іронією.

Однак, зараз не час для іронії. Якщо на чотирнадцятий день війни поважний дипломат і, до того ж, священнослужитель католицької церкви, продовжує посилатися на російську пропаганду, то можна поставити серйозне запитання, що він має на увазі і чим саме керується.

Якщо для нього важливим є успіх діалогу з російським православ’ям, то, мабуть, у світлі вбивства невинних мирних жителів, зокрема, дітей, такий успіх не є вищим благом. До того ж, позиція Патріарха Московського і всієї Русі Кирила жодним чином з цим благом не пов’язана. Навпаки, Кирило є відкритим прихильником Володимира Путіна та його мілітаристсько-імперської ідеології. В своїй нахабній риториці він не приховує схвалення російської агресії. Підтвердженням цього є відповіді на листи, звернення та запити від православних братів з Західних Церков, листи від інших ієрархів християнського світу, заклики науковців.

Неочікувано в цю проросійську риторику вписується архієпископ Карло Марія Вігано, колишній папський нунцій у США і, певною мірою, противник Папи Франциска. Вігано у своєму відверто шокуючому зверненні пише, що «на практиці Російська Федерація перебуває під військовою загрозою, оскільки ракетні бази розташовані лише за декілька кілометрів від її кордонів, тоді як на подібній відстані від США немає жодних військових баз». Він додає, що НАТО не дотрималось обіцянки не розширювати своїх кордонів, яку воно дало Росії.

Не хочеться вірити, коли бачиш такий неочікуваний пасаж у висловленнях архієпископа Вігано: «Якщо ми уважно подивимося на те, що відбувається в Україні, не дозволяючи ввести себе в оману брехливими повідомленнями мейнстримних ЗМІ, ми усвідомимо, що взаємоповага до законів була повністю проігнорована; дійсно, складається враження, що адміністрація Байдена, НАТО та Європейський Союз свідомо намагаються підтримувати ситуацію очевидного дисбалансу саме для того, щоб запобігти будь-яким спробам мирного вирішення української кризи, провокуючи Російську Федерацію до розв’язання конфлікту».

Провокуючи Російську Федерацію!

Складно не згадати про приклади нещодавньої активної діяльності Івана Павла ІІ у сфері міжнародних відносин. Він активно долучався до вирішення серйозних та небезпечних конфліктів: у 1978 році він брав участь у вирішенні конфлікту між Чилі та Аргентиною, потім була війна між Аргентиною і Великою Британією за контроль над Фолклендськими (Мальвінськими) островами, після цього було Сараєво і потужне звернення щодо війни в Іраку. Окрім цього був особистий лист до Леоніда Брежнєва щодо Польщі, у якому 16 грудня 1980 року Іван Павло ІІ написав: «Звертаюсь до Вас, вболіваючи за долю Європи і всього світу». Він твердо, але дипломатично, нагадав про принципи, викладені у Заключному Акті НБСЄ, зокрема, про «принцип дотримання непорушного права на суверенітет, а також про принцип невтручання у внутрішні справи кожної з країн-учасниць».

Чи прийме Папа Франциск однозначне рішення? Чи відповість на заклики, прохання і сподівання стількох людей з цілого світу, які вірять, що його візит до Києва і послання миру зможуть змінити ситуацію?

– Барбара Сулек-Ковальська
– Переклад Марія Шевчук