“Роман Абрамович володіє футбольним клубом “Челсі” і має великі статки у Великобританії. Через зв’язки з російським державним апаратом, а також підозри в корупційних діях, ним цікавиться Міністерство внутрішніх справ. Минулого тижня прем'єр-міністр заявив, що до нього можуть застосувати санкції. Пізніше він виправив цю інформацію, сказавши, що – ні. Чому в біса ні? – запитав у Палаті громад обурений лідер Лейбористської партії Кейр Стармер, наголосивши, – потрібно протистояти Путіну і тим, хто підтримує його режим”.

У Великобританії російських олігархів і звичайних мільйонерів – звичайних, тобто тих, які дуже багаті, але не настільки, щоб з легкої руки витратити сто мільйонів фунтів на покупку будинку (тобто замку чи палацу), вдвічі більше на супер’яхту, а може, і трохи більше, щоб купити власний острів – без ліку. Проте жоден з них не викликає такого інтересу, як Роман Абрамович.

Абрамович – один із найбагатших мільярдерів Росії, колишній губернатор Чукотки, власник яхти Eclipse, яка десять років тому, коли її будували, була найбільшою у світі (сьогодні вона третя) і, як згадував Стармер, він є власником клубу “Челсі”, який для британців, мабуть, найважливіший у цьому всьому.

Коли Росія завдала удар по Україні, Абрамович, ймовірно, передбачаючи можливі санкції, заявив, що хоче передати управління клубом благодійному фонду клубу. Коли фонд не захотів прийняти пропозицію, він вирішив продати “Челсі”.

Лондонград під наглядом

Такі речі, особливо коли йдеться про один із найкращих клубів, на фоні війни та великих грошей завжди привертають увагу. Тому не тільки Кейра Стармера хвилює питання, чому Абрамович не потрапив під санкції, хоча добре відомо, що це людина з оточення Володимира Путіна.

Раніше пошкодували також Алішера Усманова, який посідає ще вище місце в списку багатіїв (його статки становлять 19 млрд доларів, в Абрамовича – близько 13 млрд). Він також пов’язаний з футбольними клубами (спочатку “Арсенал”, а пізніше “Евертоні”), має меншу супер’яхту, але донедавна мав дві (“Dilbar”, за даними преси, щойно конфіскована у Німеччині) і також живе у Великобританії. Вони обидва мають російське громадянство, Абрамович також ізраїльське, а віднедавна і португальське.

Зрештою – через тиждень після нападу Росії на Україну! – британська влада вирішила ввести санкції проти Усманова. Тим часом він втік з Лондона до Ташкента. Він – узбек, до того ж пов'язаний родинними зв'язками з чинним президентом Шавкатом Мірзійоєвим. Крім нього, санкції запровадили проти керівника банку VER та ексвіцепрем'єра Ігоря Шувалова.

Повернімося до Англії. Прем'єр-міністр Борис Джонсон на запитання лідера опозиції відповів неконкретно, мовляв, він не може займатися окремими справами, а 275 осіб вже потрапили під санкції. Це ще не кінець, до списку додадуть нові прізвища, можливо, навіть сотню людей, і він, як прем’єр-міністр, незабаром представить парламенту вичерпну інформацію. Ані Палата громад, ані громадяни поки нічого не дізналися.

Запитання та пояснення є очевидними наслідками війни в Україні, яка, як не парадоксально, може бути вдалою, ніж будь-яка інша, нагодою для перевірки дій російських олігархів. Підозри, що багато з них незаконно примножують свою власність (залишимо без уваги початки цих статків, тобто період посткомуністичної Росії, бо це, мабуть, не входить у сферу інтересів британської поліції), не є новими. З цього приводу вже деякий час з’являються тривожні сигнали, а на деяких олігархів, наприклад, Олега Дерипаску, якого звинувачують, зокрема, у залякуванні конкурентів та підкупі чиновників, американці наклали санкції.

Однак загалом у Великобританії тривожні сигнали залишилися без уваги. Гроші, які інвестували олігархи, фактично зняли підозри, що не все відбувається так, як повинно.

Чому Великобританія? Російські багатії, хоча й не розривають своїх зв'язків з Росією, пустили своє коріння — приватно й у бізнесі — по всій Європі, від Португалії до Болгарії та Фінляндії. Однак більшість з них обрали Англію. Елегантні райони Лондона, де вони придбали будинки та резиденції, отримали іронічну назву “Лондонград”. Багато олігархів скористалися так званими “золотими візами”. Простіше кажучи, вони просто купили право на проживання.

Паспортний рай

Якби була Нобелівська премія зі словотворення, тоді б той, хто ввів формулювання “золота віза”, був би серйозним кандидатом на перемогу. Чому? Тому що він передав у привабливій словесній формі те, що слід було б прямо, а то й брутально назвати “громадянство на продаж” чи, у скромнішому варіанті, “продається право на проживання”. Досить нецікаве правопорушення, іноді не без кримінального елементу щодо походження інвестованих грошей, подане у гарній формі, яка викликає приємні асоціації.

“Громадянство на продаж” звучить не дуже привабливо. Спокусливою є, однак, величезна сума грошей, яку мають у своєму розпорядженні її власники. Хто? Крім російських та українських олігархів, це, між іншим, китайські, індійські та пакистанські крези, арабські шейхи та велетні з Перської затоки. Що вони отримують? Багато: вони стають громадянами шанованої країни і отримують паспорт, який відкриває двері в увесь – майже – світ, дозволяючи подорожувати без віз. Якщо їхня нова батьківщина – це країна Європейського Союзу, то вони можуть вільно пересуватися по всій Шенгенській зоні, тобто майже по всій Європі.

Що отримують держави? Гроші та інвестиції. Багато країн цілком пристойно поповнюють свої доходи, продаючи громадянство. Кілька років тому, завдяки такій практиці, Мальті вдалося збалансувати бюджет і уникнути дефіциту. Для гарного початку важливим є не лише вливання готівки за отримане громадянства, але й перспектива майбутнього доходу у вигляді інвестицій чи сплачених податків.

У Європі паспортним раєм (не плутати з податковим, хоча вони часто покриваються) є насамперед дві невеликі країни Середземного моря – Мальта та Кіпр. Обидві мають багато охочих і цілу процедуру продуману до дрібниць. Третя – Болгарія. Ці три країни здійснюють програму, відому скорочено як CBI – Citizenship by Investment (Громадянство за інвестиції).

Дванадцять європейських країн мають програму RBI – Residence by Investment (Право на проживання за інвестиції). У цю групу входять великі і багаті країни, наприклад, а точніше передусім, Великобританія. Її громадянство має додаткові переваги, окрім вищезазначених, відкриває широкі можливості для ведення бізнесу. Зрештою, Лондонське City є одним зі світових фінансових центрів. Крім того, існують різноманітні нетрадиційні можливості для інвестування, наприклад, у чудові футбольні клуби чи шановані ЗМІ.

Є й переваги іншого характеру, як-от: можливість для навчання дітей у престижних школах і в кращих університетах, чи не найгірші, назвемо це, умови проживання. Хто б не хотів жити в англійському замку, оточеному парком, з видом на величезну зелену зону, як в англійських фільмах? У Великобританії, до якої історія дуже люб’язно поставилася, асортимент історичних палаців, заміських резиденцій і розкішних особняків у Лондоні на продаж настільки великий, що новим багатіям з далеких країн дійсно є з чого вибрати.

Це, звичайно, правда, що вам не потрібно бути громадянином Великобританії, щоб купити замок. Досить мати відповідні кошти. Але поєднання приємного з корисним – не найгірший варіант.

Карибський винахід

Тож не дивно, що Великобританія припала до душі верхівці російських мільярдерів: крім Романа Абрамовича, серед інших також Алішер Усманов, Олександр Лебедєв з синами (в тому числі Євгеном, з яким він спільно володіє газетами "The Independent" і "Evening Standard"), Михайло Фрідман і В’ячеслав Кантор, а також покійний Борис Березовський. Олегу Дерипаску, який також подав заявку на отримання золотої британської візи, відмовили. Тому він обрав Кіпр, де приєднався до великої групи російських та українських олігархів.

Тут немає нічого дивного. З огляду на історичні чинники та спільну релігію Кіпр, а точніше, грецька його частина, як і Греція, мають тісні зв'язки і контакти з Росією. Звичайні росіяни охоче сюди приїжджають, а іноді й залишаються.

Серед олігархів Кіпр обрали, між іншим, Дмитро Риболовлєв, власник клубу AS Monaco, та Віктор Вексельберг, а також засновники українського ПриватБанку Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов (обидва також мають ізраїльське громадянство).

Скільки це коштує? Мало. Кандидат у громадяни Кіпру має вкласти лише 2 млн євро, що не є проблемою для багатомільярдних активів східних олігархів. Додаткових вимог немає, а час очікування на паспорт – всього три місяці з моменту подачі заяви. На Мальті дешевше, але на рішення доведеться чекати 12 місяців – це, мабуть, чиста формальність. Фінансова сторона: зобов’язання інвестувати 675 тис. євро та придбати нерухомість мінімум за 350 тис. євро.

Болгарія найдешевша. Щоб стати її громадянином, достатньо вкласти всього 500 тис. євро. Однак продаж громадянства не став важливим джерелом доходу держави, оскільки, як стверджують представники влади, інтерес до болгарської пропозиції низький.

Кожна країна, яка продає право на проживання, також має різні правила. У Великобританії обсяг задекларованих інвестицій був пов’язаний з часом очікування. Звичайно, чим більше, тим швидше. Якщо кандидат готовий інвестувати 2 млн фунтів в Англії, то він може подати заявку через п’ять років. 5 млн фунтів скорочують час очікування до трьох років, 10 млн фунтів – до двох років.

Правила британського RBI були створені в 1990-х роках за часів прем'єр-міністра Джона Мейджора. Однак це не була оригінальна концепція. Британці, трохи змінивши, скопіювали ідею, яку придумала влада Сент-Кіттс і Невіс, крихітної карибської країни, яка, здобула державність у 1983 році, але не мала джерел доходу.

Через рік влада Сент-Кіттс і Невіс, виставивши громадянство на продаж, підтвердила, що необхідність іноді є рушієм винаходів, які пізніше охоче використовують інші: спочатку країни Карибського басейну, такі як Барбадос, Санта-Люсія і Гренада, потім, після землетрусу Гаїті, і, нарешті, європейські країни. Сьогодні в Сент-Кіттс і Невіс ця сума становить 150 тис. доларів, в інших країнах ще менше, але остаточна сума також залежить від величини сім’ї покупця.

Занадто великі дірки в сітці

Болгарія є винятком, оскільки весь цей бізнес загалом дуже прибутковий, а іншим країнам у Європі та за її межами нема на що скаржитися. За даними ЄС, опублікованими в середині лютого, у 2011-2019 роках країни, які ввели програми CBI та RBI, заробили загалом 21,8 млрд євро, видавши понад 130 тис. золотих віз. Не випадково з’явилася категорія юридичних фірм, які спеціалізуються на організації формальностей, пов’язаних з їх отриманням, полегшуючи весь процес кандидатам у громадяни та резиденти.

Також публікуються рейтинги паспортів, починаючи з найсильніших , тобто тих, які дозволяють вільно подорожувати по світу. Згідно з останнім індексом Henley, найвідомішої юридичної фірми у цій сфері, найбільше можливостей дає сінгапурський паспорт, з яким можна подорожувати без візи в 192 країни, далі йдуть паспорти Німеччини та Південної Кореї (190), потім Фінляндії, Італії, Люксембургу та Іспанії (189). Польща на восьмому місці разом з Угорщиною (183), поступаючись таким країнам ЄС, як Австрія, Швеція, Бельгія та Греція.

То чому, коли все йде так гладко, є якісь побоювання? Це питання підіймається давно, з огляду на те, що кандидатів у громадяни не ретельно перевіряють. Дірки у сітці надто великі, адже все залежить від грошей. Були попередження, що до Європи під виглядом пошуку громадянства можуть легко потрапити спонсори терористів, наприклад, мусульманські мільйонери, які через ісламські банки та благодійні організації фінансують терористичні групи. Були й попередження щодо олігархів, оскільки багатьох із них підозрювали, безсумнівно, у тісних зв’язках зі злочинними угрупованнями.

Іноді були відмови. Велика Британія відхилила заяву Олега Дерипаски. Але, можливо, це сталося лише тому, що його бізнес та підозрілі контакти розслідували американці й важко було удавати, що все добре. Але це виняток.

Британська влада з розпростертими обіймами вітала багатих росіян, а ще більше їхні гроші. Серед 13 тис. золотих віз, виданих з 2008 року, майже п'ята частина, а точніше 2581, припадає на росіян.

І, як не парадоксально, тривожним сигналом став випадок ще одного іноземця з Росії. Це був Сергій Скрипаль, колишній співробітник розвідки, якого російські служби намагалися вбити в самому серці Англії навесні 2018 року. Торік за дев'ять місяців золоті візи отримали лише 55 росіян. Але вони все одно ними не скористаються. Золоті візи закінчуються – нових, як анонсував уряд, не буде, а старі скасують.

Українська війна стала другим тривожним сигналом. А, можливо, навіть сиреною.

– Тереса Стилінська
– Переклад Олена Ковалевська