Історія

Росіяни до українців: «То віддайте Львів!»

Росія завжди залишалась такою самою: чи то за царських часів, чи СРСР, ачи нині. У вересні 1939 р. вона напала на Польщу, так як в 2014 р. на Україну – вважають українські політики та історики.

Коли в січні цього року президент України Володимир Зеленський під час урочистостей з нагоди річниці визволення концентраційного табору Аушвіц-Біркенау вперше згадав про провину СРСР за розв’язання ІІ світової війни, відповів йому сам російський президент Владімір Путін. На його думку, спроби спотворити історію, а звинувачення СРСР він вважає такою спробою, – це «плюнути в обличчя» людям, які борються з нацизмом. А якщо в Україні ніхто не обурюється і не протестує з приводу висловлювання Зеленського, то лише тому, що добре знає: якщо так вчинить, то «негайно почнуться переслідування».

Після цього обміну думками почався новий етап російсько-української війни. Цього разу війни за історію.

Поки пакт Ріббентропа-Молотова і радянську агресію 17 вересня 1939 року критикували передусім Польща, росіяни намагалися протидіяти, наприклад, доводячи, що саме наша країна була справжнім союзником Гітлера, і беручи участь у розділі. Чехословаччини, він сам призвів до війни. Заперечування подібної критики пакту з боку Литви чи Латвії зводилося до ствердження, що насправді самі литовці, латвійці та естонці прагнули стати частиною СРСР.

Інакше з Україною. Навіть якщо на Донбасі триває (точніше - тліє) війна, то за офіційним тлумаченням влади в Москві, українці є братнім народом (а за скрайними твердженнями українці є частиною великого російського народу). Можливо, що вони тимчасово перебувають під владою націоналістів, проте колись ситуація зміниться і знову запанує російсько-українська дружба. А вісь цієї дружби – спільна боротьба з фашистськими загарбниками під час Великої Вітчизняної війни, тобто радянсько-німецької війни.
Червона Армія вступає до Львова 1939 року. Фото PAP/ITAR-TASS
Представлена ​​в російських ЗМІ така аргументація може видатись логічною. адже внаслідок агресії 17 вересня у жовтні 1939 р. відбулися «вибори» до т. зв. Народних зборів Західної України, які звернулися до Верховної Ради СРСР про прийняття до Радянського Союзу. Прохання, звісно, ​​було схвалено, і 1-го листопада 1939 року чотири довоєнні польські воєводства – Львівське, Тернопільське, Станіславівське та Волинське були включені до складу СРСР, а 15 листопада вони увійшли до складу УРСР. Після Другої світової війни нові кордони Польщі та УРСР приблизно збігалися з лінією, встановленою в пакті Молотова-Ріббентропа. І це нинішні кордони Польщі та незалежної України. Отже, сьогоднішня Україна фактично виграла і від пакту, і від агресії 17 вересня.

Чому Галичина і Волинь є українськими?

Доктор історичних наук, якого цитує РИА Новости, Михайло Дюнов коментує сучасну українську позицію просто: «Будь-яка спроба звинуватити СРСР в агресії автоматично призводить до того, що Україна стає обвинуваченою як один з головних співучасників [цієї агресії]. Звісно, ​​що поляки можуть поставити цілком логічні запитання: чому Галичина і Волинь належать українцям? Чи не час подумати про їх повернення [до Польщі], якщо вони зайняли їх у результаті змови з німцями?» За словами Дюнова, оскільки у 1991 році Верховна Рада України прийняла закон про те, що правонаступницею УРСР є незалежна держава, то справа очевидна.

Подібним чином висловився Дмитро Родіонов в інтернет-газеті «Взгляд». Він визнає, що «у соцмережах часто зустрічається з українцями, які висловлюють підтримку польської точки зору, що саме СРСР і Німеччина розпочали війну, а введення радянських військ до Польщі та анексія частини її території були незаконними».

Тож Родіонов пропонує українцям виправити це беззаконня. «Як приватна особа, чи готові ви визнати, що Галичина, Волинь, Закарпаття та Північна Буковина незаконно належать Україні і чи згодні ви на необхідність відновити законність», тобто повернути ці землі? Автор критикує ставлення українців, які хочуть, щоб росіяни визнали себе окупантами, але самі збираються це вчинити. У свою чергу, Родіонов дуже просто коментує слова Зеленського: «Тепер мають бути вибачення за «анексію» і пропозиція повернути Львів». Він з гіркотою пише, що цього не сталося, бо «пересічний українець, якщо скаже «А», він ніколи не скаже «Б». На боці «польського пана».

Чому це відбувається? Росіяни подають кілька відповідей. Перша — політична.

Як писав сайт RuBaltic, розрахований насамперед для країн Балтії (але також із своєю польською версією, чи, може радше скрайньо антипольською...) і який представляє суто російську пропаганду, Зеленський зосередився на співпраці з нашою країною.
Юзеф Брандт «Козак на позиції». Фото Wikimedia
«Нормалізація відносин з Польщею була одним із важливих передвиборчих гасел Зеленського. Електорат сприйняв це позитивно (навіть для проросійсько налаштованих мешканців південного сходу [України] очевидно, що з західними сусідами потрібно дружити). Більше того, порозумітися з поляками набагато легше, ніж вивести українську економіку з кризи, віддати мільйони «зароблених грошей» чи припинити війну на Донбасі» – подає портал. У тому, що пише цей портал, є явне протиріччя. Оскільки попередник Зеленського Петро Порошенко, представлений у російських ЗМІ як прихильник УПА і майже бандерівець, сприяв погіршенню відносин з Польщею, пропагуючи антипольську версію історії, то, мабуть, Зеленський робить правильно, йдучи шляхом зміни історичної політики України? Але ж ні. Йому було б добре прийняти російську версію історії. Бо якщо вчинив інакше, то він такий же поганий, як і Порошенко. Хоча поганий по-іншому.

В інтерв’ю TVP «Тигоднік» це підтвердила голова Українського незалежного політичного центру Світлана Конончук: «Російські ЗМІ засмучені тим, що українські лідери поводяться не так, як очікувалося. До Зеленського ставляться більш поблажливо, ніж до Порошенка, але його слова підривають ідеологічний наратив Кремля і показують, що він не є легким, слухняним партнером Кремля, як вважалося раніше».

Є й інша відповідь, яку представив уже згадуваний Михайло Дюнов: «Українці століттями знаходилися в становищі польських рабів, завданням яких є підтримувати свого господаря».

Це характерно для російських націоналістів: народ України або відчуває природні й очевидні стосунки з Росією та російським народом, або здався полякам і залишився рабами. Це націоналістичний варіант радянського твердження, що «польські пани» гнобили українських селян. Якщо пригноблені стали на бік свого справжнього ворога, «польського пана», то це означає, що вони нижчі.

Росія як СРСР

В Україні пакт Молотова-Ріббентропа вже давно вважають причиною Другої світової війни, хоча, звісно, ​​у Києві немає такого емоційного підходу до цього, як у Варшаві.

Торік «Еспресо TВ» писав на своєму сайті: «Жоден з міжурядових договорів, підписаних у 20 столітті, не викликав такої тривалої дискусії, як пакт Молотова-Ріббентропа. На думку більшості істориків, цей пакт був змовою двох диктаторських режимів з метою агресії проти Польщі. Він проклав шлях до кінця Другої світової війни. Здебільшого фахівці міжнародного права вважають пакт незаконним (...). Багато юристів вважають, що пакт слід кваліфікувати як злочин проти миру».
вересень 2014 року. Луганськ. Фото Spencer Platt/Getty Images
Український історик доктор Владислав Гриневич, автор книги «Червоний імперіалізм», в газеті «Україна молода» ствердив: «Історики сходяться на думці, що пакт Ріббентропа-Молотова відкрив ящик Пандори і дозволив Гітлеру та Сталіну розпочати світову війну.

Секретні протоколи до пакту узгоджували поділ Європи між Гітлером і Сталіним. Реалізація цього плану почалася через тиждень. Польща була розбита з двох сторін. Спочатку нацистами, а потім Червоною армією».

Важливу причину такої позиції українських істориків певною мірою пояснює інше висловлювання Гриневича: «Червоний російський імперіалізм був схожий на те, що ми бачимо зараз». Зрештою, в оцінці українських політиків та істориків Росія завжди залишається незмінною, чи за часів царя, чи за СРСР, чи навіть зараз. У вересні 1939 року вона напала на Польщу, як і в 2014 році на Україну.

Прощання з Бандерою?

Як підкреслив в інтерв’ю «Тигодніку» TВП львівський публіцист та історик Василь Расевич, нова історична політика Української держави ще не окреслена. Тепер на заваді стала епідемія. Бюджети Міністерства культури та Українського інституту національної пам’яті (УІПН) будуть сильно обмежені. За його словами, хоча УІПН не продовжує політику свого попереднього керівника Володимира В’ятровича, у більшості випадків він діє інертно, почасти тому, що змінився лише директор, а весь колектив залишився старим.

Але, як стверджує Василь Расевич, альтернативи домовленості з Польщею про спільну історію немає. Він також підкреслив, що з українського боку помітні спроби попрощатися з оуноцентризмом та бандероцентризмом в історичній політиці. Ще додав, що ні Україна, ні Польща не повинні втягуватися в російські історичні дискусії, які фактично є елементом гібридної війни: «Ви не можете їм відповідати, їх не варто обговорювати, інакше росіяни доведуть, що Росія має історичне право на особливе трактування. Питання про серйозне порушення міжнародного права щодо державних кордонів після Другої світової війни не може бути затьмарене псевдоісторичними дискусіями. Вони лише блокують інформаційний простір. Ми ж повинні надати власну, достовірну інформацію, яка спирається на факти. Ми не повинні вести контрпропаганду, тому що це буде лише марна трата ресурсів і часу, а насправді допоможе російській пропаганді».

– Пйотр Косьцінські, Травень 2020
– Переклад Костянтин Чавага
Основна світлина: 9 травня 2019 р. Святкування 74-ї річниці закінчення Другої світової війни в Луганську. Фото DAVE MUSTAINE/PAP/EPA.
побачити більше
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Поморський злочин
З вересня по грудень 1939 року було вбито 30 тисяч людей у 400 населених пунктах Помор’я. 
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Втеча зі Шталагу – різдвяна історія 1944
Ув’язнені жінки шукали прихистку в німецькій церкві... Але це була помилка.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Нова Москва в Сомалі
Російська преса називала його новим Колумбом.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Анонімний рапорт Пілєцького
Друг, з яким вони втекли з концтабору «Аушвіц», загинув 5 серпня. Перед смертю встиг сказати: за Польщу.
Історія випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Чистки серед журналістів мали на меті відновити монополію на...
До роботи допускалися лише «довірені», а понад сто працівників було інтерновано.